Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:38

Іванна Пшепюрська-Мащак згадує сталінські репресії


Олекса Семенченко Лондон, 17 серпня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – У Великій Британії залишилося мало людей, які на власному досвіді зазнали сталінських репресій. Одна з них – Іванна Пшепюрська-Мащак, котра є свідком двох великих злочинів сталінізму: спершу вона з родиною підпала під інспіровану Кремлем операцію «Вісла», а відтак пройшла через табори Ґулаґу на Колимі та Маґадані. З нею зустрівся кореспондент Радіо Свобода.

Коли спілкуєшся із цією лагідною, усміхненою жінкою, бачиш її невеличку постать, важко уявити її на уранових копальнях у лютий мороз із кайлом у руках. Адже нині ми у центрі спокійного літнього Лондона.

Тут вона мешкає у затишному районі Портобелло, а замість кайла вона цими днями тримає пензлик, який взяла до рук, як вона сама каже, з нудів західного життя, коли вийшла на пенсію. Незважаючи на те, що пані Іванна Мащак називає себе аматоркою мистецтва, її соковиті акварелі, проте, не раз виставлялися в Челсі, Портобелло та інших місцях Лондона.

Звичайно, її життя перед приїздом до Великої Британії 1965 року нудним не було, але було воно надзвичайно важким та небезпечним. Комунізм коштував їй страшних випробувань, і треба було мати її дух, щоб пережити й вижити.

Спершу були польські репресії

Пані Мащак мала 14 років, коли почалася Друга світова війна. Коли ж вона закінчилася, незважаючи на те, що вона жила з польського боку Бугу, її після однієї з облав, які проводили на українські села спільно радянські та польські війська, заарештували і кинули у в’язницю – спершу у Сокалі, а тоді у Львові. Жодних пояснень причин арешту не дали, але невдовзі відпустили й повернули до Польщі.

Відтак у перебігу операції «Вісла» її родину 1947 року було переселено на землі, які перейшли до Польщі від Німеччини після війни. Метою цього масового переселення було позбавити прикордонні з Радянською Україною землі у Польщі українського населення, яке давало величезну підтримку українському підпіллю й боролося за незалежну українську державу.


«Сталін це інспірував разом із польським урядом. У той час вивезли цілу Лемківщину і Холмщину: всі прикордонні села. Нас вивезли на Ольштинщину, в червні, а в січні того-таки року мене заарештували уже польські власті і в 1948 року передали совєтським властям», – каже Іванна Мащак.

…А потім були радянські

Після «слідства» в підвалах НКВД у Києві так зване “Особоє совєщаніє” у Києві засудило її до 10 років таборів за співпрацю з Українською повстанською армією. Її відправили на Колиму, де спершу вона працювала в уранових копальнях.

«То був „нормальний“ концлаґер. Я там працювала на різних роботах – на дорогах, на лісоповалі. Тоді в 1954 році мене з тайги перевезли до Маґадану, звідти я ненадовго потрапила на сінокоси. Звідти нарешті мене взяли на материк – до Потьми», – пригадує вона.

Пані Мащак вважає, що їй пощастило: вона сиділа в таборах для політичних в’язнів-іноземців, бо була громадянкою Польщі. Тому їй майже не доводилося перетинатися з карними злочинцями. Також вона згадує, що українок у таборах була більшість.

Вона нічого не знала ні про події на волі, ні про членів родини, і лише в самому кінці терміну зустріла на етапі рідного брата, з яким кілька хвилин вдалося подивитися одне на одного здаля. Смерть Сталіна сприяла її звільненню достроково 1955 року.

«Потрібен суд над сталінізмом»

Вона повернулася до Польщі, де працювала в бібліотеці, а 1965 року легально виїхала до Британії.

Вона вважає, що потрібний суд над сталінізмом на кшталт Нюрнберзького процесу над нацизмом. Натомість в Україні, каже вона, бачимо іншу картину.

«Український уряд досі не визнає УПА, не визнає того руху, що був тоді, нічого про це не говорить. Практично, ми вимираємо, й історія радше бідніє від того. Покоління, яке народилося вже в незалежній Україні, дуже мало про це знає», – наголошує Іванна Мащак.
XS
SM
MD
LG