Доступність посилання

ТОП новини

Про "совковий синдром" і те, як він перешкоджає Україні рухатися вперед


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ведучий: Зиновій Фрис
Гості Свободи: В’ячеслав Брюховецький - доктор філологічних наук, почесний президент Києво-Могилянської академії; Микола Жулинський - академік НАН, директор Інституту літератури ім. Шевченка, двічі віце-прем’єр; Іванна Коберник - шеф-редактор передачі «Свобода слова» (телеканал ICTV).

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису.)

Зиновій Фрис: Пане Жулинський, що Ви вкладаєте у поняття “совковість”?

Микола Жулинський: У це поняття я вкладаю ті стереотипи, ті ідеологеми, ті засади мислення, що були сформовані за комуністичного режиму, коли була одна тотальна інформаційна політика, коли була чітко виражена концепція, яка впроваджувалася у свідомість, у суспільні настрої. Вона і витворила тип такої “совкової” людини, яка звикла менше всього покладатися на себе, більше думати про те, що держава повинна про неї дбати, вона повинна про неї думати. Ця ж людина вважала своїм обов’язком або виконувати, або якоюсь мірою пристосовуватися. Тому тип “совкової” людини – це тип дуже майстерного пристосуванця.

Але я хотів би зразу сказати, що це стосується не тільки тих звичайних людей, але це стосується і тієї партійної радянської, профспілкової, комсомольської еліти, яка також дуже майстерно пристосовувалася до режиму, використовувала його і виробила, я би сказав, таку систему “цінностей”, яка їм дозволяла виживати.

І вони, до речі, дуже швидко опанували ситуацію, коли постала незалежна Україна, і вхопили, маючи цю майстерність пристосування, те, що відбувається навколо, і зуміли дуже швидко опанувати вже нову ситуацію в межах, так би сказати, формальної незалежності України.

І те, що сьогодні відбувається в Україні (маючи на увазі політичну проблему, передусім вибори), то це якраз є дуже яскравим виявом тієї “совковості”, яка, на жаль, сьогодні спрацьовує.

Пане Брюховецький, на 16-му році незалежності України ще дуже багато “совковості”?

В’ячеслав Брюховецький: Її нікуди не можна було діти. Вона буде, принаймні, два покоління, а одне — то точно.

Я погоджуюся з Миколою, з його визначенням “совковості”, вони дуже точні, коли говорити про механізм суспільного життя.

Але є ще один аспект, який, можливо, навіть страшніший за те все, що є. Це те, що “совкова” людина за своєю природою є хамом. Вона є хамом тому, що вона не поважає нікого, вона знає, що треба вижити або пристосуватися.

Коли починала відроджуватися Києво-Могилянська академія, а це 1991-1993 роки, приїжджали американські совєтологи і не могли ніяк зрозуміти, чому розвалився СРСР. Справді, це була потуга — і раптом розвалився... От вони кажуть, що Америка не розвалюється, а це теж саме. В принципі-то якоюсь мірою це й справді подібне щось, якщо ідеології тільки різні відкинути.

Я довго пояснював, говорив про “совковість”, говорив, що це неминуче, говорив... Нічого не допомагало. І тут раптом мені прийшло в голову... Ми якраз забрали один будинок, де були кімнати, де жили курсанти, казарми такі, але вже старші курси і кімнати офіцерів. Я взагалі не знав, що роботи з цим будинком. Це було таке розвалене, все в грибку, туалети... Я як завів одну німецьку кореспондентку, то вона ледь не зомліла, коли це побачила.

От я їх привів і кажу: “Уявляєте (а це училище готувало замполітів для всього радянського флоту, воно було єдине в Радянському Союзі), всіх комісарів-ідеологів системи готують, а вони живуть у таких умовах! Чи може така держава існувати?” Вони: “О, тепер ми розуміємо, чому розвалився”.

Між іншим, я буквально вчора, йдучи по своїй вулиці Героїв Сталінграда, де живу, подумав, що сьогодні, на жаль, через оцю “совковість”, яка сидить у душах наших, вся Україна перетворюється в це хамство.

Ви подивіться, що сталося на наших вулицях! По них же гидко ходити! Колись ці вулиці... Ну, поїдьте в європейську країну. Ну, є квартали, де там може бути, але пройдіться в Австрії, пройдіться в Англії, де чисто, гарно, люди дбають, тому що люди розуміють, що це ж я тут живу. А тут чекають, що хтось прибере. Але зараз не дуже й прибирають. Але будь-хто може, не задумуючись, кинути будь-що і піти. Цей пластик, по-моєму, скоро заліпить усю землю.

Микола Жулинський, Іванна Коберник, В’ячеслав Брюховецький
Пані Коберник, чи Ви якимось чином пробували з’ясувати для себе, що це таке, “совковий синдром”?

Іванна Коберник: Для мене особисто – це якраз, чесно кажучи, не стільки мовні чи національні питання, а це підвищення очікування від держави насамперед.

Тобто, коли ми чуємо від людей старшого віку, що держава зробила для нас, чи чому держава не робить для нас того чи того, чому нам те не дають, то це одна річ, а коли я це чую від людей свого віку чи навіть молодших, то це мене дуже дивує. Мушу сказати, що чую не часто, але тим не менше.

Микола Жулинський: Я, до речі, хотів додати до того, що сказала пані Іванна, що справа в тому, що є дуже серйозною проблемою те, що політики сьогодні працюють на тій “совковості” дуже ефективно, вони всі обіцяють, вони ніколи не рахують, кожен блок не рахує, в яку це обійдеться суму, вони обіцяють, і люди чекають, що держава їм це зробить, що їм дасть, а ми повинні говорити про те, наскільки ми виховали ту індивідуальність, яка здатна працювати, себе реалізувати, а держава повинна сприяти, щоб вона мала можливість себе реалізувати. Це дуже важливий фактор.

Ви говорите про обіцянки... Вам не здається, що виборці у своїй основній масі знову голосуватимуть за тих, хто найбільше обіцяє?

Хрущов свого часу обіцяв усім комунізм, cьогодні також обіцяють щось неймовірне.

Пан Жулинський сказав, що це також є ознакою “совковості”. Ви погоджуєтеся з цим, пане Брюховецький?


В’ячеслав Брюховецький: Якоюсь мірою.


Справа в тому, що політики однакові в усіх країнах. І в Америці обіцяють. Може, не так нереально, як у нас, тому що там тільки дві партії борються. І в Німеччині борються. А подивіться, що в наших поляків-друзів те ж саме відбувається. Тому це не тільки “совковість”, “совковість“ у сприйняті цьому. Бо жоден американець не вірить тому, що йому обіцяють. Він знає, що якщо він сам не зробить, то нічого з того не буде. А тут вірять, вірять, що от, дивися, сказали...

Як Партія регіонів на попередніх виборах казала? Ми вже знаємо, як життя ваше поліпшити сьогодні. Сьогодні!

А тепер знову йдуть обіцянки. І це стосується між іншим всіх. Я би сказав, що на сьогодні це стосується всіх об’єктів чи суб’єктів виборчого процесу.

Іванна Коберник: І чим ближче до дня виборів, тим лівішими стають ці обіцянки і суми витрат, які збираються потратити, начебто, на народ, зростають вже просто в геометричній прогресії.

У нас цього тижня дебати на телеканалі, і ми отримуємо запитання телефонні та Інтернетом. Там уже є близько 10 тисяч запитань на сьогодні. Величезна кількість запитань саме про невиконані обіцянки. Принаймні, про це говорять...

І за цю безвідповідальність не несуть жодного покарання...

Іванна Коберник: Тобто, люди, які дзвонять, пам’ятають ці обіцянки і про них запитують.

В’ячеслав Брюховецький: А це вже ознака того, що міняється суспільство. Бо раніше не пам’ятали - кожен раз було те саме.

Іванна Коберник: Інше питання, що механізмів контролю досі немає і наступний пережиток “совка”, який нам дістався, який досі культивується, то це привілеї, спеціальні лікарні, санаторії і ще там якісь речі, буфети і так далі, які досі залишаються.


Мене вразив у нашій останній програмі Микола Азаров, коли йому поставив, до речі, Віктор Єленський з Радіо Свобода запитання про те, що сума грошей, виділених на лікарню “Феофанію”, дорівнює сумі, виділеній в бюджеті на наступний рік на всіх дітей-підлітків, хворих на якісь там серйозні захворювання, це однакова сума. А Азаров сказав: “Ну, треба ж з чогось починати піднімати нашу медицину”.

Микола Жулинський: І знову в його словах прозвучало, що це буде взірцевий лікувальний заклад, який потім поширить свою практику на всю Україну.

В’ячеслав Брюховецький: То так і було в радянський час.

Микола Жулинський: Ну, точно!

В’ячеслав Брюховецький: Взірцеві були школи, взірцеві заводи.

Іванна Коберник: Абсолютно. Спеціальні групи в університетах.

Микола Жулинський: Оце, я скажу, що сьогодні демонструє передусім. Я згоден з В’ячеславом Брюховецьким, що по суті кожна політична сила працює на соціальному, так сказати, азарті, аби найбільше зацікавити і заманити. Але Партія регіонів, маючи владу, будучи при владі, постійно цим і спекулює. Це вже просто дивує. І дивує те, що мислення по суті залишилося абсолютно “совкове”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG