Доступність посилання

ТОП новини

А у нашій хаті газ, а у вас?


Ірина Біла Коли газифікують українські села? Скільки це коштує селянам? І які перспективи?

Слухати:

Ірина Біла: Україна – держава з розвинутою газовою промисловістю і найбільший у Європі газовий транзитер. Але чи відчувають це на собі мешканці української глибинки? Чи багато сіл України газифіковано? Наскільки проблемно і чи не за дорого провести до власної хати “блакитне паливо”?

(RadioSvoboda.Ua)
Газова труба біля сільської хати – це ознака наближення до цивілізації і запорука того, що село не приречене. Принаймні, на кількадесят найближчих років.

Одна з головних переваг – це опалення взимку, коли не потрібно буде рубати дрова чи замовляти вугілля і щоранку, а то й щовечора прогрівати охололе житло.

Особливо неприємно стояти біля печі, знаючи, що зовсім поруч проходять потужні магістралі газопроводів. Скажімо, територією Закарпатської області проходять аж 5 таких газопроводів, але природним газом користуються заледве половина населених пунктів.

Газовики кажуть, що область має складний для прокладання газопроводів рельєф, тому прокладати блакитне паливо до більшості районів економічно не вигідно.

Самі ж закарпатці стверджують, що готові вкладати власні кошти в справу газифікації, бо палити дровами вже несила.

Їхні нарікання уважно слухала кореспондентка Радіо Свобода у Закарпатті Надія Петрів.

Надія Петрів: Звичайна сільська хатина посередині зеленого двору. За два метри від будинку стара, але доглянута криниця з традиційним «журавлем» для відра з водою. Поряд розташований невеличкий навіс, під яким палахкотить вогнем добротна чавунна піч, наколоті дрова стоять поруч.

Біля печі з червоними від жару обличчям та руками порається 58-річна Надія Станко. Її оселя знаходиться в селі Невицькому, всього за 10 кілометрів від обласного центру Закарпаття, міста Ужгорода. Але про таке благо цивілізації, як газ, тут й досі, на початку 21 століття, лише мріють.

Надія розповіла Радіо Свобода, що літньої спеки боїться, наче пекла: висока температура на вулиці додається до високої температури біля печі, й жінці нерідко стає зле.

Надія Станко: Зараз особливо потрібен цей газ, тому що літо надворі, тривають закладування, маринування. Ми, жінки, мусимо стояти над плитами, паритися, класти дрова, щоб щось їсти варити, щоб закладки робити.

Надія Петрів: Чимало закарпатців погоджуються давати власні кошти для того, аби прокладали омріяне паливо до їхніх осель.

Жителі села вже давно підрахували: навіть при нинішній доволі високій вартості газу він все ж таки буде дешевшим, ніж дрова. Для того, аби обігріти невелику хатину взимку, потрібно щонайменше дві машини дров, що обійдеться селянинові в 1000-1200 гривень.

Жителі Невицького кажуть, вже навіть свої гроші ладні платити, аби їм проклали магістральний газопровід. Поки що безрезультатно, стверджує мешканка села Наталка.

Наталка: В селі ще з минулого року повністю проведені вуличні газопроводи за кошти населення. Ми скидалися, це вийшло по 800 гривень. Вуличні мережі прокладені, і газ уже підведений до будинку. Вірніше, мережі підведені до будинку. Це теж обійшлося десь в 2,5 тисячі гривень.

Якщо зараз, ще цього року, газ не дійде до села, це буде великою проблемою, люди будуть дуже розчаровані.

Надія Петрів: Станом на початок 2007 року в Закарпатті повністю газифіковані всього два райони: Виноградівський та Іршавський. Обласні чиновники кажуть, що сподівалися цьогоріч запалити блакитні вогники і в усіх селах Ужгородського району, але вкотре справа зупинилася через відсутність коштів.

Начальник управління економіки Закарпатської облдержадміністрації Віктор Погорєлов каже: область ще на початку року мала отримати майже 60 мільйонів субвенції з Державного бюджету, з яких частина має бути спрямована на газифікацію.

Віктор Погорєлов: Навіть сьогодні ми не можемо на що розраховувати, бо, дійсно, кошти, субвенції, в тому числі й на газифікацію, повинні були надійти в сумі 7 мільйонів 214 тисяч гривен, але вони не надійшли.

Надія Петрів: Обласне керівництво каже, що нестача цих коштів призведе до того, що просто призупиниться будівництво підвідних газопроводів загальною протяжністю 160 км. Відповідно 20 сільських населених пунктів, в яких вуличні газопроводи вже побудовані за кошти населення, цьогоріч так і не скористаються таким благом цивілізації, як газ.

А саме, так і виходить, що Закарпаття, територією якого проходить 5 потужних магістральних газопроводів, на сьогодні чи не найменше газифіковане.

Загалом, за офіційними даними, за кількістю абонентів найзахідніший регіон України газифікований на 65 %, а територіально лише на 45 %. І, як кажуть чиновники, крім нестачі коштів, перешкоджає газифікації ще й гірський рельєф області.

Віктор Погорєлов: Є питання, питання плану альтернативи, тому що в багатьох гірських населених місцевостях не можна довести лінії газопроводу, виникають великі проблеми, що вимагають значного фінансування.

Надія Петрів: Приміром, чиновники кажуть: аби лише прокласти гілку газопроводу до найбільш гірського Рахівського району Закарпаття, який до того ж найдалі від обласного центру, потрібно щонайменше 30 мільйонів гривень. За ці гроші можна газифікувати кілька сіл. Тому прерогатива для газовиків очевидна. Тому нині на Рахівщині шукають альтернативні види палива, стверджує головний економіст Закарпаття.

Віктор Погорєлов: Сьогодні стоїть завдання використовувати ті альтернативні методи опалення помешкань. Це і спалення, і переробка, які є відходами від деревообробного виробництва, це й інші форми.

Надія Петрів: У той же час працівники контрольно-ревізійної служби Закарпаття кажуть, що в області просто неефективно використовують кошти, що виділені на газифікацію.

За висновками спеціалістів служби, в 2002-2004 роках обласне керівництво бралося не за завершення довгобудів-газопроводів з високим рівнем готовності, а розпочинало свої, нові проекти, які довести до логічного кінця також не вдалося.

Зараз ревізори обіцяють знову провести перевірку використання коштів на газифікацію. Щоправда, постають питання. Котрих коштів? Чи не тих, що не надходять до області взагалі?

Ірина Біла: Львівська область належить до тих регіонів України, де найбільш газифіковані населені пункти, майже на 80%. Але проблем вистачає і там. Скажімо, селянам намагаються нав’язувати невигідні умови співпраці.

Про інші перипетії на шляху газифікації області більше знає тамтешня кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.

Галина Терещук: Коли селяни вирішують газифікувати село, вони передусім обирають комітет. Власне, люди, які входять до його складу, починають співпрацювати з газовою компанією, збирати гроші і шукати виконавця робіт.

В середньому, щоб провести газ до хати, господарю потрібно викласти близько 5 тисяч гривень. По суті, газифікація сіл відбувається за кошти самих мешканців, логічно - це їхня власність. Однак люди віддають газопровід на обслуговування і баланс облгазу. Словом дарують.

Ба, більше того, найчастіше конфлікти між громадою і райгазами виникають через виконавця робіт. Селянам намагаються нав’язати ту чи іншу фірму, яка б проклала труби до їхніх домівок. Переважно райгаз примусово рекомендує фірму, за якою стоять свої люди.

Якщо усе ж замовник-селяни, настоює на іншому виконавцеві робіт, який за роботу бере менше грошей і швидше та якісніше працює, то процес газифікації затягується, є численні труднощі оформити документи.

Протягом останніх двох років на будівництво газопроводів ВАТ «Львівгаз» витратило 120 мільйонів гривень. За ці кошти збудували 59 міжселищних підвідних газопроводів, тобто тих, які або йдуть від газорозподільних станцій і є власністю компанії «Трансгаз», або вони приєднані до інших підвідних побудованих вже раніше газопроводів, які йдуть до сіл та селищ.

Те, як проводить газифікацію в області ВАТ «Львівгаз» перевіряли численні контролюючі органи на вимогу Генпрокуратури, яка на початку цього року порушила кримінальні справи щодо посадових осіб газових компаній західних областей України.

Генпрокуратура стверджувала, що облгази маніпулюють коштами, які їм передали на будівництво газопроводів.

Тоді керівництво “Львівгазу” заявило, що “Газ України” має намір позбавити їх права обслуговувати газові розподільні мережі, і для цього створило дочірню компанію “Укргазмережі”.

У лютому цього року Печерський суд Києва скасував ухвалу Генеральної прокуратури про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб 6 газових підприємств західної України.

Одразу ж керівництво Львівської обласної адміністрації висловили побоювання, що відбувається спроба перерозподілити ринок постачання газу та монополізувати через “УкрГазЕнерго” всю систему України.

В стінах Львівської облради депутати і посадовці заявляли, що є зв’язки між російськими компаніями, які видобувають газ, постачають його в Україну, й опосередкований зв’язок “УкрГазЕнерго” з ними. Відтак влада втратить контроль за процесом газифікації.

Львівська облрада наприкінці минулого року ухвалила рішення про передачу розподільних газотранспортних систем, що є у власності держави, у комунальну власність, тобто територіальної громади Львівської області. А якщо газорозподільні мережі передадуть комунальному підприємству Львівської облради, то оголосять тендер на їх обслуговування.

Але ця заява депутатів облради виявилась нічим іншим, як голослівним популізмом.

Ірина Біла: У Дніпропетровській області понад третина сіл досі не мають централізованого газопостачання. До багатьох населених пунктів блакитне паливо проводять вже по 5 і більше років.

Чому газопроводи будують так повільно? Коли нарешті у віддалені села прийде газ? Цікавилася дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.

Юлія Рацибарська: Прокуратура області цього року порушила 10 кримінальних справ за фактами розкрадання бюджетних коштів, виділених на газифікацію.

Тільки у ході розслідування однієї з них встановили, що в одному з сільських районів цілий кілометр газоводу існує лише на папері - місцева влада підписала акти виконаних робіт підрядної організації, закривши очі не недобудовану гілку.

Подібні зловживання виявили ще у шести районах: Дніпропетровському, Петропавлівському, Новомосковському, Криворізькому, Солонянському та Покровському.

Начальник відділу захисту майнових прав прокуратури області Роман Сосков підозрює, що гроші, виділені на будівництво газопроводів, розікрали або використали не за призначенням практично в усіх районах області.

А де ж півкілометра газотраси ділось?

Містечко Підгороднє — це фактично передмістя Дніпропетровська. Однак і там кілька вулиць досі без газопостачання. 500-метровий газогін, який мала прокласти підрядна організація, досі на папері. Між тим міська влада вже підписала акт виконаних робіт і «ввела» неіснуючий об’єкт в експлуатацію.

Начальник відділу облпрокуратури Роман Сосков каже:

Роман Сосков: Акти були підписані ще наприкінці 2006 року, а роботи ще й досі не виконані. Кошти, нібито, освоєні, а півкілометра траси десь поділось.

Юлія Рацибарська: За цим фактом прокуратура порушила кримінальну справу, проте міський голова Підгороднього Павло Курочка каже, що досі про неї нічого не чув. До слідчого викликали, але то в іншій справі.

Пан Курочка запевняє, що цього літа газовід в містечку таки добудують.

Юлія Рацибарська: 15-го серпня цього року газопровід буде завершений.

Юлія Рацибарська: Цього року на спорудження об’єктів соціальної сфери з обласного бюджету виділили майже 90 млн. грн. Використали лише 76 тисяч. В управлінні капітального будівництва Дніпропетровської облдержадміністрації пояснюють, що гроші почали освоювати лише в квітні через складну і заплутану процедуру проведення тендерів на виконання робіт.

Начальник управління Анатолій Євсюков уже направив листа зі скаргою і вимогою спростити процедуру.

Анатолій Євсюков: Сьогодні відповіді від Тендерної палати України немає, тому ми ще й звернулися до міжвідомчої комісії. Обіцяють дати нам висновок.

Юлія Рацибарська: Від початку року на Дніпропетровщині з 46 об’єктів, що фінансуються за рахунок обласного бюджету, роботи тривають лише на трьох, зокрема, газифікують лише два села у Магдалинівському районі.

Між тим обласна влада запевняє, що цього року вдасться завершити значну частину довгобудів, хоча не виняток, що роботи закінчуватимуть спішно, в останні дні року.

Голова обласної ради Юрій Вілкул.

Юрій Вілкул: Акти прийому й передачі виконаних робіт завжди підписуються в останні дні року, тому зараз в адміністрації і в облраді розглядаються всі питання довгобудів. З цим негативним явищем ми повинні покінчити і на затягувати у наступні роки.

Ірина Біла: А скільки взагалі українських сіл сьогодні газифіковані? Які перешкоди стоять на шляху до їх газифікації? Та скільки коштує провести газ до оселі?

Відповідями на ці запитання вже у високих чиновників та фахівців з енергетики цікавилася київська журналістка Радіо Свобода Тетяна Ярмощук.

Тетяна Ярмощук: Газифікація сільської місцевості – це обов’язок облгазів, які, за словами речника “Нафтогазу України” Олексія Федоров, сьогодні не вельми гарно їх виконують. Олексій Федоров: Всі облгази в більшості є приватними компаніями, але вони експлуатують державні газорозподільні мережі. Саме за те, що вони мають право користуватися державними газорозподільними мережами, вони зобов’язані здійснювати газифікацію у своїх регіонах.

Але цього року НАК “Нафтонгаз України” здійснив перевірку і виявив, що газифікація саме цими приватника компаніями, облгазами, ведеться не у повному обсязі. Саме для цього ми проводимо ревізію і зазначаємо, що не було газифіковано, які обов’язки залишаються відкритими у облгазів.

Ми очікуємо, що цього року після жорстких санкцій, які були застосовані НАК “Нафтогаз України” щодо облгазів, темпи газифікації збільшаться.

Тетяна Ярмощук: Газифікація сільської місцевості проводиться нерівномірно. Каже в інтерв’ю Радіо Свобода експерт з енергетичних питань Олександр Гудима. Одні регіони газифіковані на 90%, інші зовсім не газифіковані. А проведення газу до оселі, родині обходиться близько 10 тисяч гривень.

Олександр Гудима: Коли мова йде про окреме село, де труба йде вздовж села, це ще йде дуже велике навантаження на окрему сім’ю. Для того, щоб здійснити газифікацію потрібно не менше 10 тисяч гривень, щоби в сім’ї могли вже це довести до камфорки для приготування страви, чи до котла для зігрівання житла.

Тетяна Ярмощук: За словами Олександра Гудими, найбільша проблема, яка стоїть наразі на шляху до газифікації сіл, – це брак фінансів.

Олександр Гудима: Для того, щоби прокладати газопроводи середнього тиску, мова йде про десятки кілометрів, а в райони, де немає взагалі газу, там і газопроводи високого тиску.

За останні три роки, це був період дуже потужної газифікації, було витрачено надзвичайно багато, близько півмільярда гривень бюджетних коштів.

Це потрібно планувати не на період рік-два, це потрібно мати записано в програмі діяльності уряду. В енергетичній стратегії держави, яку ми маємо, там питанням газифікації не приділено належної уваги.

Тетяна Ярмощук: Втім, на думку багатьох експертів, не варто говорити про 100-відсоткову газифікацію села. Зважаючи на загрозу зростання ціни на газ, фахівці радять зважити на досвід Європи та подумати про альтернативні енергоносії.

Ірина Біла: Прихильником альтернативних джерел енергії є і радник Президента України Олег Рибачук. Його обурює прагнення 100% газифікувати українські села. Це марне витрачення коштів і вже вчорашній день.

Сьогодні варто перескочити цей етап і відразу скористатися досвідом європейських країн. Переконаний Олег Рибачук.

Олег Рибачук: Що мене вражає? В Україні й досі йдуть спроби газифікації сіл. Це практично злочин, це спалювання валюти, це те, що не розуміють норвежці, які вже років 10 не вживають ні “газ”, ні “нафта”. Це з їхніми запасами для палива! Вони використовують біопаливо, альтернативні джерела.

У нас електроенергія... У нас є надлишок, але ми не займаємося електрифікацією, як вчив нас великий Ленін, ми чомусь у цих умовах все рівно обіцяємо когось газифікувати. Дива!

Ірина Біла: Радник Президента каже, що сьогодні газифікація сіл питання не стільки економічне, скільки політичне, тому на ньому постійно й педалюють.

От тільки селянам, котрі змушені, як і кілька століть тому рубати дрова для груби, до цього немає діла. Допоки до них не буде діла політикам.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG