Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі і на третій день був похований на Смоленському цвинтарі. Невдовзі українська громада міста домоглася від влади дозволу на перепоховання праху поета в українську землю.
Через 57 днів по смерті Шевченка у присутності тисяч людей труна з його тілом була видобута з могили, на руках перенесена до вокзалу і залізницею перевезена до Москви. Звідти поштовим трактом домовину повезли через Серпухов, Тулу, Орел, Глухів, Кролевець та Ніжин і 18 травня привезли до Києва. Її встановили у церкві Різдва Христового неподалік пристані на Подолі, а 20 травня на руках перенесли на борт пароплава «Кременчук» і за 8 годин доставили до Канева. 22 травня прах Тараса Шевченка був похований на вершині Чернечої гори біля Канева – на місці, яке відповідало описаному поетом у «Заповіті» 1845 року:
«Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий».
Невдовзі могила Шевченка перетворилася на місце паломництва, Чернеча гора була названа Тарасовою, і українці, попри заборони російської влади, почали святкувати Шевченківські дні 9 і 10 березня та 22 травня. А у середині 60-х років минулого століття у Києві зародилася традиція відзначати річницю перепоховання праху Шевченка біля пам’ятника поетові у сквері Київського університету. Незважаючи на переслідування з боку КҐБ, люди щороку 22 травня приносили до пам’ятника квіти, читали вірші поета та співали пісні на його слова.
Через 57 днів по смерті Шевченка у присутності тисяч людей труна з його тілом була видобута з могили, на руках перенесена до вокзалу і залізницею перевезена до Москви. Звідти поштовим трактом домовину повезли через Серпухов, Тулу, Орел, Глухів, Кролевець та Ніжин і 18 травня привезли до Києва. Її встановили у церкві Різдва Христового неподалік пристані на Подолі, а 20 травня на руках перенесли на борт пароплава «Кременчук» і за 8 годин доставили до Канева. 22 травня прах Тараса Шевченка був похований на вершині Чернечої гори біля Канева – на місці, яке відповідало описаному поетом у «Заповіті» 1845 року:
«Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий».
Невдовзі могила Шевченка перетворилася на місце паломництва, Чернеча гора була названа Тарасовою, і українці, попри заборони російської влади, почали святкувати Шевченківські дні 9 і 10 березня та 22 травня. А у середині 60-х років минулого століття у Києві зародилася традиція відзначати річницю перепоховання праху Шевченка біля пам’ятника поетові у сквері Київського університету. Незважаючи на переслідування з боку КҐБ, люди щороку 22 травня приносили до пам’ятника квіти, читали вірші поета та співали пісні на його слова.