Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:12

Чи готується Київ до проведення Євро-2012? Чи розробляють генеральний план розбудови столиці?


Сергій Рахманін Дійова особа: голова Шевченківської районної Ради Віктор Пилипишин

Віктор Пилипишин
Сергій Рахманін: Дочасна передвиборна кампанія до Верховної Ради вже йде повною ходою. Але вибори ще не відбулися. Натомість, політики, принаймні ключові політики, вже обережно говорять про нові вибори – на цей раз до органів місцевого самоврядування.

Не виключається, що на одному з перших засідань новообрана Верховна Рада шостого скликання може ухвалити рішення щодо дострокових виборів до органів місцевого самоврядування. Зокрема, ця проблема торкнеться і міста Києва, де цілком може бути переобраний Київський міський голова та весь склад Київської міської ради та навіть районних рад.

Наскільки це реально, наскільки, взагалі, потребує наша місцева влада оновлення, наскільки впевнено рухається в Україні, і в Києві зокрема, місцева адміністративна реформа – про ці та інші проблеми ми будемо говорити з людиною, яка, напевно, знається на них не гірше від мера. Принаймні досвід роботи в столиці він має набагато більший. Отже, радо вітаю в нашій студії Віктора Пилипишина – керівника Шевченківського району міста Києва. Насамперед, як завше, наша традиційна довідка: хто він є – Віктор Пилипишин?

Пилипишин Віктор Петрович. Народився 6 квітня 1961 року в с. Равське Нестерівського району Львівської області. Має вищу освіту, в 1985 р. закінчив Харківський юридичний інститут за фахом правознавство, юрист. Працювати почав з 17 років. Перша робота – слюсар Київського судноремонтного заводу. З 1979 по 1981 служив у лавах Радянської Армії. З 1981 по 1985 навчався у Харкіському юридичному інституті. З 1985 по 1988 – слідчий Міністерства внутрішніх справ України; після цього - завідуючий організаційним відділом виконкому Печерської районної Ради в м.Києві. З 1990 по 1991 – головний юрист Державної податкової інспекції м.Києва. З 1991 – адвокат Київської міської колегії адвокатів. 1991-2006 – Депутат Київської міської ради, голова постійної комісії з питань ринкових відносин. В 2005 – 2006 – заступник Київського міського голови. З 2006р – голова Шевченківської районної ради та адміністрації, депутат Шевченківської районної ради. Одружений, виховує трьох дітей.

Сергій Рахманін: Отже, багатюща біографія, чиновницька, я б сказав, багатюща інформація, як для відносно молодої людини. Тобто Ви вже чиновник і політик з величезним досвідом. Більше того, за фахом Ви юрист. Тому, я думаю, абсолютно доречним буде поставити Вам питання: наскільки політично можливі вибори, дострокові вибори до Київради та районних рад столиці? І з правової точки зору, як Вам здається, наскільки довершеним буде можливе рішення Верховної Ради про дочасні вибори до місцевих рад?

Віктор Пилипишин: По-перше, кажуть, що в політиці нічого неможливого не буває, тому все може бути. Але треба розуміти, для чого це буде робитись. Якщо це буде робитися тільки для того, щоб замінити певну якусь фігуру чи певні фігури, наприклад, в місті Києві чи на місцевих рівнях одних поміняти на інших, то я думаю, що це не має сенсу.

Тому що, дійсно, сьогодні місцевий рівень влади страждає. Страждає від тієї системи, яка створена в країні, коли у місцевої влади руки практично зв’язані, а відповідальність повна перед населенням. Тому ми сьогодні говоримо про те, що плюс ще проблему склала пропорційна система. Я вважаю, що країна і люди не були готові до пропорційної системи на місцевому рівні.

Тому склад сьогодні місцевих влад не представляє інтереси населення. Він представляє інтереси більше політичних партій, які, скажемо так, цю роботу виконали не на дуже доброму рівні, коли підбирали свої списки. І що ми сьогодні маємо? Ми маємо те, що склад депутатів місцевих рад не відображає інтересів місцевого населення. Це – по-перше.

По-друге, на сьогоднішній день практично місцева влада – в першу чергу я можу сказати про районну владу в місті Києві – практично немає влади. Тобто влада без влади. І керувати сьогодні в місті Києві на рівні району дуже складно, дуже тяжко. Тому якщо вже говорити про те, що вибори повинні бути, то я вважаю, що треба завершувати реформу.

Завершення реформи я бачу в такому вигляді, що, по-перше, треба змінити вибори до місцевих рад, з пропорційної системи повернутись до мажоритарної. В крайньому випадку, можна говорити про відкриті списки. Хоча я думаю, що, напевно, ще суспільство до цього не готове.

Друге: треба прийняти пакет законодавчих актів, при яких буде перерозподіл повноважень, щоб влада йшла знизу вверх, а не зверху вниз, для того, щоб місцева влада мала можливість керувати і відповідати за те, як вона керує. На сьогоднішній день вона тільки відповідає.

Сергій Рахманін: Що мається на увазі – “щоб вона мала можливість”? Наприклад, який нормативний акт чи низка нормативних актів Вам потрібні, щоб Ви як районний керівник отримали необхідні повноваження, необхідний обсяг влади?

Віктор Пилипишин: Наприклад, Шевченківський район. Ви знаєте, що на території Шевченківського району збирається податків більше, ніж у 18 областях України. Можна сказати, що у нас є серйозні фірми, які працюють на території України, збираються податки з всієї України. Але у той же час на території Шевченківського району збирається півтора мільярди гривень прибуткового податку. Це те населення, яке проживає і працює на території району, вони сплачують ці податки.

Знаєте, скільки залишається в районі? Всього 300 мільйонів. Це з цих податків. Якщо перевести на відсотки, це 2%, реально, від тих грошей, які збираються на території району, залишаються для того, щоб ми могли щось на території району робити.

Сергій Рахманін: Отже Вам, крім всього іншого, необхідні ще й фінансові повноваження, зокрема можливості розпоряджатися надходженнями до бюджету районного. Я Вас правильно зрозумів?

Віктор Пилипишин: В принципі, по тому закону, який є, 50% зібраних коштів повинні залишатися на території, 50% відправлятися в бюджет для перерозподілу. На сьогодні на території району залишаються всього 2%.

Сергій Рахманін: А чому так? Виходить, проблема все-таки не в нормативному забезпеченні, якщо є нормативні закони, згідно з якими Ви можете розпоряджатися половиною надходжень до бюджету?


Віктор Пилипишин: Ви знаєте, є один закон. Ну, в Конституції багато у нас закладено добрих норм, але без відповідних законів, додаткових законів ці норм не працюють. Тому потрібна, в першу чергу, реформа законодавства. І коли ми вже кажемо про демократизацію суспільства і про перерозподіл повноважень, то треба на законодавчому рівні це завершувати.

Сергій Рахманін: Ви маєте на увазі Бюджетний кодекс?

Віктор Пилипишин: І Бюджетний кодекс в тому числі. Треба закінчити в кінці кінців цю законодавчу чехарду. Другий приклад я Вам приводжу. Наприклад, всі сьогодні кияни, практично в кожній газеті написано про будинок на вулиці Жилянській, де почали будувати новий будинок...

Сергій Рахманін: ...І він тріснув навпіл. Ви маєте на увазі, будинок по вулиці Жилянській 102-Б, якщо не помиляюсь?

Віктор Пилипишин: Так. І люди відселені, сьогодні живуть в готелі. Коли відводилась земля, ніхто район не питав. Коли починали будівництво, теж район ніхто не питав. Мало того, навіть один документ, дозвіл на будівництво, який мала погодити районна адміністрація, ми не погодили – нахабно інвестор почав будувати, а прокуратура, наприклад, відкрила дисциплінарне впровадження проти моїх працівників, які відмовились підписувати цей ордер.

Але сьогодні, коли будинок почав тріщати, людей треба відселяти, сьогодні питання проживання людей в готелі, оплату за них, питання переселення повинна вирішувати районна влада. Де знайти для цього кошти? Кошти тоді треба буде для цього забрати у дитячих садків, у лікарень, у шкіл для того, щоб вирішувати це питання.

Сергій Рахманін: Я все одно не зрозумів. Районна влада не дала згоди на будівництво, на забудову. Менше з тим, Ви сказали, що рішення про відведення землі, воно ухвалювалось. Ким воно ухвалювалось?

Віктор Пилипишин: Воно ухвалювалось Київрадою. Але на сьогоднішній день прийнята така процедура в місті Києві, при якій районна влада практично не впливає на забудову.

Сергій Рахманін: Тобто все, що будується , перебудовується, забудовується в районі, Ви в жодний спосіб не можете на це впливати?

Віктор Пилипишин: Так.

Сергій Рахманін: Давайте поговоримо ще про інший аспект, про інший зріз проблеми реформи місцевого самоврядування. Є, скажімо, ціла низка законів, які регулюють життєдіяльність місцевого самоврядування в Києві, зокрема Закон про столицю, ще ціла низка нормативних актів. Згідно з ними, фактично Київським мером може вважатися людина, яка обіймає три посади, - це Київський міський голова, обраний громадою міста, це Голова Київради, обраний депутатами Київради, і, нарешті, це керівник Київської місцевої державної адміністрації, який призначається Президентом. З Вашої точки зору – правника і людини, яка добре знається на міських проблемах, чи варто зберігати таку дуже складну, в принципі, систему?

І, по-друге, схожа система у нас і в районах, тобто є керівник районної ради і керівник районної державної адміністрації. Чи не варто було б все-таки спростити, зробити не подвійне і інколи навіть не потрійне підпорядкування, зробити чітку розгалужену мережу влади, коли, по-перше, був би один керівник в районі і один керівник в місті, і , по-друге, була б чітка система взаємодії між керівником міста і керівником району?

Віктор Пилипишин: Ви знаєте, мені здається, що законодавство, яке регулює владу у місті Києві, воно все-таки іде на крок попереду того законодавства, яке, в принципі, існує по всій країні. Тому що те законодавство, яке є по місту Києву, воно в певній мірі все-таки дає певну незалежність керівнику чи району, чи керівнику міста від центральної влади. І є певна така захищеність. Якщо люди вже обрали чи керівника району через депутатів, чи керівника міста напряму, то, напевно, все-таки центральна влада повинна рахуватись, а не діяти по принципу: “ Все, що хочу, те й ворочу”.

Єдине, треба знову таки на законодавчому рівні врегулювати, де починають права центральної влади, де вони закінчуються, і де починаються права місцевої громади, і де вони закінчуються. Треба розуміти, мені здається, що держава і центральна влада повинні думати про стратегічні якісь питання, вони повинні думати про те, як дотримується законодавство, як використовується бюджет, виконувати якісь контрольні, аналітичні функції, те, що стосується питання державної оборони, але, я думаю, що все-таки голова району чи голова міста набагато краще знає, де що треба ремонтувати, де що треба будувати на території, де прокладати дороги і так ділі.

Є стратегічні питання держави – хай вони вирішуються на центральному рівні, а всі інші питання повинні бути спущені на низ, за них повинні відповідати керівники, з них повинні питати. І для цього повинні бути надані повноваження – як законодавчі, так і фінансові. Єдине, повинна бути процедура наступна, при тому чітко прописана, якщо людина, яку обрали чи на районному, чи на міському рівні, не справляється з виконанням своїх зобов’язань - або вище керівництво, або люди мають право...

Сергій Рахманін: Тобто Ви маєте на увазі, що треба закласти процедуру відкликання?

Віктор Пилипишин: Або процедуру відкликання, або процедуру зняття, але щоб воно було об’єктивно, щоб це не було так, що... Ви ж знаєте, що сьогодні, в перше чергу, пробують зняти людей не тих, які погано працюють, а тих, які не подобаються.

Сергій Рахманін: Це не сьогодні, це було завжди.

Віктор Пилипишин: Знаєте, сьогодні, особливо, коли формування іде виконавчої вертикалі через політичні партійні структури, то мені здається, що формування це іде через принцип “Свой – чужой”. Знаєте, як літак летить, якщо свій, який би він не був – поганий чи хороший, його призначають на посаду, якщо чужий – зась, тобі місце закрито. І, напевно, коли 2 роки назад були звільнені 20 тисяч чоловік з управлінської вертикалі, а на їх місце прийшли такі любителі...

Я не хочу сказати, що всі ці 20 тисяч чоловік були дуже професійні і дуже порядні, але не можна було їх, всі 20 тисяч, назвати корупціонерами. Це був такий збій в управлінської вертикалі, наслідки ми сьогодні маємо не тільки на місцевому рівні чи в управлінській вертикалі, ці наслідки ми відчуваємо навіть у Верховній Раді.

Сергій Рахманін: Вам належить фраза, що попри те, що Ви були, як практично всі кияни, на Майдані під час революції, тим не менше, Ви можете зауважити, що цілком природна післямова після революції – це спустошення. Певне спустошення і моральне, і, я б сказав так, адміністративне ми спостерігали, справді, певний час після виборів.

Зараз нам надали новий шанс. Я не знаю, як ним скористаються політики. Але я знаю, що попри те, що Ви є керівником Шевченківського району, Ви ще балотуєтесь до Верховної Ради. В разі, якщо Вас оберуть депутатом, все-таки Ви оберете парламентську роботу, чи залишитесь в Києві? Ви думали над цим?

Віктор Пилипишин: Мені часто задають запитання: “Чому ти йдеш у Верховну Раду, будучи керівником, і чи ти покинеш?” Теж є роздуми. Але сьогодні, коли прийняв це рішення, я розумію, що я – людина команди, я розумію, що я маю певний досвід і авторитет в місті Києві. І я розумію, що я своїй команді повинен допомогти. Що стосується подальшої ситуації – напевно, я буду вирішувати 1 жовтня це питання, але більше я схильний до того, що, напевно, залишусь в своєму Шевченківському районі.

Тому що за цей рік, ви знаєте, стільки було зроблено роботи, стільки розпочато, що, чесно кажучи, навіть десь мені буде шкода кидати напризволяще те, що зроблено. Тому що хочеться це закінчити, показати людям, що все-таки влада і люди у владі можуть щось робити. Ви сказали, що у мене великий досвід чиновника. Насправді, він не такий дуже великий, тому що в 1991 році я пішов з чиновника адвокатом і займався бізнесом, то в чиновники я повернувся в 2005 році – в мене була досить велика перерва.

Сергій Рахманін: Я мав на увазі, що велике розмаїття було посад, з одного боку. З іншого боку, Ви доволі рано почали працювати нехай на нижчих ланках, але саме в с системі влади. У Вас була за плечима і Податкова, і Міністерство внутрішніх справ, і адвокатура. І це був багатющий, насправді, досвід, який корисний і потрібний для чиновника.

Віктор Пилипишин: Ви знаєте, коли вперше я прийшов в 2005 році, в принципі, прийшов людиною самодостатньою, яка чогось досягла в бізнесі і в житті, перше, що було самою великою проблемою, - це негативне відношення до влади і до мене особисто як до людини. Я інколи шуткував, що я відповідаю за все, що в цій країні було, починаючи з 17-го року.

І от коли я прийшов на посаду голови району, перше, що я хотів зробити, це попробувати змінити ставлення до людей. В перші місяці я не чув від людей ні одного слова “дякую” – тільки один негатив, негатив, негатив... Сьогодні пройшов рік, я не хочу сказати, що 50 на 50, але досить великий відсоток людей, коли ти вже до них приїжджаєш, вони тобі кажуть: “Дякую”.

Мені здається, що для людини, яка десь амбіційна, кар’єрна, дуже важливе визнання суспільства, дуже важливий статус, дуже важливий результат. І я почав це робити в районі, бачу, що у мене виходить, і не знаю, напевно, буде тяжко приймати рішення.

Сергій Рахманін: Не забігаючи наперед, я думаю, що Ви все-таки будете схилятися до того, щоб залишитися в Києві, хоча це рішення, напевно, буде залежати не тільки від Вас.

До проблем Шевченківського району, яких, насправді, дуже багато, ми ще повернемось. Про загальноміські проблеми. Одна з них називається “Підготовка до Євро-2012”. Як відомо, Київ буде приймати, якщо все гарно станеться, за 5 років європейську футбольну першість. Величезний обсяг робіт потрібно виконати, аби ми гідно зустріли цей форум. Попри це лунають такі критичні заяви, лунають сумніви, що ми можемо проводити Євро-2012.

Зокрема на цьому зауважували і європейські чиновники, які оглядали Київ нещодавно, а днями про це заявив один з членів оргкомітету по зустрічі Євро-2012 – Віталій Кличко. Наскільки, справді, Київ може впоратись з Євро-2012?

Віктор Пилипишин: Такі мотиви були і відносно “Євробачення”, що не впорається Київ з “Євробаченням”.

Сергій Рахманін: Я би не порівнював масштаби цих двох заходів.

Віктор Пилипишин: Тоді було менше часу. Він впорався. Ситуація, дійсно, критична. Критична чому? Це не пов’язано навіть з тим, що у нас буде Євро-2012. Вона пов’язана з тим, що колись, років 20 назад, був прийнятий Генеральний план забудови міста Києва. Тоді ще місто Київ не був столицею незалежної України, не був мегаполісом.

Сергій Рахманін: Населення було менше. Машин було менше.

Віктор Пилипишин: Гостей було менше, посольств, представництв, фірм було менше. І, відповідно, той план забудови, який був, він відповідав одним вимогам. Сьогодні терміново треба створювати новий генеральний план забудови.

Сергій Рахманін: Це зрозуміло. Цим хтось займається чи ні?

Віктор Пилипишин: З тої інформації, яку я маю, реально ніхто цим не займається. Лунають декларації, багато про це говориться, але ніхто цим не займається. Я думаю, що якщо київська влада сьогодні найближчим часом не прийме принципове рішення про створення нового генерального плану і він не буде прийнятий найближчим часом, то будуть дуже серйозні проблеми. Не тільки з Євро-2012, а й, в принципі, з функціонуванням міста.

Ви бачите, що практично і сьогодні не можна проїхати по вулицям міста Києва. Але це те, що ми можемо побачити зовні. А ви уявіть собі, які комунікації в місті Києві. Багато комунікацій 50-70 років не мінялися.

Сергій Рахманін: Вони зношені на 80%-90%, наскільки я знаю.

Віктор Пилипишин: Точно так, як і будинки наші. Шевченківський район, всі думають, що центральний район, насправді, це і Сирець, це Нивки, це Татарка, де знос будинків складає 60%, тоді як 80% - це вже аварійні будинки, які треба відселяти.

Тому ситуація дуже серйозна. І я думаю, що місту сьогодні треба, в першу чергу, зайнятися стратегічними і принциповими питаннями, які будуть базуватися на генеральному планові розвитку міста.

Сергій Рахманін: Я Вам скажу так, не провокуючи Вас на відповідь, це радше мій власний коментар, що багато людей, які ратують за проведення виборів столичної влади, вони стверджують не те, що їм не подобається мер чи Київрада, їм не подобається те, що для стратегічного розвитку міста не робиться нічого, і стан міста є насправді критичним.

Є ще одна проблема, яка називається “землевідведення”. З цими проблемами стикаються й інші міста, які прийматимуть Євро-2012, з цими проблемами стикаються в тій чи іншій мірі Харків, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, але Київ стикається з цією проблемою найбільше, бо мені відомо, що потенційні інвестори, які навіть готові будувати необхідні об’єкти чи робити необхідні якісь там роботи, вони стикаються з тим, що фактично вся земля в Києві вже або на папері, або реально продана.

І зробити чи побудувати міст, тунель, місце для паркування, стадіон, готель практично неможливо, бо це треба або викуповувати за завищеною ціною у приватних осіб чи комерційних фірм, або, взагалі, користуватися тим, що є. А сьогоднішній стан Києва не відповідає вимогам УЄФА. Можливо цю проблему в якийсь спосіб вирішити? Як бути із землевідведенням?

Віктор Пилипишин: Я хотів би уточнити, що якраз навпаки – сьогодні тільки маленька кількість землі продана в Києві.

Сергій Рахманін: Реально, так.

Віктор Пилипишин: Реально, так. А вся інша знаходиться в оренді. Оці точаться суперечки про те, чи треба землю з аукціону продавати, чи віддавати в оренду. Той, хто сьогодні говорить, що треба всю землю з аукціону попродавати, він не розуміє одного, що сьогодні в місті Києві нема генерального плану, про те, що ми говорили. Якщо, наприклад, землю попродавати і потім сформувати генеральний план забудови міста Києва...

Сергій Рахманін: То місту доведеться викуповувати за комерційними розцінками.

Віктор Пилипишин і Сергій Рахманін
Віктор Пилипишин: Можете собі уявити, що сьогодні, умовно кажучи, місто продасть один гектар за мільйон, а, можливо, через п’ять років прийдеться його викуповувати за 10. Тоді як орендні відношення, в принципі, Київрада завжди може змінити.

Сергій Рахманін: Це зрозуміло, але йдеться про, умовно кажучи, сірий бік цієї справи. Тобто є велика кількість людей, які отримали цю землю в оренду, але фактично вони її купили, хоча на це немає відповідного рішення.

Це відповідає дійсності чи ні? Кажуть, що 80% землі в Києві саме у цей спосіб фактично відчужено. Тобто по документам вона в оренді, реально вона продана цим фірмам і особам.

Віктор Пилипишин: Важко сказати. Я не продавав і не купував. Думаю, що це не відповідає дійсності. Якщо сьогодні враховувати ті відрахування, які ідуть місту по будівництву, якщо враховувати ті нагрузки і обтяження, які є відносно комунікацій, економіка не так виглядає дуже добре, як це здається зі сторони.

Завжди, коли ти сам в цьому не береш участі, тобі здається, що це набагато легше. Ми з вами бачили, що, наприклад, було проведено декілька в місті аукціонів. Наприклад, на Оболоні було продано більше ста гектарів землі за один мільярд гривень приблизно. Це не така велика ціна. Але інші ділянки землі, які виносились на продаж, ніхто не купував. Тому що сьогодні ще влада не готова до того, щоб запропонувати покупцю землю з пакетом документів. Сьогодні покупець хоче купити не просто землю, він хоче проект, чи він хоче підготовану земельну площадку з проектом купити, де він не буде мати проблем. Тому що сьогодні якщо відводиш землю, система така по будівництву склалася в Києві, що 2 чи 3 роки треба погоджувати дозвільні документації, а інколи довше, щоб почати будівництво.

Ви можете собі уявити: ти на аукціоні купив землю, 2 чи 3 роки погоджуєш документацію. Виходить, що, в принципі, в тебе не буде ніякої економіки. Не можна це питання вирішувати не комплексно, його треба вирішувати комплексно.

Сергій Рахманін: Є інша проблема. Насправді, таких проблем багато. Про одну з них Ви особисто говорили в інтерв’ю. Наприклад, Шевченківський район - це другий після Печерського по значимості, по податках, які збираються. А по навантаженню він, напевно, і важчий, ніж Печерський.

Однією з цих проблем є так звані малі архітектурні форми, умовно кажучи, кіоски, їх на території Шевченківського району, якщо не помиляюсь, знаходиться близько 2 тисяч. З них, якщо знову ж таки не помиляюсь, близько 400 більш чи менш відповідають належній документації. З одного боку, це порушення законодавства, з іншого боку, районна влада Шевченківська, як і влада будь-якого району, примушена з цим миритися, тому що прекрасно всі розуміють, що оформити всі документи, щоб вести торгівлю або встановити малу архітектурну форму, це може забрати роки. І, більше того, влада сьогодні не завжди готова спростити цей шлях.

Я знаю, що Ви ратували за спрощення шляху отримання необхідних дозволів, ліцензій. Наскільки Ви просунулись в цьому напрямку? Наскільки спростилися стосунки між, умовно кажучи, дрібним підприємцем і місцевою чи районною владою?

Віктор Пилипишин: Ви знаєте, те, що можна було зробити на нашому районному рівні, ми це намагаємось зробити. І, я думаю, що ми в цьому просунулись. Те, що стосується відносин між районом і містом, поки що це не вдалось зробити. Дійсно, щоб отримати дозвіл на встановлення кіоску, треба обійти близько 40 інстанцій. І якщо ти отримаєш дозвіл на встановлення кіоску на рік, то інколи треба документи збирати 2 роки.

З цього приводу був мій критичний виступ на колегії адміністрації десь місяць назад, мені здається, що це питання все-таки почали розглядати, сподіваюсь, що воно зміниться.

Що стосується самих кіосків. Дійсно, Шевченківський район – дуже складний район. Тому що, по-перше, він починається на Хрещатику, а закінчується на Сирці, на Нивках. Тому практично до кожного району повинен бути свій підхід. По-друге, він, з інвестиційної точки зору, і, в перше чергу, тих же кіосків, він привабливий.

Ускладнюється ситуація тим, що був повний правовий нігілізм, він і сьогодні існує, як у чиновників десь, так і в бізнесменів, які понаставляли цих кіосків. Хто офіційно, законно, але не продовжив ці документи, хто напівофіційно, хто просто нахабно поставив ці кіоски. Треба ці кіоски сьогодні зносити, бо 250 тисяч населення проживає, а 1 мільйон населення практично кожен день в районі знаходиться. Це і гості, і туристи і так далі.

Тому ми сьогодні говоримо про те, що тут теж повинна бути програма розміщення цих кіосків, встановлені прозорі правила, при яких люди будуть розуміти, де, на яких підставах і з якими документами кіоск можна встановити.

Сергій Рахманін: Але є інша проблема, подібна і, напевно, складніша проблема, тому що тут вже йдеться про приватну власність. Йдеться про так звані неофіційні гаражі, незаконні гаражі. Як відомо, раніше оформити гараж було доволі складно, зараз, до речі, теж, тому що площі бракує, машин стає все більше. Менше з тим, в центральних районах, і зокрема в Шевченкіському...

Чому у Вас найскладніший район – тому що Печерський ближче до влади і там на багато речей більше заборон. Шевченківський – це фактично центральний теж район, але там уже трошки далі від Верховної Ради і від будинку Уряду, і там на багато речей дивляться крізь пальці.

Велика кількість незаконних гаражів. Ця проблема в Києві існувала завжди. Люди встановлюють гаражі без відповідної документації. Знести їх не можна, бо вже йдеться про приватну власність – автомобіль, який знаходиться всередині. Міська влада і районна різних рівнів намагалася цю проблему в різний спосіб в різні часи вирішувати. Так і не вирішила.

Свого часу попередник чинного мера Омельченко казав, що найближчим часом гаражі зноситись не будуть, будуть якось вирішувати цю проблему на законодавчому рівні. Зараз ідуть чутки про те, що нинішня чинна київська міська влада буде дуже жорстко з ними боротися і зносити. Ваше ставлення до цієї проблеми і наскільки ці чутки відповідають дійсності?

Віктор Пилипишин: Ще рішення по цьому питанню не прийнято. Я думаю, що тут повинно бути два шляхи. Перший шлях, я думаю, найбільш коректний, який враховує інтереси людей – це треба будувати нові парковки багатоповерхові і вирішувати питання з тими гаражами, які сьогодні встановлені, в тому числі і в нашому районі.

Другий варіант вирішення питання: там, де не можна побудувати паркову, і там, де незаконно встановлені гаражі, це питання не можна вирішити у компромісному варіанті, треба застосувати закон.

Тому що, ви розумієте, місто росте, треба будувати будинки, треба будувати школи, дитячі садки. Сьогодні, дійсно, територія району захаращена самовільно встановленими гаражами. І там, де інтереси індивідуума вступають в конфлікт з інтересами суспільства, повинно, мені здається, вигравати суспільство.

Сергій Рахманін: Ми з Вами трошки зачепили проблему Євро-2012 і підготовки Києва до цього футбольного форуму.

Питання, яке дуже цікавить і непокоїть багатьох людей: чим багатющим стає Київ, тим більше у ньому бомжів. На превеликий жаль, є якийсь відповідний зв’язок прямий. Я знаю, що багатьох цікавить питання: на час проведення футбольної європейської першості бомжів будуть вивозити з Києва чи ні? Це питання якось обговорювалось?

Віктор Пилипишин: Я думаю, що до 2012 року ще стільки часу, що це питання ще не стоїть таким нагальним чином, і не приймалося рішення з цього питання. Я думаю, що питання бомжів - це питання, в принципі, суспільства.

Треба мати програму. Цих людей треба лікувати, тому що скрізь в спеціальній літературі пишеться, що бомжі – це хвороба.

Сергій Рахманін: Треба лікувати, треба давати прихисток, це цілком зрозуміло, а їх кількість збільшується, і я так розумію, що можливостей поки немає таких.

Віктор Пилипишин: Я думаю, що можливостей немає. І як буде діяти влада в 2012 році, поки важко сказати. Я думаю, це питання на контролі не буде стояти. Але я поки не знаю рецепта і не можу дати відповіді.

Сергій Рахманін: Сьогодні київська влада – і центральна, і районна влада, вона не готова до цієї проблеми, бо кількість бомжів росте просто на очах. Переважна більшість з них, на жаль, діти; принаймні висока питома вага. І сьогодні Київ не в змозі розв’язати це питання.

Віктор Пилипишин: В принципі, Київ – сьогодні багате місто. Ми бачимо це по кількості машин, по якості машин, ми бачимо це по тому, які ціни на житло. І це приводить до того, що більшість людей з регіонів, бомжів їде сюди для того, щоб знайти якийсь притулок, якісь гроші, якийсь шматок хліба. І це створює дуже великі проблеми для місцевої влади.

Сергій Рахманін: Ви зачепили дуже болісну тему – тему житла. Ви самі згадували, що приблизно 120 тисяч киян стоять сьогодні на черзі. І коли вони отримають квартиру – невідомо. Для того, щоб повністю забезпечити потребу киян у житлі, необхідно побудувати приблизно 50 мільйонів квадратних метрів. А реально будується лише 1 мільйон.

Попри це, Ви були оптимістом і казали, що за рік-два ситуація значно покращиться. У мене у зв’язку з Вашими наведеними цитатами два питання. Перше: може, варто взагалі відмовитись від такого поняття “квартирна черга”, з одного боку, а просто надавати можливість людям розв’язувати це питання за рахунок іпотеки?

І друге: Ви були і оптимістом, і песимістом водночас, на чому ґрунтується Ваш оптимізм, коли Ви кажете, що за рік чи два ситуація може змінитися?

Віктор Пилипишин: Сьогодні реально на квартирну чергу виділяється близько двох тисяч квартир. Враховуючи, що на черзі стоїть більше ста тисяч чоловік, виходить, що цю проблему можна врегулювати тільки за 50 років.

Коли я казав про те, що ми зрушимо з місця в цій темі і почнемо за рік-за два вирішувати цю проблему, я говорив про бюджетників в Шевченківському районі. Ми сьогодні створили свій фонд “Інновація житла”, де, в першу чергу, для вчителів, лікарів, працівників правоохоронних органів почнемо по спеціальним програмам будувати житло. В перше чергу, для них. Тому що сьогодні, Ви ж знаєте, скільки отримує вчитель, лікар і так далі.

Що стосується інших людей, які стоять на черзі, згоден з Вами, що це питання можна вирішити тільки через іпотеку. Треба, щоб були у нас кредити на 30 років, треба, щоб коштували вони 3-4%, як це сьогодні є на Заході, і треба, щоб була достойна заробітна плата, при якій людина зможе сплачувати кредит за житло. Іншого виходу я не бачу.

Моя точка зору, що сьогодні влада повинна турбуватися про бюджетників або незахищені верстви населення – це такі, як інваліди, наприклад. Всі інші повинні мати достойну заробітну плату, і повинні бути створені достойні умови, при яких вони можуть взяти кредити, напевно, держава може брати участь у компенсації по відсоткам цих кредитів, і тільки через кредити купувати це житло і вирішувати питання.

Сергій Рахманін: Нещодавно, наскільки мені відомо, Шевченківський район приєднався до так званої програми “Правильна пенсія”, згідно з якою пенсіонери цього району будуть отримувати свою пенсію на картку пластикову, вони матимуть змогу брати наперед якусь суму, здається, до 500 гривень. Більше того, ця картка дає право певного дисконту, певної знижки в мережі крамниць.

З одного боку, крок буцімто сучасний, зрозумілий. З іншого боку, Ви знаєте, що у нас система банкоматів не так добре розвинена. Виникає проблема з надходженням грошей, з прийняттям картки. Більше того, я думаю, що людям похилого віку непросто буде оперувати цими картками. Ви усвідомлювали цей ризик, коли наважувались на цей крок?

Віктор Пилипишин: Давайте розуміти: є пенсія, яку люди отримують, і вони будуть в загальному порядку її отримувати. Але ми сьогодні коли вивчили ситуацію з тим, як живуть пенсіонери... Здається, в Києві з цим повинно бути все більш-менш нормально – трошки вищі пенсії, трошки місцева влада щось доплачує до пенсій, якісь пільги надають, якісь дотації. Але давайте подивимось, які у нас сьогодні ціни в Києві.

Сергій Рахманін: Безбожні.

Віктор Пилипишин: В першу чергу, на одежу, в першу чергу, на продукти харчування, на ліки і так далі. Якщо це порівняти з іншими регіонами, то вийде так, що у нас пенсіонери найбідніші. Ми проаналізували: в Шевченківському районі 4 тисячі підприємств різного рівня – комерційних, державних і так далі.

Ми звернулись до частини підприємств, в тому числі і банків, сказали: “Давайте створимо якусь додаткову програму, в якій ви візьмете участь, ваші працівники візьмуть участь, і наші працівники бюджетної сфери і пенсіонери, щоб ми могли сьогодні нашим пенсіонерам, які живуть в Шевченківському районі збільшити допомогу”. Тому програма спеціальної пенсії – це додаткова програма, яка дозволить доплачувати десь доплачувати нашим пенсіонерам додаткові кошти, десь надавати додаткові послуги, а десь надавати додаткові пільги. Тому це не вступає в конфлікт з інтересами людей. Ми просто пробуємо полегшити нашим пенсіонерам життя.

Сергій Рахманін: В Шевченківському районі дуже багато місць привабливих, з точки зору інвесторів, у тому числі і тих інвесторів, які не дуже дружать із законом. Є багато спроб фактично захоплення землі, незаконної забудови, вже казали про те, що районна влада не в змозі реагувати на це, тому що питання про землевідведення вирішується на вищому рівні київської влади.

Але менше з тим, є ціла купа конфліктів, про які Ви не можете не знати. Я знаю, що багато списів було поламано навколо подальшої долі Київського ботанічного саду імені академіка Фоміна. Дуже багато було жахливих чуток про те, що він буде розпроданий, що він буде забудований, що його віддадуть під казино, що він буде закритий. Що там насправді відбувається і наскільки є серйозною проблема знищення цієї, я не побоюсь цього слова, перлини міста Києва?

Віктор Пилипишин: Ви знаєте, це надумана проблема. Ніхто ніколи не думав парк Фоміна забудовувати, ніхто не думав його зносити. Є одна проблема, що це територія міста Києва, але на балансі вона знаходиться в університету Шевченка, і вони сьогодні не в змозі утримувати в належному стані цей парк.

І тому стоїть питання, хто буде фінансувати роботи на території цього парку, щоб провести його в належний порядок. Бюджетний кодекс є бюджетний кодекс. Якщо парк знаходиться на балансі в університету Шевченка, то роботи повинен виконувати і фінансувати він. Сьогодні вирішується питання, як з міського і районного бюджету профінансувати ці роботи, щоб привести в належний стан територію цього парку, в першу чергу, огороджу. Так що там не має цієї проблеми. Це надумано.

Сергій Рахманін: Тобто боятися, що ботанічний сад зникне, можна не боятись? Кияни можуть заспокоїтись?

Віктор Пилипишин: Можна не боятись.

Сергій Рахманін: І ще одне питання, яке неодноразово ставилось, а, наскільки я розумію, розв’язання цієї проблеми відкладене в часі, відтерміноване. Питання про знесення бульвару Шевченка як такого і за рахунок цього розширення проїзної частини – воно є на часі чи ні?

Віктор Пилипишин: Я думаю, що все таки це питання треба вирішувати, тому що ви бачите, які у нас пробки на дорогах, декілька років назад розглядалося питання про те, щоб зробити тунель. Поки що не прийняте рішення, як це технічно вирішити. Тому – або тунель, або розширення. Воно на часі, і воно буде зроблено незабаром, не зважаючи на те, що, можливо, нам би не хотілося це робити.

Київ – це мегаполіс, ми вже з Вами говорили, треба розуміти, що є певні речі, які треба в мегаполісі робити, не зважаючи на те, що ми не хотіли б це робити чи міняти територію свого життя.

Сергій Рахманін: Добре, а технічно неможливо зробити тунель через що? Через брак коштів чи наявність річки Либідь?

Віктор Пилипишин: Частково, і кошти, бо, в принципі, технічно можна все вирішити, але впирається все в кошти. Зараз спеціалісти вирішують це питання, я не готовий Вам дати чітку відповідь. Але те, що це треба вирішувати – це сто відсотків. Інакше скоро буде автомобільний колапс в місті Києві, ми не зможемо не пройти, не проїхати.

Сергій Рахманін: Я думаю, що ще один крок до розв’язання цієї проблеми – це побудова місць для паркування. В Києві їх практично не має, тому машини паркуються де завгодно, це не подобається пішоходам, але власників автівок можна зрозуміти. Насправді, їм нема, куди діти ці машини. Знову ж таки, є якась центральна системна програма розв’язання цього питання?

Віктор Пилипишин: В принципі, сьогодні прийнято рішення, щоб побудувати кілька десяток парковок на території міста Києва, в першу чергу, в центральних районах, і вперше чергу, в Шевченківському районі. Але тут ми впираємось у те, що це питання не врегульовується законом. Якщо хтось проживає в будинку чи на якійсь території і має свою власність, і він відмовляється для суспільних потреб, скажімо, переїхати кудись і віддати цю територію, то практично неможливо цю людину відселити.

Тут ми впираємось, з одного боку, життя говорить, що потрібно вирішувати це питання, і, напевно, в перше чергу повинні суспільні потреби бути. А з другого боку, закон сьогодні захищає власника. І ми не можемо відселити власника з його території чи з його будинку. Тому питання це зависло. Я думаю, що його треба законодавчо терміново врегульовувати.

Це питання стосується не тільки стоянок. Ви, напевно, знаєте, що хрущівки були в 60-их роках побудовані, вони будувались на 35 чи на 40 років, а вже вони стоять під 50 років і знаходяться в поганому стані. Було багато проектів по реконструкції хрущівок, всі вони потерпіли крах. Москва теж років десять назад йшла таким шляхом, щоб зробити реконструкцію хрущівок, але нічого не вдалось зробити. Тоді вони прийняли закон, згідно з яким, якщо, я не пам’ятаю, чи 75%, чи 80% людей згодні переселитися, то всі інші, хто не погодився, переселяються у судовому порядку, будинок зноситься, і будуються нові будинки. Я думаю, в Києві теж підуть цим шляхом. Тому що інакших варіантів вирішення цієї проблеми немає.

Сергій Рахманін: Ви говорили про те, що чиновник, якщо має свою особисту думку чи позицію, то він повинен займатися політикою і йти з влади, бо чиновнику мати власну думу не завжди можливо. З іншого боку, Ви говорили, що завжди були волелюбною людиною, Вас легше вбити, ніж примусити поступитися принципами.

Оці два погляди – вони не суперечать одне одному, як у Вас уживаються такий потяг до волелюбності, з одного боку, а з іншого боку, усвідомлення того, що чиновник не завжди має право, якщо не мати, то принаймні озвучувати власну позицію? Важко це робити чи ні?

Віктор Пилипишин: Десь, дійсно, важко. Чому? Тому що коли я був в бізнесі самостійною фігурою зі своєю думкою, легко було доволі таки бути, не зважаючи на труднощі ведення бізнесу. Зараз десь ти більше з такою позицією починаєш наживати собі ворогів, десь більше наживати проблем. Але, в той же час, хочу сказати, що навіть, скажемо, в цій системі, коли ти роботу свою виконуєш професійно і відстоюєш свою позицію – це викликає у людей повагу, навіть у тих, які б хотіли тебе покарати чи поставити на місце.

Скажімо, на засіданнях чи на нарадах вони пробують це зробити, але коли один на один з тобою залишаються, кажуть: “Ти, в принципі, правильно зробив. Добре, що ти це робиш”. Приємно все-таки, що моя думка, яка була рік назад, коли я прийшов, вона починає мінятись. Виходить так, якщо ти професійний і займаєш позицію, то це враховується і на певному рівні підтримується.

В крайньому випадку, я відчуваю підтримку на тих рівнях, куди я звертаюсь, і якщо це, дійсно, я відстоюю інтереси справи, я все-таки відчуваю підтримку. Чому це робиться – це вже друге питання. Але робиться, головне ж – результат.

Сергій Рахманін: Чинний київський мер і його попередник – вони відомі як люди дуже непростої вдачі. Вам з ким було складніше співіснувати – з Омельченком чи з Черновецьким?

Віктор Пилипишин: Коли я з Олександром Олександровичем працював, я був більш залежним від нього, тому що я був заступником. Тут у мене більша свобода дій, тому що, як ми вже починали з Вами говорити, що зняти мене з посади може тільки Президент за згодою депутатів районної ради.

Тому у нас тут більше певною мірою партнерські відносини – району і міста. І нема такою залежності. Були свою плюси і мінуси при співпраці з Олександром Олександровичем Омельченко, і є свої плюси і мінуси при співпраці з діючим мером – Леонідом Черновецьким.

Сергій Рахманін: Хто з них складніша людина? Я не думаю, що Вони образяться на Вашу оцінку, нічого особистого.

Віктор Пилипишин: Ви знаєте, вони обидва складні. Але я думаю, що я теж складний.

Сергій Рахманін: В принципі, розмови про дострокові міські вибори мають дуже теоретичний характер. Але, з іншого боку, Ви самі казали, що в політиці ніколи не можна казати “ніколи”. Може бути все, що завгодно. Мало хто вірив у можливість проведення дочасних парламентських виборів, тим не менше, зараз уже ведеться кампанія.

В разі, якщо такі вибори будуть оголошені, я думаю, що ви дуже добре знаєте усіх потенційних учасників, з Вашої точки зору, хто з них наважиться взяти участь у цій кампанії?

Віктор Пилипишин: Я думаю, що це на слуху, хто наважиться. Я думаю, що діючий мер не відмовиться, я думаю, що буде брати участь Віталій Кличко, я думаю, що можуть не відмовитись такі політики, як Катеринчук, Луценко, Томенко, можливо, не виключаю, що “тряхнути стариною” захоче і Олександр Омельченко.

Сергій Рахманін: Це, до речі, багатьох цікавить. В принципі, поява Олександра Олександровича в списку “Нашої України - Народної самооборони”, зокрема за квотою Луценка, багато хто сприйняв, як, скажімо так, намагання Луценка підкріпитися допомогою Омельченка.

Але, трошки знаючи Сан Санича, я собі важко уявляю, щоб він комусь підігравав. Я радше бачу, що він просто візьме і піде знов, якщо з’явиться перша ліпша нагода.

Віктор Пилипишин: Для Олександра Олександровича Омельченка дуже важко бути другим.

Сергій Рахманін: Я теж собі не можу уявити Омельченка другою людиною. Трошки повертаючись до Шевченківського району, Ви колись казали, що для того, щоб надати району більш-менш пристойного вигляду, потрібні півмільярда гривень.

Віктор Пилипишин: 5 мільярдів.

Сергій Рахманін: 5 мільярдів. Значить, Вас невірно процитували.

Віктор Пилипишин: Це тільки, щоб привести житловий фонд району в більш-менш нормальний стан, треба півмільярда.

Сергій Рахманін: Наскільки я пам’ятаю, я можу помилятися, в бюджеті, в останньому бюджеті дохідна частина Шевченківського району закладена якраз в обсязі півмільярда гривень.

Віктор Пилипишин: Я вважаю, що це дуже велика заслуга моя, тому що коли я прийшов, бюджет району був триста мільйонів. Тобто практично за рік ми збільшили дохідну частину бюджету на півмільярда. На сьогоднішній день ми запустили дуже велику кількість програм на території району. Я думаю, що люди сьогодні в районі бачать.

Ми запланували і проектуємо, наприклад, 12 дитячих клубів. Але не такі клуби, як, знаєте, оце сьогодні в підвалах знаходяться, а кожен клуб буде десь 1,5 – 2 тис. метрів з набором таким джентльменським - від комп’ютерних програм, танцзалів, спортивних площадок, майданчиків.

В принципі, ми зробили для себе пріоритет №1 – це діти. Ми розуміємо, що вони не виборці і вони не віддадуть свої голоси. Але колись було сказано, що державний політик думає про наступні вибори, а державний діяч повинен думати по майбутнє покоління. Тому, в першу чергу, ми увагу приділяємо нашим дітям. Вже сказав, дитячі клуби, ми хочемо сотню побудувати спортивних майданчиків, ми хочемо близько 20 спортивних майданчиків побудувати європейського рівня, яких немає сьогодні ні в Києві, ні в Україні. І 1 вересня, я сподіваюся, що такий перший майданчик на вулиці Гоголівський в школі ми вже відкриємо.

Пріоритет №2, який ми в районі вирішили – це все-таки житлово-комунальний сектор. Я хочу, щоб сьогодні люди знали: на сьогоднішній день, наприклад, в Шевченківському районі ми виділили 200 мільйонів гривень на житлово-комунальний сектор. Але, в той же час, квартирної плати ми збираємо всього 28 мільйонів.

Дійсно, багато є дискусій про тарифи. Люди повинні знати правду: на сьогоднішній день від потреби квартирна плата дає всього 20%. Все інше районний бюджет дотує. Так далі справа продовжуватись не буде, тому що якщо це питання не буде врегульовано, ми не зможемо утримувати житлово-комунальний сектор на тому рівні, який потрібен.

Хоча в минулому році на житлово-комунальний сектор виділялось всього 100 мільйонів. Тобто на 100 мільйонів ми підвищили. За рахунок цього за 4 чи 5 років, я думаю, що ми всі свої двори, всі будинки приведемо в належний стан. І Ви, напевно, чули, що сьогодні на рівні держави починаються експерименти, в тому числі бере участь в цьому експерименті Шевченківський район, щоб віддати все-таки будинки громадським організаціям, самоврядуванню для того, щоб вони створювали свої комітети.

Сергій Рахманін: Але ж Ви знаєте, що вони не всі до цього готові.

Віктор Пилипишин: Не всі готові, тому ми починаємо експеримент, і ми думаємо, що за 5 років навчимо людей керувати своїми будинками, керувати своєю власністю, домовлятися з комерційними структурами про утримання, як це сьогодні робиться у всьому світі.

Сергій Рахманін: Це правильно, але ж, на жаль, дуже багато негативних прикладів. І я знаю приклади, коли, скажемо, мешканці кооперативних будинків просто просяться, щоб їх взяли під крило держави, під крило ЖЕКів.

Віктор Пилипишин: Це правда. Особливо після того, як ми почали робити реконструкцію, почали робити ремонти, практично всі будинки кооперативні просяться до нас. Але ми повинні розуміти, що сьогодні є нові тенденції. І хочемо ми чи не хочемо, вони все рівно в житті будуть. І те, що буде перехід до нової системи управління житлово-комунальним господарством – це просто питання часу.

Сергій Рахманін: От Ви згадали, що пріоритет – діти. Це справедливо, це прекрасно. Але, з іншого боку, я знаю багато прикладів на тій же собі Шулявці чи Лук’янівці, коли просто мешканці будинків охороняють власні спортивні дитячі майданчики від забудов. Просто лягають грудьми, в прямому розумінні цього слова, під бульдозер.

Можливо, все-таки спробувати зробити в Києві, в Шевченківському районі зокрема, як свого часу робили в Москві: оголосити цілу програму районну, чи загальноміську, чи загальнонаціональну “Дитячий майданчик”. Просто довести до ладу дитячий майданчик. Є така можливість, я не думаю, що це забере багато грошей.

Віктор Пилипишин: Ви знаєте, ми в цьому плані Вас випередили – ми вже цю програму оголосили. І тільки в цьому році буде відремонтовано і приведено у належний стан біля ста дитячих і спортивних майданчиків. А, я думаю, що через рік-півтора Ви наш район просто не впізнаєте. Ми зробимо все, щоб у нас були такі дитячі спортивні майданчики, щоб до нас всі їхали, дивилися і по-тихому завидували.

Сергій Рахманін: Коли Київ стане найзатишнішим, найкомфортнішим містом в світі?

Віктор Пилипишин: Я б хотів, щоб це було, але Київ – це мегаполіс. І ми повинні розуміти, що в мегаполісі свої плюси – це високооплачувана робота, це те, що високі технології, це те, що банки. Але в той же час у будь-якого мегаполісу є мінуси – це велика кількість машин, велика кількість людей.

Мені дуже жаль, що Київ втратив свій особливий колорит, який був, коли я 25 років назад приїхав. Це було таке тихе зелене приємне місто. Будемо все робити, щоб частину того Києва залишити. Але треба розуміти, що цивілізація, розвиток міста.

Сергій Рахманін: Часи змінюються і не завжди змінюються на краще.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG