Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:11

Вона суперзірка, але його мало хто знає. Провідниця Вєрка Сердючка майже затьмарює сутність самого автора. Хто він насправді?


Сергій Рахманін Дійова особа: Андрій Данилко

Сергій Рахманін: У таку спеку і скрутну політичну ситуацію про політику говорити не хочеться взагалі, хочеться говорити про речі більш поетичні.

Я радий вітати людину поетичну, попри міф, створений навколо цієї людини, Андрія Данилка.

Андрію, я знаю, що Ви, коли Вас запитували про Ваше ставлення до політики та політиків, Ви відповідали переважно жартома.

Андрій Данилко
Андрій Данилко: А як можна про політику говорити серйозно? Образ Сєрдючки не правильно розуміють, настільки вже набридло, що люди сприймають її на рівні “колготки-сіські”.

Бувають моменти, коли я дивуюсь, як не зрозуміло, що Сердючка – це все-таки більше арт-персонаж. Жодного відношення до трансвестизму чи ще що, як намагаються мені приєднати в Росії. Мене це дратує, і я на цих людей говорю різні неприємні речі.

От зараз вже із Сєрдючки зробили політичний персонаж. В мене таке враження, що йде якась гра, і Сєрдючка в цій грі – футбольний м’яч. Мені дуже не подобається це відчуття, коли мене копають.

Сергій Рахманін: От Ви кажете, що Ваш образ неправильно сприймають. Я маю надію, що є багато людей, які сприймають, по-перше, окремо Вєрку Сєрдючку та Андрія Данилка. А по-друге, є багато людей, які розуміють те ж, що розумієте Ви.

Бо коли Ви казали, що в Вашому розумінні Вєрка Сердючка – не “жлобіха”, а радше дитина, свято або попелюшка, то я думаю, що багато людей розуміють Вєрку саме так.

Але в даному разі я звертаюся не до Вєрки, а до Андрія Данилка, людини, яка написала дуже романтичну музику, яка робила дуже ліричні музичні композиції, які сприймалися професіоналами як справжні естетські твори.

Тому, коли я говорив про поетичність, я абсолютно не жартував, але говорив про поетичність Андрія Данилка. Так от у мене запитання до Андрія Данилка.

Ви є людиною дотепною, маєте почуття гумору. От Ваше ставлення до того, що відбувається навкруги, я маю на увазі політику?

Андрій Данилко: Смішить ближче. В мене враження, що політики стали зірками. От їм подобається купатися в славі, у скандалах, у програмах, у новинах.

Політики – дуже погані артисти. Мені, як людині, яка бачить людей трохи інакше, коли вони грають, то мені було смішно, коли хтось виступає, говорить дурниці з розумним виглядом. Тобто я до політики відношуся з гумором.

Так само як до кривого дзеркала. Але говорити, що я не цікавлюся політикою, це також не так. Звісно, мені б хотілося, щоб було спокійно.

Коли я згадую ті часи, коли був Кучма, то мені, як дилетанту, було зрозуміло, що це начальник, він головний. Йому можна піти пожалітися і він інших може наказати.

Зараз я дивлюся на все, як рак, лебідь та щука і нічого не розумію. Мені здається, через це хаос в країні, тому що немає людини, яка б взяла на себе відповідальність і була в цій країні головною.

Сергій Рахманін: Ви сказали, що не можете бути байдужим до політики, як і будь-яка нормальна людина. Ви кажете, що політики є дуже поганими акторами, багато хто каже, що це трапляється через те, що політикам не притаманне почуття гумору, не притаманна іронія. Бо розумна людина починається саме з іронії. От, наприклад, у Вєрки це відчувається.

Андрій Данилко: Я б посперечався. Дуже багато політиків, яких я особисто знаю, у не офіційній обстановці - з почуттям гумору, іронією, дуже розумні.

Не знаю, може, з’явившись на публіці, вони починають вести себе по-іншому. Не розумію, що відбувається. Але часто ми виступали не в останніх людей, яких всі знають, не називатиму імен. Вони дуже весело пританцьовували під Вєрку Сердючку.

Сергій Рахманін: Пін Вас підтанцьовував Путін, наскільки я знаю.

Андрій Данилко: Ну, він танцював. Підтанцьовував якраз Кучма, а Володимир Путін – танцював.

Сергій Рахманін: Як Вам здається, потай, поза людські очі, Ющенко чи Янукович танцюють під Вєрку Сердючку?


Андрій Данилко: Мені важко сказати. Колись я сказав фразу: є люди, які люблять Вєрку Сєрдючку, і люди, які приховують свою любов.

Зрозуміло, комусь більше подобається, комусь менше, ніхто може її не слухає в авто, але під час виступу Сєрдючки на замовленому концерті вони всі пританцьовують, дуркують. Для цього і створюється ця атмосфера, щоб люди зняли з себе піджаки, краватки, танцювати, дуркували і перетворювались в дітей на якісь півгодини. У нас загалом це виходило.

Я не впевнений, що Янукович танцює під Сєрдючку.

Сергій Рахманін: Чому? Я якраз Януковича дуже добре уявляю.

Андрій Данилко: Можливо, а чому б і ні? Він що, не людина? Звичайно! Я можу говорити те, що бачив. З однієї сторони, прикольно, а з іншої – нерозуміння. То пісню забороняли, не на офіційному рівні, а так, що я познущався над гімном України “Ще не вмерла Україна, якщо ми гуляєм”.

А коли я співав у Фаросі цю пісню 6 разів, Леонід Данилович пританцьовував, і останній раз навіть співав разом зі мною.

Сергій Рахманін: Це відомо, що він не любитель поспівати.

Андрій Данилко: Крім фрази “ще не вмерла Україна” він нічого не знав.

Сергій Рахманін: Ви неодноразово говорили, що Вєрка Сєрдючка – це не наруга над Україною, не намагання зробити образ жінки, борони Боже. Це просто образ, який смішить людей.

Андрій Данилко: Чарлі Чаплін.

Сергій Рахманін: Кажуть, веселити людей – найсумніша справа в житті. Як правило, люди, які змушені веселити оточуючих, по життю є дуже сумними.

Ви не втомилися веселити людей? Це можна робити рік, два, п’ять, але коли це перестає бути професією, напевне, це вже дуже сумно. Чи ні?

Андрій Данилко: Ні. Я не займаюся тим, що я смішу людей. Все залежить від настрою. А настрій може бути різним: приємний, сумний, якісь спогади.

От мені дуже подобається тема, отримую сам задоволення, розпалююсь і по півгодини це розповідаю спогади про Радянський Союз.

Розповідаю про себе через Сєрдючку. Коли згадую деталі, наприклад, піонерський табір, коли відкривалась тумбочка, приходила санстанція і бачила там качан від яблука, зубну пасту “Помарін”, носок, хліб, вкрадений із кухні. Це ж було у кожного. Люди повертаються в той час, це дуже приємні відчуття.

Я не можу сказати, що я займаються гумором, я займаюся настроєм. І вихід інструментальних композицій – я знав, що вони сподобаються, у мене не було такого, що от, як це приймуть. Ні! Мені говорили, що Андрію, це не масове мистецтво. Я ніколи не робив для когось, я все робив для себе завжди.

Сергій Рахманін: Багатьом дуже важко уявити, як може в одній людини вжитися гротескний персонаж, яким є Вєрка Сєрдючка.

Андрій Данилко: Таке буває.

Сергій Рахманін: Я пригадую одне цікаве інтерв’ю Геннадія Хазанова, який дуже тепло про Вас відгукнувся. Він казав, що не просто Данилко – це дуже талановита людина. (думаю, зараз будь-хто з цим погодиться).

Він сказав, що, з його точки зору, культування Вєрки Сєрдючки його псує. Хазанов сказав, що звертався до Данилка з проханням разом зробити серйозний спектакль. Не обов’язково серйозний зовні, але серйозний за глибиною.

Він каже, що в Данилку, якщо він буде жити виключно Вєркою Сердючкою, рано чи пізно помре актор, і він це зрозуміє, але буде трохи запізно. Ви погоджуєтеся?

Андрій Данилко: Ні. Я пам’ятаю, у нас була така розмова з ним. Геннадій Вікторович просто проецирував свою історію на мене. Те, що вийшло з кулінарним технікумом. Я все це слухав.

Я вважаю, що Геннадій Вікторович - дуже класний артист, він зумів все-таки людей переорієнтувати з чистого розмовника до артиста театрального. Це було дуже не просто. Тому що навіть я, при всій повазі до Геннадія Вікторовича, дивився, і він для мене був “Хазанов!”

Я реально усвідомлюю, що себе не уявляю зараз у фільмі як Данилко. Я думаю, а для чого? Значить, не потрібно.

Сергій Рахманін: Я не про це. Рано чи пізно Ви втомитеся просто від образу Вєрки Сердючки, ну не можна бути Вєркою 20 років.

Андрій Данилко: Я за нею спостерігаю так само, як Ви, як Марта, як будь-який глядач. Мені цікаво, що з нею буде, як довго це триватиме. Це не я, це Вєрка Сердючка. Я спостерігаю за розвитком цього персонажу.

Вже 15 років вона на сцені, і щороку вона намагається продовжити життя. Всі кажуть, що це вже все, що можна одягти, крім троянди. Ніхто не представляв собі, що це може бути.

З’явилася зірка – всі якось так... Тобто це якийсь крок. Мені дуже необхідне було це “Євробачення” для себе, щоб себе струсити. Бо ці мітинги, ці всі протести, розпалювання. Я прокинувся.

Сергій Рахманін: Коли Ви говорили, що Сердючка живе як окремий персонаж, і Ви спостерігаєте за її розвитком, я Вас як людину розумію.

Бо у мене свого часу, коли я відчув, що пишу матеріали в пресі про одне, але матеріал веде мене в інший бік. Це було незатишно, це було дивно. Але я цьому піддався.

І коли це сталося вдруге, втретє, вчетверте, то мені стало інколи лячно, тому що не я веду матеріал, а матеріал веде мене.

Ви не боїтеся, що рано чи пізно Сердючка буде заважати жити Андрію Данилку? Чи Ви повною мірою контролюєте її?

Андрій Данилко: Поки ні. Вона мені дуже допомагає. По-перше, при такій популярності персонажу я перебуваю в тіні як людина.

Я маю можливість піти в магазин. Ви уявляєте, якби при такій впізнаваності я зайшов би в супермаркет?

Сергій Рахманін: Я б Вам не заздрив.

Андрій Данилко: Туалетний папір, серветки, носки. Я зараз заходжу, і є манія переслідування. Я сам давно вже не ходив по вулицях. Я навіть боюся собі це уявити. Мене ніхто не чіпає, Боже бережи. Але всередині є якесь відчуття, якщо я без водія, мені не затишно. Це правда.

В даному випадку при цій популярності Сєрдючка мене рятує. Я потребую цієї маски, я себе ховаю у ній.

Сергій Рахманін: Я Вам можу позаздрити, тому що я такої маски не маю.

Повертаючись до “Євробачення”. Ви кажете, що воно пішло Вам на користь, безумовно.

Мені здається, що певна рецептура Вашої перемоги полягає ще й в тому, що Ви не прагнули перемогти. В кількох інтерв’ю Ви говорили, що насправді “Євробачення” – це не стільки конкурс, скільки дуже приємна тусовка, фестиваль, невеличка фієста. Саме небажання відверто будь-якою ціною перемогти вам і допомогло.

Це справді так було? Тобто не ставилося за мету – поїхати і привезти приз?

Андрій Данилко: У нас завжди, скільки себе пам’ятаю, на усі конкурси ми приїжджали з колективом з одним відчуття – потрібно добре виступити, щоб люди пореготали в залі. Все. Це було надзавдання завжди.

Єдиний раз у нас було друге місце, коли був конкурс ім. Андрія Сови, це був фестиваль в Одесі. Сиділи наші діячі культури і мистецтв, вони казали, що це Андрію таке? Що це за назва?

Наш театр називався “Компот”. Вони казали: треба назвати “Узвар”. Я кажу, а до чого тут це? Де український гумор? Потім вони вульгарно якісь нісенітниці розповідали... Я сидів, дивився і розумів, що на наших номерах люди сміялися.

І коли вкінці оголосили результати, фраза, яка мене вразила: для підняття престижу фестивалю ми даємо Андрію Данилку другу премію. Тобто першу ми не маємо нікому.

Сергій Рахманін: Тобто можна говорити, що для підняття престижу “Євробачення” Вєрці Сердючці дали другу премію.

Є поширена точка зору, думаю, її багато хто поділяє. Що Ви їхали туди не стільки перемогти, скільки відтягнутися добре.

Але в якийсь момент всі ці букмекерські контори, не затишок, який навколо Вас створився. Чи було відчуття, що дійсно можна перемогти? Коли було друге місце, що Ви відчули?

Андрій Данилко: Я абсолютно спокійно сприйняв це друге місце. Наші дівчата з колективу розплакалися, У бек-вокалістки почалась істерика.

Я кажу: заспокойся! Вєрка Сердючка на другому місці на “Євробаченні” – це ж круто! Звісно, було б круче – перше, але так сталося. Ви зрозумійте, зіграла роль маса певних моментів.

Сергій Рахманін: Було бажання довести всі тим, хто вас критикував, погрожував, спалював опудала? Чи було бажання довести, що от вам!

Андрій Данилко: Так, це правда, було звичайно.

Сергій Раханін: Свого часу Ви говорили, що на сьогодні Сердючка – запитаний персонаж, актор, який може зібрати повні зали в країнах Балтії, в Росії. І казали трохи втаємничено, що незабаром і Європа підтягнеться.

Чи був розрахунок на те, що виступ на “Євробаченні” дозволить Вєрці Сердючці все-таки опанувати в певний спосіб Європу? Був певний бізнес-розрахунок?

Андрій Данилко: Це не бізнес-розрахунок, це було відчуття, що це людям сподобається. У мене відчуття, що не вистачає Європі персонажу, який володіє не тільки божевіллям, а милий, позитивний персонаж, якого немає. Який не злий, який простуватий, але символізує успіх.

Сергій Рахманін: Вєрка Сердючка як милий та позитивний персонаж може бути зрозумілою мешканцям, умовно кажучи, мешканцям колишнього Радянського Союзу.

Андрій Данилко: Це помилкова точка зору.

Сергій Рахманін: Не знаючи мови, я не думаю, що можна Ваші жарти зрозуміти. Зовні це не сприймається, мені здається.

Андрій Данилко: Все сприймається. Ми показували навіть, коли нас запросила “велика четвірка” на свою вечірку. Нікого більше не запросили, і ми працювали.

Це Англія, Іспанія, Франція і Німеччина робили власну вечірку в рамках “Євробачення”, виступали запрошені артисти з Ісландії, Швеції. Зі слов’янських країн запросили лише Вєрку Сердючку, ми працювали просто під рояль.

Всі фрази, всі наші конфлікти з мамою, коли ми показували мініатюру собачки без слів, де ми граємо з мамою собачок, все зрозуміло. Вони сміються з усього.

Так, є мовний бар’єр. Але це відчуття – я розумію, що з цього будуть сміятися, що це буде викликати посмішку. Тобто в мене не було відчуття, що мене не зрозуміють чи не правильно сприйматимуть.

Сергій Рахманін: Ви помітили, що змінилося навіть ставлення після “Євробачення” до Вєрки Сєрдючки? Тобто критиків стало значно менше. Навіть ті, хто критикував Вєрку як спотворений образ України, що, з моєї точки зору, є глупством, навіть вони говорили, що в будь-якому разі приємно, що про Україну більше дізналося людей, вони побачили, що Україна є, вона є різною.

Але цей успіх, який є безумовним, достеменним фактом, чи не вб’є він у Андрія Данилка – обдарованої людини - бажання писати серйозну музику, гарні вірші? Чи повністю зосередитися на Сердючці і вижати з неї максимум того, що є.

Бо Ви самі казали, якби була змога, якби Ви були режисером, ви б поставили “Стару Ізергіль” за Горьким. Ви б зняли серйозну художню картину не тільки про Вєрку Сердючку, Ви б із задоволенням прийняли пропозицію Віктюка і знялися в спектаклі. Бажання все одно лишається?

Андрій Данилко: Так, це є. Зараз так. Я себе не відчуваю обмеженим в чомусь, я спокійно пишу вдома матеріал для нової інструментальної платівки, отримую задоволення, видумую відео-ролики, які також будуть із трикрапками.

У всіх будуть різні також думки. Комусь сподобається, а комусь – ні. Це, в принципі, добре.

Мені подобається, коли продукт спірний. Тому що байдужість, коли я дивлюся будь-який канал, йде суцільна пісня. Це для мене ніяк, не добре, не погано. Мені страшне слово ніяк.

Сергій Рахманін: Якщо вже згадали про музику. Яку музику любить Андрій Данилко? І яку музику любить Вєрка Сєрдючка? Яку б музику слухала Вєрка, якби була реальним персонажем? Які книжки читала?

Андрій Данилко: Ми з нею схожі.

Сергій Рахманін: Важко з цим погодитися. Може я так сприймаю.

Андрій Данилко: Якось ми з ді-джеєм Пашею розмовляли. Він каже, як ти можеш при любові до групи “Queen” слухати “Ласковий май”?

Сергій Рахманін: Тобто Вам подобається і те, і те?

Андрій Данилко: Так, мені подобається “Ласковий май”. Він каже: та як, він співає поза нотами!

Це моє дитинство, я слухаю своє дитинство. Час від часу, якщо я щось почув про “Ласковий май” – я дивлюся фільми, скачую з Інтернету.

Сергій Рахманін: Чи можна говорити, що Вєрці подобається “Ласковий май”, а уподобання Данилка - “Queen”?

Андрій Данилко: Ні, немає успіху класичного, народного, є поняття успіх. Хто скаже, що група “Ласковий май” є гіршою за групу “Queen”?

Сергій Рахманін: Так, але комусь подобається одне, комусь – інше. Але знайти людину, якій подобаються обидві групи – мені важко.

Андрій Данилко: Ну от, подивіться на цю людину. “Ласковий май” – це епоха, це наш “Бітлз”.

Сергій Рахманін: У мене шматок з дитинства - “Машина часу” або “Акваріум”, тобто мені вони не стільки подобаються, скільки це елемент дитинства, елемент ностальгії, це спогади, це шмат епохи, який важко викинути з середини себе.


Андрій Данилко: А для мене “Ласковий май” – це дитинство, це піонерський табір, це великі стадіони, це сила успіху. “Ласковий май” - це перша група, яку ніхто не розкручував.

Сергій Рахманін: У Вас особисто, у Андрія Данилка, чи давно з’явилося бажання стати успішним? Це відчувається. Є люди, для яких це кінцева мета і край. Для Вас це, здається, як необхідність. Цю необхідність Ви коли відчули?

Андрій Данилко: В дитинстві. Я коли приїжджав в піонерський табір, мені хотілося завжди бути на верхівці. Мені дуже хотілося стояти на лінійці, піднімати прапор, мрія дитяча була такою. Кілька разів мені це вдавалося, я виграв конкурс “Ало, шукаємо таланти” чи щось подібне.

Я чомусь пам’ятаю приз. От зараз розповім дітям, який на той час ми отримувати приз. Операція “Затишок”, хто більше збере папірців, фантиків. Прибирання території, хто збере більше - тому приз.

А призом було те, що тобі давали склянку кефіру і аскорбінову кислоту. І ми були такі щасливі від цієї склянки кефіру і аскорбінової кислоти. Потім ми ще прапор піднімали чи опускали, залежно від результату. Мені хотілося брати участь в житті табору, це була маленька країна.

Сергій Рахманін: Якій літературі віддає перевагу Андрій Данилко, якщо на це є час? Що може подобатися Вєрці Сердючці?

Андрій Данилко: Складно сказати. Я дуже не любив у школі читати, дуже не любив. Але те, що я читав, що мене примушували, мені все подобалося.

Мені подобалися “Діти підземелля”, “Стара Ізергіль”, “Мать” Горького, я був без тями. Мене ж примушували це читати. Я пам’ятаю, як зараз, стоїть склянка чаю, якийсь бутерброд з ковбасою, лампа біля цієї хрестоматії, я відірватися не міг.

Сергій Рахманін: “Імперіалізм та імперія критицизм” також сподобався?

Андрій Данилко: Хто-хто? Я такого не читав.

Сергій Рахманін: Вам пощастило, бо є багато книжок, які не можуть сподобатися.

Андрій Данилко: Тому я не вступав у комсомол, тому що потрібно було читати. От читаєш і не усвідомлюєш, що написано. Я абзац читав три рази і не міг зрозуміти, про що вони говорять, суть? Я дивувався людям, які це все розуміли.

Сергій Рахманін: Є ще один поширений міф про Андрія Данилка, що він є самотньою людиною, попри велику кількість людей, які його оточують, тренують, бажають бути знайомими, працюють з ним. Ви це можете підтвердити, спростувати?

Андрій Данилко: Всі самотні. І ви по-своєму самотні.

Сергій Рахманін: Від людей втомлюєтеся? Хочеться заритися в куточок, не бачити, журналістів, мікрофон, камери?

Андрій Данилко: Так, це буває. Це втома більше. Коли говорять, що от він на сцені такий веселий, а в житті такий нудний. Це втома, людина втомилась.

Ти не можеш людині пояснити, що зараз в мене погано голова розуміє, тому що я думаю про інше, мені необхідно давати інтерв’ю, я не можу зібратися. Це просто втома. Відчуття якоїсь самотності – ні, такого у мене немає.

Сергій Рахманін: А справжні друзі, чи є у вас друзі, на яких можна спертися?

Андрій Данилко: Звичайно.

Сергій Рахманін: Свого часу Ви називали таким другом Філіпа Кіркорова. Він не є виконавцем, якого я міг би слухати. Я, як і багато людей, маю до нього упереджене ставлення. Ви говорили, що люди просто не знають справжнього Кіркорова, що його образ спотворений телебаченням, ЗМІ.

Андрій Данилко: Філіп Кіркоров – персонаж.

Сергій Рахманін: Як Вам здається, Ваш образ спотворений? Те, як подають Вас, як показують і пишуть про Андрія Данилка, на скільки це відповідає тому, який він насправді є?

Андрій Данилко: Частково, напевне. Нещодавно я перечитував старі інтерв’ю. Є люди, які відчувають розмову, а є люди, які не відчувають. Я маю на увазі, коли читаєш текст.

Ми абсолютно різні люди з Кіркоровим. Він любить одягатися, я не люблю одягатися. Він любить бути на людях, я не люблю. Тобто можливо через це.

Я його бачив і знаю справжнім, це добра велика дитина, яка живе заради роботи, творчості, щоб подобатися, щоб створювати. Він дуже добрий.

Сергій Рахманін: Я думаю, маю надію, що багато хто з наших слухачів змінили своє уявлення про талановитого артиста Андрія Данилка, який відомий більш в образі Вєрки Сердючки.

Пане Андрію, питання від слухача електронною поштою. В Полтаві (це Ваша Батьківщина) нещодавно ухвалили рішення про те, що там буде увіковічена пам’ять Симону Петлюрі.

Андрій Данилко: Я вже думав, моя. Боже, аж злякався. Думаю, невже? При житті!

Сергій Рахманін: Ні, це ще попереду. До речі, це було б цікаво.

Слухач цікавиться, як Андрій Данилко ставиться до цієї події?

Андрій Данилко: Я, може, погано знаю Симона Петлюру як персонажа, тому що в дитинстві я був впевнений, що це дуже погано. Симон Петлюра – це було погано, що він поганий, злий.

Я нічого не можу сказати з цього приводу, тому що я не в матеріалі. Я про нього нічого не знаю.

Сергій Рахманін: Свого часу Ви казали, що маєте намір записати з Юлею Тимошенко дует “Дві зірки”.

Андрій Данилко: Це був новорічний вогник.

Сергій Рахманін: Але завадила відставка Юлії Володимирівни. Слухач запитує: чи це був жарт? Якщо ні, чи є бажання записали дует з кимсь із політиків?

Андрій Данилко: Мені подобається Юлія Тимошенко як політичний персонаж. Це не грубо я сказав?

Сергій Рахманін: Чим?

Андрій Данилко: Мені подобаються люди зі своїм обличчям, зі своїм почерком, зі своєю яскраво вираженою індивідуальністю, які ні на кого не схожі.

Мені так прикольно, коли дивишся модні журнали і відомі моделі роблять зачіски а-ля Юлія Тимошенко. Це про багато що говорить.

Сергій Рахманін: Ви свого часу спробували себе у ролі телеведучого, був проект на “1+1”. Багато хто вважав його невдалим, Ви не погоджувалися, говорили, що Ви не проти повторити цей досвід і не виключаєте можливості повернутися на телебачення. Це може відбутися?

Андрій Данилко: Думаю, так. Я думав про це, це має бути легке суботнє вечірнє шоу із запрошенням цікавих людей, політиків, музикантів. Це навіть можуть бути прості люди.

Але це має бути добротне шоу, мені так придумалося, з участю західних зірок, які працюють. Наприклад, “Pet Shop Boys” виступить.

І зробити цю програму раз в місяць, не потрібно робити щонеділі, тому що люди звикають. Ти втрачаєш момент подієвості. Один раз в місяць – може бути.

Сергій Рахманін: Чи є пропозиції від каналів? Чи Ви виходили на керівників каналів?

Андрій Данилко: Мені зробити пропозицію із СТС Олександра Роднянського і каналу “Інтер”. “Перший канал” мені не пропонував.

Сергій Рахманін: Чому, цікаво?

Андрій Данилко: Після певних подій.

Сергій Рахманін: Чому це? У Вас була можливість коротко поспілкуватися з Докаленком. Думаю, може могли б підняти це питання.

Андрій Данилко: Не знаю, вся ця історія, дуже не приємно.

Сергій Рахманін: Скажіть чесно, образа лишилась?

Андрій Данилко: Звичайно, коли ви читаєте, що...

Сергій Рахманін: ... що у Вашої мами чорно-білий телевізор, і Ви не можете купити їй кольоровий. У неї справді чорно-білий?

Андрій Данилко: Я звідки знаю? Вона дивиться. Вона б сказала. Значить її влаштовує цей телевізор.

Тим більше, вони були на дачі. Поїхали на дачу, а показали, що це будинок, де я народився, колиска, де я спав. Ну “брєд”.

Мама соромиться. Просто мама по натурі є доброю і нормальною людиною. Вона закрила очі на наглість журналістів.

Я її сварив. “Мамо, не потрібно нікого впускати, що це таке? Це прохідний двір?” Вони там знімали, як вона з козою, як вона з коровою. Цікаво так це все.

Коли такий момент несправедливості по відношенню до мене в Росії роздувався, і роздувається зараз, з “Раша гудбай”, неіснуючою фразою взагалі.

Сергій Рахманін: Навіть якби вона була. Бог би з цим.

Андрій Данилко: Якби ця фраза була, це одна історія, я б подумав, так, ця фраза могла комусь не сподобатися. Але цієї фрази немає.

Сергій Рахманін: Не ображайтеся, але я абсолютно випадково потрапив на ток-шоу з Малаховим, я був вражений. Я – людина, яку важко здивувати, 15 років політичної журналістики вбивають вміння дивуватися будь-чому.

Я був щиро здивований, тому що такої жорстокості майже звірячої від абсолютно пересічних людей ніколи не очікував.

Тим більше, що мені розповідали, що потім це порізали, воно виглядало ще більш-менш пристойно. Я не розумію, чому Ви взагалі туди поїхали і виправдовувалися? Невже в цьому була потреба?

Андрій Данилко: Ви, як так розумію, маєте на увазі програму “Пусть говорять”. Я поясню.

Я їхав з однією умовою, що це буде прямий ефір. Я не їхав туди виправдовуватися, а приїхав пояснити, що ви не правильно почули.

Але люди, які там зібралися, які були підготовлені, я був реально вражений виступом Наталії Вітренко, я всього міг чекати, крім цього. Я такого шоу не чекав.

Я реально розумів, що Андрію Малахову незручно. Фрази немає, всі це розуміють, всі це чули, що це придумане.

Сидить журналіст, який повідомляє новину, що група “Серебро” на 5-му місці в хіт-параді, не називаючи при цьому, що на 4 місці - Діма Колдун, а на першому місці - Вєрка Сердючка.

Тобто вся програма була, як я потім зрозумів, спеціально зроблена, щоб мене “мочити”. Але в них нічого не вийшло, тому що добро перемагає зло.

Сергій Рахманін: Як на мене, то це не принципово, була ця фраза чи ні. В будь-якому разі, якби вона й була, такої істерики я не очікував ніколи в житті. Мене це страшенно здивувало.

Андрій Данилко: Причепитися ж потрібно до чогось.

Сергій Рахманін: Добре, а підстава причепитися? Вас виживають з ринку? Хтось на Вас образився?

Андрій Данилко: Успіх не пробачають. Ви погляньте, ми приїхали в Хельсінкі, до нас віднеслися несерйозно, нас недооцінили спочатку. Думали, що так, буде там клоунесса, буде прикольно. Похохочєм.

Але коли ситуація змінилася просо на 180 градусів, на наступний день я відчув момент, м’яко кажучи, холодку. У мене почав псуватися настрій, якісь були ситуації, коли я розумів, що зі мною не вітаються, мене обходять стороною. Я думав, що трапилося? Відбувся момент зміщення уваги.

Звичайно, журналісти некоректно себе поводили стосовно інших учасників. Ми прийшли на вечірку, вони беруть інтерв’ю в якогось учасника. Побачивши нас, кидають цього учасника, біжать до нас. Звісно, артисти розлючуються, їх це дратує.

Сергій Рахманін: Я погано знаю Ваш світ, але думаю, це типова практика для журналіста шоу-бізнесу. Гадаю, це нормальна конкурентна штука – є запитані артисти, а є не запитані, це цілком зрозуміло.

Свого часу Ви говорили, як Ви як будь-яка людина, яка народилася в Радянському Союзі, важко сприймаєте кордони. Для Вас байдуже, який це глядач. І виступаючи в Балтії, в Ізраїлі, в Росії чи в Україні Ви однаково налаштовуєтеся на глядача.

До речі, багато людей, професійних продюсерів говорили, що Андрій Данилко має рідкісний хист чітко відчувати глядача, що, в принципі, притаманно далеко не кожному актору.

Попри те, що Ви легко почуваєтеся, принаймні зовні, на різних аудиторіях, у різних країнах, чи є різниця між аудиторіями глядацькими, наприклад, в Росії, в Україні, в Прибалтиці?

Андрій Данилко: Швидше, ні. Немає різниці. Є речі і теми, про які я говорю, звісно, я їх адаптую.

Сергій Рахманін: А відчуття? Цей контакт загальновідомий між глядацьким залом і Вами?

Андрій Данилко: Ні, Америка, Балтика... Це залежить від того, як ти працюєш. Якщо ти працюєш погано, інша реакція, якщо добре працюєш, відповідна реакція. Все залежить від артиста, який на сцені.

Сергій Рахманін: Щодо того, що Ви розповіли про зміну настрою, відношення до Андрія Данилка.

Андрій Данилко: До нашої делегації.

Сергій Рахманін: Але ще раніше, ще до “Євробачення”, говорили, що обговорювався намір, аби Вєрка Сердючка їхала на “Євробачення” від Росії. Цей варіант справді обговорювався?

Андрій Данилко: Так. Був такий варіант. Це було 3-4 роки тому.

Ми сиділи в кабінеті у Костянтина Львовича Ернста, я йому запропонував пісню “Денсінг”, я йому цю пісню запропонував.

Сергій Рахманін: Як він зреагував?

Андрій Данилко: Він її не чув. Я йому розповідав. Я йому сказав, що є така пісня, але, мені здається, вона провокаційна.

Але я мав на увазі німецьку мову. Я думав, що мене звинуватять у нацизмі чи ще в чомусь. Я думав, що от від Росії їде персонаж, який співає німецькою.

Сергій Рахманін: Звідки взагалі з’явилася німецька? Чому такий ажіотаж?

Андрій Данилко: Тому що я вчив німецьку в школі, це дуже зручна мова. Два предмета, які я любив у школі, це німецька мова та малювання.

Сергій Рахманін: Судячи з фільму, який Ви зняли самі про себе, Ви ще й хімію любили. Ні? Розумію, це робилося напівжартома.

Вєрку Сердючку кожен сприймає по-різному. Писали, що одразу після “Євробачення” у того ж Малахова обговорювали перемогу, як вони це подавали, тобто третє місце групи “Се ребро”.

Андрій Данилко: І поразка Сердючки.

Сергій Рахманін: Так, абсолютно. І виступав хтось із відомих персон, який говорив, що це величезна перемога Росії, тому що і Сердючка – російський артист, і Колдун – російський артист, і “Серебро” – російський артист.

Ви себе ідентифікуєте як українського, російського, пострадянського? Ви погоджуєтеся, що Ви – російський артист?

Андрій Данилко: Я не можу так сказати. Звичайно, я багато працюю в Росії, але я – український артист. Нас сприймають там, як людей, які приїхали з України, нас сприймають як українських артистів, як і групу “Віа Гра”, як Софію Ротару.

Сергій Рахманін: Україна – це круто, Україна – це кльово. Це хтось підказав?

Андрій Данилко: Це так само з’явилося, як “лаша тумбай”. В принципі, це абра кадабра. Є слово “баша тумбай”, я пояснював, це з монгольської означає “збивати масло”.

Мені просто сподобалося “лаша тумбай”. Ми писали пісню вночі. Багато хто був проти цієї фрази. Бек-вокалістка каже, що їй також дуже сподобалась ця фраза. Вирішили: залишаємо “лаша тумбай”. Хто міг подумати, що це викличе таку реакцію і хтось тут почує “раша гудбай” чи “маша тумбай”.

Я у зміст слова “лаша тумбай” вкладаю зміст монгольського “баша тумбай”.

Сергій Рахманін: Чого бракує артисту Андрію Данилку на Батьківщині? Уваги, поваги, людей, які б могли зарадити в певних питаннях, а цього не роблять, спокою? Чого серйозно не вистачає?

Андрій Данилко: Мені не вистачає режисера, не вистачає освіти, я сам це відчуваю, мені не вистачає часу.

Популярність – палка з двома кінцями. З однієї сторони, це добре. А з іншої, вона забирає в тебе можливість для створення чогось нового.

Напевне, відсотків 80 людей не бачили, як ми читаємо зі старого матеріалу. Це правда. У нас були концерти, останній раз в БК “Україна”. Це було 3 чи 4 концерти з програмою. Ну скільки там людей? 15 тисяч. Все.

По великому рахунку, люди толком не розуміють, чим ми займаємося. Вони роблять висновки щодо нас за кліпами, за мюзиклами, але ж це абсолютно не те.

Сергій Рахманін: Якби Андрій Данилко мав змогу повернутися на 10-15 років назад, він би щось змінювали у своєму житті?

Андрій Данилко: Дуже важливо мати освіту, спеціальну освіту, щоб ти розумів кухню, як це робиться. Я за спеціальністю художник-дизайнер, я абсолютно знаю, як створити картинку, яка сподобається вашому смаку чи комусь іншому, чи дитині.

А от як зняти фільм... Він у мене в голові існує, але я не знаю технічно, як це втілити. Тому потрібно вчитися.

Сергій Рахманін: Тобто у Вас є не тільки бажання, а й намір вчитися?

Андрій Данилко: Звичайно. Тому що все-таки я не можу довірити це режисеру. Я бачу це по-своєму, бачу людей, які мають там бути, бачу навіть монтаж цього фільму, це в голові у мене. Я чую музику, яка там має бути.

І коли я бачу результат, який не співпадає з моїм баченням, то я дуже засмучуюсь, розумію, що час витрачений даремно.

Сергій Рахманін: Ви справді хотіли б зняти серйозну стрічку, художню чи документальну?

Андрій Данилко: Це все дуже серйозно!

Сергій Рахманін: Це не пов’язано з Сердючкою чи пов’язано?

Андрій Данилко: Можливо. У мене були наміри зняти три фестивальні короткометражки. Вважається, що фестивальне кіно – це для естетів, це міф. Є історії, які зрозумілі більшості. Я люблю робити такі історії, які є зрозумілими для більшості. Мені абсолютно нецікаво для вузького кругу знімати кіно.

Тому я бачу абсолютно фільми за участю Сердючки, але немає поки можливості.

Сергій Рахманін: Не втомилися від Сердючки?

Андрій Данилко: Ні.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG