Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 19:05

Данина пам’яті: Козацький редут під Дубном


Валентина Одарченко Рівне, 9 липня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Традиційне вшанування пам’яті полеглих козаків-богунців відбулося вчора на Козацькому редуті у Рівненській області.

Каміння говорить...
(RadioSvoboda.Ua)
Капличка пам''яті богунців
(RadioSvoboda.Ua)
Мальовнича місцина на просторому полі між пагорбами, що ведуть до сіл Плоска й Семидуби Дубенського району на Рівненщині, упродовж століть притягувала місцевих мешканців. Тут, у круглому рові, обнесеному землею, 356 років тому отаборилась сотня богунців, яка прийняла останній смертельний бій, прикриваючи відступ побратимів із поля Берестецької битви.

Такі земляні оборонні редути розкидані по всьому шляху козаків у напрямку до Білої Церкви. Їхні оборонці своєю боротьбою і загибеллю врятували козацьке військо, яке незабаром дало шляхтичам переможний бій. Але тимчасові укріплення стали для більшості козаків останнім притулком на цій землі. По периметру редута стоять середньовічні кам’яні хрести.

Люди вірять, що Козацький редут – місце з незвичайною енергетикою.Розповідають, що іноді з редуту викочується вогненний клубок і котиться полем. Щороку на пам’ятному полі збирається дубенська громада, щоб поклонитися загиблим. Цього разу літургію і панахиду по загиблих проводив митрополит Рівненський і Острозький Євсевій.

«Я тут молилася за Україну, коли не можна було...»

Козацький редут завдяки розташуванню та формі упродовж віків був не тільки пам’яткою, а й притулком місцевого люду, схованкою і від енкаведистів, і від нацистів. Коли починалися гоніння, сім’ї плосківчан і семидубців частенько переховувались тут.

Як розповів автор меморіалу «Козацький редут» Микола Тимчак, одного разу під час спорудження каплички він зустрівся зі старенькою немічною бабусею, яка з паличкою пришкандибала сюди із Семидуб.

Семидубські школярі знають стежки до Редуту
(RadioSvoboda.Ua)
Вінок до редуту
(RadioSvoboda.Ua)
Микола Тимчак: «Вона пояснила мені так: «Сину, я, може, в останній раз у житті на цьому святому місці. Бо я тут ховалася і від «совєтів», і від фашистів. Я тут молилася за Україну, коли не можна було. Думаю, візьму свою коцюбку, і піду останній раз у житті на це святе місце».

«Мені здається, одна в нас партія – наш народ...»

Саме на редуті у часи зародження «Просвіти» Микола Тимчак разом із місцевими селянами, ковалем Валентином Степаненком та однодумцем – письменником Миколою Пшеничним змурував власними руками пам’ятник, а згодом і капличку. Притягнув із найближчих кар’єрів піщаник, з якого після роботи скульптора проступили обриси козаків, що ніби виринають із землі. Намалював для каплички картину бою на Плосківському полі, а вчора написані ним ікони були вмуровані у зовнішню стіну пам’ятки й освячені митрополитом.

Нині ж за Редут сперечаються Плосківська і Семидубська громади – то чий він, то кому за ним доглядати… Як і політики за Україну. На вчорашньому редуті вони теж були. Одні говорили про необхідність об’єднання патріотів, інші заперечували, проводячи тезу «Україна для українців».

Останнє слово таки було за ініціатором вшанування цього святого місця — Миколою Тимчаком: «Мені здається, одна в нас партія – наш народ. І вивищуватися над ним непотрібно. Коли приходимо до Козацьких Могил, тут має бути єдиний прапор – синьо-жовтий…».
XS
SM
MD
LG