Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 21:00

Василя Кука поховали у центрі рідного села на Львівщині


Галина Терещук Львів, 11 вересня 2007 ( RadioSvoboda.Ua) – Cьогодні на Львівщині, і у Львові зокрема, прощались з легендарним героєм, останнім провідником УПА Василем Куком. В останню путь борця за незалежність України проводжали сотні його побратимів і звичайних людей. Було й багато молоді.


Василь Кук народився 11 січня 1913 року в селі Красне на Золочівщині (на той час Тернопільське воєводство), у селянській родині. З 1937 року перебував у підпіллі.

Василя Кука називали «видатним конспіратором, ідеологом, пропагандистом українського слова».

Велику роль у становленні Василя Кука, як українського військового і громадського діяча відіграло навчання у Золочівській приватній класичній гімназії, директором якої був видатний український патріот, отець Микола Хмельовський.

У своїй автобіографії Василь Кук написав: «Я став членом Юнацтва ОУН, наступного року – провідником Юнацтва ОУН у Золочівській гімназії та у повіті. З 1930 року був членом Золочівського Проводу ОУН. В 1931-32 роках мав прямий зв’язок у Львові з членами Крайового проводу Ярославом Стецьком, Ярославом Старухом. Доставляв нелегальну літературу на Волинь. У тому часі, мене, ще гімназиста, декілька разів затримувала польська поліція, але після двох діб арешту за браком доказів відпускали... У 1933 році мене було ув’язнено на півроку в Золочівську тюрму за поширювання листівок ОУН».

У вересні Василя Кука звільнили, а в жовтні цього ж року знову арештували і засудили за антипольські акції на два роки.

Степан Бандера високо цінив діяльність Василя Кука і призначив його членом Проводу ОУН. Василь Кук був у числі активних учасників зборів 30 червня 1941 року у Львові, де проголосили Акт про відновлення Української держави.

У Дніпропетровську знайшов своє кохання

У Дніпропетровську 1943 року організували окрему групу керівних членів ОУН під керівництвом Василя Кука. Власне тут він зустрів свою любов Уляну Крюченко, яка стала його дружиною, і любов до цієї жінки він проніс через усе своє життя. Уляна Крюченко під час німецької окупації очолювала Юнацтво ОУН у Дніпропетровську та області.


У 1947 році на пропозицію Провідника ОУН Романа Шухевича його заступником на всіх посадах одноголосно обрано Василя Кука. А після смерті Романа Шухевича у березні 1950 року Василь Кук став Головою Проводу ОУН, Головним командиром УПА.

Радянській владі вдалося заарештувати Василя Кука у 1954, радянський агент підсипав йому снотворне. Микита Хрущов пропонував провести у Львові відкритий судовий процес над Василем Куком – із метою «разоблачения врагов украинского народа». Хрущов наполягав на розстрілі. Однак МГБ України доводило, що страта дасть підстави західній пропаганді знову писати про збройну боротьбу в Західній Україні і посилить авторитет українських націоналістичних центрів у Мюнхені, й тому й просили Москву не пришвидшувати події, адже живий Кук політично був вигідніший, ніж мертвий.

Василя Кука у 1960 році звільнили з ув’язнення, на волі опинилась і його дружина. Серед тих, кого звільнили тоді, щоправда дещо пізніше, був і патріарх Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий (звільнений у 1963 році).

Василеві Куку «рекомендували» проживати у Києві, де над ним здійснювали постійний нагляд. Він працював у Центральному державному історичному архіві. Потім влаштувався на посаду рядового постачальника у комбінаті «Побутреклама, де й пропрацював до пенсії.

Він так і не дочекався визнання ОУН –УПА в незалежній Україні

Василь Кук – науковець, автор, співавтор низки праць про історію національно-визвольної боротьби, відстоював справедливість щодо оцінки ОУН-УПА. Однак, так і не дочекався визнання УПА на державному рівні в незалежній Україні.

Його побратими під час прощальної церемонії зауважили:

– «Нам з цього приводу не прикро. Адже ми воювали за ідею, а не нагороди.

– «Василь Кук відмовився від вищої нагороди держави і сказав, якщо не визнана моя армія, то і я відмовляюсь від нагороди».


Більшість соратників Василя Кука і львівська інтелігенція вважали, що останній провідник УПА мав би бути похований у Львові на Личаківському цвинтарі на Пантеоні Слави українських героїв, оскільки такого пантеону ще не створено у Києві. Однак родина покійного наполягала на похованні Василя Кука в його рідному селі Красному, як він заповідав сам. Поховали Василя Кука не на цвинтарі, а у центрі села.

Серед тих, хто відстоювали думку, щоб українського героя поховали на Личаківському цвинтарі було і подружжя політичних в’язнів Ірина та Ігор Калинці.

Ірина Калинець: «Очевидно, якби генерал-хорунжий знав би, що у Львові є Пантеон, якби про це знали його діти (про те, що вони не знають, я дізналась в останній момент), то, звичайно, він би був похований у Львові. Але його бажання було бути похованим у рідному селі до того часу, допоки ОУН-УПА не буде визнана і допоки Україна не стане такою, якою вона має бути. Він дуже хотів бути там, бо мріяв, щоб повернулися в Україну Степан Бандера і Євген Коновалець. Там, в селі, його могила стане символом. Наша мета – Пантеон українських героїв не у Львові, а в Києві».

Вічная пам''ять великому борцеві України…

Матеріали до теми:

• Пам’яті Василя Кука • Головний командир УПА Василь Кук – перед мікрофоном Свободи Фотогалерея "УПА - 64 роки":
XS
SM
MD
LG