Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 11:52

Квартирне питання: чи є світло в кінці тунелю?


Ірина Біла Слухати:


Ірина Біла: Статистика засвідчує, що понад 40% українських родин проживають на площі нижче санітарної норми. Кому і наскільки доступне сьогодні житло в Новій Україні? Чому українці не поспішають в банки за іпотечними кредитами? І чи доступне соціальне житло?

Жити в тісняві, постійно відчуваючи незручності і мріяти про власний куток – це про родину Соловоненків. 6 осіб на 30 квадратних метрах. І тьмяні надії на покращення житлових умов. Купувати навіть в кредит задорого, а чекати в черзі на соціальне житло малоперспективно.

Більше житловими проблемами родини Соловоненків цікавилася кореспондентка Радіо Свобода Марічка Набока.

Марічка Набока: У сім’ї Соловоненків четверо дітей. Родина живе у двокімнатній квартирі звичайної “хрущовки”.

Тетяна Соловоненко: У нашій квартирі, яка складає 29 квадратних метрів жилої площі, проживає 6 осіб, з них я з чоловіком та четверо дітей: син чоловіка, якому 15 років, двоє моїх дітей, яким по 13 років, і в нас чадо маленьке, якому 6 місяців. А ще двоє котів – це наші улюбленці.

Марічка Набока: Мама Тетяна показує, щоб, наприклад, відкрити шафу, ліжечко маленького Богданчика доводиться возити по всій квартирі.

Перспектив змінити помешкання мало. Зарплата батьків у сумі складає 3 тисячі гривень. Цього заледве вистачає на харчі та одяг і на квартплату. Мама працює в поліклініці, батько водієм.

Взяти кредит дорого – відсотки надто великі. Доводиться стояти в черзі на соціальне житло, але надії на нього доволі примарні.

Тетяна Соловоненко: Купити квартиру ми не в змозі. Стоїмо на черзі. Але коли ми її отримаємо, то це питання дуже великого часу, можливо, вже й діти повиростають.

У 35-тисячній якійсь пільговій черзі в Дніпровському районі. Минулого року десь близько тисячі людей, які стоять на черзі, отримали квартири в районі.

Марічка Набока: Єдина донька в сім’ї, Катерина, доглядає малого братика. Вона сподівається, що коли той підросте, їй вже не доведеться ділити кімнату з двома дорослими хлопчаками.

Катерина Соловоненко (переклад): Хочеться квартиру, щоб вранці ніхто не чіплявся, зібратися спокійно в школу і піти.

Марічка Набока: Сусіди-п’яниці також не створюють атмосфери для здорового сну.

На прощання Тетяна бідкається, що сімейних вечер у них не буває. Шестиметрова кухня ледь вміщує навіть півсім’ї.

Ірина Біла: Лише 7-8% українців можуть взяти іпотечний кредит на квартиру. Так кажуть у Державному фонді сприяння житловому будівництву. Ріелтори наводять вагомішу цифру – до 40%.

І все ж вона суттєво відрізняється від кількості охочих скористатися іпотечним кредитом у Західній Європі та США. Там майже 90% купують нерухомість лише завдяки кредитам.

Причина прохолодного ставлення українців до позик – це надто великі відсотки. У гривні 18-19%, а в доларах 14-15%. Тому більшість, а саме 80% тих, хто наважився взяти кредит, надають перевагу іноземній валюті.

Особливо проблемно з житлом у Києві, де ціни на нього зростають мало не щомісяця.

Нещодавно моя київська колега Тетяна Ярмощук і собі вирішила прицінитися до вартості столичного житла.

Тетяна Ярмощук: Алло! Добрий день!

Жінка (переклад): Добрий день!

Тетяна Ярмощук: Я з приводу однокімнатної квартири на вулиці Білоруській.

Жінка: Є квартира.

Тетяна Ярмощук: А що це за квартира?

Жінка: Це однокімнатна квартира під ремонт.

Тетяна Ярмощук: Торг умісний?

Жінка: В принципі ні.

Тетяна Ярмощук: 110 тисяч – це остаточна ціна, так?

