Бабця Дара: «Подивись, ось вона, моя киця маленька, ...ти мене любиш? Ой, як я її люблю, гладжу її. Любить і вона мене. Інколи лапкою мене так обійме... Я і заплачу, наче дитина, як вона мене так пригорне... інколи я дуже журюся, вона відчує, прибіжіть, то й усміхнуся».
15 доларів на харчування
Коли бабця Дара заплатить за квартиру та комунальні послуги, їй залишається 15 доларів – на харчування. Каже, що готує тричі на тиждень. Її холодильник порожній, вимкнений. Вона є однією із-поміж 300 тисяч осіб похилого віку у Сербії, яким потрібна допомога інших, щоб вони могли прожити старість у своїй хаті. Геронтологічних медичних сестер, які час від часу відвідують старих, немає достатньо.
Представник організації «Сила приятельства Аміті» Надежда Сатарич наголошує: «Багатьом старшим людям потрібен хтось, хто їх проведе до лікаря, чи хто буде чекати в аптеці. Чимало є людей, які тішаться, коли хтось до них завітає».
Допомогу повинні надавати державні інституції
Пані Сатарич каже, що державні інституції відіграють другорядну роль в опіці над людьми похилого віку, хоча згідно із законом про соціальний захист, кожна людина має право на домашню допомогу. Така допомога не організована систематично. Цим турбуються місцеві органи, а держава їх лише час від часу стимулює.
Держсекретар міністерства праці й соціального захисту Ліляна Лучич пояснила: «Ми на національному рівні підтримуємо різні проекти, метою яких є запровадження послуг цього виду в місцевих спілках. Фінансуємо їх зазвичай 2-3 роки, згідно з договором, щоб після того така послуга увійшла у систему».
А геронтологічна медсестра Надежда Сатарич вважає, що не достатньо все перекласти лише на місцеві органи: «Слід зробити механізми контролю, які б стежили за місцевими органами самоврядування, чи вони виконують свої обов’язки».
Бабця Дара каже, що вона так і життя прожила: з поганим здоров’ям, без ліків. Хоча свою пенсію заробила, на 91 році життя тяжко визнає, що їй потрібна чиясь допомога.