Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 20:21

Хто у Сербії опікується людьми похилого віку?


Анамарія Рамач Белград, 15 серпня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Згідно з результатами опитування, кожній четвертій людині у Сербії, яка має понад 70 років і живе сама, – немає кому допомогти в помешканні. Опитування, яке провела соціально-гуманітарна організація під назвою «Сила приятельства Аміті» показало, що така допомога організована у менше ніж половині округів у Сербії, і доступна вона лише 4 тисячам осіб.


У Сербії чимало людей старшого віку на прожиття мають 100 доларів на місяць. Одна з-поміж них, бабця Дара, дожила до 91 року. Вона майже сліпа і погано чує, вже роками важко ходить. З хати виходить лише тоді, коли мусить – у двір за водою. Знімає кімнатку без ванни. Ніколи не виходила заміж, немає ані дітей, ані родичів. Увесь свій час проводить з кішкою.

Бабця Дара: «Подивись, ось вона, моя киця маленька, ...ти мене любиш? Ой, як я її люблю, гладжу її. Любить і вона мене. Інколи лапкою мене так обійме... Я і заплачу, наче дитина, як вона мене так пригорне... інколи я дуже журюся, вона відчує, прибіжіть, то й усміхнуся».

15 доларів на харчування

Коли бабця Дара заплатить за квартиру та комунальні послуги, їй залишається 15 доларів – на харчування. Каже, що готує тричі на тиждень. Її холодильник порожній, вимкнений. Вона є однією із-поміж 300 тисяч осіб похилого віку у Сербії, яким потрібна допомога інших, щоб вони могли прожити старість у своїй хаті. Геронтологічних медичних сестер, які час від часу відвідують старих, немає достатньо.

Представник організації «Сила приятельства Аміті» Надежда Сатарич наголошує: «Багатьом старшим людям потрібен хтось, хто їх проведе до лікаря, чи хто буде чекати в аптеці. Чимало є людей, які тішаться, коли хтось до них завітає».

Допомогу повинні надавати державні інституції

Пані Сатарич каже, що державні інституції відіграють другорядну роль в опіці над людьми похилого віку, хоча згідно із законом про соціальний захист, кожна людина має право на домашню допомогу. Така допомога не організована систематично. Цим турбуються місцеві органи, а держава їх лише час від часу стимулює.

Держсекретар міністерства праці й соціального захисту Ліляна Лучич пояснила: «Ми на національному рівні підтримуємо різні проекти, метою яких є запровадження послуг цього виду в місцевих спілках. Фінансуємо їх зазвичай 2-3 роки, згідно з договором, щоб після того така послуга увійшла у систему».

А геронтологічна медсестра Надежда Сатарич вважає, що не достатньо все перекласти лише на місцеві органи: «Слід зробити механізми контролю, які б стежили за місцевими органами самоврядування, чи вони виконують свої обов’язки».

Бабця Дара каже, що вона так і життя прожила: з поганим здоров’ям, без ліків. Хоча свою пенсію заробила, на 91 році життя тяжко визнає, що їй потрібна чиясь допомога.
XS
SM
MD
LG