Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:34

Здобутки і поразки за роки Незалежності


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Гості Свободи: Доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал, доктор філософських наук, заступник директора інституту соціології НАН України Євген Головаха.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

Зиновій Фрис:: Чого так і не здобула Україна за 16 років Незалежності?

Юрій Шаповал: Я коротко сказав би, що ми ще маємо неукраїнську або напівукраїнську державу, оскільки, як ви добре пам’ятаєте, напевне, в серпні 1991 року незалежність отримала УРСР.

Євген Головаха: Я думаю, що та незалежність, яка була 16 років, її іноді навіть називають випадковою, оскільки багато хто з тих, хто її проголошував, навіть не здогадувався, що він це буде робити.

Але вже зараз можна констатувати, що переважна більшість з тих, хто створював цю державність, все ж таки переконані, що це не випадковість, що Україна довела все ж таки, що вона може існувати як самостійна держава, що може існувати у громадянському мирі, що вона може підтримувати відносно демократичну політичну систему, хоча й досить суперечливу, і що в неї є досить цікава перспектива і в Європі, і в світі.

Зиновій Фрис: Пане Шаповал, те, що відбувається сьогодні, на 16-му році незалежності, то це несподіванка, це дуже щось серйозне, а чи це така собі легенька хвороба перехідного періоду?

Юрій Шаповал: Я не хочу тут виглядати, як фаталіст, але хочу підкреслити, що те, що сьогодні відбувається, з моєї точки зору як історика, можливо, я помиляюся, це є закономірні речі, це є, якщо хочете певною мірою розплата за те, що ми мали, починаючи з доби Президента Леоніда Кравчука, першого Президента всенародно обраного, до речі, хочу це підкреслити.

Те, що ми маємо сьогоднішню конфронтацію, маємо протистояння, то все це насправді, якщо сказати дуже коротко, то це і є становлення чи процес становлення української державності, який все ще триває.

Так і мусить бути.

Ми, власне кажучи, не мали своєї еліти в повному сенсі, в 100% розумінні цього поняття. Те, що ми бачимо зараз, це є, власне кажучи, такий болісний, суперечливий дуже, неоднозначний, може, за своїми наслідками, але це все-таки є процес виховання, формування цієї еліти. Це для мене є найважливіше.

З іншого боку, ми маємо процес становлення українського громадянства, українського суспільства. Теж, до речі, дуже непростий процес.

Оці дві тенденції, вони, на превеликий жаль, з моєї точки зору, не завжди перетинаються. Це, ніби, два паралельні світи, знаєте. Мені як історику, як громадянину, зрештою, хотілося б, щоби якраз ці процеси десь перетиналися, взаємозалежними були.

Я думаю, що це проблема сьогодення.

Пане Головаха, а може, Україна має не ту політичну еліту на 16-му році незалежності?

Євген Головаха: Я думаю, що вона має саме ту, на яку заслуговує.

Це дуже крихітний період. Було б досить смішно оцінювати його як період, за який можна створити і еліту нормальну, і демократичну систему, і економіку, і все те, чого б хотілося.

Зрозуміло, що ми живемо в реальному сьогоденні і хотіли, щоб все було краще.

Я думаю, що це дуже добре, що у нас така конфронтація. Тут я можу навіть не жалкувати. Якби у нас її не було, то ми пішли б гіршим шляхом.

Ми бачимо, що деякі наші сусіди йдуть, коли там же знов відтворюється радянські стереотипи: всі голосують одностайно, опозиції немає, конфронтації немає, все добре. Але немає й життя.

І це, мені здається, одна з дуже важливих рис України все-таки вона постійно відтворює можливість висловлювати різні точки зору.

Юрій Шаповал: Так, висловлювати різні точки зору.

Євген Головаха: Це наше велике надбання. Це і є ознака нашої перспективи. Це перше.

По-друге, ви розумієте, це дуже поступовий процес. Якщо, скажімо, в 1992-1993 році тільки 37% громадян України ідентифікували себе як громадяни України, а 20% як громадяни СРСР, то, скажімо, 15 років і вже більше половини громадян ідентифікують себе перш за все як громадяни України і тільки 6-7% того, вже бувшого, СРСР.

Розумієте, поступово, дуже поступово процес створення саме громадянського суспільства, саме політичної нації в Україні, він здійснюється. Але це велика перспектива на майбутнє.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG