Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 00:42

Життєві труднощі кожен долає по-своєму


Ярослав Гребенюк Луганськ, 17 травня 2007 (RadioSvoboda.Ua) — Переїхати з містечка в село, завести невеличке стадо і перетворити берег річки Луганки на пасовисько. Такий шлях подолання життєвих негараздів обрала для себе 70-річна мешканка Луганщини Ніна Глухова.

Ніна Василівна та козенята
(RadioSvoboda.Ua)
До України Ніна Василівна переїхала з уральського містечка ще на початку вісімдесятих. У жінки було троє дітей, коли вона одружилася з луганцем. Тут і “пустила коріння”, тут у 44 роки народила останню свою доньку.

«Я все життя мріяла жити у теплій стороні. Я там так хворіла! У мене все боліло. Часто запалення легенів було, горло часто боліло. А сюди переїхала — десь із рік похворіла, і все, слава тобі, Господи, бігаю здорова. Крижану воду п’ю, а раніше там навіть квасу не можна було пити — відразу горло на місяць відмовляє. А тут усе нормально. Я не шкодую», — каже Ніна Глухова.

Пенсію на заводі заробила невелику. А гроші потрібні не тільки для себе — хочеться ще й доньці допомогти. Вклала у траст п’ять тисяч гривень, на посаг дитині — ті «згоріли». Тому й тримає Ніна Василівна худобу. У її невеличкім стаді дві дійні корови, бичок, троє телят та коза з козенятами. Щодня господиня продає молока на 40 гривень.

Немолодіжний розклад дня

Череда змінює дислокацію
(RadioSvoboda.Ua)
Але такий графік життя не кожен молодий витримає. «Встаю я опів на шосту, о дев’ятій вечора заходжу додому, а між цим у мене немає часу вільного. От я вранці встала, подоїла, погодувала, побігла на ринок, із ринку прибігла, знову подоїла і жену пасти. Пасу години до сьомої, до восьмої, потім знов прихожу — поки їх подою, напою, їсти треба приготувати… Так кожен день, немає ані вихідних, ані свят», — розповідає Ніна Глухова.

Торгувати жінка ходить не на ринок — там за довідки, за аналізи у лабораторії, за торговельне місце мусила б віддавати таку суму, що цей невеличкий бізнес довелося б припинити. Отже, Ніна Василівна виходить із молоком на площу перед ринком. У здоров’ї своєї худоби впевнена: вона викликає ветеринара для огляду раз на місяць. Покупці постійні. Сьогодні розторгувалась вона за півгодини.

«Корова плаче, і я за нею»

У літню пору береги Луганки перетворюються на пасовище
(RadioSvoboda.Ua)
Сусіди подивились на господарство Ніни Василівни й вирішили теж завести худобу. Берег ріки Луганки поділений. Коли хтось зі стада заходить за межу, Ніні Василівні доводиться прожогом бігти і повертати порушника на законну територію. Жінка свариться, але зустрічає заблудлу корівку поцілунками.

Але, можливо, невдовзі пасовисько цілком дістанеться сусідам — старій жінці стає важкувато впоратися з худобою. «Мабуть, буду закруглятись, усіх здавати… Минулий рік було три корови, потім одна стала на скло, порізалась, довелося здати — нога заболіла. Я за нею плакала. Вона плаче, й я плачу», — каже Ніна Глухова.

Тільки, може, ще не зараз. Улітку Ніна Василівна сама ходить косити сіно. Минулого року запасла 50 мішків, і у цьому, каже, планує десь стільки ж. Виходить, «закруглятися» доведеться точно ще не цього року.
XS
SM
MD
LG