Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:10

З’їзд народів Росії у Києві 1917 року


Сергій Грабовський, Максим Стріха Слухати:

Сергій Грабовський: Національні революції, які почалися навесні 1917 року на обширах колишньої Російської імперії, мали на меті визволення поневолених народів і створення або відновлення ними своїх держав у тій чи іншій формі.

Сьогодні йтиметься про З’їзд народів Росії, який відбувся у Києві 90 років тому, а також про місце українців у визвольному русі поневолених імперією націй.

«Я твердо вірю, – та й не один я, – що велика революція Російська – тільки б її заховати від упаду і анархії – велико вплине на перебудову всієї Європи та її перетворення в Європейську федерацію.

І от чому я й інші нітрохи не журимося повною політичною незалежністю України, не надаємо їй ніякої ваги. Для близького часу зовсім досить широкої української автономії у федеративній Російській республіці.

А в будущині сподіваємося, ся республіка ввійде в склад федерації Європейської, і в ній Україна стане одною з найбільш сильних, міцних і певних складових частин – одною з підстав сеї Європейської федерації».


Максим Стріха: Ці слова Михайло Грушевський написав навесні 1917 року, у перші тижні Української революції.

Як ми розповідали у наших минулих передачах, упродовж 1917 року соціалістична більшість у Центральній Раді стояла на позиції національно-територіальної автономії України у складі федеративної Росії. І свій І Універсал, яким 23 червня була проголошена автономія України, Рада розглядала лише як перший крок на шляху федералізації усієї Росії.

Отож 8 липня Рада ухвалила рішення провести у вересні в Києві З’їзд народів Росії для розгляду шляхів перебудови Російської держави на федеративних засадах.

Сергій Грабовський: При цьому Центральна Рада вочевидь спиралася на досвід проведення ще в листопаді 1905 року у Петербурзі Конгресу поневолених народів Росії.

У ньому взяли участь представники 11 народів Російської імперії, в тому числі і українського, а головною вимогою делегатів було надання всім народам Росії рівних національно-культурних прав.

Одним із наслідків роботи Конгресу стало створення у І Державній Думі Російської імперії міжнаціональної фракції «Союз автономістів», в якому розроблялися вже не тільки концепції національно-культурної автономії, а й національно-територіальної.

Максим Стріха: Ініціатива Центральної Ради об’єднати всі національні рухи на засадах федералізації Росії виглядала дуже своєчасною, оскільки наприкінці літа вже стало очевидним, що російський Тимчасовий уряд уникає проведення реформ і переймається лише тим, щоб якось протриматися до Всеросійських Установчих Зборів.

Відтак 12 вересня Мала Рада як повноважний орган Центральної Ради затвердила персональний склад української делегації для участі у роботі з’їзду, а 18 вересня виділила на його проведення 3 тисячі рублів.

Сергій Грабовський: З’їзд народів Росії відкрився у Києві 21 вересня 1917 року. Взяли участь у ньому 85 делегатів від 12 народів колишньої імперії, причому більшість учасників з’їзду належала до соціалістичних партій.

На з’їзд не була присутня російська делегація, а російську владу репрезентував постійний представник Центральної Ради при Тимчасовому уряді Максим Славинський.

Більшість делегатів підтримали запропоновану Центральною Радою концепцію перебудови Росії на федеративних засадах, а ухвалена з’їздом резолюція «Про федеративний устрій Російської республіки» базувалася на концепції федералізму Михайла Драгоманова.

Максим Стріха: Незгідними з цією резолюцією виявилися лише 3 делегації: литовські делегати висловилися за цілковиту незалежність Литви, єврейських делегатів цікавило створення єврейської автономії у Палестині, а польські делегати розглядали федерацію як проміжний етап на шляху до власної повної державної самостійності.

Михайло Грушевський напередодні першої світової війни
Ось як відповів їм почесний голова з’їзду Михайло Грушевський:

«Українські соціалісти розглядають федерацію не як перехідну стадію до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і в майбутньому до федерації всього світу».

Сергій Грабовський: Делегати з’їзду ухвалили: паралельно з виборами до Всеросійських Установчих Зборів скликати Крайові Установчі Збори, які мали вирішити питання політичного устрою кожної національно-територіальної автономії та визначити тип її зв’язку з центральною владою.

