Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:01

Я б в робітники пішов – хай мене навчать..!


Ірина Біла Робітничий клас: чому обмаль кваліфікованих кадрів? Слухати:

Ірина Біла: В Україні бракує кваліфікованих робочих,стверджують у центрах зайнятості. Знайти гарного слюсаря чи зварювальника набагато складніше, аніж юриста чи бухгалтера.

Чому при нинішньому безробітті українці ігнорують робітничі професії? Чи сприяє навчанню робочих кадрів держава?

За даними Державної служби зайнятості, у профтехучилищах нині готують у 3,5 рази менше кадрів, ніж у вишах, тоді як ринок праці на 80 % зацікавлений у робітничих професіях.

Чому виник такий перекос? З’ясовував кореспондент Радіо Свобода Олексій Крапивко.

РОБІТНИЧІ ПРОФЕСІЇ НЕ ПРИВАБЛЮЮТЬ МОЛОДЬ

Олексій Крапивко: Вікторові 26. Кілька років тому він закінчив ПТУ у рідному містечку Зеньків, що на Полтавщині. Спеціальність – електрик.

Одразу після навчання влаштувався на роботу на місцевий хлібозавод… сторожем і тільки тому, що там працювали родичі.

Куди йдуть працювати зараз випускники рідного училища? Віктор розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

Віктор: А куди? В колгосп. Куди іще можна? Трактористом там, поваром… Хіба що кудись в організацію електриком або поваром. Дивлячись, куди влаштуєшся, різні зарплати бувають.

Олексій Крапивко: Всього в Україні наразі 930 профтехучилищ, а це на 40 менше, ніж було кілька років тому.

Зараз там навчаються студенти, які не можуть дозволити собі навчання у виші, — так каже директор департаменту професійно-технічної освіти Міністерства освіти та науки України Тимофій Десятов.

Робітничі професії особливим попитом у молоді не користуються . Втім, великі компанії, переважно з іноземними інвестиціями, почали цікавитися кадрами, що готують ПТУ, і інвестувати в навчання ресурси.

Тимофій Десятов: В цілому ми спостерігаємо позитивну тенденцію щодо зацікавленості працедавців у підготовці. Всі кричать: «Ґвалт!». Вони звикли, як було раніше: от дають (кадри), вони беруть — і все. А зараз такого немає, зараз треба інвестувати. Вони вважають це затратною статтею розходів. А ці інвестиції, навпаки, повинні впливати на подальший розвиток у цілому виробництва.

Олексій Крапивко: Зараз у ПТУ є кілька основних проблем, як каже директор департаменту профтехосвіти, зокрема застаріла матеріальна база (обладнання) та нестача кваліфікованих викладачів.

Проте, якщо промисловці інвестуватимуть ресурси у професійні училища, то ці проблеми зникнуть самі по собі, і працедавці отримають кваліфікованих електриків, слюсарів, монтерів та інших спеціалістів, а ці спеціалісти матимуть стабільну і добре оплачувану роботу.

Також для вирішення проблеми треба заохочувати молодих людей отримувати такі професії, проводити роз’яснювальну роботу серед населення. Так каже Радіо Свобода директор Державного центру зайнятості Володимир Галицький.

Директор Державного центру зайнятості Володимир Галицький: "Сьогодні не вистачає робітників..."
(RadioSvoboda.Ua)
Володимир Галицький: Працювати слюсарем, токарем, фрезерувальником ніби зовсім не престижно. Ніхто не пояснював, а це має бути державна політика перш за все, що це достойні, нормальні, класні професії. А сьогодні доходить до того, що реально не вистачає робочих-верстатників.

Ірина Біла: Близько 10 останніх років системно руйнується сфера підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів, запевняють експерти.

Ще в 1996 році Кабінет Міністрів виступив з ініціативою передати ПТУ у комунальну власність. Тоді 600 ПТУ закрили, фінансували лише заробітну плату викладачам.

Тим часом проблема нестачі робочих рук найактуальніша для промислових регіонів. Плинність кадрів — це те, від чого потерпають практично всі металургійні підприємства Дніпропетровщини.

На Нижньодніпровському трубопрокатному заводі, якому понад сто років, наразі з 9 тисяч працівників майже три чверті — робітники.

З досвідом вирішення проблеми кадрів заводу знайомилась кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.

ДЛЯ ЗАЛУЧЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ ВСІ МЕТОДИ ГОДЯТЬСЯ

Юлія Рацибарська: Для залучення робочої сили всі методи годяться, так кажуть у відділі найму та розвитку персоналу Нижньодніпровського трубопрокатного заводу.

Відтоді, як підприємство перестало бути державним і увійшло до однієї з великих приватних корпорацій, тут намагаються йти в ногу з часом. Одна з останніх новацій — це преміювання співробітників, що приводять на підприємство найпотрібніших кваліфікованих спеціалістів: електрозварників, вальцювальників, різників холодного металу.

За кожного приведеного, якщо він пропрацює більше трьох місяців, платять по 200 гривень.

Але, кажуть фахівці з персоналу, після такого рішення кадрового «буму» на підприємстві не сталося. Тому й далі активно використовують старі добрі методи: зустрічі з випускниками училищ і технікумів, «ярмарки вакансій».

Розповідає начальник відділу найму Ольга Нененко.

Ольга Нененко: Проводимо ознайомчі бесіди з учнями, знаходимо їхні особисті контакти.

Багато практикантів приходять на наш завод з технікумів і ПТУ. Для них ввели адаптаційний день. Ми назвали його «Посвячення у робітники”, щоб вони мали уявлення про завод і компанію, про можливості для себе, щоб виявити їхні настрої.

Як не крути, а це діти. Від того, чи відчують вони, що про них піклуються, залежить, чи залишаться, чи ні вони на підприємстві.

Юлія Рацибарська: Зараз, коли плинність кадрів досить висока, щомісяця на роботу на трубопрокатний завод приймають до півсотні спеціалістів. Кожен другий приходить завдяки співробітництву з навчальними закладами, менше — за оголошеннями в газетах та через особисті зв’язки.

На початковому етапі спеціаліст найнижчого розряду може розраховувати на зарплату в тисячу гривень, плюс премія.

Однак заробіток — це основний фактор далеко не для всіх. Так каже менеджер відділу найму Анастасія Никонорова.

Анастасія Никонорова: Мотивація залежить від віку. Випускники технікумів орієнтовані більше на зарплату. Після 27-30 років цікавляться соціальним пакетом і гарантіями з боку підприємства, більше починають думати про пенсію.

МАЛО ПРИВАБИТИ КВАЛІФІКОВАНОГО РОБІТНИКА, ТРЕБА ЩЕ Й УТРИМАТИ ЙОГО

Кваліфікованого прибиральника не так вже й легко знайти
(RadioSvoboda.Ua)
Юлія Рацибарська: Однак на підприємстві зрозуміли: мало привабити кваліфікованого робітника, треба ще й утримати його. Відтак для молоді запровадили так званий інститут наставництва. Це коли початківця прикріплюють до робітника вищого розряду, щоб той допомагав і піклувався.

Із кожним, хто збирається звільнятись, проводять бесіду. Багатьох вдається переконати залишитись. Їх переводять до іншого цеху чи окреслюють перспективи кар’єрного зростання.

Але йдуть з підприємства не тільки через те, що не бачать перспектив.

Начальник відділу найму та розвитку персоналу Ольга Нененко.

Ольга Нененко: Престижність робітничих спеціальностей зараз дуже впала. Важкі умови праці на металургійних підприємствах. Крім того велика конкуренція, величезна кількість новобудов, де не потрібні люди певних спеціальностей, а просто міцні робочі руки.

ХОРОШОГО МАЙСТРА НЕ ЗУСТРІТИ І В ЖЕКОВІ

Ірина Біла: Навчають робітничим професіям і на Рівненщині. Однак після завершення навчання вони намагаються підняти свій добробут або в Росії, або в Польщі.

Хорошого майстра практично не зустріти і в ЖЕКові, бо тут надто низька зарплата. Тож коли доводилось ладнати крани чи унітази, рівняни на власній шкурі відчували отой фаховий дефіцит.

П’ять років тому ситуація почала змінюватись із обласного центру. Тут з’явилась перша в Україні Домова служба, альтернатива ЖЕКівським майстрам.

З її працівниками, молодими людьми з кількома робітничими спеціальностями, познайомилась рівненська кореспондентка Радіо Свобода Валентина Одарченко.

Валентина Одарченко: Віктор Свиридюк має освіту електромонтера, закінчив Клеванське ПТУ, самотужки освоїв професію зварювальника, працював на «Рівнеазоті».

Небайдужий до всякої техніки. Коли у Рівному необхідно відремонтувати мікрохвильову піч, кличуть саме його.

Віктор Свиридюк: Я особисто тільки одного знаю, який працює електриком. Решта, бачу, на базарі сидять.

Валентина Одарченко: Сергій вміє відчинити будь-який замок. Через те його послугами досить часто користуються не тільки ґави, які загубили ключі, а й правоохоронці.

Втім, це накладає і відповідальність. Часто люди запитують про кримінальне минуле, якого в хлопця, звісно, не було.

Сергій Карчевський: Запитують: скільки відсидів? Але це все жарти.

Валентина Одарченко: А Ви плануєте коли-небудь започаткувати свою справу?

Сергій Карчевський: Звісно, тільки ще рано. Для сім’ї поки що вистачає.

Валентина Одарченко: Директор домової служби Валерій Гусак розповідає, що з тридцяти майстрів, які прийшли у домову службу на початку її становлення, нині лишився тільки один.

На формування колективу пішло близько трьох років, а для того, щоб вибрати 50 справжніх фахівців, довелося розпрощатися з чотирма сотнями.

Коли Валерій започаткував справу, то дав оголошення до газети про конкурс майстрів.

Валерій Гусак: І зіштовхнувся з величезною кількістю п’яниць, бо з ЖЕКів тут майстри не виживають. Вони звикли до того, що прийшов, зробив так-сяк і зник. А тут є контроль за замовленням. І той чоловік, який тоді прийшов і працює в нас досі, він саме тоді, коли ми відкривалися, вирішив поставити крапку на закордонних заробітках. Прекрасний майстер на всі руки!

Валентина Одарченко: Андрій – один із таких колишніх заробітчан. Має середню і вищу технічну освіти. До домової служби прийшов кілька років тому. Почав з майстра, а нині керує відділом універсального обслуговування VIP-клієнтів.

А ось починав Андрій свою трудову біографію за межами України.

Андрій Гусак: Я займався євроремонтами в Чехії. Але в мене дружина, двоє дітей. Я бачу, як люди, коли виїжджають закордон, то сім’я розпадається. Тут я на місці і заробляю не менше, ніж закордоном.

Просто треба попрацювати рік-два для того, щоб зробити собі марку. Клієнт за клієнтом, а далі вже черга.

Валентина Одарченко: Послугами домової служби, яка має зареєстровану в Україні торгову марку і власний сайт, вже користується третина рівнян.

А от до районних центрів подібна практика ще не дійшла. Проблема і в звичці власників квартир платити не за реальні послуги, а за квадратні метри, а під час виклику сантехніка чи електрика розплачуватись не грошима, а… пляшкою. Навіть якщо ця пляшка куплена в універсамі за ціною самої послуги. А ще у небажанні держави розпочати реальне реформування житлово-комунальної сфери, яка могла б дати високооплачувану роботу висококваліфікованим робітникам.

Ірина Біла: Ким же хоче бути сучасна молодь? Результати опитування майже 13 з половиною тисяч київських випускників, проведених Центром зайнятості, засвідчили, що молоді люди надають перевагу таким спеціальностям, як програмісти, секретарі, офіціанти, перукарі. Що ж до слюсарів, то тут популярні хіба що автомобільні.

ЧОМУ НИЗЬКА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ РОБІТНИКА?

Але поруч із відсутністю кваліфікованих робітничих кадрів криється ще одна проблема – це непродуктивність їхньої праці і, як не дивно, роздутість штатів.

Оцінити масштаби цього явища експертам доволі важко. За різними оцінками, кількість “мертвих душ”, зокрема на металургійних заводах, сягає майже 10% загальної чисельності персоналу, в енергетиці —15%. Роздутість штатів – це одна з причин низької оплати.

Більше причинами неефективності робітничої праці цікавила київська кореспондентка Радіо Свобода Євгенія Вятчанінова.

Євгенія Вятчанінова: П’ять років Лілія пропрацювала оператором електронного зв’язку в тернопільському відділенні “Укртелекому”. З роботи звільнилась, бо незручно працювати у другу зміну. Тим паче на кожному кроці — бюрократ.

Лілія: Наприклад, у комутаторному залі ми звітували одному начальнику, телеграми — другому начальнику. Крім того, у нас був начальник відділення і начальник цеху тих усіх відділень.

Ми так рахували, що на одного робочого припадало 3-4 начальники.

Євгенія Вятчанінова: Роздутість штатів поруч із браком висококваліфікованих фахівців знижують продуктивність праці українського робітника. А ще відсутність якісного менеджменту. Саме тому продуктивність праці українських робітників в кілька разів менша, ніж у європейських чи американських.

Мовою цифр говорить Олександр Жолудь, економіст Міжнародного центру політичних досліджень.

Олександр Жолудь: В Україні продуктивність приблизно на 20-30% нижча, ніж у Польщі чи в інших країнах Східної та Центральної Європи. Щодо Західної, то там виходить на 50% і навіть нижче.

Євгенія Вятчанінова: Ще одне порівняння. Працівник Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча у 2005 році заробив для компанії 38 тисяч доларів, тоді як його колега з американського гіганта Nucor понад мільйон. Усе через неефективність власників та технології, що відстають від західноєвропейських на кілька десятків років. У цьому переконаний Олександр Жолудь. Окрім того, знижує продуктивність праці відсутність правового захисту.

Олександр Жолудь: Якщо в Україні захист приватної власності з усіма цими рейдерськими атаками досить низький, дуже багато людей просто не хочуть працювати на повну силу, адже навіщо працювати на своє чи майже “своє” підприємство, яке можуть прийти і забрати.

Євгенія Вятчанінова: Радянська епоха залишила по собі особливий тип керівників, які вміють виторгувати у держави пільги. Водночас поліпшити роботу підприємства ринковими важелями вони не в змозі.

Ірина Біла: Прогнозується, що в 2015 році в Новій Україні потреба промисловості в кваліфікованій робочій силі задовольнятиметься лише на третину. Якщо в Україні терміново не почнуть навчати робітників і, звісно ж, їх цінувати.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG