Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 12:58

Церква і вибори


Віктор Єленський Слухати:

Віктор Ющенко з сім'єю, Леонід Черновецький, Степан Плющ. 24 серпня 2007 року. Традиційний для Дня Незалежності молебень за Україну у Софійському соборі Києва
Віктор Єленський: Горбачовська перебудова, а потім унезалежнення України привнесли в суспільне життя щось досі абсолютно небачене. У президіях поважних офіційних зібрань замиготіли білосніжні бороди ієрархів. Спочатку це була напівофіційна присутність – владик призначали у депутати з’їздів народних депутатів, але згодом вони почали брати участь у конкурентних виборах і вигравати їх.

Спочатку замальовка київської кореспондентки Радіо Свобода Лесі Бакалець. Вона пішла до храму на честь преподобного Феодора Освяченого, найближчого до Інституту журналістики православного храму. Буквально напередодні виборів до нього привезли глибоко шановану чудотворну ікону Почаївської Божої Матері.

Леся Бакалець далі.

Леся Бакалець: Невеликий сквер на перехресті, довкола магазини, ятки з бананами та апельсинами і шум від машин.

Колись на цьому місці стояв великий храм на честь преподобного Феодора Освяченого, зараз маленька блакитна капличка з брезенту. Поруч із нею натовп людей. Віруючі у черзі метрів з 50-100 чекають, щоб доторкнутися до чудотворної ікони Божої Матері Почаївської, яка в Києві всього на 10 днів.

Тут же видають буклети, де описана вся історія храму на честь преподобного Феодора Освяченого. Дочитавши до останньої сторінки, у самому кінці, можна помітити знайому емблему Партії регіонів із надписом: “Прибуття ікони, а також друк цього буклету стало можливим за підтримки Партії регіонів”.

Парафіянку Жанну, яка прийшла вклонитися чудотворній іконі, присутність політики у релігійному буклеті просто обурила.

Жанна: Я навіть не звернула увагу, що на буклеті є емблема Партії регіонів. Це недопустимо. Це загравання, я вважаю, що це неправильний крок до того, щоб заробити собі більші відсотки. Це перед виборами, звичайно, вони такий крок зробили.

Якщо зробив добро, тихенько собі відійди. Зробив і добре. Бог все рівно це побачить.

Леся Бакалець: З нею погоджується і вчителька зарубіжної літератури Людмила Петрівна. Вона прийшла показати ікону своїм учням, і буклет про храм уже читала. Тож і Партію регіонів на останній сторінці бачила. Але не може сказати, що категорично проти такого нагадування про себе.

Людмила Петрівна: Відчуття якісь суперечливі. З одного боку, мене, як людину віруючу, це обурює, це брутально. А як педагога, то, навпаки, радує, що такий буклет надрукували. Можливо, без підтримки Партії регіонів я б такий буклет і не отримала.

Леся Бакалець: А пенсіонеру Ігореві Петровичу взагалі байдуже, чи є на буклеті якась політична реклама, чи немає. За його словами, серед політиків також є віруючі, православні люди, і їхня допомога Церкві не завадить.

Ігор Петрович: І що з того? Там же також багато віруючих, православних, у Партії регіонів. Чому вони не можуть показати, що це вони проспонсорували буклет? Я не розумію, який у цьому є гріх.

Леся Бакалець: Навпроти самої каплички стоїть намет Партії регіонів. Такий само блакитний. Там партійці про буклет взагалі вперше чують, хоча до брезентового храму всього метрів зо п’ять. Відповідно і про меценатство своєї партії також не відають.

Тому спочатку на питання Радіо Свобода, чому “регіонали" поставили свою емблему на релігійному буклеті, представниця біло-блакитного намету Людмила висловила таке припущення:

Людмила: Нам казали прихожани, що Московський патріархат підтримує Партію регіонів, можливо, тому.

Віктор Єленський: Коли ж Людмила уважніше прочитала напис, що її партія фінансово допомогла церкві, сказала, що емблема на буклеті є виправданою.

Людмила: Тоді все правильно. Вони дали гроші, а кожен свій крок треба висвітлювати. Це абсолютно правильно, я це підтримую.

Леся Бакалець: “Церква сама гроші не заробляє, а підтримка нам потрібна”. Так каже отець Петро. “І ця політична сила нам дала кошти, тому емблема “регіоналів“ – це не піар, а констатація факту”. Тобто, як пояснює отець Петро, “це просто подяка за допомогу і жодної політики – у храмі ж у нас не висять агітаційні плакат”.

Отець Петро: Ми зі свого боку нічим не поступились. Ми сказали, що це за підтримки цієї партії. І все. Ми сказали чесну інформацію. Ми зі свого боку просто подякували їм. Вони не робили і не вимагали нічого, не проводили жодних політичних акцій навколо храму.

Я наголошую, це не був якийсь політичний крок чи піар. Це була суто благочинність.

Леся Бакалець: На питання, яка ж все-таки благочинність краща: анонімна чи іменна — отець Петро відповів, що обидві.

Віктор Єленський: Звісно, побачене і почуте кореспонденткою Радіо Свобода далеке від того, що відбувалося у храмах Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом під час президентської кампанії 2004 року. Тоді ця Церква однозначно стала на сторону єдиного кандидата від влади і відкрито голосувала за нього попри догмати, канонічні правила і Основи власної соціальної концепції. Потім деякі священики визнавали: на них чинили тиск.

Чи тиснуть нині? Говорить єпископ Криворізький і Нікопольський УПЦ МП Єфрем.

Єпископ Єфрем: Абсолютно ні! Навіть не було ніяких ні зустрічей, ні розмов, так що у нас у цей раз абсолютна демократія і повна свобода. До мене, як до правлячого архієрея, ніхто не звертався.

Були бажання особистого характеру. Якого? Щоб помолились у храмі за молебнем, щоб усе (вибори) пройшло мирно і тихо.

Віктор Єленський: Від початку 1990-их Церква користується найбільшою довірою українців. І не скористатися цією довірою політики, звісно, не могли.

Покійний патріарх Української православної церкви Київський патріархат Володимир (Романюк) зізнався свого часу, що 1994 року в його приймальню за підтримкою на виборах завітала трохи не половина всіх тодішніх кандидатів у депутати.

Політики обіцяли Церквам нові храми, поборення конкурентів, справедливі закони про повернення усього церковного майна і робили щедрі пожертви.

Кандидати в народні обранці вчилися хреститися і підходити до архієреїв за благословенням, терпляче відстоювали довгі і малозрозумілі їм Богослужіння і позували на тлі золотавих бань і шанованих ікон.

З іншого боку, хоча пророкування західних політологів стосовно того, що парламенти посткомуністичних країн окупують полковники, священики і демагоги, відносно України справдилося не повністю, релігійні діячі ходили і до Верховної Ради, і в місцеві органи влади.

Парламентарями в різні роки були і митрополит Української православної церкви Московського патріархату, і харизматичний пастор, і священик Української автокефальної православної церкви. Незмірно більше владик, батюшок і пресвітерів засідало в обласних, міських і районних радах.

Крім того, Церкви часто виступали з посланнями. У них рідко прочитувалися конкретні імена і назви, але майже завжди можна було зрозуміти, хто тій чи іншій Церкві прийнятний і кого б вона не хотіла бачити серед законотворців і місцевих властей.

А що ж цього року? Говорить отець Рафаїл, настоятель київського храму Василія Великого Української греко-католицької церкви.

Отець Рафаїл: Греко-католицька церква, звичайно, пораду єдину дає: Церква не може сказати, за кого голосувати і так далі. Церква ставить певні підвалини, фундаменти та ідеал, а не каже, за кого голосувати. Не за окремих осіб, але якою то має бути людина.

Звичайно, що це є справа кожного у совісті, у кожного в сумлінні, за кого голосувати. Тільки Церква каже голосувати за тих, які направду можуть обіцянки, які народові дають, можуть виконати. То будуть люди віри, люди, які десь пов‘язані з Богом і стараються жити тими принципами Божого закону, Євангелія і так дальше.

До церкви ніхто не приходить, агітації ніякої не робить і нікого не змушує. Такого немає.

Віктор Єленський: Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат, патріарх Філарет наголошує, що Церква завжди має свою власну позицію на виборах і прагне довести її до вірних.

Патріарх Філарет: Ніякого тиску ми не відчуваємо. Ці вибори, я сподіваюсь, будуть демократичними. Але Церква, як і на всіх виборах, у політичній боротьбі не бере ніякої участі, тому що вона стоїть поза політикою.

Але ми не байдужі до цих виборів. І тому позиція Церкви полягає у тому, щоб закликати всіх громадян України прийти на вибори. Це їхній громадянський обов‘язок, як християни вони повинні це зробити.

Якщо вони не виконають свій обов‘язок, тоді вони не повинні скаржитись на владу, яка буде обрана, тому що від того, що вони були байдужими, прийшла така влада. Це перше наше звернення.

Друге. Щоб не продавали свою совість. Бо багато хто продає свою совість, дешево чи дорого, але продають, а потім скаржаться.

І третє, про що ми говоримо, що треба голосувати за тих, хто любить Україну. А хто Україну не любить, за того не треба голосувати, бо користі для держави і для народу від таких депутатів не було.

Віктор Єленський: У цьогорічних дочасних виборах беруть участь політичні сили, які особливо розраховують на так званий релігійний чинник, скажімо “Християнський блок”.

Багато хто з політиків прагне залучити на свій бік членів пізньопротестантських спільнот: баптистів, п’ятдесятників, адвентистів сьомого дня, харизматів. Політиків приваблює їхня дисциплінованість і відданість своїм громадам.

Але голова Всеукраїнського Союзу об’єднань євангельських християн-баптистів В’ячеслав Нестерук запевняє: керівництво баптистського братства не буде навіть натякати віруючим, за кого їм голосувати.

В’ячеслав Нестерук: Політичні партії, вони кругом проводять агітацію, але ми як Церква, ми вільні від цього. І у своїх церквах ми говоримо, що наша зброя і наша політика – це молитва, і ми у це щиро віримо, бо Бог сказав: “Дана мені всяка влада на небі і на землі”. І ми просто піднімаємо свій народ на те, щоб вони молились за вибори. Це все.

А те, що десь хтось, можливо, комусь щось і говорить, то я, власне, не відчуваю ніякого тиску, ми вільні у цих питаннях.

Віктор Єленський: Очевидно, ця виборча кампанія відрізняється від попередніх. Втім, можливо, релігійні спільноти вже давно визначилися у своїх уподобаннях і марна справа агітувати греко-католиків за Партію регіонів, православних Московського патріархату за “Нашу Україну”, а православних патріархату Київського — за комуністів?

Про особливості релігійного відтинку цієї виборчої кампанії говорить політолог і релігієзнавець, доцент Львівського національного університету Андрій Юраш.

Андрій Юраш: Основна тенденція, яка простежується, це присутність сталих партнерів у політико-церковній площині. Політичний простір був розподілений раніше, і теперішні вибори підтверджують специфічні, особливі стосунки з певними організаціями. Це стосується і Партії регіонів, і КПУ, які демонструють свою прихильність до традиційних своїх партнерів.

Що цікавого сталося? Це значне пожвавлення СПУ і в першу чергу її лідера О.Мороза у ставленні до релігійних організацій, чого не простежувалося раніше. Буквально за кілька днів відбулося кілька знакових подій, в яких брав участь О.Мороз. Це вручення йому нагороди в Почаївській лаврі і дарування ним ікони в Чернігові. Все це так само відбувалося в контексті ідеології коаліції, з підкресленням особливих стосунків з УПЦ МП.

Водночас бачимо і продовження політики Віктора Ющенка в сенсі балансування і намагання утверджувати принципи церковної політики, орієнтованої на визнання і утвердження помісної церкви, але із залученням у цей процес не однієї, а, принаймні, двох впливових церковних організацій: УПЦ КП і УПЦ МП.

Ще одна особливість – це різниця між позицією церковних лідерів і активних мирян. Якщо церковні лідери все-таки навчилися бути більш стриманими і дипломатичними у вираженні своїх політичних симпатій – останні вибори їх все-таки чогось та навчили, мається на увазі президентські, то мирянські організації демонструють надзвичайну ворожість і войовничість.

Зокрема, нещодавно була оголошена заява мирянської організації “Православний вибір”, яка в найкращих традиціях майже воєнного стану закликає усіх православних не дати жодного голосу помаранчевим силам.

Віктор Єленський: Взагалі вибори в Україні, так само як і в багатьох інших посткомуністичних країнах, засвідчили одну дуже важливу обставину: насправді Церква у більшості цих країн є особливим організмом, інституцією, яка вистояла у змаганні з режимом, сприяла мобілізації совісті або, щонайменше, перебувала у мовчазній опозиції, вона здобула довіру як Боголюдський витвір, до якого не повинен прилипати бруд світу цього, його негідність і неміч.

Тому люди чекають від Церкви дороговказів, що перевищують буденність і виснажливі змагання славою на цій землі.

Соціологічні дослідження, які здійснювалися у країнах Центрально-Східної Європи, свідчать: людей цікавить не думка Церков з приводу партійних програм, а її позиція з питань, котрі заторкують самі основи людського існування.

Щоправда, часом саме ці питання і стоять у центрі виборчих змагань, як це було під час президентських виборів 2004 року, коли для мільйонів ішлося передовсім про цінності і людську гідність, а вже тільки потім про розподіл влади.

Власне, присутність Церкви у політиці і ширше у суспільстві — це присутність не лідера і проводиря, а радше опікуна, який не бажає (і не може з огляду на власну місію) залишити своїх підопічних, тобто віриючих, у тих чи інших ситуаціях, насамперед важких і критичних.

А що ж стосується, власне, місії, то це місія перетворення широкого суспільно-морального контексту і політичного простору в специфічний, лише Церкві притаманний спосіб, на більш відповідний євангельському ідеалу і відтак більш людяний.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG