Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:42

Українське літо. Культура відпочинку


Надія Степула Слухати:

Надія Степула: «Золотою порою» називають літо. І не тільки тому, що воно сповнене сонця та світла. Літо – це пора відпусток, відпочинку й подорожей. У всіх вимірах справді золотий час.

Навіть незручно ставити риторичне запитання: чи може людина відпочити поза вільною, якщо не дикою, первісною природою? Тим більше, коли йдеться про українця, з цією природою пов‘язаного ледь не інтимно, каже кандидат філософських наук Сергій Грабовський. Адже абсолютна більшість населення України має хоч якесь, хоч надзвичайно віддалене і забуте, а сільське коріння.

Сергій Грабовський продовжує далі.

Сергій Грабовський: Та й маленькі містечка виховують особливий тип стосунків людини з природою. І у багатьох великих українських містах парки й сквери, бульвари і річкові набережні – це невід‘ємна складова не просто міського ландшафту, а, власне, українського способу життя.

І от зараз середній українець опинився перед загрозою втратити можливість доторкнутися до живої природи інакше, як виїхавши на відпочинок кудись до Словаччини чи Туреччини. Ну, а для того, щоб посидіти в якомусь київському парку, скоро доведеться їхати через півміста.

Адже наразі сквери, лісопаркові зони, бульвари у столиці України масово забудовують чи то "елітним" житлом, чи то новими торговельно-розважальними комплексами.

Приміські пляжі, які здавна використовувалися дачниками й усіма охочими, невідомо хто обносить парканами.

Так само парканами обносять ліси поблизу Києва і пишуть на них: "Оренда – 99 років".

Та що приміські ліси! На відстані 50, і 100, і 150 кілометрів від столиці ситуація однакова. Схоже, скоро гриби можна буде збирати хіба що у спеціальних теплицях, бо в ліс і не поткнешся.

А що? Чим не хвилююче сафарі? "У полюванні на шампіньйони!" Схоже, господарі теплиць матимуть неабиякий зиск, бо побачити живий гриб деінде буде неможливо...

Що ж стосується морського узбережжя, то варто поїздити Кримом, особливо його південним берегом, щоб пересвідчитись, чи може пересічна людина скористатися своїм конституційним правом на володіння разом з усіма іншими громадянами багатствами української природи. А що важить також конституційне право на відпочинок без можливості доступу до багатств живої природи?

Утім, там, де такий доступ є, нерідко хочеться не насолоджуватись спілкуванням з природою, а плакати або тікати. Або робити перше й друге одразу. Гори сміття, яке ніхто не прибирає, витоптана трава, сліди вогнищ, порубані дерева...

Складається враження, що тут діє якась потужна мафія, котра спершу щосили дискредитує саму ідею муніципального або державного володіння рекреаційними угіддями, призначеними для відпочинку всіх громадян, а потім передає або продає ці угіддя новітнім скоробагатькам. Мовляв, тільки приватна власність порятує українську природу від хамського ставлення!

Хоча, якщо за великим рахунком, хіба спроба позбавити середнього українця можливості відпочивати на живій природі (йдеться як про годину під час робочої перерви у парку, так і про тиждень на березі озера), хіба така спроба не виглядає найбільшим хамством?

Надія Степула: Риторичні питання залишаються, як і всі німотні запитання без відповідей, котрі мають властивість переростати у проблеми. Тоді, коли питання стають проблемами, то їх мусять починати розв’язувати. Очевидно, цей час нестримно наближається, принаймні, надії на це теж залишаються. А тим часом в Україні набуває популярності не надто традиційний вид відпочинку: подорожі на вітрильниках. Досвідчені туристи кажуть, що подорож на вітрильнику за обсягом вражень перевершує будь-яку поїздку на модний курорт. Для багатьох українців мандрівка з родиною на власній яхті вже перетворилася з аристократичної забаганки на масовий вид відпочинку.

Розповідає про це мій колега, кореспондент Радіо Свобода Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: Ще якихось 40 або навіть 20 років тому на Дніпрі було небагато яхт, тож і яхтинґ тоді був захопленням обмеженого кола любителів вітрил.

Але упродовж останнього десятиліття в Україні з’явилися сотні нових яхт, набагато безпечніших та комфортабельніших, ніж раніше. І хоча придбання невеликого, проте дорогого вітрильника ще не означає прилучення його власника до тисячолітньої морської традиції, вітрильний туризм на наших очах перетворюється на справді масовий вид відпочинку.

Яхтсмени вважають яхту ідеальним місцем для медитації, і дехто з них полюбляє відпочивати на ній, навіть не відходячи від причалу, просто у гавані яхт-клубу. Там не відчувається міська метушня, там, як жартують яхтсмени, пахне вітрилами, і тому там легко звільнитися від тягаря щоденних клопотів.

Протилежністю цього виду відпочинку є вітрильні перегони, які потребують значного досвіду і витривалості капітана та всього екіпажу і ретельної підготовки самої яхти.

Не кожен погодиться на такий екстремальний відпочинок, однак задоволення від «вижимання» з яхти всього, на що вона здатна, насолода від кількаденних виснажливих змагань із суперниками, вітром, хвилями, течією і власною втомою варті тих великих зусиль.

Натомість найбільш поширеним видом літнього відпочинку на яхті є далекі і тривалі походи, найчастіше всією родиною, приміром, з Києва до Севастополя, Варни або Стамбула. І хоча підготовка до такого плавання забирає більше часу, ніж сам похід, отриманих у ньому вражень напевно вистачить аж до наступного сезону.

Проте не менше вражень залишається і від неспішного, упродовж двох-трьох тижнів, переходу з Києва до порівняно близьких Канева чи Переяслава. Багатьох приваблює саме такий відпочинок: виходити з гавані, коли заманеться, кидати якір в улюблених затишних затоках, ловити рибу у певних, перевірених місцях, збирати гриби у прибережному лісі та фрукти у здичавілих садах, досхочу купатися, сидіти ввечері біля багаття і при тому всьому залежати хіба що від примх погоди.

Вітрильні змагання на траверзі Трахтемирова.
(Фото Лариси Портнової)
Чомусь саме у такому поході без видимої мети найкраще відчувається емоційний зв’язок з усіма, хто будь-коли стояв біля стерна у цих водах, хто так само дивився з води на оспівані Тарасом Шевченком високі гори біля козацького Трахтемирова.

Надія Степула: Такі різновиди відпочинку, як «зелений туризм», «сільський туризм», подорожування рідною країною чи поза її кордонами з метою пізнання краси світу впираються часто у проблеми доступності. Адже для подорожування необхідно або мати свій власний транспортний засіб, авто, або ж мати змогу безболісно для сімейного бюджету купити путівку, квитки на літак, поїзд чи автобус.

Окрім того, існує ще кілька різних питань, які слід з’ясовувати до того, як розпочати подорож. Наприклад, а куди, власне, їхати і що саме там можна відшукати оригінального, несподіваного цікавого, окрім теплої води чи піщаного берега.

У цьому можуть допомогти спеціальні видання: путівники, карти з нанесеними на них маршрутами, краєзнавча та подібна література.

Серед численних видань художніх книг, які або стають скандальними явищами в літературі, або додають їй глибини і змісту, або тихенько і непомітно зникають у всесильних водах часу, так у часі й не відбившись, видання спеціальні залишаються трохи осторонь: поза увагою меценатів і провідних видавців.

Але все ж книг для мандрівників стає все більше – попит на таку літературу зростає і в Україні, і поза нею, адже іноземні туристи теж не втрачають зацікавленості Україною.

Як видаються в Україні книги для мандрівників і які саме? Розповідає видавець Діана Клочко, чиє видавництво “Ґрані Т” розпочало серію путівників по Україні

Діана Клочко: Ми розпочинаємо дуже велику серію путівників Україною, які розраховані на людей середнього достатку, які можуть взяти кермо в руки, залити бензин і поїхати. Тобто, це путівники з картами, з дороговказами, з конкретними розповідями про те, як їхати Україною, тому що наші дороги українські - це биті дороги, тож треба вказувати, якого вони ґатунку, що їх там чекає.

Це путівники, в яких є дуже багато невідомого. Тобто, люди, які їх читають, взнають, що є дуже багато сіл, міст, містечок, де вони побачать те, що не описано ніде.

Але також поряд з цим пробуємо видавати книжки, в яких оця регіональна “велика Україна” представлена в інших аспектах. Можна почитати і розгорнуту історію, і нариси про те, як певні речі складалися в Україні.

