Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:11

Про що мріє головний організатор фестивалю «Країна мрій»? Чи задоволений цьогорічним дійством, і чому не чекає допомоги від держави?


Сергій Рахманін Сергій Рахманін: Ми живемо у складні часи. У нас якщо відбувається якась надзвичайна подія, якась така потужна і сильна, це зазвичай подія зі знаком «мінус». Позитивних подій, на превеликий жаль, нам все ще бракує. І тому одним із небагатьох приємних виключень із цього вельми сумного правила є фестиваль, який називається «Країна мрій». Оце є, справді, страшенно позитивна подія, і будь-хто, хто відвідав цей фестиваль, зі мною погодиться. І «хресний батько» цього дуже потужного етнічного музичного проекту є сьогодні нашим гостем. Я його радо вітаю. Він носить гучне ім’я, яке відоме сьогодні всій Україні. Йдеться про лідера гурту «ВВ» Олега Скрипку.

Пане Олеже, Ваші очікування справдилися повною мірою щодо цього фестивалю? Чи Ви чимось незадоволені, бо я знаю, що Ви за вдачею все-таки максималіст?

Олег Скрипка: Нє, я максималіст. Але я похвалюся: варто чи не варто це говорити, але я пишаюся, що ми замислюємо «Країну мрій», а виходить завжди краще, ніж ми задумували. Це рідко буває, але я не знаю, чому у нас з цією подією завжди так. Тобто ми знали, що нам погода буде дуже сильно шкодити, і ми очікували менше людей і більше дощів, що дощі нам розженуть людей, заллють сцени, майстрів і тому подібне. Але такого не відбулося. Ми були готові до цієї непогоди внутрішньо, але, в принципі, це абсолютно не порушило фестиваль, не зруйнувало атмосферу. І навіть це надало мізансцени трагізму. Ми побороли все, і все гарно закінчилось.

Сергій Рахманін: Ви знаєте, це саме той рідкісний випадок (я знову кажу про виключення з правил), коли мрії справді здійснюються. І дай Боже, щоб воно так було надалі і насправді, і не тільки у музичній царині.

Багато людей, які відвідували цей фестиваль, починаючи від пересічних громадян, закінчуючи дуже відомими людьми, відзначали якусь особливу атмосферу, особливу енергетику цього дійства. Мені дуже сподобалися слова Івана Малковича, який говорив, коли ділився своїми враженнями про фестиваль, що люди світяться, вони справжні, вони притомні, видно суть цих людей, вони можуть бути заклопотані, але сьогодні вони прийшли послухати справжнього, вони прийшли за чимось духовним, за тим, чого не можна купити. Напевно, це краща оцінка фестивалю, який називається «Країна мрій».

У зв’язку з цим я пригадую, коли Ви були у нас в студії трохи більше, ніж рік тому, 1 квітня Ви були у студії «Дійової особи», Ви говорили про те, що зараз в Україні іде кривава війна за свій культурний простір, за те, культурна ми нація чи ні, і залежить перемога у цій війні від того, чи багато малоросів відчують себе українцями. За рік, що минув, з Вашої точки зору, чи багато людей відчули себе українцями з тих, кого Ви називаєте малоросами. І в цій кривавій війні хто бере гору?

Олег Скрипка: Як завжди, в результаті немає вигравших і програвших, немає чи так чи сяк. Завжди виходить третє. А що на сьогоднішній день, я сам собі спостерігаю, що багато людей після спалаху сподівань, мрій розчарувалися, і це можуть бути псевдо-культурні люди. Я проведу паралель цікаву: в 5-му році було відмінено ДАІ, ми їздили, і не було даішників на дорозі, але якось порядку було більше на дорозі, ніж до того чи після того.

Сергій Рахманін: Люди говорили, що водії, як не дивно, ввічливіше ставилися один до одного.

Олег Скрипка: Люди було ввічливі, дуже акуратні. І як пан Малкович, літератор, красиво сказав: навіть машини світилися. А зараз і даішники, як було при Кучмі, і все одно безладдя на дорозі, тому що люди розчаровані. І воно що зверху, то і знизу. І люди знову починають хамити на дорогах і тому подібне...Тобто повернення назад сталося.

В культурному просторі знову качок назад відбувся. Але відсіялися лідери, реальні лідери, хто робить свою справу. І вони в цьому протистоянні набрали впевненості. Це такі люди, як той же Іван Малкович, який робить свою справу, і тепер його книжки користуються шаленим успіхом. І це всіх, хто любить чи не любить українське друкарство і українську мову, але це вже явище. Той же самий Книжковий форум, який відбувається у Львові й інші речі, які є ініціативою конкретних персон. Саме такі люди в цьому протистоянні набирають все більше і більше сили. І це є побудова культурного простору, справжнього культурного простору, я вважаю. Тому що ці люди і будуть ті вісі, ті палі, на які потім буде нанизуватись наше культурне суспільство.

Сергій Рахманін: Ми вже поступово почали говорити про політику. Я розумію, що ми не можемо обминути цю тему. Тим більше, що Ви дуже часто і дуже дотепно, як на мене, коментуєте певні політичні події, і Ваше ім’я назавжди пов’язане з Майданом і Помаранчевою революцією.

Але ще одне питання: хотілося б знову повернутися до «Країни мрій». Ви неодноразово говорили, що для багатьох музикантів, особливо музикантів-початківців, це – дуже красива можливість засвітитися, відчути свої сили. Мається на увазі, не дуже відомі колективи, для яких є можливість засвітитися.

Олег Скрипка: На революції?

Сергій Рахманін: Ні, на «Країні мрій». Цього року з різних причин не виступав, наприклад, «Тартак» чи «Танок на майдані Конго», натомість сила-силенна була різних колективів. Хто Вам особисто найбільше сподобався, хто Вас найбільше вразив?

Олег Скрипка: Мене всі вразили. Я вважаю, що це як в житті. Тут немає слабких і немає сильних.

Сергій Рахманін: Хто Вас особливо здивував, чи рівний був підбір учасників?

Олег Скрипка: Я вважаю, що рівний. Це моя суб’єктивна думка. Це - як пісні, які записуються на диск, і там хтось каже: «О, це хіт, а оце не хіт», а для музиканта всі пісні хіти. Якщо ми підбирали колективи, я вважаю, що кожен колектив – це перлина.

Просто, може, там одним учасникам зашкодив дощ, а інших хтось не почув, тому що не встиг з іншої сцени. Я, може, когось не почув, але кожного учасника, якого я зміг побачити, почути, то я був дуже задоволений: це – правильний вибір.

Сергій Рахманін: Після того, як анонсувалась Ваша участь у нашій програмі, слухачі радіо «Свобода» отримали можливість ставити свої питання електронною поштою. Одне з питань стосується, власне, фестивалю, але трошки іншого. Олена з Полтави, яка дякує Вам за фестиваль «Країна мрій», запитує, чи є перспективи у ще одного амбітного проекту Олега Скрипки фестивалю «Рок-Січ». Я знаю, що у Вас час від часу виникали проблеми з цим фестивалем, у тому числі й фінансові. Натомість, я знаю, що рік тому Ви говорили, що для Вас це дуже амбітне й дуже важливе завдання – зробити потужний рок-проект, який об’єднав би весь український справжній, живий, оригінальний, класичний рок.

Олег Скрипка: Перспектива сьогодні 50 на 50. На 50% я не впевнений, що це відбудеться. Рок-музику розвивати і підтримувати не так легко, як етнічну музику. Етнічну вже дуже не легко, а тут зовсім не легко, бо ми ще живемо у пострадянському просторі ментальності, яка збудувала образ рокерів як наркоманів, як сатаністів і тому подібне – це по-перше, а по-друге, все ж таки рок - це зібрання молоді, музикантів, які пасіонарії, і тобто, нібито, небезпечні люди, які говорять відкрито про якісь речі.

І підтримувати такий рух дуже важко. І тим паче пострадянська, все ж таки міліцейська наша країна – отримати дозволи на рок-музику дуже важко. Якщо це не є заходом, як були у нас псевдо рок-фестивалі, які, в принципі, від держави, від чиновників робилися. Вони робилися, вони отримують гроші і дозвіл, але вони не несуть тої атмосфери, яка потрібна для рок-музики.

Сергій Рахманін: Ви знаєте, поширене зараз явище у нашій політиці - поява доволі великої кількості митців, і зокрема музикантів, у передвиборних списках, наприклад. Ви свого часу, коли коментували це, говорили, що хтось іде за грошима, а хтось, справді, за ідеєю. І той же самий Іван Малкович, який кандидував до Верховної Ради минулого скликання за списками політичної партії «Пора», коли я запитував: «Навіщо це Вам?», пояснював: «Я готовий іти туди, аби вбиватися за можливість існувати українській книжки».

Тобто все-таки є люди, які ідуть до Верховної Ради, сподіваючись, що політика відкриє якісь нові двері і відкриє якісь нові можливості для просування справжнього українського мистецтва або, наприклад, української книжки. Ми, зазвичай, робимо опитування киян, ставимо питання, які дозволяють нам підтримувати розмову з нашим гостем. Цього разу мешканців столиці ми запитували, як вони ставляться до появи музикантів у політиці, кого б з музикантів вони хотіли б бачити у політиці. Що з цього вийшло ми почуємо просто зараз.

Респондент: Погано, кожен повинен займатися своєю справою. Людина не може бути універсальною у всьому, у неї щось одне завжди виходить краще, а щось інше гірше.

Респондентка: Я вважаю, що кожен повинен займатися своєю справою. Якщо ти вже співав, то співай собі. Якщо кинув співати і пішов, тоді нехай вже повністю займається політикою.

Респондент: Зовсім негативно, люди, які займаються культурною повинні займатися культурою. Ну якщо це мета – міністр культури, тоді це можливо.

Респондент(переклад з російської): Політика – це брудна справа. В шоу-бізнесі люди чесні і чисті зустрічаються дуже рідко. З цього всього випливає, навіщо додавати бруду українській політиці. Я не вважаю, що, наприклад, Олег Скрипка, якась дурна людина, але хай краще його розум виявляється у творчості, в музиці.

Респондентка: Я його дуже люблю і поважаю як виконавця, але в політиці він зайва людина. Якщо це буде краще для нашої культури, то, можливо, це потрібно тоді.

Респондент: Якби якихось з відомих оркестрів, справжніх музикантів, не тих, що закінчили сім класів школи, співати вміють і “під фанєру” десь там грають, співають.

Сергій Рахманін: Отаке вийшло опитування. Мушу підкреслити, що воно не є репрезентативним, це абсолютно випадковий підбір людей. Але мене здивувала ця одностайність. Я думав, що розмаїття думок буде іншим. І цікаво, що Скрипку згадали.

У зв’язку з цим у мене виникло запитання. У попередніх списках «Нашої України» з’явилися прізвища Руслани і Святослава Вакарчука. Вам хтось пропонував балотуватися до Верховної Ради, якщо це не таємниця, звичайно? І чи Ви маєте такий намір іти у політику велику?

Олег Скрипка: Дуже дивно, я також висловлював таку думку, що кожна людина мусить займатися своєю справою, і я думав, що мою думка оригінальна. А виявляється, що це всі люди України думають. І це не думають тільки політики так. Політики запрошують виконавців у свої списки, щоб підняти рейтинг, своєї команди. Хоча можуть люди так і думати, а закон підсвідомості спрацює. Може бути, тому що вони, мабуть фахово це вичислили, це ж великі гроші. Я не думаю, що вони так необдумано роблять.

Сергій Рахманін: Ходили чутки, що Вам і напередодні минулих виборів і у переддень цих дочасних виборів пропонували увійти у списки.

Олег Скрипка: Мені пропонувала, я не буду називати партію, але вона була явно не прохідна, – це тепер я розумію, що вона непрохідна, - і продовжують пропонувати. Але навіть... це дико, це просто дико... Для думаючої людини відразу стає зрозумілою суть людини, яка прагне в політику. Причому йде боротьба, не за те, щоб просто бути в партії, а за прохідне місце. Там в цьому вся інтрига. Навіть якщо ти не дуже добре знаєш людину, цей показник дає розуміння про характер людини.

Сергій Рахманін: Ви знаєте, я Вам спробую заперечити, от я наводив приклад Марковича і можу ще навести: абсолютно щиро говорив: «Я не можу дивитися, як гине українська книжка. І для мене це справді була, нехай примарна, нехай химерна, але надія, що, отримавши якийсь новий статус, я зможу цій книжці зарадити». Вас такі думки, «химерні», не відвідують час від часу?

Олег Скрипка: Діячі шоу-бізнесу – люди дуже прагматичні. І вони, ясна річ, не будуть думати так, як пан Іван. А Іван – він романтик. Я не знаю, як він може поєднувати романтизм з ефективністю його видавництва, може бути, хіба що за рахунок дуже високої якості, яку ніхто не може наздогнати, наприклад, російськомовні видання. І те, що він говорить, я вважаю, це романтизм.

Тому що можна неозброєним оком дослідити, що щирих зусиль однієї людини буде недостатньо. Тому що депутати існують, щоб бути лобі для бізнесу. І поки що видавництво це не є бізнес. І тому такої прямої дії не може бути. Може бути той фактор, що він створив таке видавництво, чи існує об’єднання видавців як Книжковий форум, чи можуть бути інші речі – вони будуть мати набагато сильніший вплив на політиків, ніж одна людина, яка буде вбиватися на тій Верховній Раді, на тій «верховній зраді» – і просто вона зникне, як ми вже бачили, гарні люди, відомі, популярні, і вони зникали.

Сергій Рахманін: І вони ламалися. Це не поодинокий випадок. Я тут з вами радше погоджуюся. І тим не менше: я от людина, яка співіснує 15 років зі світом політики, що не завжди легко дається, мене завжди дивувало, чому людей успішних, відомих туди тягне. Я це інколи можу пояснити... Пояснити можу, зрозуміти – ні. Таке буває.

Ще одне питання, яке не можу не поставити. Воно безпосередньо пов’язане з тою темою, яку ми обговорювали. Петро, киянин, запитує: «Якщо відбудуться дострокові вибори київського міського голови, чи не маєте Ви наміру (питання до Скрипки) взяти у них участь? Київ, як на мене, потребує людини, яка б захистила столицю від остаточного знищення та войовничого несмаку». Отаке несподіване запитання. З одного боку це комплімент на Вашу адресу, бо Ви якраз сприймаєтесь людиною, яка є борцем з войовничим несмаком, і я з цим готовий погодитись. А друге питання: може, справді, ризикнете? Київ не шкода, як псують?

Олег Скрипка: Це запитання теж є таким романтичним. Тому що мені потрапити на крісло мера – це просто нереально при будь-яких обставинах на сьогоднішній день. Тому що це великі гроші, це мільйони, мільярди. Туди не потрапляють люди випадково. І треба бути в серйозній схемі...

Сергій Рахманін: Ви знаєте. Мені здається, що якраз Черновецький туди потрапив випадково. І під Ваше ім’я можна було б зібрати мільйони. А Ваша особиста популярність серед киян, я думаю, нічим не менше, ніж популярність Кличка, який дуже успішно, хоча і не переміг, але взяв доволі великий відсоток на попередніх виборах. Тому, хто його знає...

Олег Скрипка: Я не така людина. Я просто не витримаю боротьби, тому що там буде відро бруду вилито на голову. Це все треба буде витримати, бути готовим. Це, може, дійсно, треба бути боксером і готовим дуже, залізобетонною людиною.

Сергій Рахманін: Ще одне питання, яке знову ж таки надійшло електронною поштою від слухачів радіо «Свобода». Ярослав з Чернівців цікавиться, подякувавши Олегу знову ж таки за «Країну мрій» і за «Рок-Січ», він запитує, чи не шкодує Олег Скрипка, що погодився брати участь у «Танцях з зірками»: «Чи не вважаєте Ви, що участю у попсовому проекті Ви дещо зашкодили іміджу борця з попсою?»

Олег Скрипка: Я боявся цього, але, на мій власний розсуд, сталася якраз інша річ, що я дуже серйозно ковдру на себе перетягнув всієї цієї байди. Проект, може, глядачів своїх не втратив, які були, але він надбав діячів, які не дивилися не тільки цей проект, вони телевізора взагалі не дивилися. І люди на більш серйозному рівні активізувалися, мені здалося. І якби діалог пішов не гламурний, як це до того було.

Мені здалося, тому що я спілкувався з людьми, зі своїми знайомими. І вони адекватно сприймали проект, так, як я сам сприймав. Те, що якісь діти дивилися цей проект, коли я брав участь і до цього... Але діти – вони не зіпсовані, просто щирі і відкриті... Навіть по полю «Країни мрій» діти бігали з цими фотографіями «Танців з зірками». Але це така наївність і простота, така щирість, як народна пісня. Тут я не вважаю, що було щось погане.

Сергій Рахманін: Я на якомусь форумі вичитав, що «Танці з зірками» несподівано стали рекламою українського, саме завдячуючи Олегу Скрипці. Ви з цим погоджуєтесь, що несподівано для авторів проекту Ваша участь стала рекламою українського, в кращому розумінні цього слова?

Олег Скрипка: Це так автоматично сталося, це не те що там хтось... При чому люди мені говорили: «Це хтось там придумав в політику затягнути...» Це саме суспільство відрежисерувало цей діалог: чи бути нам українцям, чи не бути ніколи. І мені почала адміністрація проекту говорити: «Ну не треба так», перетягувати. Я не перетягую, воно автоматично виходить. Єдина перша людина україномовна прийшла на проект, відразу це видно стало.

(RadioSvoboda.Ua)
Що цікаво: я потім дізнався, що саме канал «1+1» переважно дивляться в Києві і на Західній Україні, тобто переважно україномовна інтелектуальна публіка. І якраз східні і південні області не дивляться цю передачу. А вони свою цю «русскую» тему давлять. І цей діалог стався. Вони мені про це говорили, а потім зрозуміли, що це є кон’юнктурою цього проекту, і самі почали. Там, пам’ятаєте, коли були питання від людей з вулиці, вони взагалі притягували цю ситуацію. Мені трішечки навіть не сподобалось, йшла потім така вже легка провокація в кінці.

Сергій Рахманін: В будь якому разі, проект, справді, був дуже цікавий і дуже успішний навіть для людей, які до цього не дивилися телевізор як такий і подібні програми. Можу скати про себе: я не є потенційним споживачем подібної продукції, але цей проект я дивився з великим інтересом.

Ми з Вами зачіпали в розмові тему певного політичного розчарування, і от я помітив як дещо змінилася Ваша точка зору, Ваш погляд на те, що відбувається в країні. Рік тому Ви говорили, що позитивні зміни відбуваються, може, не такі швидкі, але дуже гарні, наша Україна будує такий собі український, м’який тоталітаризм, а це, в принципі, не погано. Це було, нагадаю, 1 квітня 2006 року. А вже в 2007 році Ви з сумом сказали в одному інтерв’ю : «Помаранчеву революцію зробили люди, а, на жаль, політики її приватизували». Тобто Ви можете говорити, що таке розчарування, яке в Вас не відчувалося навіть рік тому, що сьогодні воно Вас починає все-таки з’їдати, ці зміни не відбуваються, цей «м’який український тоталітаризм» не відбувся.

Олег Скрипка: Не відбувся. Тому що на наших очах скрізь відбувається рейдерство жахливе і до чого воно приведе. Ми не знаємо. Такі процеси неконтрольовані ідуть. І в Україні на сьогоднішній день немає влади, української влади точно немає. І це протистояння, я думаю, не вирішать ці вибори, якщо вони відбудуться, в результаті буде теж саме. Трошки зміниться розклад, я думаю, на пару відсотків. І це буде продовжуватись, а до чого приведе, я не знаю. Відбувається економічне зростання, і це єдине може заспокоїти, бо в економічно розвинутому суспільство неможливо знов побудувати Радянський Союз. Хоча в Китаї теж, я не знаю, там комунізм.

Сергій Рахманін: Там дуже дивно, там, в принципі, є ринкова економіка, що не заважає існувати ідеології, яка існує окремо від економіки .

Олег Скрипка: Там люди бідні все ж таки, я так розумію. А у нас все ж таки...

Сергій Рахманін: Я нещодавно був у Китаї і був вражений тим, як покращується життя. Воно покращується на очах. Не можна поки що говорити про Китай як про дуже заможну країну, але рівень життя змінюється на очах. І це дає наслідки – ті реформи, які вони зробили. Тому що, на відміну від нас вони робили це послідовно.

До речі. Я пригадаю знову Ваші слова. На початку 2005 року Ви говорили, що Ющенку можна багато що вибачити, тому що він є українським Президентом. Щойно Ви говорили про те, що, на превеликий жаль, української влади в Україні немає. Оцей Ваш вислів розповсюджується і на Ющенка?

Олег Скрипка: Влада - в розумінні «володіти ситуацією». В нас дуже багато при владі патріотів, але воно все компенсується не патріотами, які є при владі. Чи вони, я так розумію, дуже дивні якісь патріоти, чи вони патріоти іншої країни. Чи ті, які патріоти дуже толерантні, що вони навіть не хочуть зробити щось...

Сергій Рахманін: Чому? Енергетики не вистачає, відповідальності, сміливості, смаку? Збоку, знаєте, іноді легше роздивитись.

Олег Скрипка: Енергетики, сміливості і смаку. Це як один мій знайомий, навіть родич, каже: «Якщо відбирати роками, століттями гарну картоплю і викидати, і залишати якусь дрібну, то просто виродиться картопля, як українці виродились». Тобто ми кажемо, що ми є нащадками козацької держави, але козаки вбивались роками, роками, роками, залишилися люди «толерантні», я так розумію.

Сергій Рахманін: Тобто толерантність інколи шкодить. До речі, я вже згадував, що Ви є автором дуже влучних порівнянь, пов’язаних з політикою. Наприклад, мені сподобалося, коли Ви свого часу порівнювали Юлію Тимошенко з Нестором Махном. А Віктора Януковича називали «Тим, хто в скалі сидить». Я якось призадумався, і мені сподобалось це порівняння.

Олег Скрипка: Це не мої цитати.

Сергій Рахманін: Принаймні Вам їх приписують. З ким би ви порівняли Ющенка, Мороза, Симоненка. Є у Вас якийсь такий образ?

Олег Скрипка: Взагалі оця вся політична бодяга... Україна – це така Дюймовочка, ще маленька дівчинка, яку хочуть різні політики звабити, чи навіть просто зґвалтувати. Симоненко, він нагаду, пам’ятаєте, був такий хлопак Жаба: «Поїли, тепер можна поспать. Поспали, тепер можна і поїсти». У них постійно все так міняється, останнім часом у них є така риторика, що вони дуже дбають про українців, про український народ – за цю Дюймовочку. Справді, це така ще одна прихіть, ще одна зміна декорацій.

А от пан Мороз, він коли говорить, він так щуриться. Він мені нагадав з цієї ж казки про Дюймовочку, цей кріт виявився такий сліпий, що проґавив, що він втратив електорат. Він і Дюймовочку проґавив – вона полетіла на ластівці, і проґавив свій шанс, він думав, що можна свої ходи рити - так під землею і лишиться, я думаю.

Сергій Рахманін: Ще одне питання, останнє з тих, які прийшли електронною поштою. Андрій з Кіровограда зауважує, що лідери двох з найуспішніших вітчизняних гуртів – Олег Скрипка та Святослав Вакарчук - мають технічну освіту. На Ваш погляд, це збіг обставин чи в цьому є певна логіка? Ви колись говорили, що музику Ви сприймаєте математично, і Ваш певний вишкіл, який Ви здобули, закінчивши Політехніку, він Вам допомагає трошки інакше розуміти музику. Це красива фраза чи Вам, справді, легше писати музику, робити музику, відчувати, завдячуючи освіті?

Олег Скрипка: Тут причина, може, простіше. Те, що у нас не викладали і не викладають рок-музику в консерваторіях чи школах і таке подібне. Сергій Рахманін: А Ви вважаєте, що її можна викладати? Я собі важко уявляю це.

Олег Скрипка: Людина, якщо грає рок-музику, вона не може бути дипломованим рок-музикантом. От і все. Хоча я спілкуюсь зараз з музикантами, які займаються етнікою, і серед них багато випускників консерваторії. І це їм не заважає бути і розумними, і цікавими, і відкритими, і талановитими і тому подібне. Але, мабуть, їм все ж таки щось заважає бути рок-музикантами, мабуть, цей академізм. Рок-музика - достатньо модернова музика, і тому її не викладають. Може, тим, хто займається класичним мистецтвом важко відчути рок-музику.

А може бути, що рок-музика – це така енергетика, яка є в техніці, в металі. І хто вивчав метал, може, він відчуває цю енергетику. Чи радіоінженерію, бо сучасна музика – це все ж таки електричний струм, звук електричного струму. Як музиканти групи «Квін» теж були технарями за освітою – радіотехніки чи електротехніки – мої колеги. Може бути тут також система радянської освіти чи взагалі студентства. Є такий так званий дух студентства, який є в технічних вузах чи, може, в університеті Шевченка чи Могилянці, якого немає в театральних вузах чи консерваторії.

Сергій Рахманін: Там більш академічний?

Олег Скрипка: Там більше бухають, просто.

Сергій Рахманін: Ніколи б не подумав.

Олег Скрипка: А тут багато самодіяльності різної. Студенти в гуманітарних вузах не займаються самодіяльністю, бо там це є прямий профіль. І тут ця енергія акумулюється в мистецькій, але незалежній формі. І тому люди потім незалежну музику роблять.

Сергій Рахманін: Ви говорили про те, що людині, яка отримала консервативну музичну освіту, важче бути за духом рок-музикантом-бунтарем. А Ви, особливо на початку Вашої музичної кар’єри, відчували брак класичних знань? У Вас не було певних сумнівів, що Ви чогось не знаєте, не розумієте, і тому Ваша музика буде не такою, як Вам хочеться?

Олег Скрипка: Ні. Навпаки, зараз я більше знаю, чогось розумію. І це знання заважає. Бо ти молодий починаєш будувати своє кар’єру музичну і ти рухаєшся навмання. Але ти слухаєш свою підсвідомість чи шосте почуття – і дієш правильно іноді. Воно наївно виходить, але виходить щиро і сильно, так конкретно виходить. Але кожен творчий вік має свою родзинку. І на сьогоднішній день можна творити щось солідно, розважливо і спокійно. Ясна річ, зараз не вийде імітувати ту творчу молодість. Я зараз перечитую свої тексти. До музики я якось більш спокійно відношусь, я аналізую тексти - вони передають ментальність краще. Я аналізую тексти – і там є такі несподівані якісь рішення, які можуть зараз мені в голову і не прийти.

Сергій Рахманін: Я не є фахівцем у цій царині, але мені здається, що за останні років п’ять з’явилося дуже багато цікавих українських гуртів, з’явилося багато фестивалів, наприклад «Країна мрій» (він – це, взагалі, окрема пісня). Ви можете говорити про те, що є прогрес в українській музиці? Я не кажу про шоу-бізнес, бо це трошки інша парафія. Саме про музику можна говорити, що у нас зараз період українського ренесансу в музиці? Чи це перебільшення певне?

Олег Скрипка: Зараз навіть відбувається бум, вибух музичний. Тому що зараз виросла молодь, яка виросла на новій музиці, просто накопичилась інформація – і молодим талановитим музикантам стало зрозуміло, як робити музику. Можливо, це завжди було зрозуміло, але, нарешті, з’явилася доступна техніка, і музиканти власним руками можуть це зробити. Зараз не має такої ситуації, як років 15-20 тому, коли я міг розказати на словах, яку я музику хочу зробити, але майже до сих пір я не можу її зробити, бо не було технічних умов.

А зараз виросли хлопці, які і технічно освічені і вони знають, як свої ідеї втілити в цій техніці. І це звучить, це працює, це функціонує. Слухач не розуміє, наскільки сильно ми, музиканти, пов’язані з технікою. І єдине, що стримує, щоб цей вибух, ця хвиля не накрила громадян України – це стримується інформаційним простором. Тобто «Ті, що в скелях сидять» чи болоті сидять є власниками, майже монополістами українського інформаційного простору. І вони стримують цю хвилю. Але воно продавлює потрошку. Наприклад, на іншому з’являється нормальна музика українська, на іншому. І я сподіваюсь, що дуже швидко прорве, з’являться нові канали українські.

Сергій Рахманін: Останнім часом (може, рік тому чи трошки менше) Ви робили багато заяв, що ситуація є дивною: при тому, що є багато слухачів «ВВ», наприклад, у Луцьку, Рівному чи Львові, є багато людей, які роблять все, аби «ВВ» не мали можливості їхати виступати з концертами у Луцькому, Рівному чи Львові. Я не дуже зрозумів, про що йдеться. Що малося на увазі? Тобто Вас не хочуть там бачити чи Вам заважають туди потрапити, чи є якийсь прошарок людей, умовно кажучи, у владі, які зацікавлені, щоб там виступав хтось інший?

Олег Скрипка: Завжди існують паралельні реальності. І одна з реальностей – це такий світогляд: бачити схему тотального заговору. Чому українські музиканти вибралися на барикади у 4-ому році – є відчуття тотального заговору проти української музики, рок-музики. Я не буду глобалізувати – про українську культуру і тому подібне – рок-музика.

По популярності можна провести паралель – поставити групу «ВВ» і групу «Сплін». В Києві група «Сплін» з’являється разів в десять частіше, ніж група «ВВ», на якихось майданчиках виступає. Чи група «Любе» в місті Луцьк чи місті Чернівці. Я не думаю, що група «Любе» більше популярна, ніж «ВВ». Я думаю, все ж таки менше. А виступають більше – просто, по статистиці. Значить, існує якась схема...

Сергій Рахманін: Мені здавалося, що з Вашою популярністю, з Вашими можливостями для Вас взагалі не є проблемою пробити цю стіну.

Олег Скрипка: А, насправді, це проблема, це величезна проблема. І такі палаци, концерті майданчики як палац «Україна» – він для «ВВ» взагалі неприступний. Я не думаю, що при нашій реальності ми зможемо там колись виступити із сольним концертом. В принципі, можна дати собі завдання з’ясувати, чому це так відбувається. Але це, в принципі, не моя справа. Це справа навіть СБУ, до речі. Раніше ми виступали більше в Східній Україні, а на Західній – проблематично. Бо існувала така схема – не пускати українську музику. Я думаю, це по тій же причині, чому у Львові по радіо, по FM, ніколи не почуємо українську музику. Це робота СБУ, і вони з цим не розбираються. Сказати, що це кон’єктура, що люди хочуть слухати російські пісні у Львові можна з великою натяжкою. Хоча, ясна річ, їх привчили...

Сергій Рахманін: Там відбулась дивна річ. Ви не перша людина, яка на це звернула увагу. Дуже русифікувався музичний простір у Львові, насамперед радійний.

Олег Скрипка: Я думаю, що це не автоматом відбувається. Якщо розглядати світ, як схему тотального зговору, то я думаю, що працює така спеціальна машина. І це справа СБУ – розібратися.

Сергій Рахманін: А Ви не перебільшуєте?

Олег Скрипка: Я думаю, що ні. Але на сьогоднішній день ми цю стіну трішечки пробили і трішечки починаємо на Західній Україні концертувати, але ми повністю втратили Схід. Останній рік Харків, Запоріжжя, Луганськ – для нас закрита тема. Трішечки тримається Одеса, вона нас запрошує, бо Одеса завжди нейтральна була, і там якісь маніпуляції не так працюють. Але я думаю, що на рівні міських адміністрацій з українською музикою розібралися в Східній Україні. І це не тільки «ВВ». Я питав інші українські колективи.

Сергій Рахманін: Колись було дослідження. З’ясовувалося, що на Сході охочіше слухають, ніж переважні більшість російських гуртів, різних виконавців, але виконавців, які співають свої пісні українською мовою. Тобто йдеться і про «ВВ», і про «Океан Ельзи», про Руслану, про «Тартак», «Мандри».

Олег Скрипка: Мені завжди дивно, можливо, це відбувається тому, що люди не в матеріалі: те, що вони охоче слухають, і те, що до них приїжджає не має ніякого зв’язку. Приїжджає те, що їм привозять.

Сергій Рахманін: Я розумію, але йдеться про те, що вони слухають, наприклад, вдома.

Олег Скрипка: Вони дома слухають радіо і ящик.

Сергій Рахманін: Я наведу інший приклад. Андрухович розказував, що він був щиро здивований тим, скільки людей збираються на його творчі вечори у Запоріжжі чи Донецьку. В Харкові Жадан збирає повні зали.

Олег Скрипка: Це ясно. Але жодної книжки ні Андруховича, ні Жадана ми там не купимо. І цим повинна займатися СБУ. А не дарма отримувати зарплату.

(RadioSvoboda.Ua)
Сергій Рахманін: Неодноразово вже згадували Малкович і абсолютно інша людина – Лесь Подервлянський – свого часу вони збігалися на тому, - і я ще дуже багато можу навести таких людей, - які говорили, що їм не зрозумілою є функція міністерства культури, вони взагалі не впевнені, чи це міністерство потрібне. Я пам’ятаю, у 2005 Оксана Білозір, яка була призначена міністром культури, говорила, що чи не найголовніше її завдання буде, аби українські книжки зайняли те місце, яке мають займати, щоб українські гурти зайняли те місце, яке мають займати, щоб їм поступилися місцем українські гурти.

А, на жаль, нічого цього не відбулося. Або вона не впоралася із завданням, або був якийсь спротив. Але тоді це було зайвою підставою поговорити про необхідність взагалі існування такого міністерства як міністерство культури. Як Вам здається, воно потрібне чи ні, воно свою функцію виконує чи воно абсолютно зайве?

Олег Скрипка: Воно не зайве. Я спілкувався зі своїми колегами з Франції, які створили подібний етнічний фестиваль нашому фестивалю. І вони отримують від держави 95% фінансування на свій фестиваль. Чи це виділяє міністерство культури, чи інше міністерство, чи якась організація – мусить бути така організація. Створюється імідж і сутність французької держави як культурної держави. Ми вже 3 років співпрацюємо з міністерством культури. Воно десь нас підтримує на 5% нашого бюджету – ідеться про «Країну мрій». Зараз ми на ці 5% розрахували, але в міністерство культури прийшли інші сили і ці 5% у нас зараз забрали.

Сергій Рахманін: Тобто останній фестиваль пройшов без допомоги держави?

Олег Скрипка: Ні. Вони дають цю допомогу, ми розраховуємо на цю допомогу. Але гроші отримуються завжди пізніше. Але ми на них розрахували, і тепер в останній день у нас забрали ці гроші. І це означає, що ці 5% ( але бюджет дуже ве6ликий), я мушу заплатити з власної кишені. Тому що у нас функція на сьогоднішній день міністерства культури трішечки зупинити цей фестиваль, тому що він їм, мабуть, якимось чином заважає. Тобто це дуже серйозний політичний механізм. Вони створюють якісь речі і вони якісь речі можуть закрити.

Сергій Рахманін: Свого часу Андрухович у цій студії скаржився, що одна з проблем, з якою постало українське суспільство, полягає в тому, що люди, від яких залежить доля українського мистецтва, української книжки, української музики, якщо хочете, українського танцю, якщо навіть є патріотами, у них уявлення про патріотизм дещо шароварне – такий войовничий несмак.

У них абсолютно інше сприйняття культури української – не сучасне, не модерне, а таке штучне, якщо хочете. Ви особисто знайомі з багатьма українським політиками. Ви можете підтвердити тезу про те, що несмак справді притаманний людям, від яких залежить державний успіх української культури?

Олег Скрипка: Несмак культивувався радянською владою і віками колонізації. Політики, які зараз при владі, навіть якщо вони патріоти, є вихідцями з Радянського Союзі. Ми, в принципі, є вихідцями з Радянського Союзу. Той рівень культурного бачення не дуже високий.

Сергій Рахманін: Але ж Ви самі говорили, що ситуація нехай поступово, нехай неквапливо, але змінюється.

Олег Скрипка: На «Країні мрій» був абсолютний бум Алеї майстрів. По-перше, я вважаю, що люди нарешті мають трішечки грошей і можуть щось прикупити. А по-друге, я думаю, вони нарешті зрозуміли, що Алея майстрів на «Країні мрій» якісно відрізняється від Андріївського узвозу з лакованими булавами і матрьошками. Я бачу, як відроджується не тільки українська сучасна музика і традиційна музика, а й відроджуються ці ремесла.

Сергій Рахманін: Чи може Скрипка говорити, що він є абсолютно щасливою родиною? А якщо ні, то що Вам бракує для повного щастя?

Олег Скрипка: Я є абсолютно щасливою людиною, але не в тому розумінні загальноприйнятому, що абсолютно щаслива людина це якийсь Ємєля-дурак, який на печі лежить і їсть пиріг. Абсолютне щастя – це розуміння дійсності, що все відбувається в позитивному напрямку. Ясна річ, є якісь негативи – без них життя буде просто нецікаве. Головне, щоб була еволюція в особистому житті.

Сергій Рахманін: Тобто Ви відчуваєте в собі таку еволюцію?

Олег Скрипка: Я думаю, що ми в прекрасні роки живемо. Такі зміни відбуваються, і нас є шанс. Реальність може бути не така цікава, як той шанс, який ти реалізовуєш. І ти просто береш участь у реалізації якогось шансу.

Сергій Рахманін: Це був дуже своєрідний рецепт щастя, особистого і, якщо хочете, загальнодержавного. А цінніший він тим, що він – від Олега Скрипки.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG