Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 00:20

22 роки тому в концтаборі Кучино Пермської області помер великий український поет Василь Стус


Кирило Булкін Київ, 4 вересня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – 22 роки тому, в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, в концтаборі Кучино Пермської області помер Василь Стус. Сьогодні в Києві якихось заходів пам’яті поета не проводять – усе поглинув вир політичної боротьби. Проте і в цьому вирі варто згадати про життя, творчість, смерть і безсмертя великого сина України.

«Не побиваюсь за минулим, побитим шашіллю зневір. Високі думи промайнули, А по Таймиру – водовир Стражденних літ... Нехай. Не плачу».


Василь Стус
Василь Стус прожив 47 років. 13 з них – за ґратами та на засланні. Такий жертовний шлях був неминучий за його безкомпромісної вдачі й гордої відмови не лише йти на угоду з ворогами, а й навіть вдаватися до будь-яких хитрощів чи дипломатії. Попри тортури й страждання, у протистоянні з владою Стус почувався переможцем: на його боці була моральна правота, і будь-які спроби змусити Стуса зійти зі свого шляху були заздалегідь приречені. Це розуміла й влада. Перемогти цього супротивника вона не могла – могла лише знищити його.

Смерть поета

Співв’язень Стуса Василь Овсієнко припускає, що поет загинув не своєю смертю. «Там нари підвішуються. Увечері наглядач каже в’язневі, котрий сидить у карцері: «Дєржи нари!» Він мусить їх узяти, а наглядач із коридору виймає шворня, і вони опадають. А табуретка ж-то прикована саме під цими нарами! І дуже можливо так: що наглядач несподівано вийняв цього шворня, нари упали (а вони важкі) і ото ті нари могли вдарити Стуса по голові, і цього було достатньо – знесиленому, знеможеному, щоб його вбити».

Син Василя Стуса, Дмитро, підтверджує, що його батька поховали поспіхом, немовби намагаючись приховати сліди злочину. «Мабуть, 6-го ввечері ми там були. У нас, – кажуть, – немає де зберігати, тому ми поховали. Нас потім, ввечері, відвезли вже на могилу, і все, що врізалось мені дуже сильно в пам’ять – це мама, яка пролежала на цій землі, яка вже встигла підсохнути. Тобто, його очевидно, закопали не того дня, а майже відразу».

Повернення трьох додому

1989 року український «Меморіал» разом з родичами загиблих політв’язнів добився від тоді ще радянської влади дозволу перевезти до Києва тлінні рештки українських політв’язнів Стуса, Литвина та Тихого. Перепоховання перетворилося на багатотисячну процесію, якої «перебудовна» Україна ще не бачила. Відтоді Стус став символом визвольної боротьби.

Проте друг Василя Стуса, багаторічний політв’язень – письменник і філософ Євген Сверстюк стверджує: вірші поета невіддільні від його біографії, але найважливіше в постаті Стуса – саме його творчість. «Серед поетів ХХ століття Стус, без всякого сумніву, займає особливе місце, і дуже високе місце. Завдяки вічній загроженості він відчував себе між небом і землею. І він створив на цій висоті такі речі, яких інші поети ХХ віку не творили».

І сьогодні твори Василя Стуса нагадують нам про існування в українській реальності не лише виру політичної боротьби, але й цієї, доступної небагатьом висоти духу.

«ступай майбутньому назустріч, і най хода твоя легка легкою буде. І не треба жалких жалінь і задарма. Тюрма не доросте до неба, ще землю їстиме тюрма».
XS
SM
MD
LG