Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:09

Проблеми дитсадків


Чому в Україні зменшилася кількість дитячих садків? Причини і наслідки. Слухати:

Ірина Біла: Сплеск народжуваності оголив ще одну, досі не вирішену проблему з дошкільними навчальними закладами. Їх у новій Україні вочевидь не вистачає. Чому? Що необхідно зробити, щоб уможливити прилаштування чада в дитячий садок? І наскільки там почуваються доглянутими дітлахи?

(RadioSvoboda.Ua)
Ще кількадесят років тому через низьку народжуваність чимало дитячих садків були закриті і перепрофільовані. Тепер ситуація з народжуваністю покращується, а ось з поновленням дитсадків — вельми невтішна.

Особливо гостро відчувають нестачу дитсадків в індустріальних районах. Скажімо, мешканцям Дніпропетровська, щоб прилаштувати своїх чад у дошкільних заклад, необхідно постояти рік-другий у черзі.

Більше проблемами дошкільнят та їхніх батьків цікавилася тамтешня кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.

Юлія Рацибарська: У Жовтневому районі Дніпропетровська про дитсадок для своєї малечі мріють щонайменше 120 подружніх пар. Саме стільки, за офіційними даними, налічується у черзі.

Місцеві чиновники пов’язують проблему браку дитячих дошкільних закладів із тим, що на початку дев’яностих, коли рівень народжуваності різко впав, дитсадки вважали непотрібними і їх попродавали комерційним структурам, поздавали в оренду, пооблаштовували під початкові школи. Думали, що тимчасово, допоки не відремонтують аварійні класи, виявилося, що надовго.

Тепер, коли дітей народжується більше, а жінки активніше прагнуть поєднувати материнство із заробітками, на дитячі садки знову попит.

Говорить заступник начальника міського відділу освіти Любов Башкатова.

Любов Башкатова: На сьогодні дошкільною освітою охоплено 75% дітей проти 62 %, які заплановані.

Юлія Рацибарська: Між тим дитсадки і далі продовжують зникати із мапи Дніпропетровська. Торік тільки одним рішення міськрада закрила цілих три. Офіційне пояснення: неукомплектованість груп або необхідність капітального ремонту.

До того ж у дніпропетровських дитсадках не вистачає кваліфікованого персоналу. Досвідчені педпрацівники переходять на роботу до приватних дитячих закладів або йдуть працювати нянечками та гувернантками в грошовиті родини. А молодь здобувати професію «вихователя-дошкільника» не поспішає.

Та й гарантувати те, що випускник педучилища піде працювати саме до дитячого садка, ніхто не може, адже система добровільно-примусового розподілу на роботу вже в минулому.

Ірина Біла: Закарпаття – це єдина область в Україні, де народжуваність перевищує смертність. За прогнозами соціологів, незабаром регіон знову очікує сплеск народжуваності. Здавалося б тільки радіти... Якби не проблеми, котрі постануть за кілька років перед молодими батьками: куди подіти своє дошкільня? Бо, як розповіли тамтешні мами закарпатській кореспондентці Радіо Свобода Надії Петрів, вже доводиться давати хабарі, щоб прилаштувати дитину в садок.

Надія Петрів: За якийсь десяток років мережа дошкільних закладів освіти у краї зменшилася з 668 до 500. Самі освітяни пояснюють таке скорочення в першу чергу браком фінансування.

Закарпатські соціологи погоджуються з такою думкою, але додають свою: недалекоглядність.

Каже кандидат соціологічних наук, викладач Ужгородського національного університету Федір Шандор.

Федір Шандор: При владі було дуже мало людей, які знайомі зі статистикою. Вони не думали про завтрашній день.

Надія Петрів: Саме через різке скорочення мережі дошкільних закладів у минулому закарпатці потерпають нині.

28-річна ужгородка Надія розповіла Радіо Свобода, що в місті до садочка треба записувати дитину на рік-два наперед.

Надія: Записують, допоки ще дитина в колисці, в ясельну групу, щоб потім встигнути влаштувати її туди.

Надія Петрів: Жителька районного центру Закарпаття міста Перечина Світлана Панько вже влаштувала свою молодшу донечку до дитячого садочка. Каже, що довелося навіть хабара давати.

Світлана: Влаштувати дитину у садочок гірше, ніж в інститут. Треба стимулювати і матеріально, шукати знайомих.

Надія Петрів: В управлінні освіти й науки Закарпатської облдержадміністрації визнають: проблеми таки існують, в області величезна потреба у відкритті нових дошкільних закладів.

Каже головний спеціаліст управління Єлизавета Шикалюк.

Єлизавета Шикалюк: Цього року відкрито вже 70 груп у дитячих садочках. Серйозно збільшилася кількість дітей, щонайменше на 2 тисячі.

Ірина Біла: Не вистачає дитячих садочків і на Львівщині. Тому батьки змушені віддавати дітлахів у переповнені групи, усвідомлюючи, що навряд чи вихователі зможуть належно доглянути за їхніми дітьми.