З’їзд також ухвалив резолюцію «Про загальнодержавну і крайові мови», в якій визнавав російську мову державною та наголошував одночасно на рівноправності мов у церковній, шкільній та судовій сферах.

Говорить київський історик Руслана Марценюк.

Руслана Марценюк: З’їзд відбувся у вересні в Києві саме з ініціативи Михайла Грушевського. Він та його соратники-соціалісти вирішили взяти на себе відповідальність не тільки за майбутнє України, а й усіх народів колишньої Російської імперії. До того ж це стало би передумовою перебудови Росії на федеративних засадах. Російська федерація мала стати «храмом волі народів», а насправді переконувалися в іншому.

З’їзд поневолених народів ніяких наслідків не мав і не міг дати. Не дивлячись на 85 представників від майже 12 національностей: латишів, євреїв та інших, представлених на з’їзді, – в самій Росії до цього ставилися зовсім по-іншому і, навпаки, прагнули залишити її централізованою та «єдіной і нєдєлімой». І врешті-решт з пропонованого «храму волі» вона поступово перетворювалася у більшовицьку «тюрму народів».

Дивлячись із цього з’їзду, все, що могло бути, то це тільки внесені певні, скажімо так, нормативні вимоги до ІІІ Універсалу, який був прийнятий в листопаді. Але, на жаль, вони в дійсності не виконувалися.

Сергій Грабовський: Але це ми трохи забігли вперед. А тим часом делегати вирішили утворити Раду національностей при російському Тимчасовому уряді.

З’їзд також створив постійно діючий орган Раду народів, до якої входили по 4 представники кожного народу, та заснував часопис Ради народів під назвою «Свободный союз».

Головою Ради народів був обраний Михайло Грушевський, котрий назвав цей з’їзд «золотим сном народів».

Але цей сон розвіявся вже за півтора місяця під впливом політичних подій у самій Росії. У той день, коли у Києві проходила І сесія Ради народів, у Петрограді відбувся більшовицький переворот.

Знову говорить історик Руслана Марценюк.

Руслана Марценюк: Михайло Грушевський і його соратники мусили переконуватися в зовсім інших речах, і всі надії, які вони покладали на цей з’їзд, вони не виправдали себе, тому що прихильники Леніна, вони збиралися до централізації Росії і знову ж таки не прагнули до федеративного устрою і не передбачали це собі. Хоча Росія дійсно стала радянською федеративною республікою, але зовсім на інших умовах.

І так само це в той час так не виглядало і для білих військ, і білогвардійського руху в Росії. Вони теж не бачили Росію вільною і на демократичних засадах. І далі оце, власне, їхнє гасло «єдіная і нєдєлімая Расія» залишалося теж, доки вони боролися за цю «єдіную і нєдєлімую Расію» на монархічних засадах.

І, як бачимо, чим це все обернулося надалі, ця вся боротьба поневолених народів – чим це все закінчилося.

Це надалі показує, власне, історія України та і, власне, історія Росії. Це тільки утворення Радянського Союзу, тобто це, дійсно, звелося до такого, апріорі можна сказати, «Союзу поневолених народів».

Максим Стріха: 6 грудня Генеральний Секретаріат (тобто уряд автономної України) звернувся до крайових урядів, що виникли на теренах колишньої Російської імперії з нотою.

У ній Секретаріат запропонував автономним урядам сформувати центральний соціалістичний уряд Російської федерації на засадах укладення мирного договору з Центральними державами та скликання Всеросійських Установчих Зборів:

«У разі вашої згоди Генеральний Секретаріят просить не відмовити і негайно повідомити безпосереднім проводом, до якого реченця ваші представники могли б прибути до Києва для участи в нараді, яка скликається Генеральним Секретаріятом з вище вказаною ціллю».

Сергій Грабовський: Серед адресатів цього звернення були кримськотатарський Курултай, Кубанська крайова козацька рада, крайові уряди Башкортостану, Сибіру та Бессарабії, «Південно-Східний союз козаків, горців Кавказу та вільних народів степів» і навіть петроградський Раднарком.

Оскільки відповідь надіслав лише уряд Області Війська Донського, 17 грудня Генеральний Секретаріат надіслав усім крайовим урядам другу ноту із закликом невідкладно приступити до формування федеративного соціалістичного уряду Росії.

Зазначу, що на той момент Вірменія, Грузія та Фінляндія вже проголосили свою незалежність, а частину Лівобережної України окупувала російська більшовицька армія.

Максим Стріха: Нарешті 1 січня 1918 року Генеральний Секретаріат утретє звернувся до крайових урядів на території Росії – цього разу з пропозицією надіслати до Берестя-Литовського своїх повноважних представників на мирні переговори з країнами Почвірного союзу.

Через 3 тижня Центральна Рада своїм ІV Універсалом проголосила державну самостійність Української Народної Республіки.

А 5 лютого російська більшовицька армія під командуванням Муравйова почала з Дарниці обстріл Києва з важких гармат.

Будинок М. Грушевського в Києві на розі Панківської, 9 та Микільсько-Ботанічної, 14 після січневого муравйовського обстрілу, березень (?) 1918 рік
Сергій Грабовський: Від потрапляння снаряду загорівся будинок Михайла Грушевського на Панківщині, і в полум’ї згоріли його особистий архів, бібліотека та колекція старожитностей.

Сам Грушевський тоді визнав: у тому вогні згоріла наша орієнтація на Москву.

Упродовж кількох наступних років будинок стояв, наче зловісний символ того «храму вільних народів», про який говорилося на з’їзді у вересні.

А 1919 року у статті під промовистою назвою «Україна окремішня» Грушевський пояснив, чому спроби перебудувати Росію на засадах федералізму не досягли мети.

«Українські партії, згуртовані в Центральній Раді, вважали потрібним скінчити гру з федералістичним терміном, яка йшла з різних сторін і під сим терміном укривала фактичне заперечення в теорії чи фактичне нищення в дійсності всякого реального самоозначення українського народу, його державності і державного самовпорядкування...

Україна повинна будуватися власними руками її трудового народу без сторонніх впливів і втручань, і в процесі цього будівництва вона в будь-якому випадку повинна залишитися окремішньою».


Максим Стріха: Гадаю, що допоміг українським соціалістам позбутися їхніх ілюзій сам Муравйов, який, захопивши врешті-решт Київ, влаштував тут криваву різанину, де людей розстрілювали просто за українську мову на вулиці, і мало не було розстріляно так секретаря маріонеткового радянського уряду України Затонського за ту ж таки українську мову.

А боротьба народів колишньої Російської імперії за своє національне визволення між двома світовими війнами продовжувалася, зокрема, у вигляді Прометеївського руху.

Його ініціював уряд Української Народної Республіки в екзилі, а учасниками руху, крім українців, були представники 8 націй, поневолених радянською владою.

Прометеївський рух мав осередки у Варшаві, Парижі, Гельсінках, Стамбулі, Тегерані та Харбіні і видавав журнали «Promethee» та «La Revue de Promethee».

Сергій Грабовський: А у листопаді 1943 року бандерівська гілка Організації Українських Націоналістів організувала на Житомирщині І Конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. У ній, крім українців, взяли участь 39 представників 12 націй Совєцького Союзу.

Учасники конференції висловилися за встановлення після завершення війни нової системи міжнародних відносин, заснованої на засадах свободи, справедливості і визнання за кожною нацією права на політичну самостійність.

Максим Стріха: Хочу наголосити: ще влітку 1917 року гасло національної територіальної автономії виглядало мало не революційним, оскільки в царській Росії ці народи були позбавлені не лишень такої автономії, а навіть елементарних національно-культурних прав, тобто школи, церкви, культурницьких установ своєю рідною мовою.

Але дуже швидко це гасло з революційного стало назадницьким, а український досвід ХХ століття засвідчив цілковиту нежиттєздатність моделі національно-територіальної автономії України у складі федеративної, навіть демократичної Російської держави.

Натомість із досвіду тих колись поневолених націй, що разом з українцями перебували в складі Російської імперії, а нині входять до Європейського Союзу, українці можуть для себе зробити висновок: стати складовою частиною об’єднаної Європи, як про це 90 років тому мріяв Михайло Грушевський, може лише справді самостійна, демократична і правова держава.

Сергій Грабовський: Якою Україні ще належить стати.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG