Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 13:10

Петриківка: традиції тисячолітньої давнини


Юлія Рацибарська Дніпропетровщина, 28 травня 2007 (RadioSvoboda.Ua) — На «зелені» свята у Петриківці на Дніпропетровщині з давніх-давен збирали квіти та різнотрав’я. Не тільки для того, щоб прикрасити оселі. З молодого зела робили фарби, якими розписували все — від стін та печі до паперових стьожок над образами. Нині петриківці природними фарбами користуються мало, їх замінили на анілінові барвники у суміші з яєчним жовтком. Та прийоми лишились традиційні, майже тисячолітньої давнини.

Майстриня Наталя Рибак
( RadioSvoboda.Ua)
«Оце моє малювання таке. Ось і свисточки є, і поросятка-сільнички, і дзиґи. Без них взагалі ніяк жити. Виганяють непевного духа з хати, приносять щастя, заспокоюють нерви, приворожують хлопців, чорнявих, білявих і кучерявих…» — розповідає Радіо Свобода Наталя Рибак.

Майстриня петриківського розпису вміє не тільки малювати, а й розповідати про свої роботи. Скільки їх, давно збилася з рахунку.

Майже як кожен у Петриківці, малює ще зі школи. На роботу теж ходить малювати, бо працює в місцевому центрі народної творчості «Петриківка» — розписує тарілки та півники, проводить екскурсії.

«Коли я починаю малювати, я забуваю про клопоти й негаразди. Тим більше петриківський розпис. У нас все дозволено — хоч зеленого собаку намалюй, аби людям подобалось. Зразки такого розпису є по всьому світі, але зберігаються в музеях. А в нас він живий, передається з покоління в покоління», — каже майстриня.

Своє мистецтво пані Наталя передає дітям. Обоє, донька й син, навчаються в театрально-художньому коледжі.

Жодна кішка не потерпіла

Дзига, що приворожує "чорнявих, білявих та кучерявих"
( RadioSvoboda.Ua)
Невеличкі секрети розкриває і покупцям, і всім цікавим: калину малюють просто пальцями, вмоченими у фарбу, тонкі лінії — паличкою, а яскраві, соковиті пелюстки — пензликом з котячої шерсті, вистриженої в Мурки під лапкою.

Такий інструмент для малювання, розповідає пані Наталя, найбільше дивує її екскурсантів: «У мене була група іноземців, яким я проводила екскурсії. Коли я їм сказала що ми стрижемо кішку, залишились я і перекладач у кімнаті, а 20 чоловік вийшло. Це була партія „зелених“, і вони подумали, що ми вбиваємо кішок. Я додумалась і кажу — доганяйте бігом і кажіть, що кішка лишається жива. Так ми залагодили, все нормально».

Пані Наталя зі своїми роботами теж бувала за кордоном, у Канаді та Японії давала майстер-класи. Вироби розкуповували одразу, з-під пензля.

Дівчата в Петриківці «ловкі»

Півник з калиною. Наталя Рибак
( RadioSvoboda.Ua)
На розпис однієї тарелі, розказує пані Наталя, зазвичай іде кілька днів. Можна й за день розмалювати, коли є настрій і в душі крила. Продає ж роботи іноді дуже задешево, а то й просто дарує.

Найцінніше — намальоване не на дереві, а на папері: «Ватман може коштувати і тисячу, і півтори, і дві. Найбільше розкрити душу може людина на папері, найбільше прийомів показати».

Петриківський розпис, каже майстриня Наталя Рибак, можна не тільки споглядати, а й читати. У кожного елемента, як на іконі, — потаємний сенс.

У руках майстрині тарілка з дівчиною і квітами: «Риби, птиці, коні, люди в петриківському розписі зображуються площинно. Це відмінність така. Але дівчата малюються такі широченькі. Вона не повинна бути така худа, як Барбі, бо жінка — це уособлення багатства. У нас у Петриківці кажуть „ловка“, а не красива, гарна. І ось дивіться: нижній світ — риби пливуть, далі — люди живуть, верхній світ — Сонце, Місяць і Око Боже, вища Божественна сила, що споглядає, що робиться на Землі. Тобто, не гріши, бо все видно. Треба людям пам’ятати».
XS
SM
MD
LG