Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 14:11

Українська іудаїка


Віктор Єленський Слухати:

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях радіо “Свобода” щотижнева програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.

Сьогодні програма присвячена релігійному життю євреїв України, духовній традиції, яка невідокремна від української історії і культури.

Найдавніші згадки про євреїв та їхню релігію в Україні датуються І ст. н. е. Вони прийшли до Криму і на Північне узбережжя Чорного моря задовго до появи тут християнства і лишили нащадкам численні написи давньоєврейською мовою.

З Криму і Кавказу євреї йшли в низов’я Волги і Дону, де тюркські племена створили Хазарський каганат. Унаслідок активної місіонерської діяльності євреїв у VIII ст. іудаїзм стає державною релігією каганату.

У VII—Х ст. з’являються згадки про єврейських купців, що відвідують слов’янські землі.

У середньовічних хроніках вже знаходимо відомості про тих, “хто йшов у Русь” (голхей Рус’я), єврейських комерсантів, які, перетнувши пів Європи, доходили до Києва. Про Київ розповідали знані європейські мандрівники Веніамін з Тудели та Псах’я з Регензбурга.

В Україні-Русі жили відомі талмудисти і дослідники кабали Мойсей Київський, Іса Чернігівський, Ісаак Руський. З хазарських євреїв походив, вірогідно, воєначальник київського князя Святополка Іванко Захарич.

Після того, як Правобережна Україна потрапила під владу Литовської держави, єврейські громади не втратили своєї ролі в торгівлі й фінансах. Вони отримують цілу низку фіксованих у законодавстві привілеїв.

З кінця XIV ст. в Україну через Польщу починають прибувати євреї з Німеччини. Особливо інтенсивним переселення стає наприкінці XV ст., коли Польсько-Литовська держава приймає до себе євреїв, гнаних німецьким імператором Максиміліаном І. В єврейських громадах України запанував ідиш, з’являються гетто.

Вже 1387 р. у Львові існувала вулиця, де мешкали виключно євреї. Згодом формується друге гетто Краківське передмістя. Відрубні місця поселення євреїв з’являються в передмістях Дрогобича, Самбора, інших міст Галичини.

Україна стала батьківщиною хасидизму, могутньої парості стародавнього дерева іудаїки. Його засновник Ісраел Баал Шем-Тов (“той, що має добре ім’я”) або Бешт, кидає виклик еліті: нерівність, що існує в цьому світі, як вчить він, зовсім не впливає на відносини між людиною і Богом. Проста людина, наділена справжнім благочестям, безумовно вища за тих, хто пишається надмірною вченістю. Справжнім праведником є не той, хто просиджує весь час за книгами, а той, хто піклується про людей. Слугувати ж Богові треба радісно, навіть спокута має стати не скорботою про минуле, а радістю віднаходження гармонії душі. Молитва, під час якої людина зливається з Богом, - це ось головне знаряддя проникнення у найвищу таїну.

Колись в центрі релігійного життя євреїв знаходилися праведники, чиє життя спливало безперервних молитвах, складанні різних повчань, коментарів до священних книг і коментарів до коментарів.

Ніщо: ані пожежа, ані повінь, ані податкові визиски, ані погроми і війни не в змозі відірвати їх від книг.

Переповідають, що деякі талмудисти знали священні книги “на голку”. Тобто, бере мудрець стародавній трактат і навмання встромляє голку в першу сторінку. “Літера самех”. Повідомляють учні, що вкотре вже мають нагоду спостерігати тріумф свого ребе. “Літера аїн на другій сторінці, далі — гимель, алеф, ламед, цафе”,— оголошує талмудист. І так аж доти, доки не скінчиться фоліант.

З оповідань Шолома Алейхема нам більш відомий інший єврей: безтурботний, здатний крізь сльози сміятись над своїми злиднями й підначувати зарозумілих рабинів, а заразом і всю талмудистську вченість. Але все ж внесення Тори до синагоги було святом для всього містечка. А коли Тора падала з амвону, знову ж таки все містечко тримало тривалий піст. Як у давнину, по містечках ніколи не ховали небіжчика в труні, а після заходу сонця мешканці готувались зустрічати Царицю Суботу. І нове покоління, покоління, якому доведеться жити в страшному XX столітті, вчили й виховували так само, як дідів і прадідів.

1917 рік до самих підвалин сталу атмосферу єврейських містечок. Іудаїзм розділив долю інших релігій на шостій частині суходолу. З сувоїв Тори робили піонерські барабани, з синагог робили в кращому випадку клуби, а в гіршому склади й конюшні, а комсомольці спалювали на вогнищах опудала рабинів.

Іудаїзм в радянську добу – це суцільна біла пляма, це винищена цивілізація, зникла Атлантида, якій, здавалося б, ніколи не пробитися крізь водяну товщу.

До початку Другої Світової війни релігійне життя євреїв України жевріло у глибокому підпіллі, а гітлерівська окупація спепелила і традиційні вогнища єврейської культури, і її носіїв.

Після війни почалася борня з так званими “безрідними космополітами”, яка мало неприхований антисемітський характер. Навіть гідно, відповідно до традиції поховати жертви гітлеризму виявилось неможливим. Безжально тавруючи “безрідних космополітів”, влада водночас категорично забороняла навіть натяк на національне стосовно євреїв.

По ярах і братніх могилах лежали анонімні “радянські громадяни”, знищені лише тому, що були євреями. Категорично заборонялось вибивати на пам’ятниках Маген-Давид (Щит Давида), стародавній єврейський символ. Там, де родичі спромоглись це зробити, було наказано відбити шостий, “зайвий”, кут шестикутної зірки. По Україні й нині є немало надгробків зі спотвореним символом, уособлення розтрощеної національної гідності, глуму над убитими й апогею радянського “патріотизму”.

Про повоєнне релігійне життя євреїв України розповідає голова Асоціації єврейських громад України, в’язень сумління, відомий правозахисник і громадський діяч Йосиф Зісельс.

Йосиф Зісельц: Після війни йшов дуже великий тиск на громади, щоб вони добровільно закрили свої синагоги за “непотрібністю”.

В більшості випадків так і сталося. Але в Україні існувало 14 міст, де ніколи не закривалася одна остання синагога. Чернівці було одним із таких міст. Віруючі, особливо хасидські групи збиралися на квартирах, бо не хотіли співпрацювати з владою, адже дозвіл працювати в синагозі означав - так чи інакше - згоду співпрацювати із владою. Не кожному віруючому, але керівництву обов’язково. Люди йшли на це. Адже не кожен здатен піти у підпілля.

Що стосується підпільних громад, то є спеціальна розвідка історикаМіхайла Мітцеля, а він працював по документах обкомів партії, куди надходили доноси. З цих доносів ми можемо собі уявити мережу підпільних громад віруючих, місця, де збиралися міньяни. Міньяни – це група віруючих-іудеїв старших 13 років, числом не менше десяти. Стільки мужчин необхідно для спільної молитви; звичайна, людина може звернутися до Бога сам-на-сам, алее для деяких обрядових дійств необхідний от такий кворум.

У основному в підпіллі перебували громади хасидського напрямку, але були деякі і мігснамдімські. Це польсько-литовський релігійний напрям в іудаїзмі, який існував ще до виникнення у 18 столітті хасидських напрямів.

Віктор Єленський: Перебудова і падіння комунізму супроводжувалися бурхливим відродженням релігійного життя, у тому числі і єврейського.

Водночас соціологічні дослідження, здійснені на початку 1990-их засвідчили: з-поміж восьми найчисленніших етносів України євреї найменш ознайомлені зі своїми релігійними традиціями, практично не говорять єврейськими мовами, найрідше згадують події національної історії і співають національних пісень.

Шлях відродження виявився складнішим, ніж очікувалося. Часом навіть дуже вже літні люди не знали азів іудаїзму. Крім того, масовий виїзд до Ізраїлю і на Захід став могутнім викликом для самих підвалин єврейського культурного і релігійного життя України.

Директор Інституту іудаїки, культуролог Леонід Фінберг каже, що це хвилює його чи не найбільше.

Леонід Фінберг: Найбільша проблема єврейської громади – це середній вік громадян цієї громади (в єврейській громаді він сьогодні більше 50) - в силу різних причин і найбільше еміграції, яка була спричинена антисемітизмом радянської системи, з іншого боку, прагненням до своєї держави в багатьох євреїв. Залишилася та частина, яка ідентифікує себе з Україною, ті, хто не могли чи не хотіли від’їжджати. Отже, це неповноцінна в демографічному сенсі спільнота.

ВІдтак, перша проблема: треба забезпечити гідну старість людям похилого віку.

З іншого боку, в 1990-ті роки – на початку 2000-их відновилися єврейські школи, вони працюють, але сьогодні в них учнів менше, ніж це було навіть наприкінці 1990-их років.

Ще є проблема якості навчання. Рівень в них не є найвищим, він середній. Але ж іноді хочеться, щоб твої діти навчалися в кращих школах, може, в найкращих.

І все ж головне, це те, що громади відновилися: і єврейські, і польські, і німецькі. Вони живуть своїм життям в міру тих сил і ресурсів, які можуть зібрати.

Віктор Єленський: Втім, у релігійних громад існують і свої специфічні проблеми.

Говорить рабин київської синагоги Бродського Давид.

Рабин Давид: Як і будь-де, проблем багато. Проблеми з поверненням культових споруд.

Наприклад, наша громада зараз більша, ніж синагога, де ми знаходимося. Вона дуже красива, вона в центрі міста, нас відвідує і Президент, і прем’єри, але, на жаль, це маленька споруда, тому коли великі релігійні свята, то вона не вміщує всіх бажаючих.

Люди, як спраглий, який дорвався до води, ... 70 років, крім національності в паспорті, вони не знали, що таке єврей.

Багато народу повертається, шукає своє коріння. Наша громада виросла за останніх два роки майже в 10 разів. Міжнародні організації більше співчувають, ніж допомагають.

Віктор Єленський: Навіть після масової еміграції і репатріації, українська єврейська громада лишається однією з найчисленніших в Європі. І, природно, прагне щоби духовна складова її життя була повноцінною. Як інституційно виглядає ця складова? Розповідає Йосиф Зісельс.

Йосип Зісельц: Всього існує понад 200 релігійних іудейських громад. Головно – це ортодоксальні громади, з них більшість – хасиди. Є 30 громад реформістського напряму. Вони не такі активні і не такі фінансово забезпечені, як ортодоксальні. У громад є рабини: близько 40 рабинів ортодоксальних і 2 чи 3 рабина реформістських в Україні.

Є ще напрям консервативного іудаїзму. Це близько 10 громад, але жодного рабина немає. То в основному недільні школи. Є в Києві недільна школа і в Закарпатті. Базуються ці громади в основному на школах.

Віктор Єленський: Між тим відродження єврейського культурного, громадського і релігійного життя в Україні відбувалося поруч з християнським відродженням. Мільйони українців прийшли до церкви, а публіцисти почали говорити про друге Хрещення Русі. Це поставило на порядок денний питання про відносини християн і іудеїв, про вимогливу ревізію минулого цих відносин і про потребу діалогу між двома гілками Аврамового дерева.

Керівник бюро Секретаріату глави Української греко-католицької церкви священик Роман Небожук вважає, що ці відносини розвиваються за висхідною.

Роман Небожук: Ми маємо приклади, коли українська і єврейська громади в Галичині часто виступали як союзники в забезпечені своїх етнічних і релігійних прав у відносинах з державою, тодішньою Австрійською чи потім Польською. Існували єврейські курені в Українській Галицькій Армії, які підтримували відродження ЗУНР.

Коли митрополит Андрей Шептицький відвідував парафії греко-католицькі на Галичині, то якщо була іудейська громада, то він завжди йшов до іудейської громади і звертався до віруючих єврейською.

Коли стояло питання відродження незалежної єврейської держави, то митрополит Андрей заявляв: “Я є сіоністом у тому плані, що я є прихильником відродження незалежної держави для єврейського народу”.

Під час Другої Світової війни діти і дорослі були врятовані у греко-католицьких чи то монастирях, чи то греко-католицькими священиками.

Священик з Перемишля Омелян Ковч був проголошений блаженним. Маючи шістьох власних дітей, переховував у себе єврейських дітей або христив їх, видаючи посвідки, що вони хрещені, для того, щоби зберегти життя цих дітей. Він загинув у Майданеку, тобто відстоюючи право на життя.

Було проголошено праведником світу брата митрополита Андрея. Зараз йдеться про те, щоби проголосити праведником світу, можливо, і самого митрополита Андрея.

Глава УГКЦ, блаженніший Любомир має регулярні зустрічі з головним рабином України Яковом Дов Блайхом. Тобто, в цілому наші відносини є прикладом доброго сусідського співжиття людей, кожен з яких має свої релігійні переконання, але ці релігійні переконання не заважають, а навпаки, допомагають нам бути добрими сусідами.

Віктор Єленський: “...Цього року тут, наступного в Єрусалимі”. Вже друге тисячоліття лунають над Україною ці слова з традиційної пасхальної Агади іудеїв. У південних степах і поліських лісах, на Поділлі і в Галичині плакали вони за Палестиною, але день за днем, століттями вкладали в українську цю землю свій розум, силу і працю. І продовжують вкладати.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG