Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 08:50

Кулак - залізний аргумент? Міжнародний день захисту від катувань напряму стосується українських в’язнів – вважають у Раді Європи та ООН


ГЛАС НАРОДУ: /images/photo/question_50.jpg Чи можна виправдати застосування сили до в''язнів у тюрмах? /images/photo/SL_26.06.2007_n1.jpg Микола, митець: - Ніяк не виправдано. Тому що тортури - це фашистські методи. Є інші методи впливу на людей, окрім жорстокості навіть до скотини не можна застосовувати силу. Бо коли ця людина, яку били, вийде із ув''язнення, вона й надалі вчинятиме злочини.. /images/photo/SL_26.06.2007_n2.jpg Людмила, майбутній економіст: - Якщо вони вже в''язні, то, напевне, заслужили до себе таке ставлення... Але просто так, ні з чого, прийшло натхнення когось побити - це неприпустимо! Але якщо треба навести порядок, то можна...Бувають ситуації коли по-іншому не виходить... /images/photo/SL_26.06.2007_n3.jpg Микола, пенсіонер: - Не припустимо! Це Людина! Яка б вона не була! Навіть якщо злочинець, в нього як в людини є свої права і їх треба захищати! Немає виправдань... /images/photo/SL_26.06.2007_n4.jpg Віра, пенсіонерка: - Не можна катувати людей... Ми всі люди, якщо людина потрапила за грати, це не означає, що вона немає прав, можуть бути різні ситуації і причини ув''язнення. /images/photo/SL_26.06.2007_n5.jpg Влад, спеціаліст з комп''ютерної техніки: - У кожної людини є свої права, і інші зобов''язані їх поважати. Інакше - це не людське суспільство, а звіряча зграя, беззаконня... Віола Бурда, Надія Шерстюк В українських слідчих ізоляторах і тюрмах масово б’ють людей. Такого висновку дійшли представники Комітетів ООН і Ради Європи проти тортур. За їхніми звітами, існує великий ризик того, що потрапивши в місця позбавлення волі, людина можна стати жертвою неналежного поводження з боку посадових осіб. Побиття в’язнів у колоніях стало вже буденним явищем, вважають українські правозахисники. Українська Гельсінська спілка з прав людини звернулася до Генеральної Прокуратури з проханням з’ясувати обставини масового побиття засуджених у Бучацької виправної колонії Київської області, що сталося на початку червня цього року.

“Спецзасоби” для вгамування засуджених

(RadioSvoboda.Ua)
Півроку тому на Хмельниччині, в Ізяславській колонії засуджені спробували протестувати проти хронічного побиття. Син Лідії Володимирівни був одним із учасників "заколоту проти насилля". Наглядовий персонал бив кийками засуджених за те, що говорили з кимось у їдальні, лягли не на те ліжко, не поголилися – знаходили провину, достойну побиття у всьому...Репресії посилилися, коли в’язні висловили свій протест - не вийшли в їдальню, розповідає пані Лідія.

“Були приведені війська – спецназ, і там влаштували просто криваву розправу – хлопцям-в’язням повибивали зуби, поламали ребра, я вже не кажу про одяг. Моєму сину розбили голову, і на руках лишилися сині сліди від наручників. Ці наглядачі так позастібали наручники, що вони передавлювали руки, тримали їх так цілий день – тільки на 5 хвилин іноді знімали кайдани. В іншого хлопця не змогли розстібнути їх – знімали разом зі шкірою...”

Знущання тривали протягом 7 годин. Потім “бунтівників” розвели по інших колоніях. Батьки вже не знають куди звертатися по захист прав засудженої людини. Прокуратура, за словами батьків, дала відповідь, мовляв, таким чином проходив обшук, в’язнів били не за протест. А із самих засуджених вибили претензії до адміністрації колонії - каже правозахисник Євген Захаров.

“Їх били доти, поки вони не підписали папірці, згідно з якими вони не мають претензій до конвою і керівництва колонії, в якій перебували - №31...”

Микола Ільчай, перший заступник голови департаменту з питань виконання покарань, котрий особисто відвідав Ізяславську колонію, вважає, що проти в’язнів були застосовані законні методи, щоб навести лад:

“Це було 15 січня... Мені подзвонили із колонії, сказали, що засуджені відмовляються від їжі. Почекали ще – в мене вже була готова група, в колонії кажуть, що знову відмовилися. І ми виїхали. Мені 5 годин знадобилося, щоб більш-менш навести порядок, переговорив, і ввечері вони вже пішли вечеряти, наступного дня і снідали, і обідали – ніби заспокоїлися... А мені треба було вже їхати в Донецьк – на підбиття підсумків, і в парламенті по амністії зустрітися, по закону поговорити...Я ж не міг весь час сидіти в цій колонії, у мене ж своя робота...Я поїхав у Донецьк, знову мені телефонують: ”Так і так, вони знову відмовилися від їжі”. Ну, а ми ж не можемо, щоб одна установа тероризувала весь департамент, так сказати, всю систему!Там лишилися представник уповноваженого з прав людини, моя група – що ще треба. А вони, значить, із своїми умовами – зняти начальника адміністрації, заступника... це їхні вже проблеми...Було прийнято рішення — вивезти організаторів. Було 4 джерела спротиву, 3 з них – опору не чинили. А ще один – там 8 людей стояли на своєму. До них були застосовані спецзасоби - законно! А що ми мали робити? Вони не виходили з камери, відбивалися кулаками... Привезли прокурора, зробили медичний огляд – всі підтвердили, що спецзасоби були застосовані законно... ”

На думку Миколи Ільчая, ЗМІ та правозахисники “роздмухали” скандал, і ніхто не згадав про те, що в’язні “відмовилися вставати зранку, ходити на зарядку, плювали співробітникам в обличчя, зона була майже не керована, там тисяча злочинців на маленькому п”ятачку! Ми зробили все швидко, технічно, ніхто з них не порізав вени – як вони погрожували. Ми не будемо з ними “чикаться”, це не та структура, яка буде загравати з бандитами...”

У департаменті виконання покарань заяви правозахисників називають “голослівними”, оскільки не названі конкретні призвища людей, яким нібито повибивали зуби під час “вгамування бунту” або поламали ребра, або пробили голову...Генеральна прокуратура підтримала колег і дійшла висновку, що дії наглядачів та адміністрації колонії були законними...

Покарання за застосування катувань і тортур передбачає стаття сто двадцять сьома Кримінального кодексу України. У минулому році за цією статею було порушено сто двадять сім кримінальних справ проти працівників правоохоронних органів, каже Євген Захаров, проте жодна з них так і не закінчилася вироком.

Стаття 127. Катування:

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб, карається позбавленням волі на строк від трьох до п''яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від п''яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівниками правоохоронних органів, караються позбавленням волі на строк від десяти до п''ятнадцяти років.

4. Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, якщо вони призвели до загибелі людини, караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п''ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.


“Явка з повиною”= доказ вини

Проблема катувань і жорстокого поводження в українських СІЗО і в’язницях виникла не десять і не двадцять років тому. Корені її беруть початок у вислові прокурора радянських часів Вишинського: "Визнання своєї провини — цариця доказів". Ця теза працює і сьогодні, каже заступник голови українсько-американського бюро захисту прав людини Тетяна Яблонська. Але справа в тому, що фізичну силу застосовують не тільки до вже засуджених, а й до підозрюваних, стосовно яких має діяти “презумпція невинуватості”. Але правоохоронці — люди підзвітні і повинні покращувати статистику розкриття злочинів. Найлегше підтвердити вину людини, коли вона сама у всьому зізнається, а це питання вирішується фізичною силою. Втім, каже Тетяна Яблонська, є певні зрушення на краще в українському суспільстві: молодь, яка зараз тільки вивчилася на правоохоронців, набагато толерантніша до засуджених, в тому числі і до тих, які вчинили тяжкі злочини.

Психіатричне ноу-хау проти тортур — на замітку міліції

В’язниця — закрита установа, в якій відбувають покарання люди, що скоїли злочини, каже психіатр, головний лікар Київської психо-неврологічної лікарні Роман Кухарук. Такі специфічні умови роботи передбачають і відповідні навички і риси характеру у персоналу колоній. Там не можуть працювати закомплексовані чи жорстокі особи, інакше тортур не уникнути. У лікарні придумали як проконтролювати “неблагополучний контингент санітарів, які приходять працювати за 500 гривень, щоб вони не знущалися над хворими” – ділиться своїми організаторськими надбаннями Роман Кухарук:

“Ми обов’язково маємо в кожному відділенні телефон внутрішнього зв’язку – тобто пацієнт може подзвонити при потребі головному лікарю, а взагалі телефон перемикається на чергового по лікарні. Крім того, є і зовнішній телефон – міський – і вивішені всі телефони установ – прокуратури, гарячої лінії, держадміністрації, управління охорони здоров” я, міліції.. І пацієнти дзвонять! У нас, за попередньої згоди лікаря, можуть прийти подивитися і розпитати хворих представники громадських організацій. ”

Щодо ситуацій, коли потрібно застосувати силу або сильнодіючі ліки до пацієнта, лікарня, першою в Україні, взяла на озброєння метод протоколювання. Тобто, в тих випадках, коли хворого треба прив’язати до ліжка (зафіксувати), це вирішує тільки лікар і сам процес документується. Через 2 години він має відв’язати пацієнта, за цей час доклавши зусиль, щоб неадекватні прояви хвороби були купірувані. До того ж, у відділеннях вивішений текст закону “Про психіатричну допомогу”, і пацієнти можуть читати, на що саме вони мають право.

“Ми їх душили-душили...”

Правоохоронні органи мають стати більш гуманними до осіб у місцях позбавлення волі, зазначає Олег Мартиненко, радник міністра внутрішніх справ. Для цього, за його словами, міністерство зробило такі кроки: “У всіх областях створені громадські ради, які мають контролювати дотримання прав людини у в’язницях. До того ж, із діячів громадських організацій створені мобільні групи, які можуть дивитися, в яких умовах утримуються засуджені... ”

Жорстокість і свавілля, зазначають психологи та психіатри, це не причина, а наслідок глибоко захованих людських комплексів, а іноді і навіть психічних хвороб, які виявляються і розквітають в умовах закритих установ і майже абсолютної влади.

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:
XS
SM
MD
LG