 |
| (official logo) |
КВ: Стару, радянську модель можна було назвати "державною". Тобто, держава контролювала виробництво новин. Різниця сьогодні, особливо у таких державах як Росія, полягає у тому, що для контролю за мас-медіа використовують багато різноманітних інструментів. Гадаю, що це і є принципова різниця між радянськими часами і сьогоднішнім днем.
РС: "Дім Свободи" окреслює нові тенденції – як держави контролюють те, що люди можуть читати, бачити і чути. Що це за тенденції?
КВ: По-перше, останнім часом відбувається посилення контролю за мас-медіа. Непевні у собі режими намагаються посилити свої позиції за допомогою телебачення. По-друге, для того, щоб закрутити гайки в медіа-середовищі, вдаються до юридичних процедур. Це відбувається у цілій низці країн, зокрема, Білорусі, Казахстані і Росії. Третя тенденція – це увага до закордонних медіа. Звідти і намагання російської влади перешкоджати тими чи іншими засобами місцевим партнерам таких медійних організацій, як "Радіо Свобода". Через це великій аудиторії в Росії стало важче здобувати інформацію. І четвертий елемент – це тиск на газети. Щоправда, інтерес до друкованих видань – другорядний, адже загалом газети мають значно меншу аудиторію.
РС: У багатьох країнах, які Ви аналізуєте, під особливим прицілом влади опинився Інтернет. Чи це означає, що влада боїться, що люди будуть обмінюватися інформацією, яка суперечить державній політиці?
КВ: Мобільна природа інтернет-технологій і спроможність людей оприлюднювати інформацію про місцеві громади, чи дані, які не потрапляють в основні медіа, – це те, що має значення. Питання на найближчу і середньотермінову перспективу полягає в тому, чи ця інформація може насправді впливати на політичні дискусії. З огляду на те, що робили авторитарні режими в інших ділянках, є побоювання, що влада посилюватиме спроби регулювання та втручання і в цю сферу.
РС: Ви описуєте Україну як "частково вільну" державу в сфері мас-медіа. Про що тут ідеться?
КВ: Справді, Україна здобула "частково вільний" статус після осінніх подій 2004 року. Перед тим був дуже сильний тиск на медіа і одна з головних політичних змін – це зростання плюралізму в інформаційній сфері. Відтоді Україна увійшла до категорії "частково вільних" держав і там залишається нині.
РС: За даними "Дому Свободи", з усіх пострадянських держав, нині лише Україна і Грузія є "частково вільними". 13 років тому таких країн, за Вашою ж оцінкою, було шість. Що сталося?
КВ: Одна з головних причин – це те, що політичні еліти зуміли зміцнити авторитарні системи. Був значний тиск на незалежні інститути, і тиск на мас-медіа тут особливо тривожний. Адже без відкритості медіа дуже важко розвивати демократичні інститути.
Понад десятиліття тому було сподівання, що не досить плюралістичне медіа-середовище може розвинутися. Але сили впливу змогли реорганізуватися, консолідувати владу і організувати опір розвитку відкритої преси.
Це особливо відчувається останнім часом, і за останні кілька років ситуація найбільше погіршилася у Росії.
РС: Чи є якісь добрі новини про розвиток мас-медіа у регіоні?
КВ: Гадаю, що до певної міри це стосується Інтернету. У деяких країнах ми бачимо те, що можна назвати “м’яким” нехтуванням з боку влади. Імовірно, що так не триватиме довго.
Різниця між радянськими часами і тим, що ми спостерігаємо зараз у сфері мас-медіа в регіоні, у тому, що багато з цих держав хочуть брати участь у світовій економіці. Вони або хочуть вступити до західних організацій, або вже туди вступили. А це означає, що вони мають дотримуватися значно вищих стандартів, ніж раніше, коли не було чути жодних альтернативних голосів.
Матеріали до теми:
Міжнародна амністія констатує порушення прав людини в Україні Свобода преси та її вороги в Україні Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав Свобода слова в Криму після зміни торік влади автономії «Репортери без кордонів»: Становище зі свободою слова в Україні погіршилося порівняно з 2005 роком. Права людини на пострадянському просторі під тиском. Рік 2006.