Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:22

Що дала і що забрала робота у Верховній Раді? І чому вона знову хоче стати народним депутатом?


Сергій Рахманін Дійова особа: Руслана Лижичко

Сергій Рахманін: Лічені тижні віддаляють нас від офіційного початку дочасних передвиборчих перегонів. Експерти вважають чомусь, що це буде справжнє шоу – танці з зірками, танці з вовками, одним словом – дикі танці.

Людина, яка сидить поруч зі мною знається на шоу, на танцях, безумовно, не боїться виборів і не боїться вовків. До того ж вона, без перебільшень, є зіркою. Вітайте Руслану – співачку, політика та дико енергійну людину.

Руслана Лижичко: Я навіть не знаю, що додати після цих слів, крім того, що я, дійсно, маю відношення і до танців, і до диких, і до парламенту. Як кажуть – все змішалося: коні, люди. Не можу сказати, що коли я прийшла в парламент, я чітко побачила абсолютно інакшу атмосферу. Мені не пощастило, мабуть.

Якщо інші депутати потрапляли в більш робочу атмосферу – іншого скликання, то я чомусь потрапила в найменш конструктивну, найбільш емоційну атмосферу, де я якраз як творчий діяч вимкнула усі свої творчі якості і властивості і налаштувалася на максимальну роботу. Причому настільки мені багато говорили журналісти, що намагалися хоч десь мене зловити в парламенті з властивою мені посмішкою. Настільки серйозно і настільки зосереджено я завжди сиділа, що, практично, журналісти не можуть віднайти, крім присяги, де я посміхаюся в парламенті.

Сергій Рахманін: Ти знаєш, взагалі політика відбиває бажання посміхатися. Це я за 15 років спостереження за цим світом пересвідчився.

Руслана Лижичко: Дивлячись, яка політика. Бо я побачила, Сергійку, іншу політику, я побачила політику європейську, я побачила політику американську. Для мене це трошки інша політика. Тому відразу скажемо, що мова йде іноді про виключно українську політику.

Сергій Рахманін: Знаєш, як не шкода для твоїх прихильників, поціновувачів твого таланту, а я думаю, що їх мільйони по Україні і за її межами, говорити ми будемо здебільшого про політику. Мені, взагалі, дуже приємно тебе бачити тут саме сьогодні. Може, ти забула, може, слухачі забули, але саме співачка Руслана, політик-початківець Руслана, була першою гостею “Дійової особи” майже півтора роки тому. І мушу визнати, за цей час ти змінилася. Ти пам’ятаєш себе тих часів, зразка лютого 2006 року?

Руслана Лижичко: Я буду дуже сумувати і переживати, якщо я так кардинально змінилася. Я, звичайно, пам’ятаю цей ефір. Це був чудовий ефір. І я пригадую, що, можливо, деякі питання, які ти ставив, я в собі ще подумки переживала, чи я зможу на все дати відповідь. Сьогодні я майже впевнена, що більшість питань, які мені сьогодні ставлять, - в тому числі професійні питання, політичні питання, - я вже не боюся, що на якісь питання я не знайду відповіді. Тому що я дуже багато присвятила свого часу політиці за останній рік.

Я не можу сказати, що шкодую. Я лише шкодую, що пішов час, на який не вдалося використати максимально всі мої можливості. Тому що я себе бачила якраз абсолютно не амбітно – політичним діячем, людиною, яка розпочала політичну кар’єру. Якраз в цьому плані мені не потрібні були ні дивіденди, ні рейтинг, ні якісь конкретні додаткові бонуси. Я бачила себе конкретним інструментом для України.

Я думала, що мене більш якісно і більш ефективно використають по деяким напрямкам. Я дуже сміливо і, можна навіть сказати, напівекстремально розпочала за власною ініціативою створювання інформаційної кампанії...

Сергій Рахманін: Давай я тебе переб’ю на хвилинку. Давай все-таки повернемося на півтора роки тому і послухаємо Руслану зразка лютого 2006 року. Це цікаво, до речі і забере не багато часу.

Фрагмент запису 2006 року


Руслана Лижичко: Я відчуваю в собі сили принаймні озвучити і підняти в собі цілий ряд проблематики. Я відчуваю в собі силу не здатися. Багато депутатів казали: “Ти зараз маєш таку ініціативу, потрапиш туди – тебе там просто проковтне та вся машина, яка існує. І в тобі вже не буде так багато оптимізму”.

Сергій Рахманін: Вони мають рацію, тому що там інші танці, інші вовки.

Руслана Лижичко: Що стосується культури, соціальних проектів - тут я знаю більшість питань бездоганно. Книга, книговидавництво, література в Україні, кіно і музика, етнічна музика, класична музика. Взагалі, буде ініціатива, мабуть, про створення національного архіву в Україні. Я прикладу максимум зусиль, як такий український енерджайзер, для того, щоб цього розчарування принаймні не відчула молодь.


Руслана Лижичко: Все. Часи конкретики. Поїхали.

Сергій Рахманін: Коротенький звіт перед виборцями.

Руслана Лижичко: Якщо починати з культури: Національний архів - завдяки співпраці з американською стороною, ми влаштували великий форум, зробили сайт, лише образливо, що у Відень делегація від України полетіла просто за мої кошти. Не було кому дати грошей, я, просто, витягнула з кишені і дала гроші. І так більшість питань закривалась протягом усього року.

Тому що коли до мене приходили волонтери і різні громадські організації, які зверталися до мене у тому числі по благочинній сфері, назвем це все соціальним спектром, і говорили: “Руслано, у 17 інтернатах є проблеми. Є проблеми, тому що ми абсолютно впевнені, що бюджетні гроші не доходять до цих дітей. Є приклади того, що у них є дуже серйозні випадки, у тому числі смертні. Будь-ласка, зверни на це свою увагу. У нас є проблеми, тому що нас туди не пускають. Ми вперше поїхали, зробили матеріал. Другий матеріал – перед нами вже зачинили двері. Є конкретні приклади. Поїхали, будемо з нами відкривати ці замки”. І от доводилося в більшості цих випадків, як кажуть, своїм тілом, своїм м’ясом закривати, або своїми грошима.

Сергій Рахманін: Тіла не багато, але енергії багато.

Руслана Лижичко: Тепер повертаючись ще до культурної сфери. Ми провели велику прес-конференцію, - я подала законодавчу ініціативу, - із захисту інтелектуальної власності законодавчого права. На сьогоднішній день відбувається судовий процес, на превеликий жаль, виявлено піратську лінію з виробництва дисків. В тому числі фігурує і диск “Дикі танці”.

І це дуже прикро, оскільки виходить, що українці самі себе надурюють. Уже обкрадав не хтось, не звідкись, не з Далекої Півночі чи Далекого Сходу. Вважається, що і Болгарія піратська територія, і Білорусія, і з Росії іде багато піратської продукції, у тому числі книжкової і так далі. Виходить, що ми самі себе піратуємо. Некоректно, що виконавці викладаються, вкладають в це кошти, а на території України відбуваються такі речі, коли до них ці кошти не доходять.

Була велика прес-конференція, присвячена цьому, де ми всю технологію розповідали, як це відбувається у світі. Найцікавіше, що всі європейські чи світові більш-менш грамотні схеми у всьому світі чомусь навели порядок, і на сьогоднішній день до мене надходять відрахування зі Скандинавії, з Данії, з будь-якої території, а в Україні чому відразу беруть цей інструмент, будь-яку схему і монополізують.

Були навіть натяки на те, що з’являлися якісь монопольні схеми. Тобто люди беруть схему і шляхом того, що хтось десь при владі силою може це проштовхнути, розпочинаються якісь другорядні схеми, яких в світі не існує, тобто якийсь “український гібрид”. І з одного боку ніби інструмент беруть, тобто схема правильна, але через те, що вона потрапляє конкретно під якусь людину, вона деформується і стає спотвореною. В цьому напрямку ми розпочали роботу.

Сергій Рахманін: Я тебе переб’ю. Є все-таки нюанс. Є певні переваги, позитиви в тому, що ти потрапила до політики, змогла щось зробити. Але ти обіцяла покласти життя на те, щоб люди, які опікуються питаннями меценатства, вони були позбавлені пільг. Ти обіцяла дещо зробити у книговидавництві, підтримувала ідею Малковича, щоб українські книговидавці отримали деякі пільги.

Ти збиралася підтримувати фестивалі, зокрема етнічної музики. Я знаю, що Скрипка, який був тиждень тому тут, скаржився на те, що ледь-ледь вибили від держави кошт на проведення цього фестивалю. Все-таки політика трошки розчарувала, особливо в порівнянні з політикою європейською?

У студії Радіо Свобода 2005 року
Руслана Лижичко: Абсолютно. Я думаю, що нам треба все більше і більше підходити до існуючих проблем, як до існуючих, і намагатися спокійно дивитися, і виходити з цього питання професійно. Прикро, що Олег, знаючи прекрасно мій мобільний телефон, не міг просто мене набрати.

Я думаю, що це було б зробити просто, оскільки з багатьма виконавцями, коли ми розробляли великий лист на підтримку певних процесів щодо захисту інтелектуальної власності авторського права, ми якраз зідзвонювались. Я висувала ініціативу, щоб вони підтримали, і щоб ми таким гучним фронтом мистецьким виглядали.

На сьогоднішній день великі проблеми у нас відбувається: мистецтво продається в Україні, продається бізнесу. Андріївський узвіз на сьогодні –майстрів виганяють на вулицю, існуючі майстерні художників сьогодні, просто, продають бізнесменам, тому що там вигідно відкривати кав’ярні і так далі. Я вважаю, що це не стратегія, це не політика, принаймні для мистецтва.

Мені прикро усвідомлювати, що на сьогоднішній день мистецтво, мені здається, якщо не стало гірше, то воно стоїть на місці. У нас немає ніяких поштовхів від держави, у нас немає ніяких конкретних проектів, у нас навіть немає в підтримку... Коли ми розпочинали, було у нас дуже багато нарад і проектів, і я, і Кличко, і Славко Вакарчук, і Малкович, і Олесь Санін, і Забужко Оксана – ми всі сиділи і оговорювали ці питання. І такої системи по напрямку щодо конкретної теми не вималювалося.

Сергій Рахманін: А чому не вималювалося?

Руслана Лижичко: Дуже просто, Сергій. Є багато людей, які звикли працювати системно, стабільно, планово, поступово. І це для них необхідна атмосфера. Я так працюю – мене привчила так Європа працювати, мене змусили мої співпартнери за кордоном, американські партнери змусили так працювати. Але наші політичні протистояння – нікуди не дінешся, вони вибивають з колії. Ти тільки про щось домовився, тільки провів 2-3 наради, зустрічі – людину зняли, поміняли. І воно просто зупиняється.

Сергій Рахманін: Я знаю цю схему, на превеликий жаль. Я пошлюся на думки твоїх колег, які висловили абсолютно різні точки зору з цього приводу. Днями у нас тут були Олег Скрипка і Святослав Вакарчук. Вакарчук говорив про свій намір, теоретичний намір, іти до політики і пояснював це наступним чином: що має зосередитись, зокрема у Верховній Раді, критична маса молодих, енергійних, не заплямованих, не заангажованих, не зіпсованих політикою людей, які здатні щось змінити.

І він вважав, чим більше цих людей буде у політиці, тим швидше вона зміниться. Скрипка дотримувався іншої точки зору: він вважав, що система занадто інерційна, і скільки б людей туди не намагалося пролізти, все одно система їх буде ламати. Тому митцям, і музикантам зокрема, треба знаходитись зовні і шляхом свого авторитету, своїх знань, свого досвіду впливати на ситуацію ззовні. Більше того, у нас було ще опитування, яке довело, що переважна більшість киян (звичайно, воно не є репрезентативним, але все-таки воно є), переважна більшість киян висловилась проти того, аби митці йшли до політики.

