Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 12:58

Онкопроблеми в новій Україні


Ірина Біла Чому така велика смертність від онкохвороб і чи можна її зупинити? Слухати:

Ірина Біла: Україна лідирує серед європейських країн за кількістю онкохворих. Щороку від раку в країні помирає близько 90 тисяч українців. А загалом в Україні від цієї недуги страждає майже мільйон людей.

Чому така велика смертність? Чи можна зупинити цю хворобу? І що для цього робить держава?

Діагностику потрібно проводити вчасно...
(Ukrinform)
Звідки з’являється рак? Чому у здорової людини виникає злоякісна пухлина? Відповідь давно відома: через збій у генетичному коді організму людини нормальні клітини перероджуються на злоякісні і одразу починають ділитися, відтворюючи собі подібних. Спочатку вони утворюють мікроскопічні скупчення, а потім об’єднуються в пухлину.

Якщо вчасно виявити недугу, то її можна вилікувати, переконує головний онколог України Ігор Щепотін.

Ігор Щепотін: Існує такий імідж негативний у раку, мовляв, цей діагноз визначає смерть людини. Але в Україні близько 50% хворих одужують. Все залежить від вчасної діагностики і якості лікування.

Ірина Біла: Але зробити діагностику, а потім ще й отримати якісне лікування подеколи неможливо. Тому й збільшуються кількість хворих на рак.

Скажімо, за п’ять років показники онкозахворювань на Дніпропетровщині зросли на 14%. Частіше недугу стали виявляти у дівчат 13-14 років.

Загалом, щороку в області на рак хворіє 12 тисяч людей, тисяча з них стають пацієнтами відділення хірургії обласного онкодиспансеру.

Днями його відвідали дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.

Юлія Рацибарська: Усі пацієнтки відділення хірургії у диспансері здаються схожими між собою. У більшості від лікування променевою та хіміотерапією повипадало волосся. Змарнілі обличчя і очі, сповнені болю.

Пані Тамара потрапила до відділення два місяці тому. Діагноз: злоякісна пухлина молочної залози. У своїй хворобі, каже, винна сама, бо приймала медичний препарат без консультації з лікарем.

Тамара: В мене фіброміома матки була, я приймала чотири роки гормональні таблетки, а цього робити не можна. Та ніхто не приписував, я сама. Знаєте, як буває… Ударними дозами. Ото воно мені й дало. Та й екологія у нас погана. Дуже погана вода.

Юлія Рацибарська: Більшість пацієнтів онкодиспансеру, розповідають медики, як і пані Тамара, мало турбувалися про власне здоров’я: лікувалися препаратами «з рекламних роликів», по кілька років не ходили до лікарні.

У відділенні хірургії переконані, якби люди були більш перебірливі в їжі, не палили, щороку проходили профогляди, випадків раку було б менше.

В області кожен сьомий онкохворий звертається до медиків, коли захворювання вже переходить у занедбану форму. Каже головний лікар онкодиспансеру Ольга Балашова.

Курцям треба бути особливо пильними...
(public domain)
Ольга Балашова: Людина зобов’язана відповідати за своє здоров’я, і, мабуть, це має бути записано в Конституції великими літерами.

На жаль, у нас населення слабко розуміється на профілактиці онкозахворювань, не розуміє, що бути здоровим дешевше, ніж лікуватись, профілактичні огляди треба проходити не для керівника підприємства, а для себе особисто.

Юлія Рацибарська: В обласному онкодиспансері на матеріальне забезпечення не скаржаться. Заклад має єдиний в Україні мамологічний центр так званого «замкнутого циклу». Тут жінки отримують цілу низку послуг: від діагностики та лікування до психологічної допомоги, реабілітації і навіть пластичної хірургії.

За допомогою сучасного обладнання, мамотома, операції зараз роблять не кілька годин, а за 10-15 хвилин. Однак лікування від раку, каже головний лікар Ольга Балашова, коштує дорого. Приміром, курс хіміотерапії від 10-ти до 30-ти тисяч гривень. Приблизно дві третини необхідних препаратів постачають за бюджетні кошти. Решту ж доводиться купувати пацієнтам. Та й з «державними» медикаментами є проблеми.

Ольга Балашова: Програма «Онкологія» на 2002-2006 рік, в основному, стосувалась закупівлі препаратів і обладнання на всю Україну.

Я, пропрацювавши багато років у сфері онкології, вважаю, що це не вирішення проблеми. Медикаменти надходять нерегулярно, великими партіями. Незручно ні для закладу, ні для хворого.

Юлія Рацибарська: Наразі загальноукраїнську програму «Онкологія» мають продовжити до 2016 року. В обласному онкодиспансері сподіваються, що держава вкладатиме більше коштів й в оздоровлення довкілля.

Дніпропетровська влада переконана: високі показники ракових захворювань в області від техногенного навантаження. Якби не дим «Петровок» та «Дзержинок», люди хворіли б менше. Та важко примусити керівників промислових гігантів, які наразі в приватних руках, замість сплати мізерних штрафів екологічним інспекторам, вкладати кошти в налагодження безпечнішого виробництва. Каже заступник голови облдержадміністрації Віктор Сергєєв.

Віктор Сергєєв: Кажуть керівники окремих підприємств, що ми даємо робочі місця, заробітну плату, вирішуємо про соціальні питання трудящих, їхні діти відпочивають в прекрасних умовах. Може бути. Але мова йде про порівняно невелику групу, 30-40 тисяч людей, а дихають цією екології сотні тисяч і для сотень тисяч зростає загроза онкологічних захворювань.

Онкозахврювання — це результат «Петровки», заводу Карла Лібкнехта, ТЕЦ наша, плюс «Коксохім».

Юлія Рацибарська: А поки показники раку зростають (тільки у Дніпропетровську за останні десять років на більш, ніж третину), то медики прогнозують: зменшення рівня захворюваності очікувати не доводиться, зростання онкопатологій притаманне великим промисловим містам в усьому світі.

ГОЛОВНА ПРИЧИНА ОНКОЗАХВОРЮВАНЬ – ТЕХНОГЕННИЙ РІСТ

Ірина Біла: Головна причина збільшення онкозахворювань – це техногенний ріст. Кількість підприємств, що викидають в довкілля шкідливі речовини, постійно збільшується. Відтак найбільше хворих на рак саме в індустріальних районах.

"Дими Вітчизни" додають проблем.
(RadioSvoboda.Ua)
А ось у Закарпатській області найнижчі показники захворювань на злоякісні пухлини. Та попри все це в області критично не вистачає місця в онкодиспансері.

Докладніше з Ужгорода кореспондентка Радіо Свобода Надія Петрів.

Надія Петрів: Закарпатські лікарі самі не можуть дати однозначного пояснення того, чому саме в Закарпатті найменше хворіють на онкологічні захворювання. Але кілька головних чинників називають.

Каже обласний онколог, доктор медичних наук Євген Готько.

Євген Готько: Ця сприятлива ситуація. Важко пояснити, чим вона викликана, але перш за все протекцією Карпат. Та й екологічна ситуація у нас краща. Хоча цього не можна сказати, власне, про великі міста: Ужгород, Мукачево, які за екологією прирівнюються вже до таких забруднених великих промислових міст, як Донецьк, Кривий Ріг тощо.

Надія Петрів: Поряд з цим Закарпаття як гірський регіон, має й свої мінуси, коли говорити про лікування злоякісних пухлин: жителі віддалених гірських районів найпізніше звертаються до спеціалістів. Каже головний лікар Закарпатського онкодиспансеру Андрій Русин.

Андрій Русин: Виявляється, що ці люди по 5-7 років не зверталися до лікарів.

Надія Петрів: Закарпатські онкологи зізнаються: не вистачає й сучасної діагностичної техніки.

А ще Закарпатська область потребує нової онкологічної лікарні, де би могли отримувати діагностичну й лікувальну допомогу хворі зі злоякісними пухлинами. Бо нинішній онкодиспансер, який розрахований на 90 ліжок, насправді вміщує майже втричі більше. Люди, як то кажуть, фактично лежать одні одним на головах.

Про цивілізовані норми, коли в палаті перебувають один-два пацієнти, в Закарпатському онкодиспансері лише мріють. Сьогодні тут в одному приміщенні щонайменше 6-8 хворих.

Наразі в існуючому онкодиспансері фактично в даху добудовують ще один поверх, завдяки якому планують розширити стаціонарне відділення. Але це, як кажуть лікарі, ситуації не рятує.

Ірина Біла: Рак ефективно можна лікувати лише на початкових стадіях. Останню, четверту, вже не лікують. Для таких безнадійних хворих у світі існують хоспіси. Там дбають про людей, про яких більше немає кому дбати і котрі вже не можуть обійтися без медичної допомоги.

Про те, як почуваються хворі в одному з київських хоспісів, чи можуть вони розраховувати на кваліфіковану медичну допомогу, дізнавалася київська кореспондентка Радіо Свобода Наталка Коваленко.

Наталка Коваленко: У цій 2-гій міській лікарні в терапевтичному відділенні є хоспіс для онкохворих. Це 30 ліжок у різних палатах.

За результатами аналізів і призначеним індивідуальним лікуванням, в столичному онкологічному центрі невиліковно хворі просяться в найближчі лікарні.

Цілих два тижні ця жінка шукала вільне місце, навіть затягла зі строками лікування. Уколи через день, кожен по 50 гривень, крапельниця по 100 гривень.

Жінка: Я робила рентген. У мене були уже метастази в 2005 році, їх знімки показували, а вони не могли їх розшифрувати. Вони їх не бачили, тому що така кваліфікація. Коли я прийшла уже в 2006 році робити оце все, то і виникла тоді проблема.

Я кинулась сюди-туди, пішла в онкологічний центр. “А де ви були в 2004-му, 2005 році?” Я кажу: “Як де? От вам знімочки!..”

Наталка Коваленко: Основна і найбільша проблема кадрова. Так тяжко працювати на мінімальну зарплату ніхто не хоче. Дуже поширена в усьому світі гуманна і необхідна, система хоспісів позбавляє хворих від страждань, допомагає гідно завершити земне життя і, що дуже важливо, на період хвороби та втрати близького, надає психосоціальну підтримку членам сім''ї.

Пояснює лікар другої столичної лікарні Яніна Вікторівна.

Яніна Вікторівна: В Україні трактують хоспіс неправильно. Хворі перебувають на лікуванні 14 днів, це середній койкодень. А тут повинні працювати кваліфіковані як медсестри, як середній медичний персонал, так і лікарі, які повинні ще лікувати, а не тільки констатувати уже цю четверту стадію захворювання.

Наталка Коваленко: В Україні ж хоспіси для важкохворих з онкологічними хворобами не є пріоритетними. Брак центрів паліативного лікування призводить до того, що одинокі невиліковно хворі або немічні люди, які потребують постійної опіки та догляду, опиняються в останні місяці і дні життя покинуті напризволяще.

Ірина Біла: “Хоспіс – це якісний відхід з життя і підготовка до переходу в інший світ”,— вважає донька одного з луганських лікарів-онкологів. Зараз вона продовжує втілювати в життя справу свого батька, створення в місті хоспісу.

Про те, наскільки місцеві чиновники підтримують цю ідею, цікавився луганський кореспондент Радіо Свобода Ярослав Гребенюк.

ХОСТПІС ПЕРЕОБЛАДНАЛИ ПІД ГОТЕЛЬ

Хоспіс — заклад медичного типу, де безнадійно хворі люди отримують гідний догляд
(RadioSvoboda.Ua)
Ярослав Гребенюк: Хоспісне відділення рідко ходять відвідувати високопоставлені гості. Місце, де за тиждень йдуть з життя по декілька людей, не є радісним куточком. Проте воно необхідне тим, кого вдома доглядати нема кому.

У Луганську мешкав лікар-легенда Юрій Єненко. Головний лікар онкологічного диспансеру, публіцист, письменник. Він перший заговорив про створення хоспісу.

Розповідає голова благодійного фонду імені Юрія Єненка і донька лікаря Олена Єненко.

Олена Єненко: Це мій батько розпочав. 1992 року, коли він був заступником керівника області в гуманітарній сфері, він призначив приміщення під хоспіс. Проте будівлю швидко переобладнали під готель, а зараз там готель «Ініціал». Навіть на такій посаді Юрію Олексійовичу не дозволили будувати хоспіс.

Ярослав Гребенюк: Зусиллями, зокрема, й Олени хоспіс в Луганську таки з’явився. Однак не окремий, а у складі обласного онкодиспансеру. На думку Олени Єненко, це неправильний крок, бо режим лікувального закладу не сходиться з потребами пацієнтів хоспісу.

Олена Єненко: Є такі поняття, як арттерапія, природотерапія, бібліотерапія (не від слова Біблія, а це означає, що "грамотно добрана бібліотека").

Хоспіс – це якісний відхід з життя і підготовка до переходу в інший світ. Я це й починала робити, залучала психотерапевтичну музику, висіли в мене дитячі малюнки, акварелі, з художньої школи мені дали.

Ярослав Гребенюк: Музику заборонили лікарі, яскраві малюнки на сірих стінах – санстанція.

Крім того, коли кошти у диспансер надходять, то лікарі витрачають їх у першу чергу на хворих, яких ще можна врятувати. А грошей вистачає лише на 15-20% від потреби. Не вистачає і обладнання.

Говорить головний лікар обласного диспансеру Леонід Чибісов.

Леонід Чибісов: Для уточнення діагнозу, зрозуміло, потрібне відповідне діагностичне обладнання. Все обладнання, що належить до комунальної власності, безплатне для пацієнтів.

Проте, на жаль, не весь спектр діагностичних послуг можуть запропонувати комунальні заклади. У цих випадках люди мусять йти в приватні комерційні структури.

Ярослав Гребенюк: Створення мережі хоспісів передбачала державна програми «Онкологія» на 2002-2006 роки. Сьогодні, напередодні прийняття нової програми на 2007-2011 роки, над проблемою утворення таких закладів в Україні працює спеціальна міжвідомча комісія. Олена Єненко щойно повернулась із стажування, яке проводили польські спеціалісти.

Олена Єненко: Я приїхала зараз, а у мене на столі лежить лист від Луганського міського голови Сергія Кравченка. Я йому писала про виділення окремого приміщення для хоспісу. Як п’ять років тому, за колишнього мера, так і сьогодні: "На жаль, на жаль, нічого в них немає...”

Ярослав Гребенюк: Обласна рада розглядала питання, відповідальні люди з облради казали, що хоспіс йтиме окремим рядком у бюджеті.. Але, за словами, головного лікаря онкодиспансера Леоніда Чибісова, «питання знаходиться на стадії проробки». Інакше кажучи: у підвішеному стані.

Ірина Біла: Минулого року Віктор Ющенко, перебуваючи з дружнім візитом у Франції, відвідав Національний інститут раку. На його створення були витрачені чималі кошти, близько 1,6 мільярда євро.

По приїзді в Україну Президент ініціював створення подібного інституту і в Україні. Щоправда, тривають дискусії, чи створити його на базі Інституту онкології АМН України, чи підпорядкувати Міністерству охорони здоров’я.

Суттєвою допомогою в лікуванні злоякісних пухлин покликана і щойно створена Лікарня сучасної онкологічної допомоги. Надсучасне обладнанні і закордонні світила з онкології вже до послуг українців. Щоправда, лише консультація там коштує 250 доларів США. Хоча, як переконує керівник лікарні Едуард Майберг, в майбутньому можливі і безкоштовні консультації для дітей.

Едуард Майберг: На певному етапі ми займемося тим, що будемо абсолютно безкоштовно надавати допомогу, особливо радіотерапевтичну, дітям. Це буде об’єктивний відбір тих, хто конкретно потребує допомоги і дітей, батьки яких не в змозі заплатити. Це навіть закладено у нас в бізнес-плані.

Ірина Біла: Цього року розпочалася нова програма боротьби з онкологічними захворюваннями тривалістю 10 років. Але, як каже головний онколог країни Ігор Щепотін, через ліміт коштів лікарям доводилося втискувати, не стільки писати програму, скільки складати прейскурант під певну суму.

Ігор Щепотін: Ми хотіли б написати дійсно дійову, реальну програму і зафіксувати, що вона не може зафіксуватися в 100%. Але тоді ми зможемо шукати десь решту грошей для ефективної боротьби.

Ця програма існує і включає профілактичні дії, дії, направлені на ранню діагностику, на реабілітацію і на координацію наукових зусиль українських вчених у боротьбі з цією проблемою.

У нас вже є гама-ніж. Треба сподіватися, що він позитивну роль зіграє і якусь кількість життів врятує.

Ірина Біла: До 2020 року онкозахворювання вийдуть на перше місце серед причин смертності українців, прогнозують лікарі. Якщо, звісно, профілактика і лікування злоякісних пухлин продовжуватиметься тими ж темпами.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG