Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 11:42

Тілесні покарання і дитяча психіка


Інна Набока Київ, 4 червня 2007 (RadioSvoboda.Ua) - Про важливі суспільні проблеми найчастіше згадують до календарних дат. Так, нещодавно, до Дня захисту дітей, багато говорилося про порушення прав дитини в Україні.

Серед тривожної інформації, оприлюдненої у День захисту дітей, була й така: від тілесних покарань страждає майже половина маленьких громадян країни. І ставлення до цього в суспільстві цілком терпиме. Не буду зараз торкатися крайніх випадків жорстокості та домашнього насильства щодо дітей. Це, швидше, сфера діяльності правоохоронних органів. Та непокоїть застосування фізичних покарань саме як методу виховання. Причому, як вважають фахівці, б’ють дітей не лише у так званих неблагополучних, бідних родинах, а й у цілком благополучних і заможних. Прибічники такої практики твердять, що тілесні покарання – дієвий спосіб виховання дисципліни, відповідальності, працелюбності дитини. Нерідко вони посилаються на традиційну народну педагогіку і навіть наводять численні прислів’я на кшталт: "Пожалієш різку – зіпсуєш дитину". Проте хочу нагадати, що ця педагогіка швидше не традиційна, а домостроївська, і навіть народна мудрість – не завжди істина в останній інстанції.

Чи дорослим легше просто відлупцювати дитину, ніж розбиратися у причинах її поведінки?

Втім, нерідко б’ють дітей без усякого ідейного обґрунтування. Просто батьки стомлені, роздратовані, у них неприємності на роботі, от і зривають на дитині поганий настрій чи власні проблеми. Що ж до виховного значення биття – звичайно, дорослим легше просто відлупцювати дитину, ніж розбиратися у причинах її поведінки. Але виховання – складна, копітка і тривала праця. Ми ж, дорослі, завжди зайняті, завжди поспішаємо, у нас немає часу, а головне – справжнього бажання розбиратися у дитячих проблемах. Тож за ознак непослуху нерідко вдаємося до найпростішого – фізичних покарань. Та нерідко досягаємо цим прямо протилежного результату. Адже сам лише страх покарання не може бути стимулом гарного навчання чи поведінки. Боячись, що її поб’ють, дитина починає брехати, втрачається довіра і взаємоповага між дітьми і батьками в родині. Причому, нерідко вирішальне значення має не так страх болю, як почуття приниження і образи.

Постійні тілесні покарання серйозно відбиваються на психіці дитини, вважають фахівці. Пригнічується розвиток її особистості, принижується гідність, вона росте заляканою, безвільною, невпевненою у собі. А з іншого боку, дитина, яку б’ють удома, і сама стає жорстокою, агресивною, з легкістю ображає молодших або слабших за себе. Фізичне насилля стає для неї ледь не єдиним способом вирішення будь-якого конфлікту.

Чи не з результатами такої "педагогіки" ми стикається часом і в особистому, і у суспільному житті? Не кажучи вже про політику...
XS
SM
MD
LG