Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 16:49

Справа порятунку пішоходів


Інна Набока Київ, 6 серпня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Сумна статистика свідчить: з початку року на дорогах України у дорожньо-транспортних пригодах загинуло 3700 чоловік. Ще понад тридцять тисяч зазнали поранень. І причини цих прикрих фактів не лише технічні. Як і завжди, багато що залежить від людської свідомості.

Коли говорять про причини ДТП, насамперед згадують про недосконалий стан доріг і автомобілів, погодні умови, недосвідченість чи перевтому водіїв, погане знання ними правил дорожнього руху. Проте, існує ще одна, не менш суттєва, причина. І криється вона у людській психології.

Щоби в цьому переконатися, варто хоча б кілька хвилин постояти на жвавому перехресті в центрі Києва чи будь-якого іншого великого міста країни. Статечний чоловік з портфелем перебігає дорогу серед потоку машин за десять метрів від підземного переходу. На червоне світло намагається перейти вулицю бабуся з кошиками, молода жінка з немовлям на руках. Біжать через дорогу, не звертаючи увагу на сигнали світлофора, цілі зграйки підлітків. Невже хтось із них не знає, що дорогу можна переходити лише на зелене світло і тільки на переходах? Адже ці правила чудово засвоюють малюки ще у дитсадочках. А от ми, дорослі, чомусь не виконуємо.

Дуже поспішаю, звучить не надто переконливо

Інколи можна спостерігати і таку картину: купа людей стоїть на переході та дисципліновано чекає зеленого світла. Та варто комусь одному побігти через дорогу, як і решта негайно зривається услід за ним. Це вже спрацьовує психологія натовпу. І як би ми не пишалися своєю індивідуальністю, часом оте «стадне почуття» може охопити кожного з нас. Боюся, що взагалі не знайдеться жодної людини, яка хоч колись би не порушувала правил руху. Виправдання при цьому завжди однакові: дуже поспішаю. Звучить не надто переконливо. Адже за будь-яки обставин, чи варта економія кількох хвилин ризику втратити життя?

Головна причина такої поведінки справді лежить у психологічній царині. У тій одвічній надії, що «ану ж, устигну», «якось пронесе». На жаль, далеко не завжди «встигаємо» і не завжди «проносить». Статистика дорожньо-транспортних пригод переконливе цьому підтвердження. Звичайно, поведінка пішоходів – це лише один з аспектів проблеми, але, погодьтеся, аспект дуже важливий. Висновок більш ніж банальний: не розраховувати на сумнозвісне «ану ж!», завжди і скрізь, як би ви не поспішали, дотримуватися правил руху. І дітей до цього привчати. Бо ж, перефразовуючи класику, порятунок пішоходів – справа рук, чи то пак, ніг, самих пішоходів.

Втім, і водіям не варто забувати, що і вони вряди-годи стають членами цього найчисельнішого в світі племені.
XS
SM
MD
LG