Я.д.Х.С.: Я пам’ятаю цей момент, у той час я займався зовнішніми відносинами і знав, що відбувається. Крім того, я цікавився НАТО ще з часів навчання в університеті. Тож я знав про цю подію. Парламент Нідерландів не обговорював тоді цей елемент. Для мене, як для людини, яка зростала у часи "холодної війни", Україна на той час була дуже віддаленим місцем. Але тоді були віддалені всі країни з іншого боку «залізної завіси», включаючи Україну. Я знав, наскільки великою була і є Україна, якою великою за розміром є ця країна, особливо, якщо дивитись з Нідерландів.
Через деякий час я переконався, що ми мали підстави, щоб назвати наші відносини «особливим партнерством».
Що позитивного або, можливо, негативного відбулося у двосторонніх відносинах між Україною і НАТО за десять років, що минули?
Я.д.Х.С.: Ми бачили, безумовно, дві фази. Ми бачили фазу, коли я прийшов як Генеральний секретар у 2004 році, до важливих подій в Україні. Ми мали відносини з Україною, які були дуже плідними і позитивними, як ми маємо це зараз на основі щорічних цільових планів, а саме таким шляхом ми структуруємо наше партнерство. Це, безумовно, змінилося після політичних подій в Україні, хоча б з огляду на той факт, що ви зараз маєте набагато жвавіші політичні дебати, яких не було до цього. З усіма наслідками, я завжди дивлюся позитивно на такі політичні дебати. Я не беру участь у таких дебатах, це не моя справа втручатися в те, що є специфічно українським. Але партнерство в той же час зростало.
Зазначу, що жоден з партнерів, окрім України, не бере участь у всіх операціях Альянсу. Я просто не знаю іншого такого партнера.
Щодо негативного – я не говорив би, що можу скласти перелік чогось негативного. Дозвольте мені перефразувати це таким чином: я думаю, що змістовні реформи мають продовжуватися, і я сподіваюся, що вони будуть продовжені, зокрема, безпекова реформа, оборонна реформа, огляд Збройних Сил у широкому сенсі, який також охоплює внутрішні війська – багато чого трапилося за цей час. Але щодо негативного – я не бачу жодних негативних елементів у цих відносинах. Хоча б тому, що куди б я не приїздив – в Ірак, до тренувальної місії, до Афганістану або Косова – я бачу українців. Я бачив на власні очі український корабель, який ішов поряд з кораблями НАТО в Середземному морі. Хто міг собі уявити це, питаю також вас, ще навіть п’ять років тому? Ніхто.
Ви знаєте, що в Україні досить низька громадська підтримка ідеї членства в НАТО. Які головні причини Ви бачите?
Я.д.Х.С.: Я ніколи не коментую показники опитування громадської думки. Але я знаю, що в Україні, безумовно, є групи, які критично ставляться до членства в Альянсі. Це їхнє законне право – я знову наголошую, що не маю наміру втручатися в українські дискусії. НАТО не є пральним порошком. Ми не йдемо в Україну для того, щоб «продати» НАТО. Ми не торгуємо НАТО, ми пояснюємо, чим є НАТО. Я думаю, що ми маємо допомогти людям, які критично ставляться до НАТО – у тому сенсі, щоб вони знали більше і були краще інформовані про те, чим є НАТО і що НАТО робить. Багато людей в Україні, як і я, зростали за часів «холодної війни», коли НАТО було суперником, якщо не сказати – ворогом. Але зараз ми маємо абсолютно інші перспективи. Ми живемо в іншому світі
Пане Генеральний секретар, яку загрозу для Росії може принести розширення НАТО і євроатлантичні прагнення України – про це Москва говорить досить часто.
Я.д.Х.С.: Як правило, я ніколи не бачив розширення як загрозу для будь-кого. Кожна країна вступає до НАТО зі власного бажання, НАТО ніколи не тиснуло на будь-яку країну, щоб вона вступила до НАТО. Це базується на досягненнях, як ви знаєте, це рішення, яке ухвалюється за власним бажанням людей. Так було і буде завжди. Те, що хоче робити Україна, я повторюю, це залежить від українського народу. Я не можу це коментувати, Україна сама вирішує, яким напрямком іти.
Звичайно, розширення НАТО обговорювалося з нашими російськими партнерами і співрозмовниками. Я сказав те саме, що й вам – я не бачу, як будь-яке майбутнє розширення НАТО могло б бути можливою загрозою для будь-кого. Але я знову кажу, і це стосується як України, так і інших країн: НАТО є демократичною родиною, яка нині нараховує 26 країн. І це залежить від українського народу, яким курсом він хоче йти.
Повний текст інтерв’ю:
Генсек НАТО: «Україна має сама вирішувати, чи рухатися їх у напрямку членства в альянсі»