Руслана Лижичко: Можна відразу прокоментувати? Я думаю, що правий і Славко, правий і Олег Скрипка. Славко Вакарчук нехай не лукавить, він, дійсно, дуже хоче бути в політиці, ми всі це дуже добре знаємо. Славко присутній був на дуже багатьох суто політичних подіях, і видно було, що він цим цікавиться. І я думаю, що в нього дуже добре це вийде. Принаймні якась солідарність між нами, однозначно, існує. Я ніколи собі не дозволю критикувати своїх колег. Мене нещодавно сварили, що я десь похвалила Сердючку – Данилка. Я кажу: ну можна, хоч хтось про когось буде добре говорити в цій країні. Нам швидше треба перейти від негативного етапу в більш позитивне русло.

Славко, я думаю, буде дуже добре, якщо він потрапить в політику. Він один раз виступав в парламенті, і було це дуже щиро, дуже відверто і сміливо. Я би навіть доповнила Славка в тому, що не знаю навіть, чи це стосується вікової категорії, бо, знаєш, на превеликий жаль, я вже побачила у політиці людей і свого віку, - не у великій політиці, хлопці більше на місцях в регіонах сидять, - але я б не хотіла, щоб молоді люди сприймали політику виключно як інструмент для заробляння грошей, а ще гірше – для крадіжки грошей. На превеликий жаль, навіть моє покоління, мого віку люди, сприймають політику вже такою.

І я побачила це, і мене це дуже розчарувало. З другого боку, я побачила дуже серйозних фахівців, які є сильними економістами, сильними фахівцями, і вони залишаються принциповими, і вони знаходяться в парламенті. Тому я швидше сказала б, що в політиці українській якщо прийдуть зміни, на мій погляд, це прийдуть зміни якраз від людей, - облишимо ті гасла: принципові, чесні, відповідальні, тому що вже трошки нас замучили ці гасла, - я думаю, що це люди, які по своїй ментальності, по своїм професійним здібностям так чи інакше привносять в ситуацію, знають, як побудувати процес, щоб гроші зароблялися.

Сергій Рахманін: А де ж їх зібрати стільки, розкажи мені, будь ласка.

Руслана Лижичко: Ця маса так чи інакше сформується. Ми стоїмо на конкретних часах, коли перед Україною поставлять дуже гостро, припнуть просто Україну в кут і змусять прийняти конкретні рішення по цілому ряду питань. І визначитися по євроатлантичній інтеграції, чому визначитися – тому що на сьогоднішній день ми задекларували, але ми не здійснили жодної інформаційної кампанії, серйозної інформаційної кампанії, інформаційного забезпечення, яке було обіцяно, не відбулося.

Я – людина з середини процесу. Я очолила підкомітет в Комітеті з євроінтеграції саме з інформаційного забезпечення європейської, євроатлантичної інтеграції. Я пішла по двох напрямках. Перше питання – це була євроатлантична інтеграція. Я здійснила дуже багато робочих поїздок: і центр Маршалла в Баварії, і у Вашингтон, і в НАТО в Брюссель. Я зустрічалась з багатьма людьми, які здійснювали ці інформаційні кампанії.

Сергій Рахманін: Але вплинути на інформаційну кампанію в Україні тобі не вдалось?

Руслана Лижичко: Я дуже багато провела робочих зустрічей і з міністрами, і з людьми, які тут відповідають за багато процесів. І, дійсно, організувати цей процес на сьогоднішній день не вдалося. Не вдалося саме через ці політичні протистояння, через те, що на кожному етапі треба думати, чи можна говорити про НАТО, чи не можна. Та облиште, як не можна говорити про євроатлантичний прогрес!

Сергій Рахманін: А ти не боїшся, що, доклавши стільки зусиль для всього цього, в один прекрасний момент ти сама для себе з’ясуєш, що ти даремно згаяла дорогоцінний час, який, фактично, відірвала від творчості, від пісенної творчості, від музичної творчості.

Руслана Лижичко: Ніколи. Дуже коротко буду відповідати.

Сергій Рахманін: Ми мали можливість запропонувати нашим слухачам ставити питання електронною поштою. Одне з питань наступним чином формулюється: “Коли Ви обиралися народним депутатом, то стверджували, що готові принести в жертву концерту діяльність і навіть ризикнути кар’єрою. Останнім часом про співачку Руслану, не жаль, нічого не чути, натомість, впливовим політиком Ви також не стали. Не шкодуєте?” Це Марина з Тернополя. Фактично, це збігається частково з моїм питанням.

Руслана Лижичко: Я не докінчила ще попереднє питання, я потім його доповню. А зараз перейдем до цього. І ніколи не пошкодую, що я цей час витратила на політику. Я для себе з’ясувала, що побачила життя. Я побачила його таким, яким воно є. Коли я приїжджаю в Європу і кричу: “Україна найкраща! Приїжджайте всі в Україну, це країна з фантастичним потенціалом!”, я була просто дитиною, яка безмежно емоційно видавала бажане за дійсне. Я побачила з середини деякі процеси – просто стала ногами на землю, я зняла рожеві окуляри.

Але в інший момент це не забрало у мене моєї емоційності і любові до України. Я просто професійно розібралася в деякий питаннях: де ми знаходимось, і коли ми говоримо, що ми вже здобули демократію, дуже себе змінили після Помаранчевої революції, я не думаю, що ми так дуже себе змінили. Дуже багато, вибач за таке слово, совкових схем залишилося.

Сергій Рахманін: Переважна більшість, я б сказав.

Руслана Лижичко: Я б сказала, їх так забагато, що мені просто прикро, що ці схеми існують, що ця ментальність залишилася. Ми нічого не робимо, щоб її змінити. Я не облишила творчу діяльність. І я вам скажу, я коли йшла в політику, не знаю, звідки цей текст взявся, я б ніколи не сказала, що я готова покласти свою творчу діяльність...

Сергій Рахманін: Я сам бачив щось подібне в одному з інтерв’ю зразка березня 2006 року.

Руслана Лижичко: На правду, мені треба було б відмовитись. Я думаю, що це стосувалося того, що мені багато що довелося ліквідувати, зробити відміну багатьох концертів.

Сергій Рахманін: Багато чим ризикнути?

Руслана Лижичко: Не ризикнути, а просто відмовитись від цього. Бо я була, як кажуть, на піку своєї популярності в Європі. І дати по гальмах і поїхати назад для себе – це було не просто. Оце я і мала на увазі. Я таки дала по гальмах, я таки поїхала назад. Я відклала, відтермінувала вихід свого альбому у Європі на цілий рік, практично. Я можу сказати, що для творчої незалежної людини це більше, ніж збитково. І я думаю, в цьому плані я якраз довела, що я була готова і я, дійсно, витратила весь цей час на політику.

І з приводу того, що я не сталася як політичний діяч: по-перше, у мене не було великої амбіції бігати перед камерами і кидати політичну риторику. Ти знаєш, я, мабуть, не гірше за будь-кого в парламенті можу розвести такі дебати, і я думаю, мене навіть не перекричить Юлія Тимошенко. Я думаю, якщо я включу весь свій драйв, мало політиків зможуть перекричати, переговорити, передрайвувати Руслану. Я цього не роблю, тому що іноді це виглядає смішно, іноді деякі речі виглядають цинічно. Я бачила в кулуарах зовсім інші речі, а з трибун звучали гарні гасла.

Я занурилася в два питання професійно і вивчала їх, наскільки змогла, наскільки мені час дозволив, наскільки мій фах дозволив мені з творчої діяльності кардинально переключитися на стратегічні питання для України, на модель розвитку для нашої держави. Тому питання євроатлантичної інтеграції, навіть так звана енергетична стратегія, культура споживання енергії і виготовлення енергії для України. Мабуть, я зараз скажу одне зі своїх найгостріших гасел: енергетична незалежність – це, мабуть, одне з найактуальніших питань.

Сергій Рахманін: Про енергетику трошки згодом. А зараз одне з питань, яке теж надійшло електронною поштою. Андрій з Кременчука запитує: “Чи є остаточним ваше рішення балотуватися до Верховної Ради за списками “Нашої України – Народної самооборони”, чи правда, що Ви готові відмовитися від місця в списку, якщо Вам не гарантуватимуть місця у чільній десятці?”

Руслана Лижичко: Ти бачив, мене немає у десятці. Це перше, що я сказала, - це я виношу розмови з кулуарів, - що мені не принципово бути на цих позиціях. Це доводить, що у мене нема амбіцій чи якихось “пунктиків” на політичній кар’єрі.

Сергій Рахманін: Тобто питання кандидувати до Верховної Ради є остаточним, є незмінним, є принциповим, незалежно від місця в цьому реєстрі?

Руслана Лижичко: Абсолютно. З іншого боку, я хочу пояснити, якщо мої прихильники і люди, які мене знають, чули про мене: для Руслани дуже важко розвертати весь свій масив на 180 градусів. Якщо іншим людям легко скакати з гілки на гілку, то мені, людині, яка прийняла рішення і розпланувала все років так на п’ять вперед, - а саме так у мене було все після Євробачення розплановано і розписано, - тому коли я прийняла рішення іти в політику, те, що я тобі говорила, я повідміняла дуже багато в творчій діяльності, і дуже сильно розвернула всю свою команду, всю свою діяльність повністю в напрямку політики. Тому через рік прийти і сказати: “Ой, ми робимо cancel” – це буде просто неможливо. Cancel, перепрошую, - ми відміняємо. До речі, всім українцям: вчіть англійську мову. Ми не будемо європейською державою, доки не будемо говорити англійською мовою. Це дуже прикро – приїжджати в якісь країни і говорити англійською, де на вулиці ніхто нічого не може сказати.

Тому мені сьогодні, провівши переговори, наприклад, з Хіларі Клінтон, зустрілася я з заступником міністра енергетики США, я зустрілася з Джоном Роузом – це директор Центра Маршалла, одного з найпотужніших у світі. Це буде, мабуть, просто несолідно, якщо приїжджала Руслана з певними ініціативами, конкретними проектами, з чітким баченням, як співпрацювати по проблемі глобального потепління, по питаннях антидопінгів, по питаннях відновлювальної енергетики чи по питаннях євроатлантичної інтеграції, інформаційного забезпечення. Я не уявляю собі, як я зараз прийду і скажу: “Ви знаєте, я все передумала”.

Сергій Рахманін: Розвернутися ти вже не зможеш.

Руслана Лижичко: Більше скажу, навіть незалежно від списків. Є проекти, які я розпочала, і ці проекти просто, як танк, поїдуть. Це навіть не мій почерк було б – зупинити якісь речі, якусь співпрацю. В мене є велика відповідальність, - не знаю, наскільки ти щиро сприймеш ці слова, - але в мене є велика відповідальність за імідж України. Я настільки багато відчула на свої шкурі і позитивне відношення до України і негативне. Тому що коли я приїжджаю, на будь-якій прес-конференції, на будь-якому конгресі, форумі, мене так багато і луплять за якісь наші недоліки, і хвалять, якщо у нас щось сталося хороше. Тому мені як нікому, людині публічній, відомо, що таке послідовність і послідовність саме в діях, а не в словах.

Сергій Рахманін: От мені цікаво було, чому енергетика: відновлювальна енергетика, нові принципи енергозбереження, чисті відновлювальні джерела енергії, альтернативна енергетика. Все це дуже складна тема, вона справді є важливою, але вона безмежно далека від того, чим ти до цього займалася.

Звідки це все взялося і чи достатньо у тебе, даруй, знань, - снаги, я відчуваю, що достатньо, - знань, розуміння, усвідомлення і досвіду, тому що цими питаннями так чи інакше намагалася займатися сила-силенна людей, але вони склали руки в певний момент? І ми сьогодні можемо констатувати, що системи, концепції енергетичної безпеки України на сьогодні не існує на шістнадцятому році незалежності?

Руслана Лижичко: Я тобі скажу відверто, мене не просто захопила ця тема, вона мене дуже захопила.

Сергій Рахманін: Як це? Одного прекрасного ранку ти прокинулася і зрозуміла, що будеш займатися енергетикою?

Руслана Лижичко: Ні. Це приблизно так само, як мене питала: “Чому ти поїхала в Карпати, чому ти почала використовувати трембіту? Так, в якийсь момент, одного прекрасного дня, ми прокидаємося і розуміємо, що це нас захоплює безмежно, що це нас цікавить. Але до цього мене, звичайно, привело дуже багато різних ниточок, подій, які відбулися. Насамперед, я тобі мушу сказати, якщо розпочати з іміджевого питання: я вважаю, що Україні треба проявляти характер. Якщо нам вимикають газ чи піднімають ціни, з цим питанням треба розбиратися. Ми повинні якимось чином як країна з характером хоча б заявляти, що ми готові виробляти власну енергію.

Тоді нам потрібна своя, умовно, відновлювальна енергетика чи, в принципі, стратегія щодо енергоефективності. Тому що як не почни, з яких сегментів, чи ти будеш оновлювати технологію металургії, тому що це старі радянські технології, тому там час від часу вибухають шахти або відбуваються завали. З якого сегменту не підійти до енергетики, ти виходиш так чи інакше на загальну стратегію, на енергоефективність. Я це творчо просто перевела в таке поняття, у власне моє поняття, не знаю, може, хтось до мене це формулював таким чином.

Звичайно, про енергетичну незалежність говорило дуже багато людей, включаючи Хіларі Клінтон, я не перша, хто про це говорить. Але от саме питання культури споживання, виробляння електроенергії... Причому я підійшла до цього питання дуже комплексно. Мені була цікава енергетична незалежність для людини – і в контексті побутової енергії, і в контексті життєвої енергії.

Сергій Рахманін: Де ти взяла стільки фахівців, де ти взяла відповідні знання? І чи багато у тебе спільників у цьому процесі?

Руслана Лижичко: Я трішки додам конкретики, бо так виглядає, що я говорю креативні такі речі. Творча енергія – це незалежність людини від будь-яких допінгів, стимуляторів, психотроніків. Я начиталася дуже багато літератури: всі різновиди, які існують на сьогоднішній день вивчила. І класифікації і наркотиків, і допінгів, стимуляторів і так далі. І в тому числі провели робочу зустріч у Білому домі з приводу медикаментів, тобто так іноді відбуваються, що навіть лікарі не знають, що вони використовують важливі допінги – так постраждав один з наших відомих хокеїстів.

Це, з одного боку, життєва енергія. Тобто людина, яка в стані відмовитись від наркотику будь-якого, - вкладемо в допінг таке комплексне поняття, - і буде достатньо енергетично сильною. З другого боку, побутова енергія. Ми навіть не уявляємо собі, що може бути децентралізована система, ми навіть не уявляємо, що можемо не залежати від центральної електростанції, можемо мати незалежні якісь незалежні свої системи.

Ми навіть не уявляємо, що відновлювальна енергетика – це не такі скептичні хі-хі, ха-ха, як іноді дозволяють собі фахівці і говорити, що, звичайно, традиційна енергетика завжди буде і дешевше, і легше, буде швидше і так далі. Але це дуже помилково і стереотипно. Як стереотипно, говорити, що митці не повинні іти в політику чи спортсмени, так і стереотипно говорити, що відновлювальне енергетика не привнесе свій вклад. По-перше, це, однозначно, екологічно чиста енергія, це відновлювальна енергія. Це енергія з землі. Хоча є різні думки навіть з приводу України. Я чула дуже цікаві думки з приводу України, що не треба нам рапсом засівати і робити біопаливо саме з рапсу, ми можемо це робити з пшениці.

Сергій Рахманін: Це легко пояснюється, бо у нас заробляють на нафтопереробці, і кому потрібен рапс.

Руслана Лижичко: От і дійшов, молодчинка. Не тільки. Найважливіше в енергетичній незалежності – бути дійсно незалежним, в першу чергу, від спокуси вкрасти десь там півметра труби і заробити на ній. От ця спокуса така серйозна газотранспортна система. І, хай ніхто не лукавить, і Росія залежна, і Європа залежна.

Сергій Рахманін: Це наша перевага і наш недолік...

Руслана Лижичко: Замість того, щоб з цього робити недолік, нам треба з цього зробити шалену перевагу. І тоді ми будемо абсолютно зрозумілими партнерами як для Росії, так і для Європи. Я вважаю, що енергетична незалежність України дорівнює енергетичній безпеці Європи. І я не знаю, наскільки це не буде різати вух європейцям, але я думаю, що принаймні я буду говорити ці меседжі. З другого боку, не треба говорити ці меседжі тільки аут сайд, як кажуть. Це треба в першу чергу говорити в Україні.

Сергій Рахманін: Ти, напевно, знайшла вдячних слухачів у сполучених штатах чи у Європі, а от чи багато в тебе спільників серед колег-політиків (ти вже маєш і формальне, і неформальне право називати їх колегами)? Зважаючи на ту обставину, що багато з них в той чи інший спосіб на цьому заробляє, чи багато ти знайдеш спільників, які лобіюватимуть це питання на законодавчому і виконавчому рівні? Вони є?

Руслана Лижичко: Я тобі хочу сказати, на комітетах коли ми збираємось, там же всі партії збираються, ну всі абсолютно. Є соціалісти, БЮТ, “Наша Україна”, регіонали. Я тобі хочу сказати, як ми обговорюємо на комітеті, наприклад, нашому Комітеті з євроінтеграції, як ми обговорювали різні питання. Ніколи політичний аспект майже не вмикався. Люди сидять і абсолютно професійно підходять до того чи іншого питання.

Мене це завжди дивувало. Тому що в залі засідань, сесійному залі, ми, однозначно, починали ділитися на кольори. Тільки що говорили на комітетах, чи в кулуарах, чи в кафе Верховної Ради, ми говорили професійними категоріями. Тільки потрапляли в сесійну залу – все, абсолютно по-інакшому відбувалося голосування і так далі. Ну це, скажем так, чи плюс, чи мінус того, як у нас сьогодні побудована уся партійна система і як ми організовані у Верховній Раді. Але на комітетах ми виглядали просто як робочі групи, як робочі команди.

Так, звичайно, у різних політичних силах є нюанси в політичних платформах. Але ми працювали досить чітко на результат і досить конструктивно. І мені це подобалося. Останнє засідання – обговорення було з євроатлантичної інтеграції. Я тобі скажу дуже цікаву річ: я з партією регіонів знайшла не менше спільних точок дотику, ніж із “помаранчевим” блоком. Це говорить про те, що треба шукати ці спільні точки дотику. Необхідно, тому що фахівці є у всіх командах, практично.

Тому що, як ти кажеш, вибудувати собі оцю систему співпраці з людьми з абсолютно різних партій і знайти прихильників, я думаю, не буде дуже важко. Є дуже багато патріотів, толкових, розумних людей, які розуміють, що так чи інакше це – майбутнє України, і тільки так треба рухатися. І євроатлантична інтеграція, і енергетична незалежність, і всі вже похідні речі, які я мрію, що ми нарешті стратегічно визначимося, як країна чітко поїдемо в одному напрямку, не будемо себе ділити на різні сторони, - на різні кардинальні сторони, що саме погане, - ліві і праві, білі і чорні. І тоді спокійно можна буде повернутися і до створення національного архіву, і більше того - до реставрації замків України, більше того – до фестивалів. Я зараз, до речі, їду на фестиваль гуцулів виступати.

Сергій Рахманін: Все-таки попри рік політичного життя ти залишилася мрійницею. Ми багато говорили про речі дуже важливі з точки зору стратегії України, зокрема про євроатлантичну інтеграцію. Є ще один нюанс, який обійти у цій розмові уже з політиком-Русланою, фаховим, серйозним, - мені навіть трошки не затишно з тобою такою говорити, - про Євро-2012. Є один нюанс, без якого, як вважають дуже багато серйозних експертів, без успішної реалізації цього проекту, нам вступ до ЄС не світить у найближчі роки. На сьогодні маємо те, що маємо.

У нас немає чіткої програми проведення Євро-2012 на законодавчому рівні, у нас немає чіткого переліку людей, які будуть опікуватися цими питаннями, у нас не закладені відповідні кошти до бюджету. І маємо проблеми на місцях. Ці проблеми здебільшого пов’язані із змінами до політики земле відводу. Я знаю, що фантастично серйозні проблеми виникли у місті-герої Львові, де по колу пан Диминський, пан Садовий і пан Олійник не можуть з’ясувати, кому, що і куди відводити. Є ризик, що Львів не готовий буде прийняти Євро-2012?

Руслана Лижичко: Я думаю, це просто виключено. Ми зараз їдемо, у нас 22 липня буде перший захід, який буде присвячений Євро-2012. Це – культурно-мистецький захід, це буде великий концерт саме у Львові. На жаль, мушу правду говорити, цей концерт відбувається за ініціативи польської сторони. Польські мас-медіа організувалися і висунули в рамках своїх акцій попередньо існуючих “Літо з радіо” і так далі.

Вони вирішили вийти з ініціативою на Україну і провести перший концерт саме у Львові: зустрічаються на найвищому рівні, приїжджає і голова Федерації футболу Польщі, приїжджають дуже серйозні представники з польської сторони. 19-го відбудеться прес-конференція, 21-го буде бізнес-ланч і зустрічі на найвищому рівні, 22-го безпосередньо сам концерт, на якому виступлять дуже багато популярних польських груп: “Perfect”, “Blue café», і з нашої сторони буде виступати “Пікардійська терція” і я буду обов’язково.

Але мені би дуже хотілося повернутися до того, як проголошена була ця перемога, і порівняти навіть з тим, як Сочі виграли можливість проводити Зимову олімпіаду. Мені не зрозуміла трошки українська організація чи ментальність в цьому питання: поляки, розуміючи всі можливості з цього, просто такі медіа-атаки провели цікаві, інформаційні, зразу аналітику – порівняння з цифрами, що це дасть Польщі, які можливості. Просто, таке враження, що Польща вся згуртувалася. Так у них, звичайно, трошки видно, в мас-медіа трошки навіть давлять на прийняття певних рішень, у них там є теж одна проблема зі стадіоном, де вони повинні проводити.

Сергій Рахманін: У них не одна проблема, але вони їх розв’язують, в чому відмінність від нашої ситуації.

Руслана Лижичко: У них дуже багато цьому питанню приділяється уваги. Я побачила Григорія Михайловича Суркіса, я ніколи ще його не бачила таким збентеженим.

Сергій Рахманін: Розгубленим...

Руслана Лижичко: Не те, що розгублений... Він такий, швидше, збентежений, в переживаннях, можна навіть сказати. Хоча я знаю цю людину як такого стального дядьку, який може подолати усі свої емоції, які пережив, мабуть, з цим Євро, не одну нервову країну. Я би хотіла, щоб в Україні було якомога менше гасел на кшталт, що це забере з бюджету якісь шалені гроші... Це тільки треба усвідомити, які неймовірні інвестиції це може принести в Україну, які це піарні можливості...

Сергій Рахманін: Ти знаєш, в чому проблема? Проблема якраз полягає в тому, що люди, від яких залежать ухвалення і виконання рішень, починають ділити гроші, яких ще нема. І от, власне, це їх відволікає від буденних справ. Тобто аби отримати долар, треба вкласти копійку, аби вкласти копійку, треба написати, де її взяти, куди вкладати.

У нас люди, відповідальні люди, умовно відповідальні люди, умовно відповідальні за проведення Євро-2012, здебільшого займаються розподілом віртуальних мільярдів. І як їх загнати в коло, де б вони просто заробляли копійки і вкладали гривні, - це проблема, яку на сьогодні, як на мене, не знає, як подолати Суркіс. Цим його збентеженість і пояснюється.

Руслана Лижичко: Я дума, люди, які навчилися копійку собі тягнути і красти, вони ніколи не навчаться її заробляти. І це люди, які завжди будуть шукати нагоду вкрасти. Люди інакшого покоління (і знову ж таки: це не залежить від віку), я бачила таких людей, які професійно працюють, їх вже навчив світ працювати, вони в абсолютно інших умовах побудували свій бізнес, і ці люди знають, як організувати цей процес.

Я впевнена, Суркіс знає дуже добре, як організувати весь процес. І принаймні моя робоча зустріч, яка відбулася з Григорієм Михайловичем по цьому питанню, мене повністю втішила, заспокоїла. І я була абсолютно впевнена, що він як продюсер цього заходу чітко розуміє, як його треба рухати.

Сергій Рахманін: Чим ти особисто можеш зарадити цьому процесу? Ти відчуваєш себе в якійсь якості як складова цього дуже складного процесу?

Руслана Лижичко: Я принесла одразу всі свої бачення, я почала одразу пропонувати всі свої послуги і одразу позаносила всі свої листи в Секретаріат Президента, і ми зустрічалися з Биструшкіним по цьому питанню, і говорили Віктором Балогою не раз. Ми говорили з Президентом. Президент, я можу сказати однозначно, опікується цим питанням. І я говорила не раз з тими людьми, які можуть відіграти серйозну роль у цьому питанні.

Я маю досвід хороший “Євробачення”. Мені дуже боляче, що тоді за браком часу, тому що тоді були події Помаранчевої революції, ми не змогли використати всі можливості, хоча ми провели “Євробачення” в абсолютно рекордні терміни. Я говорю “ми” – вся команда: і Національна телекомпанія України, тоді це був Тарас Стецьків, це був Павло Грицак, це були люди, які просто витягли на своїх плечах неймовірні речі. Нам вдалося тоді зорганізувати спонсорів, ми знайшли тоді найбільше грошей спонсорських за всю історію “Євробаченння”. Ми провели одне з наймасштабніших “Євробачень” за всю історію його проведення з точки зору продакшену.

Фірма “Зінтеко” виклала таку сцену, якої потім ні до, ні після “Євробачення”, фактично, не організовувала. Хоча цим переважно займається шведська компанія – відповідає за продакшен на “Євробаченні” спектра. І я знаю безпосередньо продюсера цієї компанії, ми постійно спілкуємось – вони все знають про продакшен. Але сцену, світло, звук в Києві було організовано на найвищому рівні. Всі ці пропозиції ми докупи склали і все це я принесла.

Я принесла це і Суркісу, я принесла це і в Секретаріат, принесла всі ті думки принаймні, які треба врахувати для того, щоб ми не виглядали провінцією, щоб виглядали якісно в ефірі з точки зору івент-заходів, щоб ми організували собі якісно інтертаймент, тобто всі розваги, весь, скажем так, піарно-іміджевий комплекс. Тобто всі ці речі я принаймні подала. Як ми будемо бачити, як буде розгортатися ситуація... Я сумніваюся, що при своєму неспокої я задовольнюсь тим, що я віднесла ці папери. Я думаю, що я буду висмикувати, як я надзвонюю зараз Суркісу, і надзвонюю Балозі, і всім. І всіх потрошку бентежу.

Сергій Рахманін: Наприклад, що ти можеш, фактично, зробити? Наприклад, створити якусь фірму яка опікуватиметься, скажімо, комплексом розваг, які будуть надавати гостям.

Руслана Лижичко: Сергій, я не думаю, що конкретно я повинна тягнути на себе якесь одіяло по цьому питанню. Єдине, що ми можемо зробити, ми можемо якісно влаштувати просто і не одну робочу групу, і не один брейн-шторм, тобто не одне таке творче обговорення різних рішень і бачень. І до цього, мені здається, повинні долучитися абсолютно всі і митці, і всі люди, які просто мають якісь ідеї. Ідей якраз якомога більше потрібно.

І це цікаво буде побачити, як Україна і митці, і менеджери від цієї галузі бачать собі якомога ефективнішу реалізацію цих можливостей, і як можна влаштувати тури. Я знаю, наприклад, зараз під Олімпіаду в Китаї роблять багато цікавих речей. Я чула, що, взагалі, будуть робити концерт від Москви до Пекіну – такий будуть робити ніби ланцюг потягом і в містах, зупиняючись, давати концерти. Фішок по всьому світу можна назбирати. Подивися, китайці в гори прокладають дорогу, - це, взагалі, фантастика, - щоб підняти Олімпійський вогонь. Нам треба таких амбітних фішечок назбирати. Вони не будуть дуже коштовні. Вони не будуть коштувати мільйони. Може, вони тим і не вигідні – не можна дуже сильно вкрасти.

Бо цікавіше написати якусь таку річ, щоб було де освоїти бюджет. Бо для українців нормально більшу половину покласти в кишеню, а потім сказати, що нам це невигідно і, взагалі, завернути всю цю історію. Я думаю, ми це усвідомимо. І на оптимістичній ноті дозволь мені закінчити всю цю промову про Євро-2012. Абсолютно впевнена, що ми не даремно зусиллями Суркіса і багатьох людей виграли можливість провести цей захід. Для України це фантастична нагода показати себе світу дуже амбітною, дуже серйозною, дуже екзотичною державою.

Сергій Рахманін: При такому розмаїтті інтересів, такому розмаїтті планів, чим ти збираєшся займатися безпосередньо у Верховній Раді? До якого комітету ти збираєшся?

Руслана Лижичко: Я лишаюся все абсолютно, що ми розпочали. Ніяких змін: Комітет з євроінтеграції, Підкомітет очолити з євроатлантичної інтеграції...

Сергій Рахманін: Може, тобі варто до паливно-енергетичного комплексу?

Руслана Лижичко: Не треба мені туди йти. Я дуже добре розбираюся на інформаційному забезпеченні, Сергій. Я якраз зайняла ту нішу, де я реально змогла долучити свої професійні якості.

Сергій Рахманін: Слухай, я вірно зрозумів, відразу тебе переб’ю, щоб стало зрозуміло нашим слухачам. Тобто ти хочеш, щоб найскладніші, найважливіші проблеми: енергетична безпека, євроатлантична безпека, Євро-2012 були зрозумілі всім і кожному, і збираєшся це робити за допомогою певної інформаційної політики?

Руслана Лижичко: Абсолютно. Ми з парламенту повинні нести всі дії і пояснювати це людям. У нас же прийнято, тепер іноді політики перекладають відповідальність на людей. Всілякі звучать слова: референдум і так далі, тобто давайте люди вирішуйте, чи йти нам в НАТО, чи не йти. Я собі хочу уявити людину, яка опікується цілий день малою дитиною, їй треба піти купити молока, вона думає, де дешевше купити молока. І от їй ставлять питання: “От постав галочку: НАТО – так чи ні”. Я хочу бачити цю ситуацію. Коли люди пропонують ці речі, чим вони професійно думають?

Не хочу виглядати агресивною, але один раз навіть вибачилась в парламенті, коли за Голодомор виступала, зразу сказала: перепрошую наперед за агресію. Тобто час від часу я хочу розуміти, навіщо ми самі себе обдурюємо. Коли політики перестануть тримати людей за дурнів? Люди сьогодні прекрасно розбираються у багатьох питаннях. Сісти на будь-яку українську кухню десь там за чарочкою пива.

Сергій Рахманін: Почуєш багато цікавого.

Руслана Лижичко: Не просто цікавого, а дуже правильного.

Сергій Рахманін: Останнє питання, бо програма вже добігає кінця. Я так розумію, що політик з тебе вийде найближчим часом непересічний. У мене жодних сумнівів щодо цього немає. А от чи залишиться час на музику? Коли ми почуємо найближчий альбом Руслани?

Руслана Лижичко: Сергій, ми позавчора зробили остаточний мастер в Нью-Йорку. Я альбом робила частково в Україні, частково в Америці. Він готовий, і реліз його відбудеться в цьому році. Якщо все буде гаразд, в серпні кампанія запуститься у всій Європі, включно – Китай. Сашко мені дуже забороняє говорити наперед всі анонси і дуже сварить.

Сергій Рахманін: Але трошки про стилістику. Я пояснюю, що Сашко –це чоловік і продюсер.

Руслана Лижичко: Альбом називається “Дика енергія”. Він, як і шоу, як і кліпи, комікси, і ,- відкрию таємницю, - Дяченки будуть звичайно писати продовження, тому що цей проект закладався як багатосерійний. І ми мріємо про екранізацію, про мультфільм, про всю ту творчу лінійку різних музичних проектів, продуктів, яку ми занонсували рік тому.

Мені приємно, що “Дика енергія”-книга стала бестселером в Україні – книжка, яка найкраще продавалася в минулому році. Дякую і “Кореспонденту”, і всім медіа, які освітили це, форумам книжковим, які присвятили і дали “Дикій енергії” побачити світ. Я дуже рада, що в цій книзі Дяченки описали ситуацію і про, - так якщо вчитатися, - і про енергетичну незалежність. Фактично філософія була в тому, щоб відійти від синтетичної енергії і прийти до натуральної, справжньої, дикої енергії.

Я сподіваюся, що ця філософія знайде відгуки у всьому світі, тому що цій фантастичній історії, по мотивам фантастичного роману Сергія і Марини Дяченків “Дика енергія. Лана”, ми і робили альбом, який так і називається “Дика енергія”, ми і завершуємо зараз створення великого шоу, яке ми робимо у співпраці з Гердом Гофом – це великий майстер світла і спец ефектів, автор не одного open-air-видовища і групи “Ramstein” і “Міленіуму” в Китаї, Афінах, Берліні, фантастичних феєрій, які він зараз по світу робить. Тобто, я думаю, завдяки нашим всім, як то кажуть, зображальним інструментам музичним, нам вдасться показати всім, яка нам енергія потрібна завтра.

Це фактично те, чим я органічно займаюсь в творчості, те, що мене в політиці привело до запитання: а що таке енергія для України, а що таке, справді, енергетична незалежність для всіх нас? І ти говорив, що Руслана стане політиком і що вона зробить в творчості... Мені би хотілося залишитись українкою, громадянкою, отакою українкою, якою я була в Стамбулі, людиною, яка практично будь-яку свою діяльність чи проект прив’язує до корисних для України речей. Мені би хотілося лишитися громадянкою в першу чергу.

Сергій Рахманін: Я думаю, ти громадянкою залишишся в будь-якому разі, українкою завжди лишишся. Це якраз тобі не загрожує. От єдине, що політику і творчість мало кому вдається поєднати. Дай Бог, щоб ти була винятком.

Руслана Лижичко: До речі, трішечки оптимізму під кінець нашої програми: Рейган був актором, Клінтон був саксофоністом, Шварценегер був актором. Я думаю, їм це абсолютно не заважало стати серйозними політиками.

Сергій Рахманін: Але тоді, коли вони облишили творчість. А мені б хотілося, щоб ти пожила у творчості якомога більше, як слухачеві.

Руслана Лижичко: А ти знаєш, все ж таки в цьому віці одне доповнює інше. І ти починаєш як реалістичніше дивитися на речі, так і допомагати своєю творчістю просуванню певних проблем. Тому я думаю, що мені все ж таки вдасться поєднати це все. Інша справа, що особистого життя все менше і менше. Але я думаю, що Сашко, який завжди був, є і залишається поруч як правдивий українець, люблячий хлопець - він мене розуміє.

Я тобі дуже дякую за цей ефір і дуже дякую за те, що ми за такий час провели такий невеликий підсумок. Я пропоную зустрітися за якийсь час знову, я думаю у мене буде дуже багато конкретних речей, дуже цікавих і, можливо, навіть більш сміливих щодо інформаційного забезпечення з різних питань.

Сергій Рахманін: Маю надію. Мені вже цікаво. Я не знаю, яка енергія вам потрібна, але я точно знаю, яка вам потрібна програма. Це програма “Дійова особа” – спільний проект радіо “Свобода” і “Нашого радіо”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG