Ведучий: Зиновій Фрис(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Зиновій Фрис: Як в Тернополі святкують День Незалежності?
Пані Любов (Тернопіль): Я сказала б, що з дуже великим ентузіазмом. Дуже багато всіляких заходів. Але інша справа, що діється в людей у душах?
В силу своєї професії мені часто доводиться спілкуватися з людьми, і ми проводимо такі опитування на різноманітні теми, в тому числі і політичні, і соціальні. Я проводила опитування і можу сказати з упевненістю, що 99% тернопілян не дуже задоволені тим, що ми маємо на сьогоднішній день з цією так званою( так і кажуть— "з так званою") незалежністю. А для Вас особисто вона також “так звана”?
Пані Любов (Тернопіль): Я також з цього народу. Я, наприклад, не відчула великих позитивних змін.
Я можу сказати як мама двох дітей, як просто жінка, яка виховує цих двох дітей сама, тому що чоловік, на жаль, помер, то дуже важко сьогодні прожити, зважаючи на те, які дороговартісні комунальні послуги.
Мої дві донечки ходять до школи, то наскільки це витратно. Я маю на увазі, що не лише там підручники, шкільна форма... Всі батьки мене підтримають – вони знають, наскільки сьогодні складні видатки. От у мене дитина- випускниця, то це особливо відчувається.
Якщо людина працює, наприклад, на державній посаді, не маючи додаткових заробітків, вижити сьогодні надто складно. А ще якщо врахувати ціни сьогоднішні, то дуже.
Що б хотілося сказати Вам напередодні Дня Незалежності?
Пані Наталя (Київ): Хотілося б мені доброго життя для всієї країни.
Хто перешкоджає? Чия вина в тому, що немає того життя, на Вашу думку, якого всі так чекали, чекають і, очевидно, будуть ще чекати?
Пані Наталя (Київ): Чесно кажучи, не можу відповісти на це питання.
Якщо послухати нашу владу, всю владу, геть усю, то всі для народу і всі за народ.
Але Ви бачите якусь одну причину того, чому сьогодні в Україні немає того рівня життя, немає того, чого очікували і в час, коли проголошувалася незалежність, і зараз? В чому справа?
Пані Наталя (Київ): Якби я могла Вам відповісти, то я була б геніальним політиком або пані президентом.
Ну, я дивлюся на те, що зараз безкарність, безвідповідальність, а коли вже явно хтось попадається, то фраза, як закликання: “Це провокація!”
Люди ці, що зверху, зовсім не звертають на нас уваги. Я б, напевне, це швиденько поправила... Ви таки праві, що якби вони жили з нами в однакових умовах. Більше я нічого не можу сказати.
Скажіть, будь ласка, відбулося за 16 років незалежності релігійне відродження?
Отець Володимир, УАПЦ (Львівщина): Можна було б сказати такими загальними тезами, що це права, свободи, які гарантуються державою, демократичним устроєм, де формується, розвивається і живе вільна людина.
Але разом з тим хотів би додати, що незалежності не буває без свідомості належності до даного народу, а це його мова, це його велика культурна спадщина, це є історія християнська, історія віри, звичаїв, обряди – все це повинно формувати громадянина-патріота, який у свою чергу любить свій народ, свою матір-Україну і вірою та правдою служить їй, захищає цей суверенітет, незалежність держави.
Щодо другого Вашого питання, то я хотів би сказати так, що, знаєте, тих багато церков, які почалися будуватися, навіть уже на початку 2000-го року, вони завершені, вже є збудованими з допомогою Божою, з допомогою добрих людей.
Але, власне, можливо, нам хтось дорікне, що ті храми зараз є, напевне, напівпорожні, бо немає такого бажаного відвідування молоді. Але я бачу, що ця проблема може вирішитися, коли дійсно в цьому питанні буде допомагати нам держава.
Є в Україні Рада християнських церков. Якби обговорювалося питання, щоб священик мав правдивий доступ до школи, де могло б проводитися релігійне виховання нашого підростаючого покоління, нашої майбутньої нації.
Отче Володимире, мені доводилося чути, що за комуністів до церкви часом ходили більше, ніж ходять зараз, коли ніхто нікому не забороняє ходити до церкви, вірити в Бога.
Ви бачите якусь основну причину того, чому мало ходять до церкви?
Отець Володимир, УАПЦ (Львівщина): Пане Зиновію, я вже сказав, чому молодь мало ходить, тому що немає того християнського виховання, можливо, воно є мале в родині, але воно повинно бути на тому рівні, щоб дійсно в школі був присутній священик, який міг би дати професійно ці знання молоді.
З того і формується та людина свідома, людина добра, правдива, чесна, яка потім, незважаючи на те, на якому вона була б щаблі державної влади, міської, то вона буде дійсно на тому місці служити народові.
