Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
У міжнародному праві є таке поняття “реституція”. У перекладі з латини слово це означає відтворення. У праві – відшкодування збитків, завданих унаслідок неправомірних дій. Відшкодування має відбутися через відтворення стану, який існував до цього несправедливого акту.
Підраховано, що впродовж радянської доби у релігійних організацій України було відібрано 14 тисяч культових будівель: їх або знищували, або пристосовували під нерелігійні цілі. Деяким храмам поталанило – в них влаштували музеї. Але нерідко з церков, мечетей й синагог робили склади й корівники. Але ж Церкві в Україні належали не лише храми, але й землі й ставки, ліси і луки, лікарні й сиротинці, будинки, заводи, готелі... Чи можна все це повернути?
Говорить історик Сергій Кот.
Сергій Кот: Питання реституції церковного майна є одним з надзвичайно важливих питань врегулювання історичної справедливості щодо незаконно відчуженого майна взагалі за роки тоталітарного комуністичного режиму. Радянська влада і комуністична ідеологія як такі взагалі не визнавали інституту приватної власності і власності церкви, власності громад.
Україна у складі підконтрольній Москві території, де була встановлена радянська влада, пройшла через етап тотальних конфіскацій, реквізицій, перерозподілу майна.
Те, що відбулось у нас, поставило дуже серйозне питання: а що далі робити? От, є незалежна Україна, ми будуємо правову державу… Як діяти далі?
Прийнято цілу низку нормативних актів щодо передачі церковного майна назад у власність громад церковних. Ключовим тут є указ Президента Кучми. На превеликий жаль, неясності і недопрацьовки цього указу призвели правових колізій і правових непорозумінь. Зокрема, перше глобальне питання: абсолютно не ясно, що відбувається, чи реституція, тобто повернення конкретним церковним громадам, які раніше володіли тими чи іншими храмами, конфіскованого, чи повернення відбувається їм, чи їх правонаступникам? Власне, хто є претендентом на цю власність і на якій підставі?
Якщо мова іде про майно, конфісковане більшовицьким режимом у колишньої Російської православної церкви, то виникає питання: а хто претендує на це майно? Тому, що на сьогодні у нас як такого інституту правовідносин РПЦ нема.
Другий момент. Була Українська автокефальна церква у 1920-х роках, яка майже у повному складі на чолі з митрополитом Василем Липківським була піддана тотальним репресіям. Її майно конфісковане. Після цього знову відбувалась передача храмів громадам інших віруючих.
Під час окупації України відкривались нові конфесії, знову вступали у володіння власністю.
У повоєнні роки знову відбувався перерозподіл адміністративним шляхом цього майна.
Ситуація неймовірно заплутана! І доки не розбереться влада, що відбувається, чи це акти реституції, чи це акти передачі церковного майна, тоді буде зрозуміло, хто і на що може претендувати.
Якщо це будуть акти реституції, то вони можуть стосуватись у першу чергу кого? Продовжує діяти УГКЦ. Тобто, з формальної точки зору, з правових засад можуть виступати претендентами на повернення (реституцію) свого колишнього майна, скажімо, УГКЦ. Але значна частина храмів після примусової ліквідації Церкви радянською владою була передана до інших конфесій. І сьогодні ще не всі вони повернені і перебувають у володінні інших конфесій: і УПЦ КП, і УАПЦ, і УПЦ МП.
Мені здається, що будь-яке непродумане пряме адміністративне втручання викличе новий виток і міжцерковного протистояння у сфері власності, потягне за собою суспільний конфлікт, тому що за церковними конфесіями стоять мільйони віруючих.
Мені здається, що дійсно стоїть проблема, що влада, яка уособлює виконавців нормативних документів передачі релігійним громадам конфіскованого раніше, то на сьогодні цей процес відбувається через політичні симпатії тих, хто у даний момент чи очолює місцеві адміністрації, чи більшість має у органах місцевої виконавчої влади.
Віктор Єленський: З питання історика Сергія Кота (кому віддавати?) логічно випливає й інше: що віддавати? Багато чого знищено, багато чого, ті ж ґрунти, наприклад, чи гаї, віддати практично неможливо. І хоча за роки незалежності, крім тисяч сакральних будівель, релігійним організаціям передано півтори тисячі не культових споруд, питання повернення майна лишається для церков України одним з найболючіших.
Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат, патріарх Філарет не приховує свого невдоволення.
Патріарх Філарет: Нічого не повертають. І там, де повертають, то іде конфліктна ситуація. Наприклад, у Чернігові нам повернули храм Св. Катерини, а Московський патріархат протестує, хоч там він має майже усі храми, в Чернігові, а нам цей (храм) передали, і зараз ідуть суди. Тому, якщо взяти у цілому, зрушення у цьому питанні нема.
І у Михайлівському монастирю стоїть пустий 4-тий корпус монастирський. Його теж нам не передають, хоч це є явно монастирський комплекс.
Чернігів є таким показовим. А інше церковне майно і церковні споруди просто не передають. І тому там конфліктних ситуацій нема, то нікому: ні нам, ні їм не передають.
Віктор Єленський: Керівник справами Секретаріату глави Української греко-католицької церкви, отець Олекса Петрів налаштований більш оптимістично, хоча не приховує тієї кількості проблем, які стоять на шляху реституції.
Олекса Петрів: Процес іде. Але так, як дотепер ішов, то так і надалі іде.
Проблема у першу чергу на загальнодержавному рівні, оскільки немає відповідного законодавства, яке би регламентувало цей весь процес, визначало способи і можливі варіанти компенсацій того, чого не можна повернути. А у першу чергу того, що просять Церкви і релігійні організації, хоча би накласти мораторій на відчуження того церковного майна, яке зараз є у власності держави чи у комунальній власності, яке, на жаль, дуже активно останнім часом відчужується, передається у приватну власність третім особам, від яких їх потім назад забрати практично неможливо буде.
Отже, перше, що просять Церкви – це накласти мораторій на відчуження майна, а потім далі уже щось вирішувати.
У Верховній Раді 5-го скликання ця пропозиція, законодавча ініціатива не пройшла. Закон про повернення майна і церковної власності ще у дуже і дуже зародковому стані і не знати, як далі цей процес буде іти щодо закону.
А що стосується дій виконавчої влади, то при Кабінеті Міністрів відновлено діяльність робочої групи з повернення, тобто з реституції, церковного майна. Але така цікава ситуація. Якщо ця група, яка 4 роки тому починала діяти, тоді хоча запрошували представників від церковно-релігійних організацій там... на деякі засідання, то так тепер вона діє сама по собі. Який вислід їхніх засідань, що вони планують, що пропонують? Церкви цього не знають, “тайна се я велія”...
Ще одна річ, яку треба відмітити, то це є активізація самого релігійного спектру. Тобто, релігійних організацій. При Всеукраїнській раді Церков на останньому її засіданні 15 травня було прийнято рішення про створення робочої групи у складі Всеукраїнської ради Церков, яка би займалась питаннями повернення церковного майна, яке було експропрійоване у церков у той чи інший спосіб.
Ця робоча група нещодавно мала перше робоче засідання, опрацювала регламент своєї діяльності. Повідомлено є компетентні державні органи про те, що є така робоча група, щоби користати з її напрацювань і знати консолідовану (наголошую: консолідовану!) позицію. Бо дехто старається це так представити, що Церкви поміж собою воюють, одна в одної відбирають власність.
Так було, але тепер уже далеко так не є. І спільна позиція Церков – це є створення цієї групи, вона визначить те, що є для нас спільним, що ми би пропонували, яким чином можна вирішити ті злободенні питання, які зараз дуже гостро стоять. Тому що це майно, воно не потрібно Церквам заради самого майна, воно є потрібним Церквам для забезпечення своєї статутної діяльності.
Віктор Єленський: Українська греко-католицька церква, від імені якої щойно говорив отець Олекса Петрів, впевнено почувається в західній Україні. Там власті ставляться до неї досить прихильно. Набагато гірше з будівлями і ділянками для будівництва храмів цієї церкви на сході України, де місцеві адміністрації рідко помічають її потреби, натомість всіляко підтримуючи Українську православну церкву в єдності з Московським патріархатом. Водночас (і це дуже суттєва деталь українського релігійного ландшафту) ця церква є меншиною в Галичині.
Говорить секретар її Львівської єпархії, протоієрей Богдан Білас.
Богдан Білас: Справа у тому, що у 1990-му році, коли відбулись реальні засади церковного життя на західній Україні, то усе майно почало віддаватися Греко-католицькій церкві.
На сьогоднішній день, нам навіть нема що віддавати Львівській єпархії УПЦ МП.
Зараз стоїть одне таке питання, актуальне уже 15 років, - це виділення земельної ділянки під кафедральний собор та єпархіальне управління. Відносно цього ми звертались, і це питання знає – ми звертались і до попереднього Президента, і до Президента, який є тепер у нас в Україні, це питання зараз як би вирішується і є під контролем і губернатора Львівської області, і мера Львова пана Садового. Надіємося на вирішення цієї проблеми.
Віктор Єленський: Між тим у деяких релігійних організацій справи з поверненням культових будівель дуже кепські. І чи не найгірша ситуація у мусульман Криму.
За даними кримського уряду, торік релігійним громадам автономії влада повернула близько півсотні колишніх культових споруд. Однак жодного з них не отримали мусульмани.
В Духовному управлінні мусульман Криму кажуть, що відчувають дискримінацію з боку влади у цьому питанні.
Передає наш кореспондент на півострові Володимир Притула.
Володимир Притула: Муфтій мусульман Криму Еміралі Аджа Аблаєв читає святкову молитву на вулиці перед мечеттю. Кебір-джамі, сімферопольська соборна мечеть, була збудована майже триста років тому і тепер не вміщає усіх місцевих мусульман. Для нової соборної культової споруди міська влада досі землі не дала. Вірніше, принципове рішення, що вона буде на ялтинській околиці Сімферополя, уже ухвалене. Але чиновники, як каже заступник муфтія Джеміль Бебішев, просто замордували правовірних своїми формальними вимогами і зачіпками до документів.
Але ще більше проблем у мусульман з поверненням колишніх культових споруд. За словами Джеміля-ефенді, станом на сьогодні громади намагаються, але не можуть повернути 43 колишні мечеті.
Джеміль Бебішев: Щоб повернути якусь нашу колишню культову споруду, від нас вимагають дуже багато паперів, доказів та архівних довідок. А коли все знаходимо і приносимо ці документи до виконкому, там вже виникають у нас проблеми, постійно негативні відповіді приходять.
Володимир Притула: У Комітеті у справах релігій при Раді міністрів АРК не коментують закиди представників Муфтіяту, але кажуть, що проблеми виникають через те, що більшість колишніх культових споруд мусульман перебуває у приватній власності, тож влада і не може піти на зустріч віруючим.
Але Джеміль Бебішев, як приклад, наводить Євпаторію, де Тахтали-джамі формально ніде на обліку не перебуває. Тож, щоб міськвиконком взяв її собі у власність, а потім передав мусульманській громаді, віруючі оббивають чиновничі пороги уже кілька років. Як і кабінети алуштинської влади, від якої вимагають повернути мечеть, де зараз музична школа. Оскільки міськвиконком гроші на нову школу не дає, тож моляться правовірні який вже рік на вулиці.
Джеміль Бебішев: Там навіть тричі судилися. Суди ці ми, як завжди, програємо.
Ще мусульмани, кримські татари жодного суду не виграли.
Володимир Притула: А ситуація, що виникла у Бахчисараї, на підтвердження слів представників Комітету у справах релігій, справді найбільш типова. Влада передала мечеть товариству з обмеженою відповідальністю. А те сьогодні пропонує мусульманам знову придбати свій храм.
Джеміль Бебішев: На сьогодні багато наших культових споруд передали у приватну власність, а ми не у змозі їх викупати.
Володимир Притула: “Аллах акбар! Аллах всемогутній!”. Ці заклики муедзина на намаз можуть чути члени лише 200 із 308 мусульманських громад Криму. Майже половині кримських мусульман досі немає де молитися.
Віктор Єленський: Між тим у переліку об’єктів колишньої релігійної власності, які мають бути повернуті віруючим в реальні терміни, згадується лише шість мечетей Криму. Цього явно недостатньо для задоволення потреб мусульман півострова.
Як взагалі планує уряд повертати майно релігійним організаціям і чи планує? Розповідає заступник голови Державного комітету України у справах національностей і релігій Микола Новиченко.
Микола Новиченко: Постановою Кабінету Міністрів України створено комісію при Кабінет Міністрів. З‘ясувалося, що найбільше колишніх культових споруд знаходиться на балансі сьогодні Міністерства культури і туризму України.
Порядок (повернення) такий. Релігійна організація, яка претендує на ту чи іншу колишню споруду, яка сьогодні використовується не за призначенням, повинна звернутись до цієї комісії, до Кабінету Міністрів України, а Кабінет Міністрів дає доручення Державному комітету України у справах національностей і релігій, щоб вони (його) включили до порядку денного на чергове засідання цього органу. Потім, коли розглядається конкретна заява релігійної організації, то зразу пропонуються і шляхи вирішення цього питання.
Ось, наприклад, Міністерство зв‘язку Рудьковському, Одеська обласна держадміністрація Плачкову, Фонду державного майна України Семенюк вирішити питання щодо повернення релігійній громаді Одесько–Симферопольській дієцезії РКЦ колишні монастирські приміщення, які нині використовуються під міжрайонне ПТУ, де навчаються 500 дітей.
Ну, зрозуміла річ, що сьогодні на завтра вирішити це питання неможливо через те, що потрібно підшукати відповідне приміщення, щоб передислокацію зробити цього училища і потім уже передати монастирю чи УПЦ.
У Херсонські області є у м. Нова Каховка колишні також монастирські приміщення, а нині там школа соціальної реабілітації для неповноцінних дітей. Цілком зрозуміло, що хворих дітей на вулицю не викинеш.
Розпорядженням Кабінету Міністрів координацію цієї роботи та організаційна робота самої роботи комісії покладена на наш комітет. Ми готові надати будь-які консультації релігійній організації тієї чи іншої конфесії щодо порядку розгляду таких питань.
Але я вам скажу таку річ, що я був на засіданні Всеукраїнської ради Церков і на засіданні Всеукраїнського Біблійного товариства. Також говорили, що незадоволені роботою комісії. Після 30 березня до цього часу ми отримали тільки 3 конкретні заяви з приводу повернення. До нас не звертаються. А держава ж не може, наприклад, сама собі придумати, шукати релігійну організацію і їй віддати. Треба, щоби вони проявляли ініціативу, більш активно звертались. У міру можливостей держава буде розглядати, у всякому разі комісія ця при Кабінеті Міністрів.
Зрозумілі і такі речі, що є культові споруди, які можна передати вже сьогодні, або завтра, або, наприклад, упродовж цього року. Але є і такі культові споруди, надзвичайно складні, про які я вам два приклади навів, що це повинна бути чітко визначена перспектива. Так релігійній організації і потрібно сказати, що перспектива передачі колишніх монастирських споруд або культової споруди, молитовного будинку – це 2008 рік або 2009 рік.
Після того, як будуть уведені відповідні кошти і до бюджету України, бо ж це потребує затрат величезних, то це треба або будувати, якщо знаходиться там зараз архів обласний, це треба підшукати приміщення для передислокації, треба зробити відповідний режим. Це все затрати.
Але важливо, щоби прийняла держава рішення, що буде повернуто саме такій релігійній організації і орієнтовно у такому-то році.
Віктор Єленський: Це урядовий план повернення церковного майна, про який розповів кореспондентові Радіо Свобода заступник голови Держкомітету у справах національностей і релігій Микола Новиченко.
Лишається тільки додати: в країні понад 30 тисяч релігійних громад, а от будівель, в яких здійснюються богослужіння менше 22 тисяч.
У міжнародному праві є таке поняття “реституція”. У перекладі з латини слово це означає відтворення. У праві – відшкодування збитків, завданих унаслідок неправомірних дій. Відшкодування має відбутися через відтворення стану, який існував до цього несправедливого акту.
Підраховано, що впродовж радянської доби у релігійних організацій України було відібрано 14 тисяч культових будівель: їх або знищували, або пристосовували під нерелігійні цілі. Деяким храмам поталанило – в них влаштували музеї. Але нерідко з церков, мечетей й синагог робили склади й корівники. Але ж Церкві в Україні належали не лише храми, але й землі й ставки, ліси і луки, лікарні й сиротинці, будинки, заводи, готелі... Чи можна все це повернути?
Говорить історик Сергій Кот.
Сергій Кот: Питання реституції церковного майна є одним з надзвичайно важливих питань врегулювання історичної справедливості щодо незаконно відчуженого майна взагалі за роки тоталітарного комуністичного режиму. Радянська влада і комуністична ідеологія як такі взагалі не визнавали інституту приватної власності і власності церкви, власності громад.
Україна у складі підконтрольній Москві території, де була встановлена радянська влада, пройшла через етап тотальних конфіскацій, реквізицій, перерозподілу майна.
Те, що відбулось у нас, поставило дуже серйозне питання: а що далі робити? От, є незалежна Україна, ми будуємо правову державу… Як діяти далі?
Прийнято цілу низку нормативних актів щодо передачі церковного майна назад у власність громад церковних. Ключовим тут є указ Президента Кучми. На превеликий жаль, неясності і недопрацьовки цього указу призвели правових колізій і правових непорозумінь. Зокрема, перше глобальне питання: абсолютно не ясно, що відбувається, чи реституція, тобто повернення конкретним церковним громадам, які раніше володіли тими чи іншими храмами, конфіскованого, чи повернення відбувається їм, чи їх правонаступникам? Власне, хто є претендентом на цю власність і на якій підставі?
Якщо мова іде про майно, конфісковане більшовицьким режимом у колишньої Російської православної церкви, то виникає питання: а хто претендує на це майно? Тому, що на сьогодні у нас як такого інституту правовідносин РПЦ нема.
Другий момент. Була Українська автокефальна церква у 1920-х роках, яка майже у повному складі на чолі з митрополитом Василем Липківським була піддана тотальним репресіям. Її майно конфісковане. Після цього знову відбувалась передача храмів громадам інших віруючих.
Під час окупації України відкривались нові конфесії, знову вступали у володіння власністю.
У повоєнні роки знову відбувався перерозподіл адміністративним шляхом цього майна.
Ситуація неймовірно заплутана! І доки не розбереться влада, що відбувається, чи це акти реституції, чи це акти передачі церковного майна, тоді буде зрозуміло, хто і на що може претендувати.
Якщо це будуть акти реституції, то вони можуть стосуватись у першу чергу кого? Продовжує діяти УГКЦ. Тобто, з формальної точки зору, з правових засад можуть виступати претендентами на повернення (реституцію) свого колишнього майна, скажімо, УГКЦ. Але значна частина храмів після примусової ліквідації Церкви радянською владою була передана до інших конфесій. І сьогодні ще не всі вони повернені і перебувають у володінні інших конфесій: і УПЦ КП, і УАПЦ, і УПЦ МП.
Мені здається, що будь-яке непродумане пряме адміністративне втручання викличе новий виток і міжцерковного протистояння у сфері власності, потягне за собою суспільний конфлікт, тому що за церковними конфесіями стоять мільйони віруючих.
Мені здається, що дійсно стоїть проблема, що влада, яка уособлює виконавців нормативних документів передачі релігійним громадам конфіскованого раніше, то на сьогодні цей процес відбувається через політичні симпатії тих, хто у даний момент чи очолює місцеві адміністрації, чи більшість має у органах місцевої виконавчої влади.
Віктор Єленський: З питання історика Сергія Кота (кому віддавати?) логічно випливає й інше: що віддавати? Багато чого знищено, багато чого, ті ж ґрунти, наприклад, чи гаї, віддати практично неможливо. І хоча за роки незалежності, крім тисяч сакральних будівель, релігійним організаціям передано півтори тисячі не культових споруд, питання повернення майна лишається для церков України одним з найболючіших.
Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат, патріарх Філарет не приховує свого невдоволення.
Патріарх Філарет: Нічого не повертають. І там, де повертають, то іде конфліктна ситуація. Наприклад, у Чернігові нам повернули храм Св. Катерини, а Московський патріархат протестує, хоч там він має майже усі храми, в Чернігові, а нам цей (храм) передали, і зараз ідуть суди. Тому, якщо взяти у цілому, зрушення у цьому питанні нема.
І у Михайлівському монастирю стоїть пустий 4-тий корпус монастирський. Його теж нам не передають, хоч це є явно монастирський комплекс.
Чернігів є таким показовим. А інше церковне майно і церковні споруди просто не передають. І тому там конфліктних ситуацій нема, то нікому: ні нам, ні їм не передають.
Віктор Єленський: Керівник справами Секретаріату глави Української греко-католицької церкви, отець Олекса Петрів налаштований більш оптимістично, хоча не приховує тієї кількості проблем, які стоять на шляху реституції.
Олекса Петрів: Процес іде. Але так, як дотепер ішов, то так і надалі іде.
Проблема у першу чергу на загальнодержавному рівні, оскільки немає відповідного законодавства, яке би регламентувало цей весь процес, визначало способи і можливі варіанти компенсацій того, чого не можна повернути. А у першу чергу того, що просять Церкви і релігійні організації, хоча би накласти мораторій на відчуження того церковного майна, яке зараз є у власності держави чи у комунальній власності, яке, на жаль, дуже активно останнім часом відчужується, передається у приватну власність третім особам, від яких їх потім назад забрати практично неможливо буде.
Отже, перше, що просять Церкви – це накласти мораторій на відчуження майна, а потім далі уже щось вирішувати.
У Верховній Раді 5-го скликання ця пропозиція, законодавча ініціатива не пройшла. Закон про повернення майна і церковної власності ще у дуже і дуже зародковому стані і не знати, як далі цей процес буде іти щодо закону.
А що стосується дій виконавчої влади, то при Кабінеті Міністрів відновлено діяльність робочої групи з повернення, тобто з реституції, церковного майна. Але така цікава ситуація. Якщо ця група, яка 4 роки тому починала діяти, тоді хоча запрошували представників від церковно-релігійних організацій там... на деякі засідання, то так тепер вона діє сама по собі. Який вислід їхніх засідань, що вони планують, що пропонують? Церкви цього не знають, “тайна се я велія”...
Ще одна річ, яку треба відмітити, то це є активізація самого релігійного спектру. Тобто, релігійних організацій. При Всеукраїнській раді Церков на останньому її засіданні 15 травня було прийнято рішення про створення робочої групи у складі Всеукраїнської ради Церков, яка би займалась питаннями повернення церковного майна, яке було експропрійоване у церков у той чи інший спосіб.
Ця робоча група нещодавно мала перше робоче засідання, опрацювала регламент своєї діяльності. Повідомлено є компетентні державні органи про те, що є така робоча група, щоби користати з її напрацювань і знати консолідовану (наголошую: консолідовану!) позицію. Бо дехто старається це так представити, що Церкви поміж собою воюють, одна в одної відбирають власність.
Так було, але тепер уже далеко так не є. І спільна позиція Церков – це є створення цієї групи, вона визначить те, що є для нас спільним, що ми би пропонували, яким чином можна вирішити ті злободенні питання, які зараз дуже гостро стоять. Тому що це майно, воно не потрібно Церквам заради самого майна, воно є потрібним Церквам для забезпечення своєї статутної діяльності.
Віктор Єленський: Українська греко-католицька церква, від імені якої щойно говорив отець Олекса Петрів, впевнено почувається в західній Україні. Там власті ставляться до неї досить прихильно. Набагато гірше з будівлями і ділянками для будівництва храмів цієї церкви на сході України, де місцеві адміністрації рідко помічають її потреби, натомість всіляко підтримуючи Українську православну церкву в єдності з Московським патріархатом. Водночас (і це дуже суттєва деталь українського релігійного ландшафту) ця церква є меншиною в Галичині.
Говорить секретар її Львівської єпархії, протоієрей Богдан Білас.
Богдан Білас: Справа у тому, що у 1990-му році, коли відбулись реальні засади церковного життя на західній Україні, то усе майно почало віддаватися Греко-католицькій церкві.
На сьогоднішній день, нам навіть нема що віддавати Львівській єпархії УПЦ МП.
Зараз стоїть одне таке питання, актуальне уже 15 років, - це виділення земельної ділянки під кафедральний собор та єпархіальне управління. Відносно цього ми звертались, і це питання знає – ми звертались і до попереднього Президента, і до Президента, який є тепер у нас в Україні, це питання зараз як би вирішується і є під контролем і губернатора Львівської області, і мера Львова пана Садового. Надіємося на вирішення цієї проблеми.
Віктор Єленський: Між тим у деяких релігійних організацій справи з поверненням культових будівель дуже кепські. І чи не найгірша ситуація у мусульман Криму.
За даними кримського уряду, торік релігійним громадам автономії влада повернула близько півсотні колишніх культових споруд. Однак жодного з них не отримали мусульмани.
В Духовному управлінні мусульман Криму кажуть, що відчувають дискримінацію з боку влади у цьому питанні.
Передає наш кореспондент на півострові Володимир Притула.
 |
| Кебір-джамі - єдина у Сімерополі мечеть, передана мусульманам. |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Але ще більше проблем у мусульман з поверненням колишніх культових споруд. За словами Джеміля-ефенді, станом на сьогодні громади намагаються, але не можуть повернути 43 колишні мечеті.
 |
| Заступник муфтія мусульман Криму Джеміль Бебішев демонструє план Сімферопольської соборної мечеть, землю під яку влада ще не дала. |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Володимир Притула: У Комітеті у справах релігій при Раді міністрів АРК не коментують закиди представників Муфтіяту, але кажуть, що проблеми виникають через те, що більшість колишніх культових споруд мусульман перебуває у приватній власності, тож влада і не може піти на зустріч віруючим.
Але Джеміль Бебішев, як приклад, наводить Євпаторію, де Тахтали-джамі формально ніде на обліку не перебуває. Тож, щоб міськвиконком взяв її собі у власність, а потім передав мусульманській громаді, віруючі оббивають чиновничі пороги уже кілька років. Як і кабінети алуштинської влади, від якої вимагають повернути мечеть, де зараз музична школа. Оскільки міськвиконком гроші на нову школу не дає, тож моляться правовірні який вже рік на вулиці.
Джеміль Бебішев: Там навіть тричі судилися. Суди ці ми, як завжди, програємо.
Ще мусульмани, кримські татари жодного суду не виграли.
Володимир Притула: А ситуація, що виникла у Бахчисараї, на підтвердження слів представників Комітету у справах релігій, справді найбільш типова. Влада передала мечеть товариству з обмеженою відповідальністю. А те сьогодні пропонує мусульманам знову придбати свій храм.
Джеміль Бебішев: На сьогодні багато наших культових споруд передали у приватну власність, а ми не у змозі їх викупати.
Володимир Притула: “Аллах акбар! Аллах всемогутній!”. Ці заклики муедзина на намаз можуть чути члени лише 200 із 308 мусульманських громад Криму. Майже половині кримських мусульман досі немає де молитися.
Віктор Єленський: Між тим у переліку об’єктів колишньої релігійної власності, які мають бути повернуті віруючим в реальні терміни, згадується лише шість мечетей Криму. Цього явно недостатньо для задоволення потреб мусульман півострова.
Як взагалі планує уряд повертати майно релігійним організаціям і чи планує? Розповідає заступник голови Державного комітету України у справах національностей і релігій Микола Новиченко.
Микола Новиченко: Постановою Кабінету Міністрів України створено комісію при Кабінет Міністрів. З‘ясувалося, що найбільше колишніх культових споруд знаходиться на балансі сьогодні Міністерства культури і туризму України.
Порядок (повернення) такий. Релігійна організація, яка претендує на ту чи іншу колишню споруду, яка сьогодні використовується не за призначенням, повинна звернутись до цієї комісії, до Кабінету Міністрів України, а Кабінет Міністрів дає доручення Державному комітету України у справах національностей і релігій, щоб вони (його) включили до порядку денного на чергове засідання цього органу. Потім, коли розглядається конкретна заява релігійної організації, то зразу пропонуються і шляхи вирішення цього питання.
Ось, наприклад, Міністерство зв‘язку Рудьковському, Одеська обласна держадміністрація Плачкову, Фонду державного майна України Семенюк вирішити питання щодо повернення релігійній громаді Одесько–Симферопольській дієцезії РКЦ колишні монастирські приміщення, які нині використовуються під міжрайонне ПТУ, де навчаються 500 дітей.
Ну, зрозуміла річ, що сьогодні на завтра вирішити це питання неможливо через те, що потрібно підшукати відповідне приміщення, щоб передислокацію зробити цього училища і потім уже передати монастирю чи УПЦ.
У Херсонські області є у м. Нова Каховка колишні також монастирські приміщення, а нині там школа соціальної реабілітації для неповноцінних дітей. Цілком зрозуміло, що хворих дітей на вулицю не викинеш.
Розпорядженням Кабінету Міністрів координацію цієї роботи та організаційна робота самої роботи комісії покладена на наш комітет. Ми готові надати будь-які консультації релігійній організації тієї чи іншої конфесії щодо порядку розгляду таких питань.
Але я вам скажу таку річ, що я був на засіданні Всеукраїнської ради Церков і на засіданні Всеукраїнського Біблійного товариства. Також говорили, що незадоволені роботою комісії. Після 30 березня до цього часу ми отримали тільки 3 конкретні заяви з приводу повернення. До нас не звертаються. А держава ж не може, наприклад, сама собі придумати, шукати релігійну організацію і їй віддати. Треба, щоби вони проявляли ініціативу, більш активно звертались. У міру можливостей держава буде розглядати, у всякому разі комісія ця при Кабінеті Міністрів.
Зрозумілі і такі речі, що є культові споруди, які можна передати вже сьогодні, або завтра, або, наприклад, упродовж цього року. Але є і такі культові споруди, надзвичайно складні, про які я вам два приклади навів, що це повинна бути чітко визначена перспектива. Так релігійній організації і потрібно сказати, що перспектива передачі колишніх монастирських споруд або культової споруди, молитовного будинку – це 2008 рік або 2009 рік.
Після того, як будуть уведені відповідні кошти і до бюджету України, бо ж це потребує затрат величезних, то це треба або будувати, якщо знаходиться там зараз архів обласний, це треба підшукати приміщення для передислокації, треба зробити відповідний режим. Це все затрати.
Але важливо, щоби прийняла держава рішення, що буде повернуто саме такій релігійній організації і орієнтовно у такому-то році.
Віктор Єленський: Це урядовий план повернення церковного майна, про який розповів кореспондентові Радіо Свобода заступник голови Держкомітету у справах національностей і релігій Микола Новиченко.
Лишається тільки додати: в країні понад 30 тисяч релігійних громад, а от будівель, в яких здійснюються богослужіння менше 22 тисяч.