Своєрідною альтернативою державним дошкільним закладам є й приватні, що мають відповідну ліцензію і дозвіл на догляд за дітьми. От тільки ціни в них надто кусючі.

Є ще варіант – це нелегальні садки, котрі створюють самі батьки. Щоправда, відповідальності за перебування там дітей ніхто не несе. Більше дошкільними закладами Львівщини цікавилася місцева кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.

Галина Терещук: Пошук дитячого садочка для дитини — це справжнє випробування для батьків. У місті діють 92 дитячі садочки. Їх відвідує 15 031 дитина при 11 196 місць. Садочки у Львові переповнені.

Також у місті є ще 10 дошкільних виховних установ, зокрема кілька приватних. Але оплата тут близько 700-900 гривень у місяць. Для більшості батьків це не під силу.

Світлана Ваврищук, мама 3- річного хлопчика, півроку активно займалась пошуками дитячого садочка.

Приватні садочки виявилися надто дорогими. І насправді вони не виконують усі ті зобов’язання, які викладені на папері.

Напівлегальні садочки не несуть відповідальності за безпеку дитини. Батьки зупинилися на пошуках комунального дошкільного закладу і їм пощастило, оскільки створювали нову групу в колишньому приміщенні садочка, яке звільнили орендарі.

Світлана Ваврищук: Тішить те, що вже відкриваються нові групи, але там зовсім інші проблеми, проблеми переповненості груп. Коли по 40 дітей на одну групу, то немає гарантії, що твоя дитина завжди буде доглянута.

Галина Терещук: Заможні батьки у містах, зокрема у Львові, утворюють міні приватні садочки, нелегальної форми роботи. Скажімо, дві жінки орендують помешкання чи використовують власне і набирають групу з 5-7 діток. Оплата за домовленістю.

Однак у таких нелегальних садочках приватної форми ніхто не несе відповідальності за безпеку дитини.

Ірина Біла: Не легше прилаштувати дитя і в сільський садочок. Якщо він там, звісно, є. Коли ж селянам таки повезло, і вони мають таку розкіш, як дошкільний навчальний заклад, то усю дітлашню, незалежно від віку, оформлюють в одну групу. Причина: фінанси дозволяють утримувати лише одного вихователя або няню.

Ще одна особливість дитсадків у селі: їх часто відкривають лише на літній сезон, поки є в полі робота. Але навіть коли сезонна робота з’являється в квітні, молоді мами ще чекають кілька місяців, допоки в червні не відкриють дитсадок.

Зі власного досвіду про це розповідає мешканка села Йосипівка на Житомирщині Оксана.

Оксана: Люди йдуть у квітні на роботу, а садочок відкривається в червні. Треба йти на роботу. На роботу не можуть іти, бо немає дітей куди діти.

Є в мами двоє діток, яких треба до садочка, а мама не може. Куди ж вона їх діне? То вона не йде на роботу, стоїть на біржі до червня, а в червні тільки виходить на роботу.

Ірина Біла: Коштів не вистачає навіть на повноцінне харчування. Добре, що селяни мають власні городи і допомагають, хто чим може.

Оксана: У них дуже малий бюджет. За харчування ми доплачуємо, але виходить небагато. Ми приносимо свої овочі, все своє.

Ремонт поганий у садочку. Воно так, як у селі, бо у місті, напевне ж, не так.

Ірина Біла: Утім, забезпечення дитсадків у місті не набагато краще. Навіть у столичних садочках купа проблем, які співробітники здебільшого вирішують завдяки пожертвам батьків.

Розповідає вихователька одного з київських садочків Інна Пухно.

Інна Пухно: Проблема – це старе обладнання: вікна, двері, меблі, підлога. Необхідний капітальний ремонт у приміщеннях, сантехніки.

Санепідемстанція перевіряє кожен рік підготовку до нового навчального року, робить зауваження, а районо у свою чергу не виділяє кошти, а ставить садочок на ремонт у чергу. А працювати ж треба вже сьогодні.

Тому працівники разом із батьками вимушені за свої кошти робити косметичний ремонт. Канцтовари, іграшки, миючі засоби для навчання та догляду за дітьми можна придбати знову ж таки за рахунок батьків.

У багатьох садках дуже погане обладнання для ігор на вулиці: немає гойдалок, лави де-не-де... І то, якщо поставили батьки. Не обладнані спортивні майданчики.

(RadioSvoboda.Ua)
Ірина Біла: Зарплата у столичних вихователів також не вселяє оптимізму, що туди потягнуться висококваліфіковані кадри. Тому в дитсадках переважають старі виховні кадри, котрі загартували свій світогляд ще за радянської доби. А молодь, якщо й працює, то за умови можливості ще одного підробітку.

Все це вдалося довідатися київській кореспондентці Наталці Коваленко, поспілкувавшись з директорами кількох дошкільних навчальних закладів.

Наталка Коваленко: Декількохгодинна робота у дитячому садочку з спритними і не завжди слухняними дітками оплачується мінімально. Заробітна плата вихователя ще місяць тому коливалася від 500 до 60 гривень. Місяць тому її підвищила трішки більше, ніж на 100 гривень, обіцяють збільшити ще.

Однак Наталя Скоробагатько, директор дитячого садочка у центрі столиці, впевнена, що навіть цих коштів замало для людини. Тому й працюють вихователями за покликанням або намагаються ще десь підробити.

Наталя Скоробагатько: Майже всі працівники мають ще якусь роботу, того й вони виживають. А якби так, то вони не змогли б.

Наталка Коваленко: Наталя Миколаївна працює заступником директора дитячого садочка на лісному масиві уже 12 років. За ці роки колектив не змінювався. Лише нещодавно поповнився 25-річною методисткою.

З часом проблем тут не меншає. Держава продовжує виділяти мізерні кошти на утримання. Один з будинків у аварійному стані, дітей набирають тільки до 20 осіб, оскільки спальна кімната на більше не розрахована.

Наталя Миколаївна: Більше 20 дітей ми не можемо набрати, тому що у нас спальня не відповідає. Куди ж я дитину покладу?

Ви здасте нам дитину в садочок, то ви захочете, щоб дитина перескакувала з місця на місце спати?

Наталка Коваленко: На оновлення іграшок чи ремонт доводиться просити у батьків. Хто скільки зможе, стільки й виділяє.

Наталя Миколаївна: І посібники, і ігри.

Якщо підеш у сусідній садочок, там, де були нормальні депутати, де в ріст дитини сюжетно-рольова гра, яка коштує 600 гривень, то ми б теж хотіли таке мати, але в нас немає змоги.

Наталка Коваленко: Дитячий садочок – це найкращий варіант для батьків, які працюють.

Однак, полишаючи дитину на вихователя, чи можна бути впевненим, що чадо в надійних руках? Розповідає молода мама Олеся.

Олеся: Приходить малий весь брудний, весь заляпаний, весь мокрий. В мене реальне відчуття, що він сидить цілими днями і висипає собі на голову землю.

Вони почали мені казати, що це нормальна практика.

Він приходить з синяками додому, в нього побиті ноги, потовчені.

В принципі, це можна списати на те, що це діти, але я знаю, що коли дитина коло мене, то в нього таких речей немає.

Ірина Біла: А як вирішують проблему дитячих садочків в інших європейських країнах? Чи існують там навчальні дошкільні заклади комунальної форми власності? Чи всім вони доступні?

Про досвід Бельгії з Брюсселя розповідає власний кореспондент Радіо Свобода Наталя Вікуліна.

Наталя Вікуліна: У Бельгії існує два типи дитячих садків.

Комунальні дитячі садки. Туди потрапити дуже важко, слід займати чергу, коли тільки жінка завагітніла. Я не жартую. Це справді так, адже черги дуже великі.

У цих чергах перевагу мають діти державних службовців. Тобто, якщо мама чи тато працюють у міністерстві, то їхня дитина потрапить у цей дитячий садок швидше, ніж дитина бізнесмена.

Другий тип – це приватні дитячі садки. Судячи з назви, вже можна зрозуміти, що вони коштують набагато дорожче.

Але якщо трапляється така ситуація, що батьки не встигли записатися в комунальні дитячі садки, а на приватні у них не вистачає грошей, тоді можна звернутися до послуг “бебі-сітерів”.

Трапляється, до речі, серед них дуже багато українок і жінок з інших країн колишнього СРСР.

Ірина Біла: На відміну від Бельгії в Новій Україні у департаменті дошкільної освіти Міністерства освіти і науки оцінюють ситуацію з дитячими садками в Новій Україні не так уже й драматично. Там переконані, що ситуація хоча й поступово, але все ж змінюється на краще.

Говорить головний спеціаліст департаменту Ніна Миколаївна Курочка.

Ніна Курочка: Кількість садочків відновлюється. Будується дуже мало, але не функціонували раніше дошкільні дитячі заклади 2,2 тисячі, то на 1.01.2007 року вже тільки 1,6 тисячі не функціонували, а решта всі вже відновили свою діяльність.

Ірина Біла: Всі проблеми вирішувалися б швидше, аби були кошти. Так каже Ніна Миколаївна. А так як їх постійно не вистачає, то й розраховувати на пришвидшені темпи забезпечення дитсадками марно.

Ніна Курочка: Найголовніша проблема – це неналежне фінансування дошкільної освіти. Воно збільшується, але не в достатній кількості.

Ірина Біла: Дитинству необхідно виказувати велику увагу. Так казали мудрі. При цьому, певно, також не варто забувати і про батьків та вихователів. І дбати не лише про добробут тих, кому по кишені викупити будь-який дитячий заклад. Для власних потреб.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG