В. С.: Нічого такого не бачу. Проблема тут лише технічна, і фактично, якби вони хотіли заплатити, то зробили б це зараз. Це більше політичне та економічне маневрування білоруської сторони, що й призвело до такої ситуації. А щодо цих приблизно 500 мільйонів доларів, то вони, при бажанні, могли б покрити це грошима, вирученими від продажу частки «Білорусьтрансгазу».
Р.С.: То чому ж вони не заплатять ці гроші?
В. С.: Добре питання. І тут є кілька версій. Одна з них – Мінськ спробує використати цей борг, як привід для того, щоб отримати нову російську позичку, що є добрим способом запастись грошима заздалегідь. Проблема ж не в нинішніх економічних труднощах, а в тих, які виникли б у майбутньому, коли ціни виростуть. Таким чином, вони бажали б отримати цю позичку заздалегідь.
Р.С.: Таким чином, у 2011 році ціни на газ можуть піднятися до рівня європейських. Ви згадували, що в короткотерміновій перспективі Білорусь не матиме ніяких безпосередніх економічних проблем, але в середньо- і довготривалій перспективі вони можуть постати перед труднощами?
В. С.: Якщо вони не будуть готові до вищих цін, тоді, звичайно, проблеми будуть. Нема питань.
Р.С.: А як Ви вважаєте, що мала б зробити Білорусь в економічному плані, щоб пристосуватися?
В. С.: Звичайно ж, розпочати реформи, які відкладалися півтора десятка років. Та ж приватизація, реструктуризація в секторі енергетики. Одна з причин нинішнього конфлікту: Білорусь звикла до низьких цін на енергію настільки, наскільки її державні підприємства є просто неефективними. Вірогідне споживання енергії для виробництва валового внутрішнього продукту в Білорусі удвічі вище, аніж у середньому по Центральній Європі. Вони намагаються уникнути приватизації, але це їм дорого коштуватиме. Якраз нині їхня короткотермінова стратегія полягає у заміні серйозних структурних реформ позичанням грошей.
Р.С.: Чому ж влада Білорусі намагається уникнути реформування їхньої економіки?
В. С.: Лише тому, що це проблема політичного контролю. Як тільки ви віддаєте власність у приватні руки, виникає проблема, як контролювати її і низка інших проблем. Вони дотримуються цієї стратегії позичання до того часу, поки є зовнішні ресурси і позички доступні. Як тільки вони зіштовхнуться з ситуацією, що треба вдаватися до приватизації, це буде дуже важким рішенням для них через причину, про яку я щойно сказав. Навіть якщо вони ( влада Білорусі) підуть на якісь реформи, то вони дійдуть тут лише до межі, яка не дозволить їм втратити політичний контроль. Якщо ви навіть маєте певну економічну лібералізацію, до політичної лібералізації можна йти дуже довго. Це нібито й просто, але не так легко.
Р.С.: То чому ж вони не заплатять ці гроші?
В. С.: Добре питання. І тут є кілька версій. Одна з них – Мінськ спробує використати цей борг, як привід для того, щоб отримати нову російську позичку, що є добрим способом запастись грошима заздалегідь. Проблема ж не в нинішніх економічних труднощах, а в тих, які виникли б у майбутньому, коли ціни виростуть. Таким чином, вони бажали б отримати цю позичку заздалегідь.
Р.С.: Таким чином, у 2011 році ціни на газ можуть піднятися до рівня європейських. Ви згадували, що в короткотерміновій перспективі Білорусь не матиме ніяких безпосередніх економічних проблем, але в середньо- і довготривалій перспективі вони можуть постати перед труднощами?
В. С.: Якщо вони не будуть готові до вищих цін, тоді, звичайно, проблеми будуть. Нема питань.
Р.С.: А як Ви вважаєте, що мала б зробити Білорусь в економічному плані, щоб пристосуватися?
В. С.: Звичайно ж, розпочати реформи, які відкладалися півтора десятка років. Та ж приватизація, реструктуризація в секторі енергетики. Одна з причин нинішнього конфлікту: Білорусь звикла до низьких цін на енергію настільки, наскільки її державні підприємства є просто неефективними. Вірогідне споживання енергії для виробництва валового внутрішнього продукту в Білорусі удвічі вище, аніж у середньому по Центральній Європі. Вони намагаються уникнути приватизації, але це їм дорого коштуватиме. Якраз нині їхня короткотермінова стратегія полягає у заміні серйозних структурних реформ позичанням грошей.
Р.С.: Чому ж влада Білорусі намагається уникнути реформування їхньої економіки?
В. С.: Лише тому, що це проблема політичного контролю. Як тільки ви віддаєте власність у приватні руки, виникає проблема, як контролювати її і низка інших проблем. Вони дотримуються цієї стратегії позичання до того часу, поки є зовнішні ресурси і позички доступні. Як тільки вони зіштовхнуться з ситуацією, що треба вдаватися до приватизації, це буде дуже важким рішенням для них через причину, про яку я щойно сказав. Навіть якщо вони ( влада Білорусі) підуть на якісь реформи, то вони дійдуть тут лише до межі, яка не дозволить їм втратити політичний контроль. Якщо ви навіть маєте певну економічну лібералізацію, до політичної лібералізації можна йти дуже довго. Це нібито й просто, але не так легко.