Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 11:53

Піар-турбота?


ГЛАС НАРОДУ: /images/photo/question_50.jpg Чи ходять політики до вашої школи? /images/photo/SL_01.06.2007_n1.jpg Марина: - Ходять, але не знаю хто вони. У нас директор - депутат Оболонського району, тому дарують постійно і комп''ютери, і ще багато. /images/photo/SL_01.06.2007_n2.jpg Сергій, Сашко, Петро: - Ми на Троєщині навчаємось, у гімназії. Ніхто до нас не ходить, хоча ні, ходять постійно, тільки ми не пам''ятаємо хто саме. /images/photo/SL_01.06.2007_n3.jpg Дарина з міста Кузнецовськ на Рівненщині: - Відвідували, на останній дзвоник приходив начальник Рівненської АЕС, але там був такий поганий мікрофон, що я не чула навіть що він казав. /images/photo/SL_01.06.2007_n4.jpg Катерина: - Нам ніхто нічого не дарує, у нас платна школа. Єдине що п''ять років тому одна колишня учениця, яка зараз живе в Америці, подарувала комп''ютери. Микита Моісеєв, Сашко Лащенко “Діти – наша найбільша цінність”, “Усе – найкраще дітям”; “Ми робимо все, аби вони постійно відчували нашу турботу”... Щоразу, коли на календарі перше червня (Міжнародний День захисту дітей), політики (як провладні, так і опозиційні) змагаються – хто більше висловить добрих слів та обіцянок на адресу майбутнього покоління. А тим часом, за офіційними даними, ЩОДНЯ І НЕ ЛИШЕ 1 ЧЕРВНЯ безпритульними є 145 тисяч маленьких українців. Приблизно таким же був рівень безпритульності після Другої Світової війни.

Чим політик відрізняється від дитини? Ліричний вступ...

Дитиною бути цікаво – непізнаний світ, помножений на невелику, порівняно із дорослим життям, відповідальність, дає змогу здійснювати вчинки, про які у дорослому житті годі й думати. Порізати ножицями нові штанці “під індіанця”, пристосувати мамину косметику для лялькових потреб, ганяти ціле літо на вулиці, набивати синці, досліджувати чужі сади на предмет дозрілості вишень, яблук, груш, порічки тощо; фанатично прогулювати школу і ще багато-багато всього...

Зовсім інша справа бути політиком – світ дорослих дядів, які, як один, “щиро переймаються долею Неньки”, світ зрадництва, здирництва і ділових костюмів, світ законів, Конституцій, універсалів та пільгових путівок на лікування – вбиває творчу жагу і дитячу зацікавленість (якщо вірити письменниці Оксані Забужко, яка переконана, що найшвидший шлях до творчої деградації – балотування у Верховну Раду).

Політична інтервенція в дитячий світ

Світи дітей і політиків, такі різні на перший погляд, інколи перетинаються. Ось приклад:

Подарунок Відомого Політика (ім’я якого називати не будемо) Єнакіївській школі №34, де він сам учився, спіткала непроста доля. Першого вересня Відомий Політик мав укотре відвідати царину знань. З візитом не склалося, але школі від його імені подарували комп’ютерний клас – новісінький, з ТФТ-моніторами. Щоправда, діти за ними не попрацювали, каже шкільна вчителька інформатики Людмила Островська: монітори замінили на звичайні, з електронними трубками, як тільки пристрасті навколо високопосадового візиту вгамувалися. Куди поділися нові монітори – ніхто не знає...

Показовою була доля і решти комп’ютерного приладдя – електромережа класу була не пристосована до такої потужності (10 комп’ютерів), тому поки робили ремонт, два місяці клас не працював, каже вчителька. А коли ремонт зробили, випливла ще купа технічних проблем. Наприклад, щоб активувати ліцензійне програмне забезпечення, Людмила Островська зі власної кишені виклала понад 100 гривень, які школа не відшкодувала, посилаючись на брак коштів. Це при тому, що на ремонт до приїзду високопосадової делегації витратили сто двадцять тисяч гривень.

Але на ліцензійному програмному забезпеченні поневіряння вчительки інформатики не скінчились. Виявилось, що неможливо навчити дітей користуватись Інтернетом! Адже на це школа теж не мала грошей. Єдиний комп’ютер, приєднаний до глобальної мережі,є у так званому “музеї Відомого Політика” – спеціальній кімнаті, де зберігають різноманітні газетні вирізки про Нього. На більше районне управління освіти грошей виділити не може, а Інтернетом у “музеї” діти не користуються, каже Людмила Островська.

Це не спроба звинуватити Відомого Політика – він міг діяти щиро, даруючи своїй рідній школі новий комп’ютерний клас. Але ж подарувавши, можна б було і проконтролювати, чи отримав адресат той подарунок? Адже певним чином така послуга стала “ведмежою” – попередній клас з п’яти комп’ютерів зі школи забрали, а новий працює сяк-так: нема ані навушників, ані принтера, ані сканера, ані колонок, на що власне і скаржиться вчителька інформатики. До речі, її вже “попросили” зі школи – навчальних годин не дають, натомість пропонують перейти до іншої школи, що за межами Єнакієвого.

Це лише один із низки прикладів – адже меценатством займаються багато політиків. Щоправда, це своєрідне меценатство, споріднене з PR-технологіями. По суті внесок робиться невеликий, а зиск від будь-якого “дару” – чималий. Але це навіть не тиск на “потенційного виборця” – батьків школярів, вважає соціопсихолог Олег Покальчук. Це, радше, хизування перед іншими політиками, яке робиться, щоб не “випасти з обойми”.

Політична пісочниця

Оригінально намагалася відзначити Міжнародний День захисту дітей одна з українських молодіжних організацій. Незважаючи на недитячий вік, її активісти натягнули на себе підгузки, і з пустушками в роті та іграшками в руках стали бавитися у пісочницях. Відбувалося все це дійство біля стін Верховної Ради, якраз тоді, коли депутати ламали списи навколо рішень щодо дострокових виборів.

Політики – як діти: можуть посваритись через пасочку...
Організатори цієї акції проводили паралелі між політиками і дітьми. Певна спільність все-таки є: діти, якими б вони не були божественними, цнотливими, красивими, невимушеними, коханими і леліяними – істоти часом жорсткі не по-дитячому. Адже у світі дитинства, який є прототипом світу дорослого, діють схожі закони: перемагає найсильніший, слабкого б’ють, нетипове сприймається погано, авторитети шануються, іграшки відбираються, а творчі і тендітні часто-густо опиняються на маргінесі дитячої тусовки.

Натомість політики інколи поводяться як справжні дітлахи – сваряться через дрібниці, “спалюють мости навік”, дають клятви вірності, про які моментально забувають, часом граються у “війнушку”; як заповзяті “індіанці”, які загрались у пісочнику, забувають про батьків, що чекають вдома – так і політики забувають про народ, який, власне, їхнім Батьком і є, бо “породив і до керма привів”.

І, що найголовніше, і діти, і політики люблять бавитись – одні у іграшки, а інші – у політику. От лише наслідки цих ігор – ой які різні...

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:
XS
SM
MD
LG