Доступність посилання

ТОП новини

Микола Томенко: «Я подивився у список Партії Регіонів, я знайшов тих людей, які працювали на партію, але зрадників наших із «Нашої України», із БЮТу поставили вище, ніж цих відданих людей...»


Сергій Рахманін Дійова особа: Микола Томенко – один із керівників Блоку Юлії Тимошенко

Сергій Рахманін: Отже, дочасна парламентська кампанія нарешті розпочалася. Про це вже можна говорити, особливо після того, як ЦВК, трошки покомизившись, зареєстрував список Блоку Юлії Тимошенко. Допоки це був найгучніший скандал, але всі попереджають, що цих скандалів буде, м’яко кажучи, до біса.

І взагалі, політики сходяться на думці, що ця кампанія буде, з одного боку, найжорсткішою, з іншого боку – найкумеднішою. Отака дивна оцінка. Так це буде чи ні – ми пересвідчимося вже найближчим часом. І спробуємо з’ясувати і зробити невеличкі прогнози з людиною, у якої за плечима сила-силенна різних виборчих кампаній. Отже, радо вітаю у нашій студії Миколу Томенка – одного з керівників Блоку Юлії Тимошенко.

Микола Томенко
Пане Миколо, справді, конфлікт навколо нереєстрації списків Блоку Юлії Тимошенко фактично прикував погляди громадськості до Вашої політичної сили. І, якщо бути відвертим, він зробив безкоштовну політичну рекламу Блоку Юлії Тимошенко. Вона, не вклавши жодної копійки, була головним ньюзмейкером на всіх провідних телеканалах і у всіх провідних українських газетах.

Дехто вважає, що, взагалі, оцей конфлікт, він був спрогнозований, він був заздалегідь підготований, і Юлія Тимошенко свідомо пішла на те, аби цей конфлікт виник, бо була впевнена у своїй перемозі. Ви можете стверджувати, що це справді було так?

Микола Томенко: Я би, напевно, привідкрив завісу того, що насправді відбувалося. І в даному випадку я це тлумачу, як тактичний програш юристів і експертів Партії Регіонів, які ведуть Центральну виборчу комісію. Тому що не таємниця, що більш залежного складу ЦВК ще не було за історію України, фактично кожна людина представляє не просто конкретну політичну силу в ЦВК, а ще в нього є начальник в конкретній партії, який займається юридичною складовою виборчої кампанії.

І склалася, – наскільки я поінформований і зміг скласти собі загальну картину, бо я трошки в гіршій ситуації є – я один з тих, хто багато їздить з БЮТу, тому не завжди буваю в Києві, – але тим не менше, загальна картина виглядала наступним чином: із тих ведучих політиків, які контролювали перебіг процесу, хтось порадив, скажімо, пригальмувати розгляд документів БЮТу для того, щоб потім поторгуватися ще по одній непростій справі, яка називається справою голосування на дому. Зрозуміло, що ЦВК збудована дуже просто, як все наше суспільство, практично 50 на 50, і для того, щоб провести якесь рішення треба або, скажімо, натиснути на ваше якесь слабке місце і домовитись не при вас.

Отже, до нас почали доходити, що: «...Розумієте, ви допустили юридичну помилку, не юридичну, а таку технічну. Ми готові вас зареєструвати – питань нема. Але дайте пару голосів нам, щоб ми проголосували за ту процедуру голосування на дому, яка коаліцію влаштовує».

Ми радились і прийшли до висновку, що ми за плечима маємо рішення Конституційного Суду, маємо постанови Центральної виборчої комісії попереднього скликання. Якщо уточнити нашим слухачам, то подальші коментарі трошки смішними будуть, тому що, наприклад, кандидат у народні депутати Микола Томенко – 3-й номер у списках БЮТ – три рази у документах написав свою домашню адресу: у моїй особистій заяві власноручно, у обліковій картці, яку я підписав, і в автобіографії. Тобто три рази домашня адреса Томенка, Тимошенко є.

Ми не написали тільки домашню адресу в загальному списку, зведеному списку, який подається Центральній виборчій комісії, де ми і апелювали до відповідних норм – постанови Центральної виборчої комісії, інших документів, де написано – місце проживання, адміністративно-територіальний пункт. І тому, пішовши на такий хід, Партія Регіонів просто прорахувалась. Ми відмовились грати по їхнім правилам, ми сказали: «Для нас голосування на дому – це так само принципова річ, і ми не будемо міняти, умовно кажучи, голоси в одному голосуванні на голоси інші». І я знаю, що в штабі Партії Регіонів були серйозні розборки, хто допоміг опосередковано нам, тому що потім Партія Регіонів теж не мала права відступати.

І кінцівку я Вам нагадаю. Кінцівка була дуже проста: коли ми виграли судове рішення, то найактивніший противник Охендовський з коаліції сказав: «Давайте сьогодні приймемо рішення по суду», щоб не затягувати це питання. Тому що наїзд був на членів ЦВК від Партії Регіонів, що вистачить піарити БЮТ, треба їх вже зареєструвати. І першим питанням це було внесено. Тому, я би сказав таким чином, що, об’єктивно, ми цим скористались, але помилки, отакої хитрої гри, яку нам хотіли запропонувати члени ЦВК від Партії Регіонів, я думаю, що був прорахунок з їхньої сторони, якоїсь спільної гри тут не проглядається. Я думаю, що наші юристи, експерти були просто розумнішими ...

Сергій Рахманін: Я просто про те, що ваші юристи були готові до цього, і у мене тому виникло, скажімо так, припущення, що Юлія Володимирівна і її колеги самі це організували.

Микола Томенко: Ні, це експромт. Експромт, який потім виявився як достатньо підготований. І тут треба відзначити, я думаю, оперативність і певну ризикованість, але яка була виправдана нашою командою.

Сергій Рахманін: Ви зачепили іншу принципову річ, Ви говорили про норму відредагованого Закону «Про вибори народних депутатів», яка передбачає голосування на домівках, причому без будь-яких пояснень. Тобто будь-хто фактично може голосувати на дому.

Ви говорили про можливість зміни цієї норми. В який спосіб це можна зробити? Тобто Верховна Рада, радше за все, вже не збереться, більше того, якби навіть зібралась, мало імовірно, що депутати про це проголосують. У ЦВК, в опозиції не має більшості, і, більше того, це за межами повноважень Центральної виборчої комісії. В який спосіб можна скасувати цю норму або принаймні її відредагувати?

Микола Томенко: Думаю, що, на жаль, це буде так, як завжди це робилося, особливо в період до Помаранчевої революції, бо тоді до ЦВК і до постанов ЦВК, які фактично слугували ледь не самостійними нормами і могли б правити за окремий законопроект, я думаю, що і тепер треба шукати компроміс, спеціальну постанову, яка би розтлумачила процедуру цього голосування.

Тобто тут треба врегулювати дві крайнощі. З одного боку, має місце бути, що частина людей , дійсно, хотіла би проголосувати на дому, але, очевидно, ці кількісні параметри і механізми підстраховки мають бути розписані у постанові ЦВК у такий спосіб, щоб ні в кого не викало питання, що, наприклад, з якогось населеного пункту 30% проголосує.

Тут є друга обставина. Це все-таки діяльність місцевої влади і місцевих виборчих комісій, яка так само є дуже важлива при цій спеціальній нормі. І для нас це найбільш вразливе – от для БЮТу це найбільш вразливе питання...

Сергій Рахманін: Чому саме для БЮТу?

Микола Томенко: Тому що ми, дійсно, загальнонаціональна опозиційна сила, ми не маємо своїх людей у виконавчій владі. Якщо «Наша Україна» фактично керує половиною країни через систему місцевої виконавчої влади, а Партія Регіонів іншою половиною, то ми маємо тільки обласні ради, місцеві ради, ми не маємо жодного голови місцевої адміністрації.

Тому я думаю, що тут треба знаходити компроміс між ключовими гравцями і говорити про те, що на Сході будуть «Регіони» обманювати, на Заході «Наша Україна», тому давайте домовимося: є такі-то документи, такі механізми підстраховки, і є, можливо, ледь не прописана якась критична кількість людей, яка в середньому може проголосувати на дому на кожній дільниці, наприклад. Тому я б ішов дуже практичним шляхом. Іншого виходу я не знаю, тому що закон ми не змінимо, не відмінимо. Тому ми або це пропишемо, або просто це піде на самоплив.

Сергій Рахманін: Ви обмовились чи Ви, справді, підозрюєте «Нашу Україні – Народну самооборону», що вона буде трошки обманювати людей на Заході?

Микола Томенко: Я сказав би таким чином, що ми маємо певні застереження стосовно того, що от в Західній Україні, якщо брати владу в радянському розумінні слова, а в радянському розумінні слова це – міліція, податкова, прокуратура – у нас все рівно є елементом виконавчої влади, то от я приїхав з України, то я маю певні сигнали, що на місцях – я не думаю, що це вказівки керівників Центрального штабу чи центрального керівництва...

В задачу ж їм поставили, ми ж теж своїм в задачу поставили, є абсолютні цифри на кожен округ і так далі. Є спокуса скористатись тим, що ви тотально контролюєте владу. Так само в Донецьку чи там Луганську є спокуса скористатися тотальною владою однієї політичної сили. Пам’ятаєте, коли ми підняли тему про те, що статус опозиції – це ж не статус опозиції у парламенті. Наприклад, ми мали депутатські фракції в Криму, ми мали депутатські фракції у Луганську, от, наприклад, «Наша Україна» не мала. Але, як хтось казав: «Що, це Вам допомогло?».

Тобто ми не маємо жодної посади, навіть маленької комісії обласної ради для того, щоб контролювати ситуацію. Наші депутати просто заходять, виходять.

Сергій Рахманін: Тобто йдеться про суто представницькі функції, але важелів впливу на реальну ситуацію у вас немає?

Микола Томенко: Немає. Тому краще перестрахуватися, навіть в ситуації з «Нашою Україною» для того, щоб... От я завжди, коли я творчо, я б сказав, конструктивно, критикую «Нашу Україну», я завжди кажу про те, що БЮТ і «Наша Україна» в спеціальному становищі під час цієї виборчої кампанії.

Ми ініціатори дострокових виборів, тому з нас спрос в два рази більший. Коли почалася ця зовнішня кампанія, і я звернув увагу керівників «Нашої України», і була певна образа на мою адресу, але я вважаю, що я діяв коректно, тому що поки не зареєстрували всіх учасників суб’єктів виборчого процесу, «Нашій Україні» пряму рекламу партійну про ліквідацію депутатської недоторканності, звичайно, вішать не треба було. Тому що це було, очевидно, що це порушення.

Ми, наприклад, і Партія Регіонів пішла, я вважаю, правильним шляхом – ми поставили слогани без брендів і без назви партії. І це коректно, виходячи з чинного законодавства, я як один з авторів Закону «Про рекламу» можу це стверджувати. Тобто поки ми не отримали свідоцтва кандидатів в депутати, ми не могли писати там: БЮТ за щось...

Сергій Рахманін: Ви згадали про те, що Ви творчо критикуєте «Нашу Україну – Народну самооборону». Я би сказав, що не тільки творчо, але і доволі затято. Був ще перед тим доволі гучний скандал, коли Ви, трохи не єдиний із представників БЮТу, із середовища БЮТу, припустили можливість створення широкої коаліції помаранчевої команди з Партією Регіонів.

На тлі того, що лідери двох об’єднань, я маю на увазі реальних лідерів – Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко, які говорять про партнерство, про союз, Ви постійно критикуєте. Ви вірите в можливість створення коаліції між Партією Регіонів і блоком «Наша Україна – Народна самооборона»?

Микола Томенко: Я сказав би таким чином, я в даному випадку не рахую кількість тих критичних зауважень на адресу коаліції і «Нашої України», я виходжу з конкретної ситуації. Конкретна ситуація виглядає таким чином: я вважаю, три коаліції у нас можуть бути утворені.

Якщо у відсотковому співвідношенні, таким чином скажемо: 40 % – це коаліція, яку ми хочемо, це БЮТ і «Наша Україна – Народна самооборона», 40 % – це коаліція Партії Регіонів і комуністів, і 20 % – це коаліція «Нашої України» і Партії Регіонів. Чому я це кажу? Тому що я читаю не лише заяви Віктора Ющенка чи Юрія Луценка, або В’ячеслава Кириленка, які точно, я думаю, будуть виступати категорично проти такої коаліції, навіть якщо складеться найгірша ситуація.

От дивіться, склалася ситуація: БЮТ і «Наша Україна» не набрали 50+1. Можливі різні розмови, тому що знову, я знаю, до Президента буде приходити багато людей, які будуть говорити, що не може Президент бути в опозиції. При такій ситуації, я думаю, що можливо... Я не припускаю ситуації, що коли ми разом наберемо більше, як 50%, що така коаліція виникне. Я припускаю це, якщо виникне гірший перебіг подій для нас.

Тоді є, наприклад, Іван Степанович Плющ, який не змінив свою точку зору, постійно висловлював. Правда, він говорить про коаліцію трьох, розуміючи, що БЮТ туди не піде, – Партія Регіонів, «Наша Україна» і БЮТ. А є маса експертів, які і співпрацюють, умовно кажучи, мають місце в Секретаріаті Президента, які кажуть, що було б непогано створити таку коаліцію. Тим більше, що вони наводять – я не бачу цих опитувань – але наводять такі опитування, що нібито 35 % - 37 % хотіли би підтримати таку коаліцію, яка об’єднує.

Тому я вважаю, що така альтернатива існує. І правильно би нам: і політикам, і експертам, і журналістам – говорити про вірогідність такої коаліції, як одна з... Може, не найвірогідніша, але імовірна.

Більше того, я коли їжджу зараз, бачу, що є підтримка такого формату... Виборча кампанія коротка, достатньо відкритого і зрозумілого формату виборчої кампанії, коли, наприклад, от ми намалювали три коаліції. Там є ще підваріанти: наприклад, БЮТ набирає більше, ніж «Наша Україна», або «Наша Україна» набирає більше, ніж БЮТ, але все рівно 50+1. З «Регіонами» і комуністами підваріантів немає, там зрозуміло, що «Регіони» основний гравець.

Щоб були задекларовані позиції – ідеально – Прем’єра і Голови Верховної Ради, і, можливо, навіть ключових гравців в уряді, тоді вже ніби ми йдемо на рівень європейської політики і кажемо: «Дивіться, ви ж не просто кажете, що ви за Ющенка чи Тимошенко», – насправді, це не зовсім за Ющенка, бо Ющенко буде займатися президентською роботою, а в уряді якісь інші люди будуть.

Наприклад, набрали БЮТ більше – Тимошенко буде Прем’єр-міністром, а перший Віце-прем’єр – це серйозна річ – хто ним буде? А хто буде Головою Верховної Ради України – теж важливо, мені здається, для розуміння якості цієї коаліції.

Там по «Регіонам»... Мене непокоїть, коли Колесніков уже другий раз презентує програму, у мене складається враження, що він, напевно, буде Прем’єр-міністром. Чим більше він говорить, що він не буде, і чим більше він презентує стратегію програми, тим більше у мене сумніви, що Янукович буде Прем’єр-міністром.

Тому, наприклад, теж цікава історія. А тут кажуть, що Симоненко буде Головою Верховної Ради. Він сам так хоче і каже: «Я з «Регіонами» погодив». Тому прихильникам Партії Регіонів і коаліції треба чітко застерегти позиції, сказати, що Янукович і Симоненко, чи Колесніков і Симоненко. І третя версія – змішана.

Я би не хотів, щоб ми грали дві міфологічні схеми, притримувалися такої виборчої процедури, що ми кажемо, що: «У нас все буде харашо, значить, є один варіант тільки: ми з «Нашою Україною» створимо коаліцію, а там розберемся. Прийдем, розберемся».

А «Регіони» кажуть: «Ми з комуністами, з соціалістами переможемо і там прийдемо, розберемося». Я вважаю, це не зовсім чесно перед виборцями. Треба відкрити, так би мовити, карти, ну хоча б наполовину, щоб не було історії попереднього виборчого періоду, коли ми три з половиною місяці радились і не могли підставити прізвища під попередні домовленості.

Сергій Рахманін: Пропозиція цікава, але, як на мене, малоймовірна. До речі, про «Самооборону», Ви про неї неодноразово згадували, про Луценка згадували. А коли ще не було назви «Самооборона», не було ще виборчого блоку, більше того, не було навіть натяку на рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, Юрій Луценко вже тоді опікувався створенням громадського об’єднання і намагався залучити туди абсолютно різних гравців політичних, серед яких називалися прізвища людей, які асоціюються у населення з Майданом. Я маю на увазі, Тараса Стецьківа, Володимира Філенка і Миколи Томенка.

У мене питання: чи робив Вам Луценко свого часу пропозицію увійти до лав нового об’єднання? Якщо так, то чому відмовились?

Сергій Рахманін і Микола Томенко
Микола Томенко: Була дискусія у нас в форматі чотирьох, бо так історично склалося, що ми ніби були тою четвіркою, яка до практичної сторони проведення Майдану і Помаранчевої революції мала безпосереднє відношення. Ми обговорювали, взагалі, ситуацію, яка складалася в країні, і час від часу зустрічалися вчотирьох.

Єдине, що ступінь цієї співпраці був різним: ми з Філенком були, скоріше, політичними дебатерами, а Луценко і Стецьків вже були інституційними організаторами цієї команди. І в якийсь момент, очевидно, склалася ситуація, коли треба було приймати рішення організаційні, і стало зрозумілим, що «Народна самооборона» в силу різних обставин буде тяжіти до політичної сили пропрезидентської.

В той же час, коли об’єктивно ми ближчі до того формату і ідеологічного, і світоглядного, який в Блоці Тимошенко вибудувався. Тому воно органічно, так би мовити, Філенко і я залишилися в фарватері БЮТу, а Стецьків і Луценко тепер у великому блоці пропрезидентському. Тому я сказав би таким чином, що стратегічних і світоглядних розбіжностей ми не мали, але тактичні і такі вічні українські розбіжності командні, людей, які будуть задіяні в цій роботі, я думаю, що це основне.

Тому що ми з Філенком призвичаїлись більше до тих людей, які і сьогодні в парламентській фракції БЮТ працюють, і в команді, які працюють. І дуже багато людей, які, передовсім, в «Нашій Україні»... Менш комфортно ми там почуваємо з ними. Тому якби зреалізувати ту ідею правильної майданної партії, то тоді, взагалі, треба було б з кожної політичної сили якусь частину людей попросить і створити єдину політичну силу.

Це, я думаю, був нереальний проект. Тому в якийсь момент дійшли висновку, що краще мати дві політичні сили, які б визначили правила поведінки і максимально з певними ідеологічними, регіональними відмінностями працювали на коаліцію.

Більше того, я як соціолог у попередні часи переконаний, що якби ми пішли на суперпроект якийсь єдиного блоку, ми б набрали менше, ніж зараз двома блоками – БЮТом і «Нашою Україною – Народною самообороною». В силу різних обставин, в силу, скажімо, обставин неприйняття певних політиків в тій чи іншій команді. І таким чином ми не змобілізували б таку кількість людей ще і з технічних причин, тому що ви знаєте, коли ми граємо в дві руки, ми ще рахуємо індекс голосів, які будуть перераховані на нас. Так само ми маємо певний люфт при створенні коаліції.

Тому я думаю, що те рішення, яке було остаточно прийняте, воно правильне – тобто оприлюднити правила гри до моменту початку кампанії.

До речі, хочу нагадати, що коли була річниця Майдану, я пропонував підписати угоду. Напередодні виборів 2006 року на Майдані ми збирались лідерами помаранчевих партій тоді ще, бо тоді ще, напевно, можна було казати «помаранчевих партій», і я пропонував на Майдані зафіксувати передвиборчі зобов’язання спільні, як ми діємо під час виборчої кампанії.

На жаль, тоді в силу різних обставин Президент не погодився. Я думаю, що висока ступінь конфліктності під час виборів 2006 року була спричинена тим, що ніхто ні за що не ніс відповідальності. Тепер, при всій критиці, яка є, по-перше, відомі правила гри.

Сергій Рахманін: А по-друге, наявна все-таки певна співпраця і підтримка.

Микола Томенко: Співпраця набагато більша, ніж була в 2006 році.

Сергій Рахманін: Це правда, але побачимо, що буде в парламенті нового скликання. Але поза тим, Ви згадували, що якби створювати якийсь такий мега-проект, об’єднувати зусилля БЮТу і «Нашої України» чи блоку, створеного на базі «Нашої України», то від якоїсь частини людей треба б позбуватися.

У зв’язку з цим, у мене питання по ваших списках. Списки строкаті у всіх політичних сил. І у всіх наявна так звана бізнесова складова. У вас теж є люди, до яких виборці мають певні питання. Я маю на увазі Губського, Абдулліна, і Васадзе, і братів Буряків.

У мене два питання. Коли на останніх партійних зборах Юлія Володимирівна дуже сильно хвалила Таріела Васадзе, Ви якось пожартували вголос, порадили їй взяти ще і Порошенка на перевиховання. Що Ви мали на увазі? І по-друге, Вам не здається, що все-таки частину виборців наявність цих прізвищ відштовхне від БЮТу, від «Нашої України», тому що там таких людей не менше, ніж у вас? Я не критикую їх, а просто...

Микола Томенко: Я думаю, що ми мали дві альтернативи. Одна альтернатива – якби ми готувалися до плану передвиборчої кампанії, я би, однозначно, відстоював свою позицію, по-перше, про зміну виборчої системи з точки зору бодай мінімальної демократизації при формуванні списку, і це об’єктивно призвело б до того, що ми переконували б і частину бізнесу, і частину людей, до яких є двозначне ставлення, зайняти якісь інші посади, а не йти...

Сергій Рахманін: Тобто йдеться про відкриті списки, я так розумію?

Микола Томенко: Йдеться про відкриті списки, про іншу систему обговорення, про значний сегмент обговорення на регіональному рівні. Тобто моя ідея була така, щоб зафіксувати якісь речі ледь не на рівні закону, якщо не на рівні статуту, що друге місце – від регіону представництво і так далі, і так далі. Тому що я колись жартував, але цей жарт у мене поганий такий виявився, бо якщо екстраполювати на списки теперішні, воно так напевно і буде.

Я коли пропонував свій законопроект про 20 % для жінок і говорив про те, що у нас регіони не представлені, у нас не представлені жінки (8,6 – якщо про жінку можна така сказати – десятими). Це, до речі, один із найнижчих показників у Європі. У нас достатньо велика кількість застарих, я би так сказав, депутатів, які в принципі корисні, можливо, як моральні авторитети, як інтелектуали.

Але практика показує, при всій повазі, 80 років – темп роботи парламенту є завеликим, заактивним для такого віку. Тому я сказав, якщо далі так піде, ми матимемо парламент здебільшого старших чоловіків із мільйонними чи мільярдними статками з Донецька і Києва. І от я проаналізував список Партії Регіонів: там в прохідній частині, здається, 48 чи 49 відсотків, майже 50, вихідців з Донецької області. Ми хибуємо, і «Наша Україна» значною мірою хибує, що у нас великий сегмент – київські – або ті, які переїхали, або ті, які там уже давно працюють, в Києві.

Сергій Рахманін: І теж, до речі, люди не бідні, м’яко кажучи.

Микола Томенко: Це так само. Це ніби така революційна ідея, яка була похована, на мою думку, самим характером, який виник при прийнятті рішення про дострокові вибори. От як дострокові вибори стали можливі? Вони стали можливі, коли стовідсотково стало зрозуміло, що 151 чоловік добровільно відмовиться від депутатського мандату.

Як ми могли досягти такого результату у БЮТі? Я вважаю, що ми справедливість зробили важливішою за демократію. В цій ситуації це, напевно, було виправдано. Ми сказали, що кожен народний депутат, який добровільно відмовляється від депутатського мандату, він, стовідсотково, у прохідній частині. Таких у нас виявилось 103.

103 плюс Вінський – 104, плюс Поживанов і Давимука, які були у фракції «Наша Україна» і перші прилучились до нас. Тобто 106 депутатів. Якби ми до них не ставились, я можу сказати, що Губський мені не друг, але він пішов на ризик і здав депутатський мандат, тоді діє загальне правило – він повинен залишитись у прохідній частині списку. Плюс імплантована, введена частина Партії Регіонів, партії «Реформи і порядок» – от вам і прохідна частина. Ми не мали демократичної процедури обговорення списку, це правда. На жаль, ніхто не мав, не тільки ми. Однаковий індекс поганості, недемократичності. Але ми, на відміну... Я вважаю, найбільш несправедливими були Партія Регіонів, найбільш справедливими – ми, і «Наша Україна» – десь там на середині несправедливості.

Що я маю на увазі – наприклад, я подивився у список Партії Регіонів, я знайшов тих людей, які працювали на партію, але зрадників наших із «Нашої України», із поставили вище, ніж цих відданих людей, які на неї працюють, на Януковича вже років 5-7. Я не буду зараз називати, про кого йдеться.

Сергій Рахманін: Я зрозумів. Тобто Ви як представник БЮТу боретесь за справедливість.

Микола Томенко: Зараз справедливість важливіше за демократію.

Сергій Рахманін: Я зрозумів. Але якось я один Ваш останній коментар читав. Він мене трошки здивував якоюсь такою сумною інтонацією. Ви говорили, коли Вам поставили якесь таке конкретне запитання про нюанси виборчого процесу у виконанні БЮТу, Ви сказали, що Ви не є стратегом і тактиком цього конкретного виборчого процесу, Ви займаєтесь більш довгостроковими стратегічними проектами.

Якось сумно це пролунало, як на мене. У зв’язку з цим, у мене два питання. Перше: чи означає це, що Ви зараз не у фаворі в партії, якщо можна так висловитись? І друге: чи відносяться до цієї низки довгострокових проектів підготовка до дострокових виборів Київської міської ради і мера столиці?

Микола Томенко: Я згадав, що не відповів на одне запитання. Там про Таріела Васадзе журналісти не зовсім правильно процитували. Там історія виглядала таким чином: оскільки було зрозуміло, що Порошенка не беруть в списки «Нашої України», так само, я думаю, що тусовці відомо, що в автомобільному бізнесі вони не вороги, як мінімум...

Сергій Рахманін: Якщо не спільники, то принаймні не вороги.

Микола Томенко: Моя ідея була якраз така: якщо ми вже взяли на свої плечі політичне кураторство автомобільним бізнесом, то, можливо, і Порошенка на перевиховання взяти уже як компаньйона Таріела. Тобто до Таріела критики не було. Я хотів допомогти Порошенку. Ми були б єдині, хто взяв його у списки партії після того, як «Наша Україна» його не захотіла взяти.

Тепер стосовно цього. Кілька обставин. Обставини практичні. Я півтора чи два місяці був вибитий переломом ноги і іншими обставинами і не був реальним учасником формування стратегії виборчої кампанії. Зараз буду дуже коректним, я не коментую ефективність контенту, змісту стратегії, сподіваюсь, що вона буде успішною.

Але я вважаю, що знову-таки справедливо, якщо я не виробляв її, то я не можу бути тою людиною, яка забезпечує її реалізацію. Мій принцип такий: якщо я виробляв стратегію Президента Ющенка, стратегію «Нашої України» у 2002 році, стратегію БЮТу у 2004...

Сергій Рахманін: У мене питання: чому Ви не є дотичним до розробки цієї стратегії?

Микола Томенко: В силу обставин, по-перше, що я фізично не готовий був, я лікувався, був з переломом. І, по-друге, на другому етапі, коли мені запропонували це зробити, я сказав, що буде коректніше, якщо я візьму на себе непросту місію, – до речі, я вважаю, що те, що мені вдалось переконати нашу команду піти шляхом розробки серйозного стратегічного законопроекту, я один з ініціаторів того, щоб БЮТ запропонував бодай п’ятирічного циклу проект.

У мене була інша версія назви. Вкінці-кінців ми взяли назву «Стратегічна програма «Український прорив до справедливої і конкурентноспроможної країни». У мене була назва «П’ятирічка успіху для України». Вирішили, що це трошки зарадянська назва, щонайменше для Західної України, тому оцю стратегічну програму, вона ділиться на рік, три і п’ять років. І таким чином якби на мені... Я вже проїхав цілу низку областей, де є експертне обговорення конкретних розділів програми, які повинні там бути.

Сергій Рахманін: З цим зрозуміло. Тобто Ви вважаєте, що ви недолучними були, недотичними до розробки стратегії саме через певні проблеми зі здоров’ям. Я ж кажу, крім цього п’ятирічного плану, про який Ви вже неодноразово говорили, Ви в якийсь спосіб дотичні до розробки програми по «перезавантаженню», як сьогодні модно говорити, київської міської влади?

Микола Томенко: Я сказав би більше, що я ініціатор або перший ініціатор, щоб це зробити. З одного боку, я так розумію, є приємна новина, що в мене вже є партнери, але, скоріше, віртуальні партнери, тому що київська тема – другорядна по відношенню до парламентської теми. Ідеально, щоб синхронізувати цю роботу, але реально, я думаю, це можна робити тільки після того, як парламентська кампанія завершиться.

Тобто загальні принципи, які я позначив: однозначно, вибори повинні відбутися, скажімо, по завершенню парламентської кампанії, я не бачу жодних проблем, як без референдуму провести вибори, законодавство чітко передбачає при наявності судових рішень (юристи це тлумачать – максимум два судових рішення, які фіксують незаконність дій міського голови), це необхідна і достатня умова, щоб постановою в 226 голосів було прийняте рішення про дострокові вибори мера.

Для дострокових виборів Київської міської ради, взагалі, достатньо констатації її нездатності працювати, ухвалювати рішення і конфліктність. Тому я думаю, що справедливо, звичайно, тут не зводити все лише до Леоніда Черновецького, якого в народі називають мером всіх марсіан, а зводити до Київської міської ради, яка не менш продажна, насправді, продажність, політична корупція почалась з Київської міської ради, а потім перекинулась на Верховну Раду.

Тому треба, звичайно, Київську міську раду теж переобирати. Тут, я думаю, найважливіше питання спільної поведінки трьох ключових гравців, тому що я дивлюся все-таки на «Наша Україну – Народну самооборону» як на партнерів, але в яких є трошки своєрідні позиції, і БЮТ.

Сергій Рахманін: По-перше, партнери, а по-друге, суперники. Про це ми поговоримо, але трошки глибше зануримось в це. Але перед цим надамо слово киянам. Як зазвичай, ми проводили опитування мешканців столиці, ставили їм питання: чи вважають вони за потрібне заміну Київського міського голови? Що з цього вийшло, почуємо просто зараз.

Респондентка (переклад): Я була задоволена старим мером – Омельченком. А цього мера не зрозуміти – що він хоче і куди веде.

Респондент (переклад): Хрін редьки не солодше. Хотілось би нових виборів.

Респондент: Аякже. Всі тільки цього і ждуть, щоб були перевибори мера. Політика, яку він проводить не подобається. Замість нього? Хоч би вже й старий вернувся.

Респондентка: Поки-що я якихось таких яскраво негативних речей від Леоніда Черновецького не побачила.

Респондент: Мені подобається Черновецький як особистість.

Сергій Рахманін: Думки різні, як зазвичай. Показовим для мене є той факт, що принаймні двійко людей, якщо не помиляюсь, згадали про Олександра Омельченка, якого начебто вже скинули з терезів, з дошки стерли, але цілком імовірно, що він ще з’явиться в якості кандидата.

Але перед цим в мене інше питання. Я припускаю, що якщо в Раді нового скликання, 6-го скликання, Блок Юлії Тимошенко та блок «Наша Україна – Народна самооборона» отримає 50+1, тобто більшість, радше за все буде ухвалено рішення по дострокові перевибори до Київської міської ради та Київського міського голови.

В разі, якщо цього не станеться, наскільки імовірно, що на це наважаться «Регіони»? З одного боку, Партія Регіонів до свого списку включила трьох людей, скажімо так, не чужих Леоніду Черновецькому. Мається на увазі його зять – пан Супруненко, мається на увазі його заступник – пан Журавський. І ще такий собі пан Столар, якого вважають одним із близьких людей до родини Черновецького.

Микола Томенко: І до «Еліти-Центр» близький.

Сергій Рахманін: Буцімто. Офіційно це не доведено. З іншого боку, наскільки я знаю, точилися дуже довгі і важкі перемовини щодо включення самого Черновецького до списку Партії Регіонів, але він так там і не опинився. Наскільки імовірно, що «Регіони» стануть вашими, скажемо так, ситуативними спільниками у питанні дострокового переобрання мера?


Микола Томенко: Думаю, «Регіони» – ні. Тому що те, що останнім часом відбувається, наприклад, сьогодні, – я приїхав пізно вже, була ідея, щоб я відреагував на цю ситуацію. Андрій Шевченко приводив прес-конференцію в УНІАНі: чітко ми маємо відеоматеріали, де, умовно кажучи, складається враження, що Черновецький віддав на «електоральне разробленіє» Київ Партії Регіонів.

Чіткі розпорядження ідуть, що дві третини бігбордів повинні бути Партії Регіонів, а третину поділити між «Нашою Україно», БЮТом і всіма іншими по чесності. І коли вночі, я вже давно такого не пам’ятаю, щоб зрізали бігборди чи лайтбокси, за які заплачено, за які є угоди і так далі. І ми сьогодні це показали, і чітко робиться, звичайно, якби Черновецький «отрабативаєт» перед Партією Регіонів.

Тому я думаю, що там голоси і земля в обмін на посаду – це те, що скріплює, насправді, скріплює. В українських умовах земля і голоси виборців – це майже, як кров, значить, на етапі первісного накопичення капіталу. Тому я не вірю, що Партія Регіонів буде це грати. Але в нас ще є один ресурс – це комуністи.

Я думаю, що якщо ситуація якась незбагнена буде, то партнером по перевиборах «Нашій Україні – Народній самообороні» – БЮТу можуть стати комуністи. У всякому разі, коли я підняв питання про створення слідчої комісії, коли я піднімав питання... Був законопроект, який ми ініціювали про іншу процедуру обрання Секретаря міськради, комуністи голосували. В даному випадку, чому вони голосували? Вони завжди були партнерами Омельченка – це не є таємниця. Вони були задіяні в процесі прийняття рішення, коли Омельченко був, а зараз вони повністю поза процесом.

Сергій Рахманін: А Черновецький їх усунув фактично, наскільки я розумію, від ухвалення будь-яких рішень.

Микола Томенко: Тому у нас теоретично ще є один союзник. Взагалі, ідеально, щоб ми мали більшість – 226 голосів проголосували і так далі. Але складніше починається пізніше. Знову я конструктивно «Нашу Україну» скритикую: там є невеличкий сегмент вразливий. Там є вся родина Довгих: і батько там, і дядько ключової людини – секретаря, «оруженосца» Леоніда Черновецького. Там, не є таємницею, що Анатолій Матвієнко за останні півроку так похвалив Черновецького, що я аж дивувався.

Сергій Рахманін: Наскільки я пам’ятаю, у нього син працює в мерії.

Микола Томенко: Племінник – один з друзів Довгого. І він –начальник управління, і він в Блоці Черновецького. Таким чином, тут теж є певні дружні стосунки. Хоча, звичайно, я знаю, що якщо генеральна лінія, зокрема і Президентом в тому числі, буде визначена, ясно, що і Довгий, і Матвієнко нікуди не дінуться. Тому в ідеальній схемі 226 рахується.

Тепер найскладніша історія – як ці вибори провести. І тут мене теж лякало повернення в політику Олександра Омельченка, тому що я його трішки знаю, і грати треба, на мою думку, в абсолютно нову політику в Києві. Треба просто домовитись, якщо, наприклад, Кличко, – а Кличко свято вірить, що його історична місія бути мером Києва. «Наша Україна» теж претендує. Мені важко сказати – Луценко, Катеринчук. БЮТ теж не проти пограти в політику очищення Києва...

Сергій Рахманін: Ми вже впритул наблизились до дуже цікавої теми – перелік кандидатів гіпотетично можливий, які будуть балотуватися на посаду Київського міського голови в разі, якщо ці вибори відбудуться.

І у нас виявляється, що попри те, що Блок Юлії Тимошенко і «Наша Україна – Народна самооборона» є спільниками у своєму бажанні «перезавантажити» київську міську владу, там є теоретично трійко потенційних кандидатів (я маю на увазі Юрія Луценка, Миколу Катеринчука і Олександра Омельченка, я вважаю, що він теж може бути). В БЮТі ми теж маємо трьох потенційних кандидатів: Миколу Томенка, якщо не помиляюсь, Віталія Кличка, який буцімто хоче підкріпитись підтримкою БЮТу, і Олександра Турчинова, якого теж називають потенційним кандидатом.

Микола Томенко: Я думаю, коректніше сказати таким чином, що Віталій Кличко намагається позиціонуватися як більш самостійний. А ті кандидати все-таки, і кандидати БЮТу, і кандидати «Нашої України». Але я думаю, що список , може, і не повний.

Сергій Рахманін: У мене питання: аби не було такого розгардіяшу, взагалі, це питання оговорювалося на рівні керівників двох блоків і в середині блоків – хто буде кандидатом і за яких умов хто кого буде підтримувати?

Микола Томенко: Обговорювалося. І прийнято рішення далі обговорювати. Зрозуміло, що якби єдиним кандидатом від нас був Віталій Кличко, то він з’явився би або в нашому списку, або в списку «Нашої України – Народної самооборони». Але якщо появився Олександр Омельченко, це автоматично стало зрозуміло, що Кличко не появиться в «Нашій Україні – Народній самообороні». У нас теж було прийнято рішення після дискусії, що ми не ламаємо структуру нашого списку появою...

Очевидно, у команди Віталія були певні претензії, як це все будувать. Вирішено було таким чином, що закінчуються парламентські вибори, ми на наступний день підходимо до цього питання. Підходити до цього питання можна в різний спосіб. Я знову прихильник такої відкритої дискусії, про яку я казав – Прем’єр, Голова Верховної Ради.

Я добре ставлюся і до Віталія Кличка, і до Юрія Луценка чи Миколи Катеринчука, але я вважаю, якщо ми не побачимо команду майбутнього мера, наприклад, БЮТ ніколи не підтримає жодну з цих кандидатур. Тому що і історія Омельченка, якому я робив у 1999 році кампанію проти Суркіса, це не таємниця, і був Омельченко зразка 1999-2000-го року і зразка 2000-го і далі року, де корупція зростали з кожним днем.

І є Черновецький, який ніби сам прийшов, а потім з’явилися такі люди – хто його тільки не консультував: і Олександр Волков, і Дмитро Табачник, і Медведчук – всі його консультували, в кінці – маємо те, що маємо. З’явилися такі люди, які зараз керують Києвом. Мені здається, що це сором, що Омельченко – це великий був мер, порівняно. І тому наші люди якраз згадують це, як менше зло згадують.

Сергій Рахманін: А не виникне така ситуація, що ви просто елементарно пересваритесь між собою, і, навіть якщо дочасні вибори відбудуться, переможе на них Леонід Чернівецький? Тому що кожен буде відкусувати по шмату голосів один в одного, і Черновецький за рахунок цього проскочить і знову обереться.

Микола Томенко: Відкрию Вам таємницю. Я майже систематично дивлюся за ситуацією, яка склалася: Черновецький сьогодні фактично вийшов на умовно сталий електорат – це прихильники його доктрини. Він говорить, що він там шанує православну церкву, інші церкви, але так сталося, що є певна категорія, яка підтримує цю організацію Сандея Аделаджі – це люди, які, насправді, соціально незахищені...

Сергій Рахманін: Миряни, які просто підтримують конкретну релігійну організацію.

Микола Томенко: Релігійну організацію і соціальну допомогу цієї організації. Тому, умовно кажучи, на сьогоднішній день мерського рейтингу залізного у Чернівецького є до 10%.

Сергій Рахманін: А можна, я Вам заперечу з цього приводу? Я теж бачив ці цифри. Але я бачив два різних соціологічних опитування закритих, які розробляли самі для себе дві різні політичні сили. Я просто їх дивився. І там майже збігалися цифри.

З’ясувалося, що десь за останні два місяці, і в одному варіанті, і в другому, у Черновецького рейтинг підвищився на 4 % - 5 %. І це якраз співпало з дуже активною, я б сказав, агресивною кампанією діючого мера, з одного боку. З іншого боку, з великою кількістю фінансових вливань в маргінес столичний, який, на превеликий жаль, великий відсоток є. Ви не боїтеся, що в переддень виборів збільшиться фінансова допомога малозабезпеченим верствам населення, буде ще агресивнішою кампанія, і його рейтинг буде набагато вищим від 7 %?

Микола Томенко: Я припускаю, що така тактика буде використана. Але, коли я кажу про непрості відносини в нашому середовищі, це означає, що ми повинні вийти на якийсь формат і підформат спільної дії, бодай на момент завершення реєстрації і у кінцевій фазі. Навіть на тій виборчій кампанії, я спілкувався зі всіма кандидатами в депутат, і я можу сказати, що Омельченко нічого не робив під час виборчої кампанії.

Сергій Рахманін: Це правда. Він в цій студії сам це визнав, що це була одна з найбільших його помилок.

Микола Томенко: Віталій Кличко зробив найбільшу помилку, хоч теоретично міг боротися, він не зміг запропонувати механізму, як довести свого молодого виборця на виборчу дільниця.

Я вам скажу, більше того, команда Черновецького хвалилася, що їх досвід роботи з цією організацією – з десятниками, з сотниками – давав можливість їм блокувати доступ до дільниць, де живуть молоді люди у гуртожитках. І молоді люди стояли і поверталися назад – не голосували. Тобто у них є приклади на відео, вони показували своїм друзям і хвалилися, що це ноу-хау, коли вони збивали тисячі людей в студентських містечках, які б, звичайно, потенційно голосували за Кличка, а не за Черновецького.

Тому тут дві обставини. Перша обставина: всі мають бути зацікавлені в тому, щоб свого виборця витягти. Ідеальний варіант, звичайно, щоб три ці складові – БЮТ, «Наша Україна – Народна самооборона» мали єдиного кандидата. Це ідеальний варіант. І я прихильник такого варіанту.

Я думаю, що в принципі Київ – таке складне господарство і в такому стані знаходиться, що потенціалу і професіоналізму всіх можна знайти місце. Є рада, є уряд. Я схиляюсь до того, що можна вийти на формат уряду в столиці. Треба змінити саму систему управління, щоб демократизувати те, що Омельченко збудував для себе, а те, що Черновецький використовує. Насправді ж, ні Президент, ні уряд нічого з ним не може зробити.

Сергій Рахманін: Не можуть чи не хочуть? Насправді, у мене величезний знак питання з цього приводу.

Микола Томенко: Ще у мене є кілька аргументів, не хочу знову критикувати Партію Регіонів, «Нашу Україну». Мені здається, що, дійсно, є пара-трійка проектів, ціна яких надзвичайно велика, щоб декларативно говорити, що вони за збереження там історичних пам’яток в центрі міста, але в принципі пару об’єктів собі вони не проти взяти.

Наприклад, мене дивує, що ніхто не обговорює історію з Європейською площею. Ніби всі за історичну цінність, але я не думаю, що хтось мусить будувати хмарочос на Європейській площі. Про це ніхто не говорить, хоча архітектурна рада вже затвердила, я розумію, цю концепцію будинку.

Преса пише, ніби це брат Дмитра Табачника. Я не чув, щоб Петро Ющенко вийшов з посади співголови Ради з питань духовності при Черновецькому. Для мене так само загадка, чому ключові гравці: один – ключовий гравець Партії Регіонів, другий – ключовий гравець президентської політичної сили, – не критикуються вождями однієї й іншої політичної сили при тому, що, як ми розуміємо, така позиція киянами точно не підтримається. Зраз запитати киян, як вони ставляться до забудови в історичній частині – відповідь зрозуміла.

Як вони ставляться, взагалі, до політики, та навіть якщо взяти освітню, гуманітарну сферу... Сьогодні додавлюють Комісію з питань освіти, мені дивно, що ніхто не підтримує БЮТ, який зараз бореться в цій комісії. Так сталося, що ми зараз маємо секретаря в цій комісії і одного депутата. І там з «Нашої України», може, навіть жодної людини немає, може, вони навіть не знають про таку проблему. Із «Пори» там якийсь вразливий один чоловік чи два. А ви знаєте, що таке освіта, – це 5 чи 6, ніхто ж не хотів в цю комісію іти, всі землею займалися.

Сьогодні може бути прийняте рішення, на мою думку, трагічне для Києва, коли вся система освіти з районів буде передана до міста. Це буде означати, що директор школи буде ходити в один кабінет в місті Києві, вистоювати черги і просити вчасне фінансування, відповідне забезпечення школи. Якщо він вчасно не знайде ці гроші, батьки будуть платить більше, бо, ви знаєте, якщо місто не дає гроші, то ми збираємо в батьківський фонд на підтримку школи.

То уявіть собі, одна справа працювати з районом, який ближче, який має свої додаткові ресурси... У нас є централізоване фінансування з міста і є фінансування з районів. Є депутати районних рад, які мають теж кошти, і зазвичай ремонтуються кошти за рахунок депутатів районних рад. Тепер районну забирають.

Я розумію логіку фінансову – тендери централізуються в одних руках: тендери на закупівлю обладнання, на ремонт, на молоко для дітей, на продукти. І практично ніхто, крім БЮТу, не виступає, щоб це не робить. До речі, по охороні здоров’я цей крок уже зроблений. Тобто Київ повністю забирає, і ліквідовує райони. Чернівецькому підказали, що якщо він на рівні районів не може когось застроїти фінансово, організаційно по землі, то краще їх виключити з процесу управління. Тобто сьогодні вже катастрофічна ситуація в управлінській моделі наступає.

Тому, можливо, вихід ще такий: паралельно, бодай на рівні експертів, опрацювати підготовку до того, як рятувати Київ – управлінська модель, очевидно, нова, і судові рішення треба готувати. Бо ми вийдемо, а нам скажуть: «А ви судові рішення маєте?». Бо ми маємо попередні судові рішення по ЖКХ, по житлово-комунальному, по парковці, але цих рішень недостатньо, щоб бути переконливим при голосуванні у Верховній Раді. І виписувати, скажімо, процедуру прийняття остаточного рішення по єдиному кандидату від, скажемо так, опозиції в місті Києві. Тому я тут оптимістично дивлюсь на ситуацію, мені здається, що парламентська виборча кампанія послаблює нашу компромісність і толерантність у прийнятті остаточного рішення.

Сергій Рахманін: Принаймні з’являються нові точки дотику. Це приємно для тих, хто підтримує ці політичні сили. Таке трошки особисте питання: в разі, якщо не випаде стати мером Києва, і в разі, якщо створиться коаліція Блоку Юлії Тимошенко і блоку «Наша Україна – Народна самооборона», Ви на якісь посади у Верховній Раді чи в уряді розраховуєте чи ні? Де межа кар’єрних амбіцій Миколи Томенка?

Микола Томенко: Я вважаю, що ми зараз на доволі такому непростому політичному періоді, він перехідний період, причому перехідний і з точки зору оновлення значною мірою політичної еліти. Я б не хотів обманювати наших громадян, що там щасливе життя і рух до капіталізму з людським обличчям буде фантастичними темпами після 30 вересня. Він не буде фантастичними темпами.

Непроста історія політичних відносин буде і далі тривати. Тому я для себе визначився наступним чином – кілька речей я не буду робить. Я не буду працювати в уряді, тому що для теперішніх підходів до роботи в уряді я занадто самостійна людина і публічна людина. Фактично перші конфлікти з Президентом і командою, яка працювала з Президентом, у мене виникли по одній простій причині, що я почав публічно говорити про те, що я вважаю, що Президент, Порошенко, Третьяков роблять помилки.

І, можливо, з точки зору такої корпоративної етики це не було правильно, але це мій стиль як політика. І я думаю, що мені і в той уряд не треба було іти. Парламентська робота дає більше свободи і більше самостійності, тому я точно буду працювати в парламенті. Точно я буду працювати з тими самими темами, я так скажу, грубо кажучи, це соціально–гуманітарна сфера. Це багато проектів і законодавство, що стосується і змін в тому числі і туризму, оздоровлення, спорту, материнства і дитинства.

Один приклад приведу. Що приємно, ми зараз кажемо, що Партія Регіонів перехоплює ініціативу і озвучує наші ідеї і все на світі... Це дуже класно, але я вам скажу, що навіть маса дрібних речей, от ми кажемо про якісь зміни у позиції. От я недавно прочитав, що Блок Литвина каже, що єдине спасіння для українського парламенту є бажання його омолодити, заборонити депутатам балотуватися два терміни поспіль.

Мене це страшно порадувало, тому що в 2004 році я вніс такий законопроект, набрав за нього 256 голосів, і Володимир Литвин і його команда страшно мене критикувала, ясна річ, не голосувала. Литвин тоді збирався бути ще Головою Верховної Ради і бути ще у Верховній Раді. Після того, як він пропустив цей термін, ця ідея стала симпатичнішою. Вони говорять: «Дуже класна ідея, давайте два терміни підряд не балотуватися».

Чи, я чую, всі партії зараз підтримують заборону реклами алкоголю і тютюну на місцях зовнішньої реклами. Я три роки вмирав за цей проект. Дійшов до другого читання, перейшли на третє і голосування було здебільшого в 226 голосів.

Я вважаю, що роботи у мене достатньо і я буду її робить. Я би сказав, що на сьогоднішній день отака ніби більш шапкозакидательська, революційна робота – змінити Україну за два роки. Я думаю, що ми пройшли це після помаранчевого Майдану і зрозуміли, що ні суспільство, ні політики при теперішньому форматі не готові до того, щоб країну за кілька років зробити інакшою. Суспільство цього не хоче робити. І, очевидно, ми революційним шляхом точно не підемо.

Сергій Рахманін: Поживемо – побачимо. Ви зауважили, що Ви – самостійна людина і можете дозволити собі говорити те, про що думаєте, вважаєте за потрібне. Уявімо собі, що стало неймовірне: Блок Юлії Тимошенко і пропрезидентська сила домовилися про єдиного кандидата на виборах Київського міського голови, і цим кандидатом є Олександр Омельченко. Микола Томенко дозволить собі публічно критикувати в разі, якщо він не погодиться? І чи погодиться він з такою кандидатурою?

Микола Томенко: До моменту прийняття рішення я буду категорично проти, тому що я вважаю, що ми так повертаємося в минуле. Як я казав у Верховній Раді, і заступники деякі Омельченка, які працюють у Верховній Раді, їм не подобалося. Вони казали: «Якщо з такої трошки іронічної точки зору подивитися, можливо, це і не найгірша характеристика». Я казав, чим відрізняється команда Черновецького від команди Омельченка: команда Омельченка крала дуже багато, але при цьому соромилася і червоніла.

А команда Чернівецького нагло краде і розповідає, що вона працює для киян. Відмінність лише в цьому. Для мене різниці немає: чи будуть красти залишки земель, червоніючи, чи не червоніючи. Тому я категоричний противник і самої форми. Тобто Омельченко був корисний після такого «бєзпрєдєла» Косаківського, коли, взагалі, не було системи управління в місті Києві. І він був доброю альтернативою Суркісу, який хотів створити плацдарм – тоді, коли він був політичним діячем – плацдарм для президентських виборів Кучми. Я один з тих, хто цього не допустив. Далі він став таким же, як і Кучма. Тобто світоглядно, дійсно, в один рік, в один місяць, один день дуже подібними.

Тому є дві альтернативи. Я все зроблю, щоб це була нова людина. А якщо так буде, то я точно не буду агітувати за таку людину. Очевидно, всі політичні партії скажуть, що є єдине рішення, – я поїду в інше місто агітувати за іншого кандидата в мери.

Сергій Рахманін: Питання, яке багатьох цікавить. Ви добре знаєте цих двох людей – Омельченка і Луценка. Всі чомусь переконані, принаймні Юрій Віталійович всіх переконує, що Омельченко обіцяв його підтримати в разі, якщо Луценко буде кандидувати на посаду мера столиці.

Особисто Ви вірте, що Омельченко може підтримати Луценка, навіть якщо його кандидатура буде погоджена як кандидатура єдиного кандидата в мери? От Пилипишин – керівник Шевченківського району столиці, який тиждень тому був в цій студії, він сказав, що він теж непогано знає Сан Санича – Сан Санич не вміє бути другим, нікого підтримувати не буде.

Микола Томенко: Я давно не спілкувався з Олександром Омельченком. Але на той момент, коли спілкувався, ми мали серйозні дискусії, наприклад, з приводу виборчої кампанії 2006 року. І характер спілкування зводився до того, що Олександр Олександрович бачив теоретично, він казав, більш серйозну фігуру, не набагато, трішечки – це Юлію Тимошенко. Все решта, він казав, не можна поряд з ним вставати.

Якщо його точка зору не змінилася, то він тільки сам з собою буде домовлятися. Можливо, в цей момент, коли він був поза владою, він, дійсно, серйозно змінився. Я з ним не спілкувався в цей період. Але я, напевно, з Пилипишиним би погодився, що сьогодні для Омельченка важливо повернутися в політику, і він іде на поступки. Якщо він повернеться в політику, не факт, що він буде витримувати той формат домовленості.

Тим більше, важливіше ще інша обставина: я так розумію, що, передовсім, домовленості були персональними між Луценком і Омельченком, але домовленості не були командними між такою великою і непростою командою «Нашою Україною – Народною самообороною». І точно не було домовленості з БЮТом.

Сергій Рахманін: Це давня українська традиція – домовлятися між особами, а не між політичними силами. Хочеться поставити одне запитання. Ви були одним із небагатьох українських політиків, які ще рік тому вірили, що можливі дочасні вибори. Тому у мене питання таке: коли відбудуться наступні дострокові парламентські вибори?

Микола Томенко: Я можу одне сказати, практично те саме, що я говорив і раніше, що поки що виглядає таким чином, що імовірність і наступних президентських, і наступних парламентських виборів раніше уставленого терміну досить висока.

Точніше, ще я б так сказав: виборів до органів місцевого самоврядування, до наступного вже нового парламенту і президентських виборів будуть скоріше, ніж це передбачено терміном. Тому що поки що я не бачу по психології, по динаміці виборчої кампанії, що ситуація зміниться так, що буде довго стабільною.

Скоріше, цей конфлікт перенесений, відтермінований, але він зірветься через місяць, півмісяця, через рік. І що буде наслідком? Дострокові місцеві вибори, можливо, як менше зло спочатку. Можливо, пізніше виллється у дострокові президентські вибори. Тобто я не вважаю, що так, як ідуть сьогодні вибори, вони знімуть системний конфлікт в українському суспільстві, який скаже нам: «Все, хлопці, відпочивайте. Наступні вибори через 4 роки, наприклад, Президента і до органів місцевого самоврядування, а наступні парламентські – через 5 років». Думаю, всі вибори будуть набагато раніше.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG