Доступність посилання

ТОП новини

Посткомуністичні країни ведуть перед у конкурсі Євробачення


Олекса Семенченко Прага, 11 травня 2007 (RadioSvoboda.Ua) — Наближається фінал конкурсу Євробачення в Гельсінкі. Останні часом це змагання розширилося на країни Східної Європи й колишнього Радянського Союзу. Тепер ці держави вже ведуть перед, якщо врахувати, що напередодні 9 із 10 переможців півфіналу виявилися представниками посткомуністичного світу.


Якщо проглянути список десяти країн — переможців півфіналу з двадцяти восьми, то не знайдете там жодного представника так, би мовити, «західної держави». Дев’ять із десяти переможців приїхали з посткомуністичних країн: Молдови, Білорусі, Грузії, Сербії, Македонії, Болгарії, Латвії, Угорщини та Словенії. Десята країна — Туреччина.

Багатьох оглядачів заворожила пісня «Молитва» сербської виконавиці Марії Шерифович, а загалом цього року колоритний етно-поп із сопілками, замішаний на танцях із шаблями, тріумфує над техно-музикою з електронними барабанами.

Скандальні номери на кшталт пісні ізраїльського гурту Teapacks «Натисни на кнопку» про ядерну програму Ірану або композиції «Вампіри живі» швейцарського ді-джея Bobo не мали підтримки глядачів.

Рівність, розмаїття — і піднесення

Можливо, принада Євробачення полягає в його рівності для всіх. Тут нема поділу на Схід і Захід, нема «вісі зла», нема громадян другого ґатунку, нема угод про партнерство, ані перспектив членства в елітному клубі. Якщо маєте пісню, ви проходите далі.

Ірландець Кіт Міллз є фаном Євробачення все своє життя. Він присвятив цій події спеціальну інтернет-сторінку.

Він вважає, що розширення конкурсу призвело до більшого розмаїття. Багато артистів, що їх надсилає Східна Європа, є в тих країнах провідними виконавцями з цікавими, дуже сучасними стилями, що часто становлять виклик, каже Міллз. І навпаки: на його думку, деякі, хоч і не всі, країни Західної Європи можна звинуватити в тому, що вони надсилають «поганенький продукт».

Євробачення — це великі гроші. Лише центральний бюджет становить 20 мільйонів доларів, а є ще бюджети національних учасників. Тому для менших країн важливо не лише представити свою культуру Європі, але й у разі перемоги привабити на наступний конкурс іноземних туристів — адже він за традицією відбувається у країні-переможниці, як це було в Україні 2005 року після перемоги Руслани.

Конкурс Євробачення нині переживає піднесення. Як сказав його виконавчий директор Сванте Стокселіус, 2003 року телеглядачів було 60 мільйонів, а вже як торік в Афінах — 100 мільйонів. Причина, каже він, у тому, що інтерес глядачів лише зростає.

Головне — щоб люди посміхнулися

Як відомо, Україну на конкурсі представляє персонаж під іменем Вєрка Сердючка. Андрій Данилко одразу потрапив до фіналу, завдяки торішньому виступові української співачки Тіни Кароль.

Сердючка зізналася Радіо Свобода, що головне, для чого поїхала в Гельсінкі, — людей повеселити: «Чому я сюди приїхала? „Євробачення“ — це дуже великий салат. Точніше, навіть обід. І я буду маленьким десертом. Я не співачка в тому розумінні, що, як справжня співачка, буду голос показувати. Я співаю серцем. Мені головне, щоб люди в усій Європі, побачивши мене з екрану з зіркою на голові, посміхнулися. Все!»

Матеріали до теми:

• Вєрка Сердючка в Гельсінкі на «Євробаченні»: «Мені головне, щоб люди в усій Європі, побачивши мене з екрану із зіркою на голові, посміхнулися»
XS
SM
MD
LG