Більшість з тих, хто залишається в Іраку, опиняються перед небезпекою для їхнього життя, перед величезними труднощами виживання в щоденній боротьбі. Ще дивно, що чимало пересічних громадян країни кажуть, що миті щастя у їхньому житті стали рідкісним явищем. Так що означає бути щасливим у сьогоднішньому Іраку?
Алі, житель Багдада, з доброю освітою, у свої понад 30 років, каже, що шукає щастя у пост-саддамівському Іракові. Але, за його словами, безпека у цей неспокійний час зачіпає чи не всі аспекти життя, що робить щастя лише емоційною миттю: «Щастя полишає жителів Іраку. Я сумніваюся, що є якийсь громадянин країни, який може почувати себе дійсно щасливим. Щастя підкріплюється стабільністю в країні, безпекою, коли головні потреби людини та її запити є доступними. Під цим я розумію елементарне: доступність води, електроенергії. Все це нині пішло в небуття. Ми молимося Богові про усміхнені, щасливі обличчя жителів Іраку».
Анвар, інший житель столиці Іраку, за 40 років, каже, що руйнування країни, її економіки принесли йому падіння платні до менше аніж 6 доларів у день і родина його бідує: «Кому даєш ці гроші? За бензин, за електроенергію чи ще десь. І сам залишаєшся ні з чим. Навіть одяг наш нині не такий, як у нормальних людей. Наприклад, коли мій син закінчив навчальний рік у школі, я не мав змоги йому навіть якийсь подарунок купити, щоб він почував себе хоч якось щасливим. Хіба що шоколадку, і це все. Про якісь іграшки для нього на час літніх канікул і мова не йде».
Навіть весільна процесія стала вимушеним явищем
Люди розповідають, що розкол країни, щоденні терористичні акти змушують людей ризикувати їхнім життям на шляху до роботи. Професори часто із-за проблем з безпекою пропускають лекції в університетах. А що вже говорити про студентів! Навіть весільна процесія стала вимушеним явищем, бо люди бояться терористів, які приєднавшись до натовпу щасливих людей, будуть їх убивати, називаючи процесію блюзнірством, не відповідним ісламським заповідям.
Навіть такі маленькі радощі, як успіх іракської футбольної команди на азійській першості в Куала-Лумпурі /Малайзія/, коли вона перемогла в півфіналі 25 червня Південну Корею, була зіпсована кривавим терактом. Загинуло тоді понад 50 осіб.
І днями один з найкривавіших терактів ні Півночі Іраку, де загинуло щонайменше 400 людей, засвідчив, що громадяни країни й надалі залишаються щодня під тиском страху за життя.
Один житель столиці, який не захотів щоб називали навіть його ім’я, каже Радіо Свобода: «Навіть ті , хто залишає Ірак і їде в еміграцію, не знаходять справжнього щастя, бо перебування за межами вітчизни, далеко від рідних не може залікувати їхні рани і змусити забути про Ірак. Хіба можна бути щасливими у вигнанні?»
Нагадаємо, що понад 2 мільйони іракців покинули країну упродовж цієї війни, яка розпочалася у 2003 році.
Алі, житель Багдада, з доброю освітою, у свої понад 30 років, каже, що шукає щастя у пост-саддамівському Іракові. Але, за його словами, безпека у цей неспокійний час зачіпає чи не всі аспекти життя, що робить щастя лише емоційною миттю: «Щастя полишає жителів Іраку. Я сумніваюся, що є якийсь громадянин країни, який може почувати себе дійсно щасливим. Щастя підкріплюється стабільністю в країні, безпекою, коли головні потреби людини та її запити є доступними. Під цим я розумію елементарне: доступність води, електроенергії. Все це нині пішло в небуття. Ми молимося Богові про усміхнені, щасливі обличчя жителів Іраку».
Анвар, інший житель столиці Іраку, за 40 років, каже, що руйнування країни, її економіки принесли йому падіння платні до менше аніж 6 доларів у день і родина його бідує: «Кому даєш ці гроші? За бензин, за електроенергію чи ще десь. І сам залишаєшся ні з чим. Навіть одяг наш нині не такий, як у нормальних людей. Наприклад, коли мій син закінчив навчальний рік у школі, я не мав змоги йому навіть якийсь подарунок купити, щоб він почував себе хоч якось щасливим. Хіба що шоколадку, і це все. Про якісь іграшки для нього на час літніх канікул і мова не йде».
Навіть весільна процесія стала вимушеним явищем
Люди розповідають, що розкол країни, щоденні терористичні акти змушують людей ризикувати їхнім життям на шляху до роботи. Професори часто із-за проблем з безпекою пропускають лекції в університетах. А що вже говорити про студентів! Навіть весільна процесія стала вимушеним явищем, бо люди бояться терористів, які приєднавшись до натовпу щасливих людей, будуть їх убивати, називаючи процесію блюзнірством, не відповідним ісламським заповідям.
Навіть такі маленькі радощі, як успіх іракської футбольної команди на азійській першості в Куала-Лумпурі /Малайзія/, коли вона перемогла в півфіналі 25 червня Південну Корею, була зіпсована кривавим терактом. Загинуло тоді понад 50 осіб.
І днями один з найкривавіших терактів ні Півночі Іраку, де загинуло щонайменше 400 людей, засвідчив, що громадяни країни й надалі залишаються щодня під тиском страху за життя.
Один житель столиці, який не захотів щоб називали навіть його ім’я, каже Радіо Свобода: «Навіть ті , хто залишає Ірак і їде в еміграцію, не знаходять справжнього щастя, бо перебування за межами вітчизни, далеко від рідних не може залікувати їхні рани і змусити забути про Ірак. Хіба можна бути щасливими у вигнанні?»
Нагадаємо, що понад 2 мільйони іракців покинули країну упродовж цієї війни, яка розпочалася у 2003 році.