Незважаючи на те, що пані Іванна Мащак називає себе аматоркою мистецтва, її соковиті акварелі неодноразово виставлялися в Челсі, Портобелло та інших місцях Лондона.
Звичайно, її життя перед приїздом до Великої Британії 1965 року нудним не було, але було воно надзвичайно важким та небезпечним. Комунізм коштував їй страшних випробувань, і треба було мати її дух,щоб пережити й вижити.
Пані Мащак мала 14 років, коли почалася Друга світова війна. Коли ж вона закінчилася, незважаючи на те, що вона жила з польського боку Бугу, її після однієї з облав, які влаштовували на українські села спільно радянські та польські війська, заарештували і кинули у в’язницю – спершу у Сокалі, а потім у Львові. Жодних пояснень причин арешту не дали, але невдовзі відпустили й повернули до Польщі.
10 років таборів за співпрацю з УПА
Відтак у перебігу операції «Вісла» її родину 1947 року було переселено на землі, які перейшли до Польщі від Німеччини після війни. Метою цього масового переселення було позбавити прикордонні з Радянською Україною землі у Польщі переважно українського населення, яке давало величезну підтримку українському підпіллю й боролося за незалежну українську державу.
Іванна Мащак зазначила: «Сталін це інспірував разом із польським урядом. У той час вивезли цілу Лемківщину і Холмщину, всі прикордонні села. Нас вивезли на Ольштинщину в червні, а в січні того ж таки року мене заарештували уже польські власті і в 1948 року передали совєтським властям».
Після «слідства» в підвалах НКВД у Києві так зване «Особоє совєщаніє» засудило її до 10 років таборів за співпрацю з Українською повстанською армією. Її відправили на Колиму, де спершу вона працювала в уранових копальнях.
Іванна Мащак: «То був «нормальний» концлаґер. Я там працювала на різних роботах – на дорогах, на лісоповалі. Тоді в 1954 році мене з тайги перевезли до Маґадану, звідти я ненадовго потрапила на сінокоси. Звідти нарешті мене взяли на материк, до Потьми».
Пані Мащак вважає, що їй пощастило: вона сиділа в таборах для політичних в''язнів-іноземців, бо була громадянкою Польщі. Тому їй майже не доводилося перетинатися з карними злочинцями. Також вона згадує, що українок в таборах була більшість.
Зустріла на етапі рідного брата
Вона нічого не знала ні про події на волі, ні про членів родини, і лише в самому кінці строку зустріла на етапі рідного брата, з яким кілька хвилин вдалося подивитися одне на одного здаля. Смерть Сталіна сприяла її звільненню достроково 1955 року.
Вона повернулася до Польщі, де працювала в бібліотеці, а 1965 року легально виїхала до Британії. Вона вважає, що потрібний суд над сталінізмом на кшталт Нюрнберґського процесу над нацизмом. Натомість, як заначає пані Мащак, в Україні нині бачимо іншу картину.
Іванна Мащак: «Український уряд досі не визнає УПА, не визнає того руху, що був тоді, нічого про це не говорить. Практично, ми вимираємо, й історія бідніє від того. Покоління, яке народилося вже в незалежній Україні, дуже мало про це знає».