Жінка: Так.

Тетяна Ярмощук: Загальна площа цієї квартири 32 квадратних метри. Розташована вона неподалік станції метро Лук’янівська.

За словами брокера Євгена Кравчука, наразі на ринку столичної нерухомості спостерігається стагнація, ціни стрімко не зростають, однак і не падають.

Євген Кравчук: Вниз вони вже йшли з зими. І то йшли вниз не на центральні райони і не на елітне житло, на звичайне житло, на “хрущовки". Зараз вони стабілізувалися, хоча ринок, я вважаю, стоїть.

Покупець, от я мав за це літо справу з трьома, жоден не має своїх грошей. Всі беруть кредити.

Тетяна Ярмощук: Наразі однокімнатна квартира на вторинному ринку в не надто віддалених від центру районах, приміром на Лук’янівці чи Оболоні, коштує щонайменше 90 тисяч доларів, двокімнатна від 130.

Якщо ж вдасться знайти квартиру без посередників, то вважайте, що вам пощастило. В іншому випадку доведеться платити відсотки ще й брокеру. Нині вартість ріелторських послуг коливається від 2,5% до 5%.

Здача ж квартир у Києві сьогодні — надприбутковий бізнес. Оренда однокімнатної квартири неподалік метро і в нормальному стані коштує від 300 до 500 доларів, а вартість кімнати з господарем близько 150 у.о.

Ірина Біла: Зарубіжні експерти дослідили, що столиця України за темпами росту на житло посідає друге місце у Східній Європі. Після Москви. В результаті, скажімо, якщо мешканцю Берліна необхідно для купівлі однокімнатної квартири три річних зарплати, жителю Праги 6, то киянину знадобиться 30 років.

Утім, у Києві, здаючи квартиру, власники можуть жити лише з оренди. Нині найменша сума найму квартири у столиці лише у спальних районах починається від 300 доларів.

Але недооцінювати житлову проблему в інших містах України також не варто, переконана дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юля Рацибарська.

Юлія Рацибарська: Понад 80 тисяч сімей на Дніпропетровщині, за офіційними даними, потребують житла. Це майже десять відсотків населення. Більшість із них наймають помешкання або туляться в гуртожитках.

Мій знайомий Дмитро прожив у гуртожитку 7 років, тепер підзбирав грошей і наважився на житловий кредит. Середня зарплата на Дніпропетровщині — півтори тисячі гривень, а щоб узяти банківську позику на купівлю квартири, каже хлопець, треба отримувати утричі більше.

Дмитро: Щоб узяти кредит в банку, треба мати стабільний дохід на родину не менше тисячі доларів.

Варіант знайти без агентства не реально, переплачувати за послуги агентства з нерухомості — це ще не менше 2 тисяч доларів, не говорячи вже, скільки треба, коли оформляються папери на надання кредиту. Квартири продовжують рости в ціні.

Доки вирішувалось питання з одним варіантом, квартири за кілька тижнів подорожчали на кілька тисяч доларів.

Юлія Рацибарська: Ціни на житло у Дніпропетровську, справді, ростуть стрімко. Торік двокімнатну квартиру в хорошому районі можна було придбати за 50 тисяч доларів, цього літа за 80-100 тисяч.

Експерти пов’язують це зі зростанням ціни на землю, сировину та будматеріали - за рік на 20%.

Директор ріелторської агенції Сергій Маласай працює у галузі нерухомості більше десяти років. Каже, зниження цін на ринку житла можна не чекати:

Сергій Маласай: Різкого “обвалу” цін не передбачається у найближчому майбутньому. Єдине, це є загроза того, що банки перестануть давати валютні кредити. І я не знаю, як відреагує ринок на кредити гривневі, відсоткові ставки на які сьогодні вищі.

Юлія Рацибарська: Експертам важко наразі говорити, наскільки зросте ціна житла найближчим часом. На ситуацію на ринку нерухомості можуть вплинути передвиборчі і післявиборчі події, переконаний директор іншої агенції з нерухомості Юрій Алексєєв.

