Увечері гуляю амстердамськими вулицями, слухаю місто, дихаю його повітрям. Ось під коментарі глядачів двоє чоловіків похилого віку грають просто неба у величезні шахи: хід кожною фігурою уполовину людського зросту – непогана фізична вправа. А ось музиканти з духового оркестру у красивих уніформах повертаються з репетиції і зникають у кабіні розташованого просто посеред парку ліфта, що веде до метро.
Найпоширеніші сувеніри – традиційні голландські чобітки всіх розмірів і матеріалів (один такий, мармуровий, навіть стоїть на постаменті в аеропорту).
Серед звуків домінують попереджувальні дзвінки трамваїв. Автомобілів майже не чутно: їх у центрі Амстердама мало. Авжеж: вони виглядають на цих вузеньких вуличках поміж каналів великими й незграбними прибульцями з інших світів, що змушені пристосовуватися до невластивого їм рельєфу, ландшафту і темпоритму життя. На кожному перехресті їм доводиться чекати по кілька хвилин, пропускаючи пішоходів та велосипедистів, а поворот із однієї вулички на іншу стає взагалі фігурою «вищого пілотажу».
Триста тисяч велосипедистів
А от велосипедисти тут – справжні господарі. На всіх дорогах їм відведено окрему смугу, але іноді здається – переважну частину міського простору. Кажуть, в Амстердамі близько трьохсот тисяч велосипедів. Повірити в це легко, бачачи на кожній вулиці й на всіх містках через канали десятки, сотні, тисячі «двоколісних коней». Але й поводяться їхні власники на дорогах саме як господарі міського простору: хто не відстрибнув убік – сам винний!
Однак я готовий пробачити амстердамським велосипедистам нерви, змарновані у відчайдушних спробах не потрапити їм під колеса. Якщо чесно, то мені подобається, як вони впевненою зграєю рушають на зелений сигнал світлофора попереду кількох випадкових автомобілів. І мене зворушує видовище наприкінці робочого дня біля консерваторії: майбутні музиканти беруть на плечі свої чималенькі інструменти, відстібують велосипеди від стійок, де ті були припарковані, і – вперед! А ще тут популярні чотириколісні велосипеди з великим кошиком на двох передніх колесах. Проблеми з доставлянням додому навіть чималої кількості продуктів з супермаркету не виникає! А отой амстердамець, сумлінно крутячи педалі свого чотириколісного агрегату, везе в кошику… власного собаку! Чи не переплутали ви, добродію, хто чий господар?
Амстердамські качки
Якщо вже зайшло про свійських тварин, згадаю амстердамських качок. А чому ні? Просто вони належать не комусь окремому, а всій міській громаді. Це вже місія, і несуть її плавучі птахи на всіх каналах гідно, усвідомлюючи власну значущість. Ще б пак – комунальна власність… Та ні, комунальна гордість!
Такими міркуваннями навіюю собі сентиментальний настрій і вирішую сфотографувати амстердамських качок на пам’ять, хоча на вулиці вже майже темно. Фото, відповідно, виходить не найчіткіше, але з тих самих сентиментальних міркувань я його збережу й поставлю у свій інтернетовий фотоальбом. Тепер довгими зимовими вечорами я відкриватиму цей альбом, зазиратиму у вічі амстердамській качечці, що гордо позує в надвечір’ї посеред каналу, і мені ставатиме тепліше...
Матеріали до теми:
Амстердам — подорожні нотатки (частина 1)
Найпоширеніші сувеніри – традиційні голландські чобітки всіх розмірів і матеріалів (один такий, мармуровий, навіть стоїть на постаменті в аеропорту).
Серед звуків домінують попереджувальні дзвінки трамваїв. Автомобілів майже не чутно: їх у центрі Амстердама мало. Авжеж: вони виглядають на цих вузеньких вуличках поміж каналів великими й незграбними прибульцями з інших світів, що змушені пристосовуватися до невластивого їм рельєфу, ландшафту і темпоритму життя. На кожному перехресті їм доводиться чекати по кілька хвилин, пропускаючи пішоходів та велосипедистів, а поворот із однієї вулички на іншу стає взагалі фігурою «вищого пілотажу».
Триста тисяч велосипедистів
А от велосипедисти тут – справжні господарі. На всіх дорогах їм відведено окрему смугу, але іноді здається – переважну частину міського простору. Кажуть, в Амстердамі близько трьохсот тисяч велосипедів. Повірити в це легко, бачачи на кожній вулиці й на всіх містках через канали десятки, сотні, тисячі «двоколісних коней». Але й поводяться їхні власники на дорогах саме як господарі міського простору: хто не відстрибнув убік – сам винний!
Однак я готовий пробачити амстердамським велосипедистам нерви, змарновані у відчайдушних спробах не потрапити їм під колеса. Якщо чесно, то мені подобається, як вони впевненою зграєю рушають на зелений сигнал світлофора попереду кількох випадкових автомобілів. І мене зворушує видовище наприкінці робочого дня біля консерваторії: майбутні музиканти беруть на плечі свої чималенькі інструменти, відстібують велосипеди від стійок, де ті були припарковані, і – вперед! А ще тут популярні чотириколісні велосипеди з великим кошиком на двох передніх колесах. Проблеми з доставлянням додому навіть чималої кількості продуктів з супермаркету не виникає! А отой амстердамець, сумлінно крутячи педалі свого чотириколісного агрегату, везе в кошику… власного собаку! Чи не переплутали ви, добродію, хто чий господар?
Амстердамські качки
Якщо вже зайшло про свійських тварин, згадаю амстердамських качок. А чому ні? Просто вони належать не комусь окремому, а всій міській громаді. Це вже місія, і несуть її плавучі птахи на всіх каналах гідно, усвідомлюючи власну значущість. Ще б пак – комунальна власність… Та ні, комунальна гордість!
Такими міркуваннями навіюю собі сентиментальний настрій і вирішую сфотографувати амстердамських качок на пам’ять, хоча на вулиці вже майже темно. Фото, відповідно, виходить не найчіткіше, але з тих самих сентиментальних міркувань я його збережу й поставлю у свій інтернетовий фотоальбом. Тепер довгими зимовими вечорами я відкриватиму цей альбом, зазиратиму у вічі амстердамській качечці, що гордо позує в надвечір’ї посеред каналу, і мені ставатиме тепліше...
Матеріали до теми:
Амстердам — подорожні нотатки (частина 1)