Скільки курганів із безцінними для істориків рештками скіфських поховань уже втратила Дніпропетровщина, точно ніхто не може підрахувати. Кілька років тому обласна прокуратура перевірила, як дотримуються законодавства з охорони пам’яток історії у сільських районах, і виявила: у двох районах розораними є 90 відсотків курганів. Частину з них знищили ще за радянських часів, а частину внесли до списку земель, які підлягали приватизації, і розпаювали.
У Солонянському районі, який археологи називають долиною скіфських царів, із півтисячі курганів, як підрахували правоохоронці, вціліли тільки триста.
Голова місцевої райдержадміністрації Петро Швець працює на посаді менше двох років. Каже, не пам’ятає, щоб хтось із посадовців у районі був серйозно покараний за кургани. За його даними, декого з посадових осіб притягали до відповідальності, та позбавлень волі не було. Швець підтверджує, що раніше деякі кургани дійсно підпадали під розпаювання, але за останні два роки такого вже не трапляється.
Хто винний?
Наразі безцінні пам’ятки утрамбовують сільгосптехнікою, а то й розрівнюють для забудови. Директор Дніпропетровського центру охорони історико-культурних цінностей Лідія Голубчик каже, що не менше як 70 відсотків курганів на території області потрапили в приватні руки.
Відповідальність за це має нести місцева влада — землевпорядники й голови сільрад, які розпайовували землю, не виходячи з кабінетів, вважає Лідія Голубчик.
Іще однією причиною наруги над пам’ятками називають недосконалість законодавства: 1992 року, коли ухвалили Земельний кодекс, істориків не внесли до числа обов’язкових узгоджувачів земельних проектів. Тепер кургани, не огороджені й без відповідних охоронних знаків, стають легкою здобиччю для «чорних археологів», каже археолог справжній — доцент Дніпропетровського національного університету Володимир Ромашко.
«У нас „чорні“ археологи несуть все направо й наліво, і шукачі скарбів розкопують все направо й наліво. І голови колгоспів раніше, а нині фірми, які беруть собі ділянки землі, просто зносять кургани. Оце страшно», — каже дослідник.
За ухваленою урядом методикою, придніпровські кургани мають грошову вартість: 1 метр висоти тягне приблизно на півмільйона гривень. Однак фахівці кажуть — це безцінні пам’ятки історії та культури, і збитки від їхньої втрати вимірюються не грішми.
У Солонянському районі, який археологи називають долиною скіфських царів, із півтисячі курганів, як підрахували правоохоронці, вціліли тільки триста.
Голова місцевої райдержадміністрації Петро Швець працює на посаді менше двох років. Каже, не пам’ятає, щоб хтось із посадовців у районі був серйозно покараний за кургани. За його даними, декого з посадових осіб притягали до відповідальності, та позбавлень волі не було. Швець підтверджує, що раніше деякі кургани дійсно підпадали під розпаювання, але за останні два роки такого вже не трапляється.
Хто винний?
Наразі безцінні пам’ятки утрамбовують сільгосптехнікою, а то й розрівнюють для забудови. Директор Дніпропетровського центру охорони історико-культурних цінностей Лідія Голубчик каже, що не менше як 70 відсотків курганів на території області потрапили в приватні руки.
Відповідальність за це має нести місцева влада — землевпорядники й голови сільрад, які розпайовували землю, не виходячи з кабінетів, вважає Лідія Голубчик.
Іще однією причиною наруги над пам’ятками називають недосконалість законодавства: 1992 року, коли ухвалили Земельний кодекс, істориків не внесли до числа обов’язкових узгоджувачів земельних проектів. Тепер кургани, не огороджені й без відповідних охоронних знаків, стають легкою здобиччю для «чорних археологів», каже археолог справжній — доцент Дніпропетровського національного університету Володимир Ромашко.
«У нас „чорні“ археологи несуть все направо й наліво, і шукачі скарбів розкопують все направо й наліво. І голови колгоспів раніше, а нині фірми, які беруть собі ділянки землі, просто зносять кургани. Оце страшно», — каже дослідник.
За ухваленою урядом методикою, придніпровські кургани мають грошову вартість: 1 метр висоти тягне приблизно на півмільйона гривень. Однак фахівці кажуть — це безцінні пам’ятки історії та культури, і збитки від їхньої втрати вимірюються не грішми.