Юрій Алексєєв: От саме у момент якихось змін люди якраз обирають той спосіб капіталовкладення, який, на їхню думку, якийсь гарантований. Тому що людина, яка купує квартиру, навіть якщо вона її не використовує і в ній не живе, може заробляти шляхом її здачі в оренду і завдяки постійному зростанню ціни на цю нерухомість.

Юлія Рацибарська: Між тим для тисяч дніпропетровців придбання житла — не спосіб заробити чи принаймні не втратити гроші. Їм потрібен просто власний дах над головою.

Цього року обласна влада взялася за реалізацію широкомасштабної програми соціального житла. За 20 років, як розрахували експерти, житла такої категорії у Дніпропетровську буде багато.

Говорить розробник Генерального плану розвитку Дніпропетровська, директор інституту «Діпромісто» Юрій Білокінь.

Юрій Білокінь: Програма житлового будівництва передбачає збільшення житлового фонду на 6 млн. кв. м, з них 17% — це соціальне житло.

Юлія Рацибарська: Як вдасться досягти такого показника, ні влада, ні експерти поки не кажуть. Цього року у рамках програми “Соціальне житло” у місті не ввели в експлуатацію жодного квадратного метра.

Ірина Біла: У Луганську ціни на житло стабільно зростають упродовж останніх трьох років. У невеличких районних містечках житло тільки починає дорожчати. Процес дивним чином збігся з початком безкоштовної роздачі порожніх квартир. Докладніше луганський кореспондент Радіо Свобода Ярослав Гребенюк.

Ярослав Гребенюк: У безперспективних раніше шахтарських містах Луганської області житло почало дорожчати. Наприклад, у Красному Лучі з початку року ціни піднялись майже у півтора раза.

Ще рік тому придбати квартиру можна було трохи не за сплату самих комунальних боргів. Сьогодні вартість однокімнатної квартири дійшла до 15 тисяч доларів.

Парадокс у тому, що у хороших районах того ж Красного Луча десятки квартир стоять порожніми.

Розповідає жителька відносно нового 3-го мікрорайону Марина Дроздова.

Марина Дроздова: 36-й дім взагалі без опалювання залишився, бо, вважай, третина жильців відсутня, квартири порожні стоять. І в 12–му будинку теж багато вікон стоять з вибитими шибками. Взимку часто можна побачити, як бомжі то у таке вікно залазять, то у підвал.

Ярослав Гребенюк: Звісно, від бомжів комунальних платежів не дочекаєшся. Міська влада збирається відчужувати кинуте житло та заселяти в помешкання нових жильців.

Краснолуцьке керівництво анонсувало початок цієї кампанії наприкінці минулого року.

В інших містах Луганщини також почали роздавати залишені квартири. Нового житла там не будували з кінця вісімдесятих, а у черзі за квартирами стоять тисячі людей.

Розповідає помічник заступника голови Луганської обласної держадміністрації Олександр Кадишев:

Олександр Кадишев: За законодавством, питання про кинуті квартири вирішуються на місцевому рівні. Місцева влада сама приймає рішення та видає порожні квартири черговикам з підписанням договору про те, що нові жильці житло відремонтують. Це практикується в Стаханові, Кіровську, Брянці, Молодогвардійську, Суходольську, Краснодоні.

Ярослав Гребенюк: Чому житло стало дорожчати, не розуміють ані жителі шахтарських міст, ані посадовці. Проте в світлі раптового подорожчання житлової площі існує ймовірність, що місцева влада обере не благодійність, а поповнення бюджету. Замість безкоштовної передачі людям відчужені квартири можуть, наприклад, виставити на аукціон.

Ірина Біла: Найбільша мрія, і не лише українців, – це власний будиночок. Нехай він не вражатиме розмірами та сучасним оснащенням, проте свій. Власний ганок, власне подвір’я і незалежність від музичних уподобань і потужності голосових зв’язок сусідів поверхом вище.

Дотепники зауважують, що квартира – це приміщення, в якому після вимкнення телевізора ви переконуєтеся, що слухали телевізор сусіда.

Закарпаття – це регіон, де багато хто зміг втілити мрію про особистий будинок. Майже половина тамтешніх жителів – це власники індивідуального житла.

Більше про його особливості знає кореспондентка Радіо Свобода в Ужгороді Надія Петрів.

Надія Петрів: За радянських часів Закарпаття відрізнялося від інших регіонів України тим, що майже 50 відсотків житлового будівництва в області становило будівництво індивідуальне. Цьому сприяло те, що край переважно сільський, крім того, жити у тісній клітці, а не у власному будиночку в області вважалося непристойним.

Навіть зараз ці тенденції певною мірою зберігаються, як каже начальник управління економіки Закарпатської облдержадміністрації Віктор Погорєлов.

Віктор Погорєлов: Інвестори, які приходять в Закарпаття для будівництва житла, мають усвідомлювати, що мешканці регіону віддадуть перевагу невеликому будиночку перед апартаментами у багатоповерхівці. Тому у нас сьогодні така велика кількість приватного будівництва.

Сьогодні немає охочих купити чотирикімнатну квартиру, бо закарпатці воліють мати свій невеликий будиночок, ніж таку квартиру.

Надія Петрів: Минулого року Закарпаття за кількістю зданого в експлуатацію житла посіло перше місце в Україні. Щоправда, зараз не лише завдяки індивідуальному будівництву, а й через значну активність у регіоні низки вітчизняних будівельних компаній.

За словами Віктора Погорєлова, цього року темпи будівництва в Закарпатті зросли більше, ніж на 30 відсотків.

Віктор Погорєлов: Більше будуються там, де є виробництво, де є банки, кредити. Це, в основному, такі великі міста як Ужгород, Мукачево.

Надія Петрів: Спеціалісти кажуть, що Закарпаття не є винятком за активізацією житлового будівництва в Україні, такі тенденції спостерігаються всюди. Але якщо по інших регіонах певною мірою спадає інтерес до придбання такої нерухомості, то в області, навпаки, постійно зростає.

Будівельники кажуть, що житло в Закарпатті скуповують вихідці з центральної та східної України, в першу чергу на їх вибір впливає екологічність регіону. Хоча є ще один дуже привабливий фактор, як каже директор однієї з місцевих будівельних організації Олексій Кіндрат.

Олексій Кіндрат: З 1 січня 2008 року Закарпаття межуватиме з країнами Шенгенського Союзу.

Надія Петрів: Керівник ще однієї потужної будівельної компанії Закарпаття Євген Олійник розповів Радіо Свобода, що квартири у збудованих ним будинках розкуповують ще на стадії зведення багатоповерхівки. Пан Олійник це пояснює в першу чергу зростанням добробуту населення і називає основну категорію покупців нового житла в області.

Євген Олійник: У нас купують певну кількість квартир ті люди, які виїжджають на заробітки і працюють в Італії, Португалії, в Росії. Вони приїжджають, вони жваво цікавляться по телефонах, як триває будівництво.

Надія Петрів: Проте чимало закарпатців дивуються: ви будуєте, але для кого?

32-річна ужгородка Валерія побоюється, що незабаром у рідному місті не залишиться корінних ужгородців, усе заполонять приїжджі та іноземці. Валерія має вищу освіту і працює в державній установі, але не уявляє, як придбати житло.

Валерія: Подивишся, то, справді, будується все, але для кого? Я для себе чомусь варіанту не бачу.

Надія Петрів: За офіційними даними, в області потребують поліпшення житлових умов понад 15 тисяч родин. Скільки ще сімей буквально махнули рукою на державний облік, розуміючи, що за нинішніх умов все одно нічого від держави не дочекаєшся, навіть уявити важко.

Ірина Біла: Все, що мені потрібно, це кімната, де можна було б покласти капелюх і кількох друзів, - казала американська письменниця Дороті Паркер.

Хтозна як щодо друзів, але мрія мати власне помешкання, де місце було б не лише для власного капелюха, лишається наразі для більшості українців лише мрією. Тому й живуть кілька в одній малометражній квартирі. Вимушено. Адже відомо, що ніщо так не розділяє людей, як спільне житло.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG