Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:32

Дарую серце людям. Як в Україні розвивається донорство органів?


ГЛАС НАРОДУ: /images/photo/question_50.jpg Чи погодилися б Ви поділитися частиною себе заради порятунку ближнього і стати донором? /images/photo/SL_18.06.2007_n1.jpg Юрій, службовець: - Усе залежить від обставин, в які потрапляю. А от торгувати органами людей - дуже погано. /images/photo/SL_18.06.2007_n2.jpg Олена, студентка: - Можливо, після смерті людини її органи використають. А за життя, коли цим торгують, таке виключається. /images/photo/SL_18.06.2007_n3.jpg Михайло, студент: - Якщо рідним, близьким - так, зміг би. А чужим - ні! /images/photo/SL_18.06.2007_n4.jpg Тамара, громадська активістка: - Якщо це стосується близької мені людині, я готова пожертвувати свою нирку. Взагалі, коли людина загинула в автокатастрофі, таке донорство є нормальним. А якщо на цьому наживаються аферисти - це неподобство. /images/photo/SL_18.06.2007_n5.jpg Давид, будівельник: - Якщо, не дай Боже, людина помирає - треба віддати. Звичайно, за умови, що органи здорові, а на це погоджуються близькі померлого. Олександр Лащенко, Віола Бурда "За гроші здоров’я не купиш" – кажуть із давніх-давен, але в останні роки пропозиції поділитися своїми органами перестали бути прикметою держав, що розвиваються. На “пострадянському просторі” Інтернет рясніє оголошеннями на кшталт "продам нирку". Україна – не виняток. Названі й ціни – від 60-ти тисяч євро. Тим часом щороку дві тисячі хворих в Україні потребують пересадки донорської нирки. А 60% європейців погоджуються після смерті поділитися заради життя іншої людини своїми органами. Чи багато готових на це українці? І чому хворі змушені роками чекати трансплантації органів, досліджують “Звуки життя” – “Дарую серце людям”.

ТИСЯЧІ ХВОРИХ В УКРАЇНІ ЗМУШЕНІ ЧЕКАТИ ПЕРЕСАДКИ ДОНОРСЬКИХ ОРГАНІВ

Ukrinform
В Україні операції з пересадки донорських органів роблять лише у чотирьох містах: Запоріжжі, Києві, Донецьку та Одесі. Тільки там діють центри трансплантації. В одному лише Запоріжжі на пересадку нирки чекають півтори сотні пацієнтів, констатує Олександр Никоненко, директор Запорізького центру трансплантології. За рік тут пересадили печінку лише п’ятнадцятьом хворим. Причина цього — за медикаменти для операції треба викласти близько ста тисяч гривень, а такі гроші здатен назбирати далеко не кожен хворий. А загалом донорських органів — серця, печінки, нирок — потребують тисячі людей. Олександр Никоненко:

“На території України потенційних донорів (людей, що гинуть від поранень, несумісних із життям), за нашими підрахунками, близько 6-7-ми тисяч щороку. Це загиблі від травм головного мозку або крововиливу в мозок. Тобто, вони, на жаль, приречені на смерть. Але вони можуть врятувати життя. Якби бодай у половини з цих людей можна було взяти для пересадки органи, ми перекрили б усі потреби України у трансплантації”.

У цілому в Україні пересадки органів потребує одна людина із двохсот тисяч.

ПЕРЕСАДКА Є, ЗАКОНІВ БРАКУЄ

Найчастіше хворі потребують пересадки донорської рогівки ока, або судин, або кісток, розповідає колишній патолого-анатом, нині правозахисник Дмитро Гройсман. За його словами, в Україні немає закону, який чітко визначав би, за яких умов у мертвої людини можна брати органи, за чиєї згоди це дозволено робити. Також відсутній перелік документів, що підтверджували б дозвіл на донорство. Тому донорські органи у моргах найчастіше беруть у померлих навіть без відома родичів, зазначає Дмитро Гройсман:
Дмитро Гройсман: "В Україні немає закону, який чітко визначав би, за яких умов у мертвої людини можна брати органи"


“Наприклад, під час кожного розтину в людей забирали гіпофіз. Це була державна установа, патологоанатомічне бюро в одному з обласних центрів України. Воно продавало ці гіпофізи одній із закордонних фірм, яка використовувала їх для виготовлення певних ліків. Діяла класична практика. Один гіпофіз коштував один долар. І це не відображалося у жодній медичній документації. Гроші йшли не нам, лікарям. А просто для того, щоб на них купувати потім ті ж самі медичні рукавички. Тоді держава не надавала їх медикам”.

(Гіпофіз - утворення на нижній поверхні головного мозку. Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і до проміжного мозку. Він відповідає за виробництво гормонів).

ЯК НЕ ПЕРЕСТУПТИ МЕЖУ?

Успіхи сучасної медицини стрімкі, вони вражають і разом з тим порушують перед людством чимало питань. Як, рятуючи людину, не переступити моральні рамки? Як дотриматися основного принципу будь-якого ескулапа “Не нашкодь!” Такі питання виникають і у суперечках стосовно евтаназії, і щодо клонування, і з приводу штучного запліднення та абортів, і у трансплантології теж. Адже шанси на те, що пересадка буде вдалою, залежать також від того, скільки часу минуло після смерті донора. Чим менше часу, тим вищі шанси. А як гарантувати, що не сталося помилки і донор дійсно помер? Як зауважують експерти, в останні десятиліття фахівці розробили новий критерій смерті – так звана повна мозкова смерть (або смерть усього мозку).

За інструкцією Міністерства охорони здоров’я України, прийнятою сім років тому, вилучати донорські органи для трансплантації можна лише в державних та комунальних закладах охорони здоров''я та державних наукових установах. І виключно за переліком, затвердженим урядом. А донором може бути тільки особа, “смерть якої встановлена відповідно до Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку”. При надходженні в заклад охорони здоров''я потенційного донора “відповідальний у конкретний період часу медпрацівник не пізніше години від надходження вносить дані до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації”. Вилучення донорських органів і тканин треба оформлювати спеціальним Актом та записом в історії хвороби померлого, а в разі потреби - в акті судово-медичної експертизи.

Перелік органів людини, дозволених до вилучення у мертвого донора:
1. Серце 2. Легені 3. Комплекс "серце-легені". 4. Печінка. 5. Нирки. 6. Підшлункова залоза з 12-палою кишкою. 7. Селезінка.


Своє ставлення до трансплантації людських органів висловлюють і представники різних релігій. Російський дослідник Борис Юдін у часописі “В мире науки” узагальнив це ставлення таким чином:

“КУЛЬТУРНО-РЕЛІГІЙНІ ТРАДИЦІЇ ПЕРЕСАДКИ ОРГАНІВ”:


Буддизм – тільки від живого донора, якщо він добровільно погодився на такий дар хворому і не отримував грошей.

Іудаїзм – від живого донора, якщо він добровільно жертвує органом і пересадка не призводить до погіршення стану здоров''я реципієнта; від померлого донора, якщо дотримана презумпція згоди; у будь-якому разі тіло донора не повинне бути понівечене.

Католицизм – якщо немає альтернативних варіантів лікування.

Мусульманство – тільки від живого донора, що сповідує іслам і котрий дав добровільну згоду; допускається використання органів померлого донора, якщо він був мусульманин, а після смерті мозку штучно підтримувалися дихання та кровообіг.

Православ''я – від живого донора, якщо трансплантація не загрожує його життю; допускається посмертне вилучення органів для трансплантації, коли отримано попередню згоду пацієнта або його родичів.

(Презумпція згоди – тобто передбачається, що людина погоджувалася на вилучення її органів у разі передчасної смерті).


Психолог Наталія Кухтіна у зв’язку з проблемою пересадки органів говорить про те, що в Україні багато років тому (ще за радянських часів) втратили “культуру смерті”. Ось що має на увазі психолог:

“Людина до смерті не готувалася. Бо в нас про смерть було заборонено говорити. Тому людина або була живою, або її вже не ставало. Як наслідок - таке дуже важливе питання, як трансплантація органів, теж винесли за рамки моралі. Зараз психологічна і психічна культура в Україні розвивається. І згодом це обговорюватимуть так само активно, як і за кордоном. І в цьому немає нічого страшного”.

ДОНОР ЗА КАРТКОЮ

Якщо звернутися до досвіду закордону в пересадженні людських органів – зокрема, у Чехії, трансплантація перестала бути чимось рідкісним і сенсаційним. Півтора десятиліття тому пересадки органів від мертвих донорів здійснили тут 122 рази, ще у п’яти випадках органи дарували своїм близьким живі донори. А торік такі трансплантації зробили відповідно – 400 і 33 рази, розповідає кореспондентка Радіо Свобода у Празі Оксана Пеленська.

У Чехії найпоширенішими донорськими органами є серце, легені, печінка, підшлункова залоза. На розвиток донорства у цій державі (я к і в країнах Євросоюзу загалом) впливають високий рівень хірургії, медичних технологій та вишколу. У цілому дев’ять із десяти чехів позитивно ставляться до трансплантології органів. При цьому лише кожен сотий чех має так звану “донорську картку”. Цей документ лише зараз запроваджують у Чехії. В разі, наприклад, смерті в автокатастрофі, власник картки автоматично стає донором.

До речі, за даними соціологів, більше половини (56%) європейців готові стати донорами після своєї смерті. Про це свідчать оприлюднені наприкінці минулого місяця результати опитування, проведеного в жовтні-листопаді 2006 року. При цьому тільки чверть респондентів заявила, що не готова бути донорами. Найбільше людей погоджуються виступити донорами органів після смерті у Швеції - 81%, Мальті - 75% і Фінляндії - 73%, а менше усього - в Австрії - 33% і Латвії - 29%. 54% опитаних заявили також про готовність віддати органи від померлого близького родича, якщо про це буде прохання медиків. І 81% опитаних підтримує запровадження донорських карток (саме це втілюють у Чехії). Нині 40 тисяч пацієнтів у ЄС очікують на трансплантацію органів. А через брак донорських органів щодня помирають десять людей, повідомила прес-служба Єврокомісії.

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:

Матеріали до теми:

• ГРУПА КРОВІ НА РУКАВІ. ЯК РЕФОРМУВАТИ УКРАЇНСЬКЕ ДОНОРСТВО? • Яке медичне страхування потрібне в Новій Україні і чиїм коштом?
XS
SM
MD
LG