Ми тільки розпочинаємо. У цю роботу були задіяні колеги з інших видавництв. Наприклад, декілька путівників ми робимо з журналом “Ї”, незалежним культурологічним львівським журналом.

Надія Степула: Краєзнавець і мистецтвознавець Олена Романенко, авторка путівників “Битими шляхами” та “10 подорожей вихідного дня”, однією з головних проблем сьогодення називає безжальне знищення історичних ландшафтів України.

Олена Романенко: Наприклад, Михайлівська церква у Підгірцях. Два роки тому вона була, а тепер вона згоріла. Але то була одна з найкращих дерев‘яних церков! Добре, що вона є зафіксована в обмірах, добре, що вона зафіксована на фото, і, дасть Бог, її колись відреставрують.

Але то відома пам‘ятка, а є ще дуже багато маловідомих пам‘яток. І часом ти приїздиш, а тобі розповідають, що церква згоріла, три роки тому згоріла. Або ти їдеш дивитися палац, який описано у книжках гарним палацом, а приїздиш на руїни.

І, власне, треба роздивлятися, що у нас є, що ми маємо навкруги себе. Тоді ми будемо робити дуже багато відкриттів.

Надія Степула: Об’єднати зусилля і видавців книг, і операторів туристичних агентств, і власників приватних готельчиків та закладів харчування, і, звісно, зусиль держави у тому всьому, щоб зробити літній відпочинок яскравою, незабутньою сторінкою життя – ось основні виклики, котрі з’являються саме влітку, в час масового відпочинку людей.

А докладніше про всі ці питання і проблеми розповідає мій колега, кореспондент Радіо Свобода Павло Вольвач.

Павло Вольвач: Навіть спрощено перелік проблем, які пов’язані із «золотим часом» українського літа і культурою відпочинку, виглядає поважно. Це і недосконалість сервісу, і дорожнеча, через що дорогі курорти Криму або унікальні здравниці Трускавця, Моршина чи Східниці не здатні конкурувати із подібними у далекому Єгипті, Туреччині чи на екзотичних островах, куди залюбки продовжують їхати українці.

Це стається тому, що за приблизно однакову вартість можна собі влаштувати або якісний відпочинок закордоном, або зіпсований на рідних теренах. Бувають, звісно, і винятки, але визначальними залишаються не вони.

Однією з найбільших проблем залишається організація відпочинку дітей в Україні. Із року в рік обговорюються шляхи вдосконалення діяльності дитячих оздоровчих закладів.

Минулого літа, за підсумками оздоровчої кампанії, організованими формами відпочинку було охоплено понад 3 мільйони українських діток. У дитячих так званих «літніх таборах» відпочило 2,6 мільйона з них, а ще понад 500 тисяч дітей змогли відпочити і поправити здоров’я в санаторно-курортних закладах. Тільки 17 тисяч дітей мали змогу відпочити за кордоном.

Цьогорічні відповідні дані з’являться пізніше. Нещодавно, у червні, Комітет з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України підтримав проект закону про оздоровлення та відпочинок дітей. Документ визначає основні напрями державної політики у цій сфері.

Комітетом висловлено низку пропозицій та зауважень, зокрема, на думку народних обранців, тривалість дитячого відпочинку має становити не менше 14 діб. Відповідно до строків, передбачених державною програмою відпочинку та оздоровлення дітей, ухваленою на період до 2008 року.

Слід наголосити, що у згаданому законопроекті було вказано на 5 діб як час відпочинку й оздоровлення однієї дитини.

Коментарі, як мовлять, зайві, бо тільки на дорогу до «табору» іноді треба витратити одну-дві доби.

Багато зауважень до законопроекту стосуються і фінансування, виділення коштів на літній дитячий відпочинок. Всі зауваження щодо статей проекту Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики направив до Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму.

А допоки триває «листування» між комітетами законодавчого органу та перепалка з приводу «життєдіяльності» самого цього органу, золоте українське літо минає. Ось і жнива надходять, про які співають для нас уславлені «Гайдамаки».

Звучить фрагмент із пісні «Жнива» у виконанні гурту «Гайдамаки»

Надія Степула: Жнива – це знак, що літо невдовзі підбиватиме підсумки. Якими будуть підсумки літніх відпочинків? Послухаємо іншим разом. Як і про перебіг українських жнив.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG