Абдула Ґюль«Times» зазначає: «Досить промовистою була відсутність на церемонії виголошення присяги дружини Ґюля Гайруніси, що порушила прийняті правила перед лицем постійної критики через те, що вона з’являється на публіці в мусульманській хустці. Керівники армії теж залишилися поза церемонією. Вибори вітав Європейський Союз, який сказав, що переговори щодо членства Туреччини в ЄС можуть одержати новий імпульс.»
«Він точно не є радикалом»
Чеське видання «Respekt» називає Абдулу Ґюля «добрим ісламістом» та «ісламським демократом»: «Він точно не є радикалом. Хоча він відверто відданий релігійному корінню Партії справедливості і розвитку, одним із засновників якої він є, Ґюль спростовує закиди опозиції у тому, наче його метою є встановити ісламський режим у Туреччині. За 5 років після приходу до влади Ґюль та його колеги доклали більше зусиль для проєвропейських демократичних реформ, ніж будь-яка зі світських партій доклала за кілька десятків років».
А угорська «Népszabadság» коментує: «Вибори одинадцятого президента сучасної Турецької Республіки відкривають новий розділ історії країни. Попередні президенти цієї підкреслено світської держави завжди були рішучими прибічниками засновника республіки Кемаля Ататюрка». Відтак газета зазначає: «Позаяк президента обирає парламент, він має обмежені повноваження. Одначе, він може блокувати проходження нових законів, а також, згідно з конституцією, він є верховним головнокомандувачем збройних сил».
«Туреччина може сподіватися стати прикладом для всього мусульманського світу»
Іспанська «El País» вважає аномалією не той факт, що колишній ісламіст обраний президентом, а те, що військові мають такий великий вплив у Туреччині: «Ці вибори відображають соціальну реальність країни, яку, згідно з опитуваннями громадської думки, не турбує хустка на голові дружини президента».
А швейцарська «Le Temps» вважає, що Партія справедливості і розвитку виграла: «Вона ось-ось стане великою право-центристською силою, що поважає державні інститути, – мусульманський еквівалент європейських християнсько-демократичних партій. Таким чином, Туреччина може сподіватися стати прикладом для всього мусульманського світу».