Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:34

Ранковий гість – відомий український письменник Борис Гуменюк


Надія Степула Київ, 27 липня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Борис Гуменюк розповідає, що посприяло його письменницькому зверненню до найскладнішої філософії – пошуків людини в людині, та й не тільки.

Р.С.: Пане Гуменюк, у чому Ви нині вбачаєте місію письменника?

Б. Г.: Місія… Ну, напевно, творення якихось сенсів. Скажімо, деміургічність буття.

Р.С.: Пане Борисе, кожний письменник, особливо український, має, як правило, «лютих ворогів», кажу «лютих ворогів» у лапках, бо насправді це часом навіть і друзі, які декларують своє несприйняття того чи іншого твору, а часом це несприйняття переростає у цілі так звані літературні війни. Як даєте собі раду в тому всьому, адже Ви – засновник віртуального об’єднання «Інша література» і – однойменного успішного вже сайту?

Б. Г.: Б’юся!.. Це добре, коли «вороги», погано – коли «воріженьки». Не треба фольклоризувати своїх ворогів, треба до них ставитися серйозно. Але я думаю, що в «Іншої літератури» ворогів немає. Це вороги з маленької літери – ховання за якимись ніками інтернетними і псевдами. Я ще не чув, щоб хтось із притомних опонентів десь публічно, підписавшись своїм ім’ям, сказав, що – от, «Інша література» – це погано, і погано чому?»…

Р.С.: Свій новий роман «Острів», пане Гуменюк, Ви розшифрували самі як «декілька деміургічних спроб». Що посприяло Вашому письменницькому зверненню до найскладнішої філософії – пошуків людини в людині, та й не тільки. Оцей ваш образ, дозвольте процитувати Вас: «Сидить людина на острові і бачить, як попри негаразди її власного життя, її власної долі, її власного світу, які примушують її до творення відмінного, уявного світу, на створеному нею острові, у створеному нею світі, створена нею людина тяжко карається власними негараздами та долею одноплемінників та впадає в розпач. Хіба цього вона хотіла? Хіба незрозуміло, що вона тікала з острова на уявний острів не задля іншого острова, а заради іншої себе? І що отримала?» – це образ усередненої людської істоти, образ героя чи образ авторського «я»?

Б. Г.: Я думаю, що це метафора абсурдності. Нас десь обманули. Або ми чогось не зрозуміли… Дехто з філософів зараз каже, що нас обманули з самого початку – коли сказали, що «Спочатку було Слово». Ну, не було спочатку слово…

Р.С.: А що було?...

Б. Г.: Я думаю, що було щось інше. Можливо, була дія. Щось не так із людством. Принаймні, я, як митець, це відчуваю. Щось не так зі мною, а отже – зі світом, бо світ – це я!...

Р.С.: Ви, пане Гуменюк, у своїй письменницькій долі були в’язнем Лук’янівки, яка стала ще відомішою після з»яви у світ Вашого роману «Лук’янівка», а недавно Вас нагороджено Орденом. До речі, за що Ви його отримали?...

Б. Г.: Не орден, а все-таки медаль… це нагорода Патріарха Православної церкви Київського патріархату, це нагорода за діяльність, пов’язану з місцями позбавлення волі, якими я намагаюся опікуватися. Я патроную проект «Українським в’язницям – українську книгу!»

Р.С.: Пане Борисе, чи можна очікувати книжкового буму в Україні, і коли? Такого єднання читача і автора, письменника; того, що за книжками стоятимуть у чергах?

Б. Г.: Я вірю в літературу. Я вірю в Україну, в її митців. Вірю в її народ. Тобто, я вірю в те, що це все відбудеться. Але те, коли відбудеться – от у цьому я не впевнений. Принаймні, в найближчій перспективі не будуть люди читати. Чому? Коли вони не читали в середині 90-х, тоді це був своєрідний протест, т е, що книжка коштувала…. Люди не могли собі її купити, тобто, вони відмовилися від мистецтва. А, з іншого боку, це був протест від літературної халтури, яка тоді заполонила ринок. Проти чого люди протестують зараз? Я не можу збагнути. Тому що гроші вже начебто є.

Р.С.: А, може, треба оголосити якусь чергову акцію здавання макулатури – і тоді понесуть оту, як Ви казали, графоманську продукцію, яка в 90-ті вийшла, і будуть міняти на щось вартісне?

Б. Г.: Можливо, так. Я не знаю, що потрібно робити. Єдине, в чому я переконаний, що читати потрібно. І що в нас є що читати.
XS
SM
MD
LG