Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 19:07

Наука в Новій Україні: проблеми чи досягнення?


Ірина Халупа Чим живе сьогодні наука, чи дбає про неї держава? Слухати:

Ірина Біла: Вперше в Новій Україні відбувається Фестиваль науки. З нагоди професійного свята. Його мета шляхетна і висока: зміцнити зв’язки науки і суспільства та сприяти прискоренню інноваційного розвитку країни.

Наскільки ця мета реальна, а плани можуть бути втілені? На що сьогодні найбільше нарікають науковці? Де болить вітчизняній науці? Чи почесно бути в Новій Україні вченим?

Квантова радіофізика, магнітні явища, фізика твердого тіла – це сфера наукових інтересів Олексія Майстренка, 57-річного викладача Національного університету імені Шевченка. За часи своєї роботи науковець підготував десятки кандидатів і докторів наук. Але статків це його родині не додало.

Більше життям науковця в Новій Україні цікавилася Ірина Перешило.

ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ НА НАУКУ?

Ірина Перешило: 35 років тому, після закінчення Київського університету імені Шевченка, Олексій Майстренко пішов в науку без жодного розрахунку, лише за покликом серця.

Олексій Майстренко: Радіофізика, якій віддав найкращі роки життя (якби пафосно воно не звучало б), до сих пір мене дуже турбує і торкає якісь струни в голові, серці.

Ірина Перешило: Наука залишається покликом серця і донині, але не засобом до існування. Родина Майстренків живе за рахунок невеличкого бізнесу дружини.

А на що вистачає зарплати викладача національного університету з майже 40-річним стажем?

Олексій Майстренко: Мій матеріальний статок за рахунок зарплати в університеті дає можливість на тролейбусі добиратися на роботу і туди, і назад. Цього якраз буде достатньо за весь місяць роботи.

Ірина Перешило: Ще 10 років тому кандидатів і докторів наук на кожній університетській кафедрі було стільки, що посади наукового співробітника чекали по 10-15 років. Сьогодні ж викладачами беруть людей просто з студентської лави. До того ж це не найкращі випускники. Найкращі йдуть у бізнес-структури.

Олексій Майстренко: У мене був студент один, який отримав диплом магістра і з великим задоволенням пішов би в аспірантуру, тому що це дійсно людина, яка в науці кохається. Ні, йому довелося йти на роботу. Працює на фірмі.

Ірина Біла: Розв’язання проблем української науки вже багато років зводиться до одного питання: де взяти гроші? У держави немає, а підприємства не вельми поспішають інвестувати. Суттєво підживлює українських учених закордон, який фінансує конкретні розробки, відтак і користується їхніми досягненнями.

І все ж українська наука вижила. Ба більше, вона навчилася сама на себе заробляти більше, ніж отримує з держбюджету. Але проблем від цього не зменшилося.

Більше про них доктор фізико-математичних наук, дійсний член Академії наук Вищої школи України Максим Стріха.

Максим Стріха: Протягом років незалежності гуманітарні науки піднялися, натомість загальне число науковців скоротилося: від майже 300 тисяч до несповна 130.

Головною проблемою лишається навіть не так мізерна зарплата, як неможливість повноцінно брати участь, так би мовити, у світовому науковому розподілі праці через брак обладнання, брак матеріалів (якщо парк лабораторного обладнання в світі оновлюється в середньому десь протягом 7 років, українські вчені часто змушені працювати на приладах і обладнанні ще 1970-их років); через недоступність наукової інформації (передплата навіть паперових копій журналів і передплата їхніх електронних копій для багатьох українських наукових установ – це ще проблема проблем), а головне – це через неувагу держави до цієї науки.

На жаль, держава й досі ставиться до науки, як до чогось такого, що вимагає грошей і невідомо чи приносить якусь користь. На той час, як увесь світ дотримується цілком іншої парадигми. Наука сьогодні перетворилася на безпосередню продуктивну силу.

Те, що США за Рейгана домоглися виділення 3% свого ВВП на науку, і зумовлює, власне, їхнє сьогодні провідне становище в світі. Україна натомість витрачає на науку менше 0,5% свого ВВП. І наслідки дуже прозорі. Для виробництва одиниці того ж таки ВВП США витрачають 3 кг сировини, Україна тонну, а 90% наукової продукції України взагалі позбавлено наукового супроводу.

Сьогодні українська економіка вже в основному вичерпала можливості відновлювального розвитку. А відтак далі говорити про якийсь розвиток України можливо лишень на основі досягнень науки.

Доки цього не зрозуміють наші правлячі еліти, на жаль, приречена не тільки українська наука, а приречена насамперед Україна, яка й далі змушена лишатися не близько світового центру, а десь там ближче до світової периферії, яка не має жодних шансів хоч колись наздогнати за рівнем життя той самий золотий мільярд, про який дехто говорить з осудом, але який існує як об’єктивна реальність.

Ірина Біла: На дніпропетровському заводі “Південмаш” з ностальгією згадують часи, коли вчені отримували пристойну зарплату, мали нормальні умови для наукових досліджень та солідні преміальні. Не кажучи вже про оздоровчі путівки та державне житло.

Про те, що вони мають зараз цікавилася дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.

Юлія Рацибарська: Наразі зарплата наукового працівника дорівнює його посадовому окладу, тобто тому, який передбачає його посада інженера чи конструктора, а за вчений ступінь вони отримують лише 15% зверху.

Закрите підприємство точні цифри своїх зарплат не називає. Відомо, що торік майже на третину вона перевищила середню зарплату у галузі.

Цього року там теж отримують, більш ніж по тисячі гривень. Це краще, ніж, приміром, у рядовому науково-дослідному інституті, адже “Південмаш” – це провідне підприємство, яке бере участь у міжнародних космічних проектах, та й багато років поспіль воно було під особистою опікую екс-президента Леоніда Кучми.

Однак для науковців зараз про якісь преференції на житло чи оздоровлення мова не йде, хоча це одне із небагатьох підприємств, яке ще будує для своїх співробітників багатоповерхівки. Науковці не мають пільг на їх отримання. У першу чергу кредити на житло і квартири дають молодим спеціалістам.

Ірина Біла: Крим також славиться науковцями. Але, як стверджує тамтешній кореспондент Радіо Свобода Володимир Притула, визнані вчені, що мають за плечима сотні винаходів і наукових праць, нині отримують невеличку пенсію або більш, ніж скромну зарплату.

Володимир Притула: Крим відомий своїм науковим потенціалом, однак останнє десятиліття авторитет кримських науковців похитнувся. Вони кажуть, що це все через неувагу держави до цієї важливої сфери.

Відомий кримський вчений симиренкознавець, академік Петро Вольвач каже, що держава кинула науковців напризволяще. Він пропрацював в науці майже 40 років, маючи сотні наукових праць, тепер отримує пенсію у 550 гривень.

Вчений каже, що чимало серйозних науковців, щоб отримати достойну пенсію, змушені переходити в комерційні структури чи на державну службу.

У кримській помологічній станції, де раніше працював Петро Вольвач, мені підтвердили, що проблема оплати праці вченим залишається головною в цій сфері. Там кажуть, що кандидати наук за 500-600 гривень, а доктори за 800 не хочуть працювати і покидають цю наукову установу, а молодь туди йти не хоче.

Додайте до цього відсутність опалення взимку, відсутність перспектив отримати житло, а ще брак коштів на оновлення обладнання і придбання наукової літератури.

У сусідньому кримському центрі садівництва ті ж проблеми. І на додачу ще одна. Кілька років тому проти одного з науковців, який продав кілька пляшок експериментальної наливки з ожини, порушили кримінальну справу. За незаконне підприємництво.

Оскільки більшість наукових співробітників саме таким способом врятувалися від безгрошів’я і заробляли на різні апарати для дослідів, то це призвело до масових звільнень переляканих науковців.

Ірина Біла: Європейський Союз вже не один рік виділяє на науку 3,5 % від сумарного продукту, який виробляють всі країни ЄС, тоді як в Україні не більше 0,5 %. Це при тому, що український сумарний продукт не порівняти ані з Німеччиною, ані з Великою Британією.

А наскільки комфортно почуваються науковці в забезпеченій Європі, зокрема у Великобританії? Які проблеми їм дошкуляють? Які дослідження фінансуються найщедріше?

Відповіді з Лондона від кореспондента Радіо Свобода Олекси Семенченка.

Олекса Семенченко: Наукові дослідження у Великій Британії зосереджені при університетах. Їм приділяється велика увага і фінансування. Щоправда, розмір останнього значною мірою залежить від того, наскільки ужитковим є дослідження, тобто наскільки великим може бути прибуток від результатів дослідження для економіки країни.

Саме тому науковці, які працюють у точних галузях, матеріально почуваються значно комфортніше, ніж гуманітарії. Річ у тім, що, окрім фінансування з державного бюджету, дослідження в деяких ділянках точних наук дістає також кошти від конкретних зацікавлених компаній.

Загалом платня науковців, які мають якісь досягнення у своїх галузях, є високою і кращою, ніж в пересічного в ЄС. Часто успішні науковці з інших країн воліють знайти місце у британському університеті.

Ірина Біла: І все ж, не зважаючи на малі зарплати українських вчених та зверхнє ставлення до них держави, наука в Новій Україні в пошані. У простих людей.

Такий висновок зробили журналісти Радіо Свобода, спілкуючись з перехожими на столичних вулицях.

Респондент: Звичайно, що престижна. Гроші не заробляють, але все рівно.

Респондент: Їдуть закордон вони, тому що там більше грошей платять, значить, там більш престижно.

Респондент: Я думаю, що це люди, які більше заради задоволення працюють, із-за власної ініціативи, ніж із-за зарплати.

Респондент: Це не престижно. Можливо, в майбутньому. В Україні це не цінять.

Респондент: За гроші не знаю. Хто як вміє, той так і заробляє.

Респондент: Щоб стати науковцем, то потрібно виїжджати за межі України.

Ірина Біла: Виїзд українських вчених на роботу закордон неабияк стишує поступ вітчизняної науки. Кращі умови для праці, солідніша винагорода, можливість працювати в сучасних лабораторіях – це головні причини професійної еміграції українських науковців. Так стверджує директор Інституту ботаніки, академік Костянтин Ситник.

Костянтин Ситник: Всього з нашого інституту поїхало, мінімум, 60 чоловік.

В Канаду поїхав Чернявський, молода людина зовсім. Більше того, наш академік Глєба зараз працює в Німеччині. Член-кореспондент Підоплічка працює в Америці.

Ірина Біла: Академік каже, що сьогодні фундаментальна наука відстає від світової років на 15-20. В залежності від галузі. І мова йде не лише про такі розвинуті країни, як США чи Великобританія, а й про колишні республіки Радянського Союзу.

Костянтин Ситник: Навіть такі країни, як Казахстан, як Росія. Ми відставатимемо, бо вони швидше рухаються.

Потрібне разове вливання в науку достатньо великих грошей на прилади, на реактиви хоча б по 200 мільйонів найближчі 3 роки. По-друге, це цільове на умови роботи, цільове на зарплати, треба підняти зарплату науковцям.

Якщо ми хочемо, щоб вони нікуди не бігли: чи в інші галузі діяльності, чи закордон, то треба, щонайменше, забезпечити зарплату від 2 500 до 5 000 гривень. Це зарплата китайських, казахстанських, російських вчених. Нам треба це робити, бо будуть бігти не тільки в Америку, а будуть бігти і в Китай, і в Росію, куди-завгодно.

Ірина Біла: Сьогодні вже зроблені перші кроки для підвищення зарплат науковцям. Звітує голова парламентського комітету з питань науки 5-го скликання Катерина Самойлик.

Катерина Самойлик: Сьогодні, за прийнятим законодавством, вчені будуть отримувати більше двох тисяч гривень. Тобто, зарплата вдвічі більша, ніж в середньому по промисловості. Це замало, але я думаю, що це перший крок.

Ірина Біла: Майбутнє науки бачиться Катерині Самойлик світлим і радісним. Вона також переконана, що уряд таки виділятиме передбачені законом кошти на потреби української науки в розмірі 1,7 % від сумарно виробленого продукту. Хоча коли це трапиться, пані Самойлик визначитися важко.

Катерина Самойлик: Я думаю, що найближчим часом це обов’язково буде, якщо навіть будуть перевибори. Скажу: п’ятирічка. Скажете: от, як в радянські часи. А хотілося, щоб хоча б за 5 років досягнути цієї мети.

Ірина Біла: Наука повинна бути найпіднесенішим втіленням вітчизни, бо із усіх народів першим буде завжди той, хто випередить інших в галузі думки та розумової діяльності. Казав Луї Пастер. Але, ймовірно, в Новій Україні прагнення бути першим, принаймні думкою, наразі не таке цінне, як, скажімо, в політиці. Принаймні, на найближчу п’ятирічку.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG