Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 17:59

Як Гаррі Поттер заговорив українською. Востаннє


Малкович Іван Антонович:

• Народився 10 травня 1961 року в селі Нижній Березів Косовського району Івано-Франківської області у родині з давнім і шляхетним родоводом. Про своє село каже, що це одне з найкращих місць на землі. • Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища та філологічний факультет Київського державного університету імені Шевченка. Засновник першого в Україні приватного дитячого видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», автор збірок «Білий камінь», «Ключ», «Вірші». • Ще дев’ятнадцятирічним юнаком на Всеукраїнському семінарі молодих авторів обраний найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. • 1986 року Іван Малкович став наймолодшим членом Спілки письменників СРСР. • Редактор, упорядник, автор і перекладач декількох десятків книжок для дітей. Це – людина маніакально віддана ідеї особливо якісної української книги. Одружений, має двох синів.


Сергій Рахманін: Дуже довго думав, кого ж запросити на цю програму. Ви знаєте, що ми виходимо в переддень дочасних парламентських виборів – події, яка буцімто має змінити долю України, в чому особисто я дуже сумніваюся. І, відверто кажучи, я вирішив трошки пожаліти ваші вуха, ваші серця і ваші душі.

Чомусь мені видається, що про політику ви слухали аж надто багато. Я вирішив поговорити про щось вічне, добре, якщо хочете, затишне. І тому мій вибір пав на Івана Малковича – керівника видавництва А-«Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», людину, яка залишила свій слід в історії хоча б тим, що «Гаррі Поттер» українською вийшов раніше за будь-які інші переклади.

Сергій Рахманін: Якщо говорити, яка подія найважливіша на цьому тижні – видання «Гаррі Поттера» українською чи вибори, я обираю Гаррі Поттера. Можливо, хтось зі мною не погодиться, але вибори у нас бувають часто, а такі події трапляються, не так часто.

З яких міркувань, перш за все, виходила «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», прискорюючи вихід українського «Гаррі Поттера», тобто що переважало – бажання справді випередити всі інші країни або все-таки комерційний чинник?

Тому що зрозуміло: якщо український переклад з’являється на ринку раніше від російського, це суттєво відбивається на реалізації накладу. Тобто що переважало, коли Ви прискорювали перекладача Морозова і намагалися вийти з українською версією «Гарріка», як Ви його називаєте, якомога раніше?

Іван Малкович: Я хочу сподіватися, що про той слід, що Ви сказали, про «Гаррі Поттера», що якщо я і залишу слід, то сподіваюся, що це буде, може, найменший зі слідів, бо не «Гаррі Поттером» єдиним, і «Гаррі Поттер» – це одна з наших книжок. Але це особлива книжка, на неї працює вся світова вже індустрія і світова слава, і якась особливість цієї книжки... І тому, знаєте, коли ми з двома попередніми книжками виходили одні з перших у світі, то тепер, якщо би ми були у хвості, я думаю, багато читачів були б розчаровані.

Всі, оточення, казали: «Ну, ви ж будете першими». Я казав: «Ми будемо пробувати, щоб ми не пасли задніх». Настільки ця була впевненість, що іноді це аж лякало й іноді дратувало, тому що це не так легко. А до того ж, як ми дізналися, що там сусіди наші планують це на середину жовтня, врешті-решт там були всякі психологічні повідомлення нам і так далі.

Процес народження останнього укпаїнського перекладу «Гаррі Поттера»

Сергій Рахманін: Тобто вони в якийсь спосіб намагалися тиснути на вас?

Іван Малкович: Це якісь оманливі такі ходи були, тому що спочатку це був грудень, тоді листопад, тоді кінець жовтня, а тоді середина жовтня. А так вийшло, що Віктор Мороз, який, власне, задає темп перекладу, тому що він перший мусить виконати свою роботу, тоді Олекса Негребецький – англійський перекладач, тоді я і ще вже купа людей, загалом семеро людей працює над цією книжкою.

Віктор мав повернутися на тиждень раніше в Україну, бо він був в Канаді, дружина його –канадійка українського походження, вона працює в Києві, але з дітками (у них двоє близнят півторарічних) вони поїхали туди і прилетіли в день виходу книжки, в Амстердамі її купили. Хоча в мене вона вже була, бо Україна вже хоча б за цим наближається до цивілізованої держави – у нас так само 21-го, як у всьому світі, можна було купити «Гаррі Поттера».

І Віктор приїжджає, доросла людина, якщо вона ще така сильна волею, як Віктор Морозов, то вона адаптується якось, сідає і працює, але діти – вночі їм здавалося, що це день, вдень вони більш-менш спали, але дуже погано, вночі вони ходили, гуляли і тоді, коли треба було відпочити... Віктор три чи чотири дні перші... просто ми думали, що ми вже програємо явно, тому що на такому відтинку часу це дуже багато, вже мало бути перекладено три розділи, а був перекладений заледве один.

Сергій Рахманін: Якщо я вірно зрозумів, коли йдеться про такі складні і не дуже зрозумілі для мене речі, як переклад, то тут години навіть вирішують.

Іван Малкович: Так, тому що Віктор працював з 9-ої ранку до 3-ої ночі. Він така людина надзвичайно доскіплива, посидюча і відповідальна. Власне, я ніколи не сумнівався. Коли Негребецького треба було вмовляти, щоб він не запізнювався і пояснювати, хоча він так само розуміє, він сказав: «Я не підведу. Якщо буде, ви побачите, що я більше, як на день, не спізнюся. Він не спізнився зовсім.

Першого вересня Віктор закінчив зранку, то був маленький розділ, Олекса ще доробляв більший розділ, і вже вночі він мені дав, перед вечором, що я вночі так само закінчував головне таке редагування, щоб дати далі, бо там двоє коректорів, ще двоє наших помічників, юнаків, читають, треба ж коректорам по два рази прочитати – це велика книжка, у нас 640 сторінок, але насправді якби ми давали таким кеглем, як у першій книжці, бо перша більше для менших дітей, то це було б сторінок 880 десь. Це не так легко вичитати.

У мене така кипа, десь сантиметрів 70 рукописів, я один вношу всі правки. Це нелегко, але це приємно. Це захоплює, і ти бачиш, що це добра книжка. Ми мусимо собі віддавати належне: це не є «Гамлет», це не є «Фауст», це не є «Гра в бісер», але це цілком з ряду тих книжок, як «Пригоди Шерлока Голмса», «Вершник без голови», багато таких книжок, які читаються всіма поколіннями легко, захоплююче і запоєм, як кажуть.

Сергій Рахманін: І все-таки змінює читачів в кращий бік, умовно кажучи.

Іван Малкович: Абсолютно. І це такий місточок, ця книжка, якщо ти його перебігаєш, то в тебе просто попереду сотні томів різних книжок набагато мудріших і інших просто. Це така чудесна фізкультура для читання. Діти – я ж маю багато листів – вони поглинають цю книжку і хочуть далі читати. Це було найважливіше.

Я просто не встиг на роботу піти, щоб взяти з комп’ютера, різні листи нам приходять. І один лист приблизно такий, що дякує – російською мовою – жінка, молода жінка, я розумію, бо дитя ще до школи ходить, третій клас, дякує всім нам, що ми таке зробили, що всіх випередили, і що її дитятко ходить до української школи, але українську книжку, українську мову полюбив завдяки «Гаррі Поттеру.

Він прочитав цю книжку і тоді якось запитав маму: «Мама, а почему мы не разговариваем на украинском дома?. І вона каже: «Правильный вопрос, но его не было бы, если бы не было «А-Ба-Бы-Га-Ла-Ма-Ги». Для мене це найбільша похвала. Бо це те, що я собі намріяв, що я бачу, головний чинник цієї книжки, що добровільно люди купують цю книжку.

Сергій Рахманін: Не просто добровільно – із захопленням.

Іван Малкович: Із захопленням. Купують по дві, по три, всім дарують. Головне, що приходить якесь таке страшенне задоволення, що це щось більше, ніж просто така книжка, яких є чимало, що вона може зробити для українізації, такої якісної, справжньої, не з-під палки, а якоїсь натхненої, значно більше, ніж якісь укази і так далі.

Сергій Рахманін: Це не просто задоволення, після таких листів звичайно кажуть, – хоча я Вам бажаю сто років життя, видавництву процвітання – і нині, і прісно, і во віки віків, – звичайно кажуть, що після таких листів можна спокійно помирати.

І все ж таки до комерційного моменту ми повернемось, тому що нам треба буде поговорити про зв’язки між комерцією та політикою, між державою і книгою, ми не можемо уникнути такої складної і важкої теми, як піратство. Я знаю, що всі видавці в Україні страшенно потерпають від цього явища, ви не є виключенням – напевно ви потерпаєте найбільше, бо у вас найбільші обсяги, і, скажімо так, найбільше розмаїття книжок, які ви видаєте. 150 тисяч примірників – перший наклад, який зробила «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» на останню книжку «Гаррі Поттера».

У мене два питання у зв’язку з цим. Скільки треба книжок продати, щоб відбилося це? Я так розумію, що це дорога річ, ця книжка. І, по-друге, скільки ви плануєте недоотримати через піратство, бо, наскільки я розумію, пірати вже готують своє видання, яке буде дешевше?

Проблема піратства

Іван Малкович: Річ у тому, що воно не буде дешевшим для людей, воно буде дешевшим лише для дистриб’юторів, які це розповсюджують. Але я сподіваюся, що цього піратського видання не буде і що цього разу державні органи, які ніби всі зараз хочуть показати, що вони не просто так хліб їдять задаром, і це соромно: міжнародний голосний проект, і якісь дядьки, яким все одно, чи м’ясо продавати, чи танки, а вони хочуть заробляти на цій книжці.

Я бачу що у нас у п’ять разів десь приблизно впав продаж всіх томів «Гаррі Поттера» за півтора року, відколи вони з’явилися. Це не дає можливості видавництву розвиватися тими темпами, якими би ми хотіли, бо завжди дуже коштовні кольорові проекти, книжок, до яких ми залучаємо славних художників, це не так легко їх підіймати, щоб книжка вийшла дуже гарною, щоб потім всі охали, ахали, яка вона чудова, і купували права. Тому це боляче ще й тому.

Боляче мені особисто, бо я сам беру участь у народженні цього українського перекладу і зір загубив, мабуть, наполовину, бо це були гонки такі з 2002 року серйозні. Будемо сподіватися, що, нарешті, всі знають цих людей, але завжди трапляється якийсь такий маленький, найнижчий міліціонерик, коли це до міліції доходить, який якось здає всю справу, і коли вони приходять туди з цим рейдом, виявляється – нічого нема, «А про що йдеться?». І наші закони такі, що можна оштрафувати людину, але вони сміються з того, тому що у них набагато більші гроші.

Сергій Рахманін: Тобто зиск, який вони отримують, набагато перевищує можливі штрафи, які доведеться виплатити?

Іван Малкович: Та ні, хоча люди не знають, це конфіскація фабрики, в Україні вже два випадки було, коли конфіскували фабрики, вони заморожені стоять, їхнє обладнання іржавіє. І це кримінальна відповідальність, якщо ловлять у момент, коли цю книжку друкують.

Сергій Рахманін: Тобто все-таки випадки трапляються, що хапають на гарячому і доводять до кримінальної справи?

Іван Малкович: Абсолютно. І це можливо, просто треба схопити, коли люди друкують, але можна і без того серйозно людей принаймні приструнити. Одним словом, є такі страхи у нас, звичайно, і якщо би не було піратів, наше життя не було би набагато легше, і не переживав би за наклад, бо 150 тисяч – для України все ж таки це багато. І десь так приблизно, може, трохи менше російського продається. Бо дуже велика інерція, щоб ти не робив...

Часто це дуже сильно мене засмучує: книжку ти зробив найпершу у світі, обкладинка вважається однією з найкращих, Джоан Роуллінг там її любить, вона в інтерв’ю останньому про майбутні плани, – я вже це розповідав, – що всі книжки у неї в кабінеті стоять корінцями, а наша повернута обличчям до глядача. При тому про це повідомлено за день до інтерв’ю: що буде таке – чи ми не заперечуємо.

І я не зрозумів, я вислав файла величезного, думав, вони хочуть роздрукувати. Це просто була наведена камера, це все права міжнародні, я про це повторюю, мабуть, вже втретє, бо нам треба вчитися на такому, що все в світі, кожна річ має якесь право авторське, і за це людина, яка це створила, повинна отримувати кошти чи принаймні давати згоду. Тобто обкладинка хороша. Переклад вважається переважною більшістю українців, що кращий український.

Сергій Рахманін: Переклад взагалі, вважається, розкішний. Судити навіть по дітях – і власних, і сусідських. Скажімо, моя дитина, яка читала в українському перекладі і вирішила почитати російський, вона однозначно визнала український набагато цікавішим.

Іван Малкович: Я думаю, що ви спілкуєтесь двома мовами в сім’ї. Важливо, що це діти і з російськомовних сімей так вважають. Далі: ціна на книжку нашу в Європі, мабуть, найдешевша. Вона буде дешевша на 10-15 гривень, ніж російська. Тобто ми зробили все, що могли.

Чесна і нечесна конкуренція

Сергій Рахманін: А якщо отак просто порівняти: хто є вам найбільшим конкурентом – піратські видання чи російськомовні видання?

Іван Малкович: Я люблю чесну конкуренцію, і я її сприймаю, хоча не можу уявити, ніхто не може уявити, щоб англійська книжка видавництва «Блумсбері» продавалася в Америці – там продає «Схоластик», чи книжка американська продавалася в Англії. Це одна мова – це неможливо, розумієте.

Сергій Рахманін: Це десь виписано законодавчо?

Іван Малкович: Так, це захищені ринки. Якщо ти хочеш в Німеччині видавати англійською мовою, ти платиш акциз. У нас інше зовсім склалося. Добре, у нас дозволено все, але компанія, яка буде розповсюджувати – це «Мир книги» чи як, я ніколи про неї не чув – пише наклад 2,5 млн, вони вкидають майже в кожну скриньку поштову листівку.

І вони пишуть: ви можете 13 жовтня, – наша раніше вийшла, – але вони пишуть: чарівним способом ви можете замовити. Всього там щось 49, але дрібним пише, що треба доплатити те-то, те-то, і виходить десь гривень 60. Але не те, обкладинка дається американська, та, яка буде і в Росії, не наша, і пише: «Гаррі Поттер» – українське «і», щоб людини думали, що це є українська сьома книга. Тобто вони не пишуть: «Гаррі Поттер. Смертельні реліквії», - чи по-російськи , я навіть не знаю, як воно буде, я чув, здається, «Дари смерті» у них буде.

Тобто зразу було б видно, чия це книжка. Це маніпуляція свідомістю. Вони хочуть, щоб людина, замовивши цю книжку, отримала російську. Багато людей просто помиляться, будуть думати, що вони замовляють українську.

Сергій Рахманін: Це можна вважати за нечесну конкуренцію? Чи можна з цим боротися за допомогою судів, за допомогою органів правоохоронних?

Іван Малкович: Я думаю, що це і є ознака нечесної конкуренції, бо тут явна підробка. Мені було б цікаво в чесній конкуренції перемогти. Ми вже з шостої книжки більше продаємо, більше української продається, ніж російської. Тобто ми вже нарощуємо темпи, беремо собі читачів.

Сергій Рахманін: Тобто ви берете верх у цьому змаганні, якщо воно йде за правилами. Давайте повернемось до піратства. Піратський ринок – це величезна сфера, це багато людей, багато структур, які цим опікуються, цього неможливо приховати. Я далекий від думки, що правоохоронні органи не знають, де, як і коли пірати виробляють свою продукцію.

Іван Малкович: На Петрівку піти – і це всі знають.

Сергій Рахманін: Чому з цим не борються? Не хочуть, чи все-таки можна припустити, що в якийсь спосіб люди, які відповідають за чесну конкуренцію, мають певний зиск з цього? Стверджувати ми цього не можемо. Принаймні припущення ми можемо такі робити?

Іван Малкович: Ми можемо припускати, що трохи одне, а ще більше друге. Але ми, треба сказати, що не все так безнадійно, тому що на цій книжці ми голограму наклеїмо. На цій голограмі написано «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» – Ви можете подивитись, а якщо крізь збільшуване скло – можна побачити малюнки з книжок «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Тобто ми серйозно подбали, написали, що на цьому місці має бути голограма, на передостанній сторінці в книжці описали, як виглядають піратські видання.

Але людина якщо купує на ринку, то вона на це не дуже зважає. Але я просив би слухачів зважати бодай на голограму. Якщо немає голограми, вони, правда, можуть і фольгу якусь наклеїти сяку-таку, але воно видно, чи це підроблене, чи це нормально. Ми намагаємося своїми силами. Я завжди покладався здебільшого на свої сили, і це найкраще.

Сергій Рахманін: Не переконаний, що це вірна позиція, хоча б зважаючи на ту обставину, що Ви є людиною відомою, людиною знаною і поважно, Ви могли б звертатися, якщо не хочете офіційно, то приватно звертатися до певних людей, аби просто Вам зарадили в законний спосіб вибороти місце під сонцем те, на яке Ви заслуговуєте.

Іван Малкович: З одного боку, якщо бути відвертим, я намагався цих людей, про яких мені кажуть, що вони, можливо, займаються цим піратством, попередити, в якійсь розмові такій напоумити, мені було б шкода, щоб там людина понесла якесь кримінальне покарання через книжки, якось незручно – ти ж людина, це ж книжка.

Я якось так намагаюся їх, проводив бесіди, присилав офіційні листи, звертався до найвищих посадовців, яких я знаю, всюди було обіцяно, але коли на нижчих гальмах, коли вони мені пояснюють, що люди, особливо з економічних відділів правоохоронних органів, коли вони з грошима мають справу, гроші дуже часто липнуть до рук, і вони часто не миють руки так часто, якби це треба робити. Поки що така реальність нашої держави. Але я думаю, що на цій книжці останній можна буде довести протилежне, я бачу, що сповнені рішучості.

Проблема українських підручників

Сергій Рахманін: Можу тільки позичити успіху. Інше питання: рік тому, якщо не помиляюся, саме у вересні Ви були в останнє в цій студії, в перше і в останнє перед нашою сьогоднішньою зустріччю, Ви говорили, що «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» мала намір, бажання, навіть мала певні плани зайнятися питанням створення українських підручників з цілої низки міркувань.

По-перше, якість українських підручників, я це можу говорити як батько школярки, вони дуже низької якості, якщо говорити про зміст – я зараз не про обкладинку. Це перше. Друге: ціна на українські підручники є фантастичною. Мені коли підручник з історії стародавнього світу, який десь в п’ять разів менший від цього, який коштує 30 гривень, то я не знаю, чи кожна родина у змозі заплатити за 6, 7, 8 підручників щороку чи щопівроку.

Іван Малкович: Я би хотів з української літератури зробити якийсь підручник, бо я так само батько школяра, принаймні студента і школяра. І я бачу, що їх змушують, як вони думи вчать 3 чи 4 уроки. Сучасній дитині думи треба пройти, бо це глибочезний пласт української культури і це героїчний пласт – нам героїки не вистачає. Але, розумієте, я прихильник гасла: краще менше, та краще. Тобто тих творів, які би зачіпали дітей сучасних.

Тобто якось намагатися позбавитися від цієї «миколиджерівщини», від класового поділу. Навіть того ж Шевченка – ще й досі, я бачу, подається як класовий поет, його ж треба зовсім подавати як універсального поета, тому що він дуже розумів не тільки бідних, але й багатих. У нього є дивовижні рядки: «Не завидуй багатому. Багатий не має ні приязні, ні любові, він то все наймає». Вже зароджується у багатьох українців, якщо про розумних багатих казати, екзистенційна туга над тим, що ти нібито все маєш, але не маєш ні приязні, ні любові, бо все наймане.

Шевченко універсальний поет, і якщо його трактувати з такого нормального людського погляду, не можна це все до класового. І взагалі, література - не можна в плані такому класовому, робити якісь хороші коментарі до відомих творів. Давати якісь уривки з цього, давати висловлювання якихось знаменитих людей про ці твори, світових - робити так, щоб дитина розуміла, що вона має стосунок з хорошою літературою в хорошій державі. Діти мусять мати приводи для гордощів.

Сергій Рахманін: Я нещодавно розмовляв з людиною, з істориком, який приблизно те саме казав про підручники з української історії, бо, насправді, він каже, що в них бракує героїки справжньої, не надуманої, не шароварної героїки, яка, в принципі, вигадана людьми, які писали історію СРСР, а тепер пишуть історію України. Є справді багато історичних, героїчних сторінок українських, про які ніхто не знає і ніхто не хоче писати.

І навпаки – в цих підручниках багато того, чого не варто вчити, чому не треба приділяти стільки уваги, і акценти у нас фактично перенеслися з радянської історії до історії України, якщо бути абсолютно справедливим.

Тому у мене і питання: багато є людей, які розуміють, що і як саме треба змінювати в українській навчальній літературі, в підручниках, чи є реальна можливість втрутитися в цей процес, зламати психологію старих чиновників, для яких підручники – це виключно можливість гарного заробітку?

Іван Малкович: Я думаю, що завжди така можливість існує. І це залежить, мабуть, і від керівника держави, і від керівника відомства освітянського – якщо там була б людина, там має бути, мабуть, дуже освічена людина, мисляча і смілива. Хоча підручники – це не те, де можна махати дерев’яними мечами наліво-направо.

Ми це все відкладаємо, підручник цей ми даємо, запускаємо. Тобто це робота не на рік, не на два, це принаймні створюється група на п’ять років. Але до української літератури, я впевнений, що радо погодиться і Юрко Андрухович, і Оксана Забужко, тобто всі, я буду дуже щасливий, коли мене там залучать, якісь поради, бо ми зустрічаємось з молоддю, з дітьми, ми бачимо, що вони люблять, що вони хочуть, як можна подати цю літературу, тобто принаймні той список. Іноді списки непогані.

Але «вміла наварити, не вміла подати» – Руданський пише. Тобто у нас часто і таке є. Я думаю, що так і в історичному підручнику – зібрати таких людей, необов’язково, що це люди молодші, є просто і люди старшого віку, які дуже прогресивні. В японській казці одній є, як всіх старих повиносили помирати, і тоді молоді не могли нічого собі зарадити, бо вони не мали досвіду. Ми не можемо так. Це все треба робити розумно.

Але, справді, щоб це була воля людини освіченої, яка би хотіла не те, що гроші перерозподілити, ці потоки, бо не про це йдеться, йдеться про те, щоб ми виховували. Діти ж не знають головних творів, вони закінчують школу, вони не знають найголовніших творів української літератури. Але це не наша проблема – весь світ на сполох б’є зараз. Всюди, у всіх країнах, є те, що люди не знають, там в Англії, у Франції, своїх головних творів знаменитих, Шекспіра і так далі.

Іде якась така трохи – погане слово - не дибілізація, я не знаю. Тобто діти з оцими мультиками, з оцими іграми, з цими комп’ютерами вони забувають про щось серйозніше. І тому такі книжки ніби не серйозні, як «Гаррі Поттер», їх принаймні привчають читати. А читання, ще з ліхтариком, коли тобі мама забороняє, бо ти так допізна читаєш, – це неймовірна насолода, коли батьки забороняють, а ти з ліхтариком. А це я по телевізору чув в інтерв’ю, що приїхала дитина з іншого міста на презентацію і: «Буду з ліхтариком читати собі».

Сергій Рахманін: Так псується зір і поліпшується серце.

Іван Малкович: Але ми мусимо говорити не тільки про книжки, а, наприклад, про фільми. Це я вчора з кимсь розмовляв, що у нас немає серіалів, де можна було б подивитися про історію України, що це було на українській землі, там про Київську Русь. Я вже і письменників прошу, щоб були якісь випадання, щоб сучасні діти... від Київської Русі, у якісь битви, хай козаччини, але щоб ми знали історію. УПА у нас взагалі ніколи, нічого, немає у нас жодної сторіночки.

Сергій Рахманін: Ви знаєте, наскільки це слизький момент для політиків.

Іван Малкович: Для політиків – ні, а для літераторів. Але письменник вільний писати, якщо він це все сильно, переконливо напише, сценарист, потім режисер зніме.

Сергій Рахманін: Забужко переконливо написала на цю тему, якщо Ви читали про Чорний ліс. А, з іншого боку, чи багато знайдеться кінематографістів, які згодяться зняти відповідний фільм, і чи багато Ви знайдете таких бізнесменів?

Іван Малкович: Ні, я маю на увазі дитячий серіал, це не йдеться про УПА, тобто серіал з западаннями в історію, щоб це легко, щоб діти дивились, щоб це було весело, про сучасних дітей, але щоб ми про щось дізнавались.

Питання мови

Сергій Рахманін: У цій студії декілька тижнів тому я почув дещо контраверсійну думку, яку я, чесно скажу, не зрозумів. Борис Колесніков – один з провідних політиків Партії регіонів України, якщо я не помиляюся, керівник штабу цієї партії, виборчого штабу, мається на увазі, він дуже довго переконував мене, що для того, щоб українська мова, українська література, українське кіно, українські книжки розвивалися, мали можливість були повноцінними, треба зробити російську мову другою державно.

Я так і не зрозумів, який зв’язок між розвитком української книжки і статусом державної російської мови, але він це пояснював наступним чином: якщо будуть дві державні мови, то ми можемо подивитись, скільки потребує забезпечення мовної культури однієї та другої, і якщо десь на якусь треба витрачати більше, то треба вирівнювати, і в такий спосіб маючи якусь об’єктивну картину, ми зможемо давати гроші на розвиток українського кіно, щоб воно з’явилося, бо не можна говорити про його розвиток - його фактично нема, на розвиток української книжки, української мови.

Він мене не переконав, бо я логічного зв’язку між тим, що він говорив, не побачив, не відчув. Можливо, Ви як людина, яка набагато частіше стикається з цими проблемами, відповісте мені: справді має право така схема на існування, чи справді визначення російської мови як державної надасть можливості належним чином фінансувати українську книжку, українську літературу, українську мову?

Іван Малкович: Мене завжди, є таке слово російське, «уміляєт», коли люди... ми знаємо минуле, люди, які раптом розбагатіли, і дай Боже, щоб вони працювали на користь української держави, але коли вони щось таке розглагольствують про культуру, якої вони не розуміють, про книжку, яку вони не читали, і про те, як треба, щоб українська книжка, виявляється, за допомогою російської мови... Це така довга вовча пісня.

От дивіться, у нас був перепис населення 3 чи 4 роки тому, я не пригадую. Там була графа: «Яку мову Ви вважаєте рідною?» Приблизно 70% людей відповіли: «Українську». Значить, це є документ, це не є просто якийсь там референдум, що хтось прийде чи ні, опитали всіх, це не вибірково: «Я прийшов на вибори, я сказав», там якийсь відсоток, вони проводять референдум. На референдум приходить дуже мало людей, але це є думка всієї нації.

Держава мала би відразу, машина дуже повільна – наша держава, вони швидкі, тільки якщо треба вкласти. А тут, будь ласка, газети, глянцеві видання всі – зробити так, щоб 70%, приблизно отак, як є, українською мовою забезпечити, щоб це рідною мовою було. Телебачення, радіомовлення – усе мало би бути згідно оцих 70%, бо це є документ.

Сергій Рахманін: В першій частині нашої розмови Ви вже говорили про те, що ще і законодавчо багато питань не врегульовано. Ви маєте власний не дуже веселий досвід участі у політичних кампаніях – Ви кандидували до Верховної Ради. На щастя, як на мене, туди не потрапили.

Іван Малкович: І на мене. Але це був тільки місяць мого життя.

Сергій Рахманін: Хоча Ви набули певного досвіду, якого не набули б ніколи в іншому місці чи в інший час. Так от, рік тому Ви говорили про те, оцінюючи так Верховну Раду, що у Вас є величезний сумнів щодо того, що цей парламент здатен ухвалювати якісь нормальні закони.

У нас вибори. Ваші відчуття як митця, як людини, яка бачить не очима, а серцем, як будь-який письменник, – наступна Верховна Рада буде в змозі ухвалювати нормальні закони, чи нам доведеться чекати якоїсь розумної, мудрої влади ще років 20-30, можливо 50?

Іван Малкович: Бачите, ми відчуваємо, що нове покоління не прийшло в політику, бо виявилося, я думав, що то нове покоління, коли йшов там з молодими, з партією, виявилося, що вони не молоді. Молоді – я так переконуюся останнім часом – це ті, які народилися після 86-го року, коли «перебудова», коли в головах людей проясніло щось.

Нове покоління

Сергій Рахманін: Для яких Радянський Союз – це лише історія.

Іван Малкович: Так. Людям, яким щонайбільше 19-20 років. Я з чого суджу? Знову ж таки по цій книжці, діти наші українські переклали, тринадцятеро дітей, українською мовою «Гаррі Поттера» і виставили в Інтернеті ще за місяць до виходу книжки десь, так само і російські зробили. І це видавці борються.

Мені було приємно, що вони зробили, бо добре, що є українською, що діти так само перекладають українською. Це велика ознака, що українська мова завойовує дітей міста, бо це здебільшого міські діти зі всієї України. Я почекав два дні, щоб всі побачили, що українці переклали, бо мені було приємно, з одного боку. Але, з іншого боку, це порушення. Але я бачу, що там є талановиті діти.

Сергій Рахманін: Це коли б’ється між собою професійне, з одного боку, з іншого боку, сумління.

Іван Малкович: Я до дітей цих написав: «Діти, я вітаю вас як письменник, що Ви переклали. В принципі, є моменти такі досить непогані. Сподіваюсь, що ми будемо працювати з кимсь із вас у майбутньому». Я написав їм, що вони порушують права, я би просив, щоб вони це зняли. Вони зняли цей переклад. Вони написали: «Так, ми порушили, ми знімаємо».

Я написав їм тоді дуже вдячного листа, запросив всіх на презентацію і сказав, що всім тринадцятьом подарую книжки, що і сталося. І я побачив, що оце нове покоління. Вони зробили, але коли їм сказали, що це неправильно, що вони порушили права, вони зразу зняли. Вони могли не зняти, але певна пошана, певна повага до законів.

Я подумав: «Еге, слухай, я бачу ознаки нового покоління». Я чомусь вірю, що ще недовго чекати, бо ці діти багато вчаться у вищих учбових закладах в Україні, за кордоном – дай Боже, щоб вони сюди поверталися з новими знаннями, з новими стандартам. Звичайно, їх отруює оця безчесна аморальна політична ситуація, коли всі, хто там бреше, вони царюють, вони мають гроші, хто обманює найбільше, вони це бачать.

Але світ приблизно такий. Моя знайома приїхала позавчора з Канади, я зустрічався. Вона каже: «Ти знаєш, у нас так само незабаром вибори. Я не знаю, за кого голосувати, нема порядних. Так що ти не дуже переймайся». В світі десь приблизно, у нас тільки це загострено, дуже сильно загострено.

Сергій Рахманін: Це цілком зрозуміло, це природно, тому що ми: а) молода держава; б) величезний рівень очікувань.

Іван Малкович: І ще одне. На Форумі видавців я вже це казав, але це цікаво. З російськими письменниками говоримо, кажемо: «Це вже до печінок дістало все». Вони кажуть: «Люди, та ви радійте. Та в нас все тихо, спокійно, все прекрасно і чітко. Путін скаже песика його призначити – і 40% росіян проголосують за песика Президента».

Сергій Рахманін: У мене з’явилася інша ідея, альтернативна. Я не пропоную голосувати за песика, але коли Ви зачепили питання, за кого віддати свій голос, я запропонував киянам інше питання. Це наша традиція, зазвичай під час програми ми проводимо опитування населення і ставимо киянам одне питання.

«Якби до Верховної Ради кандидував Гаррі Поттер, чи віддали б Ви за нього свій голос і скільки відсотків він би набрав?» :



Не знаю. Там хватає і своїх Гаррі Поттерів. Напевно, ті, що в казках, краще – вони хоч чогось добиваються.



Так, але на метлі. Він би чарував своєю паличкою. Дивовижніше, ніж наші депутати, навіть Гаррі Поттер не зміг би стати.



Ні, мабуть було б недобре. Тому що Україною мають керувати добрі та досвідчені люди, а Гаррі Поттер – нехай він залишається у казках.



Ні, не впевнений. Скоріше, Сердючка би потрапила, ніж Гаррі Поттер. По-перше, це розкручений, більш популярний. Гаррі Поттер більше у юнацьких, у тих, які не мають права голосувати по закону. А Сердючка – усі прошарки, від молоді до пенсійного віку. Наші депутати – просто клоуни. Гаррі – це герой багатьох підлітків.



Гаррі Поттер – це чародій, про нього казки складають. Напевно, вибрав би найкращих і найсправедливіших залишив в парламенті, а всіх інших...



Якби він гарним накладом продав в Україні всі свої сім книжок, то на ці гроші можна було влаштувати непогану передвиборчу кампанію з відповідними гаслами і потрапити до парламенту.

Сергій Рахманін: Знаєте, що мене потішило? Що багато хто з тих, кого опитували, дуже серйозно поставився до цього питання, навіть оцінювали, має чи не має він права балотуватися і якби за нього голосувало те чи інше покоління. Висловлю свою точку зору: як на мене, то з Гаррі Поттера вийшов би не найгірший депутат, хоча б тому що в нього непогана інтуїція і він дуже швидко ухвалює саме потрібні рішення, чого насправді дуже бракує нашим народним обранцям, нехай вони на мене не ображаються.

Мені цікава точка зору, якщо вже повертатися до Гаррі Поттера буцімто як до живого персонажу, він еволюціонує? Що Іван Малкович, який має відношення до перекладу Гаррі Понтера, як він змінюється, Гаррі Поттер? І як змінюється його авторка від книжки до книжки?

Іван Малкович: Було приємно відзначити, що це одна з найяскравіших книжок, може, найяскравіша. І було видно як письменнику, що вона задумала цю книжку на початку, як вона каже, що вона їхала з Манчестера до Лондона і на Кінґс Кросс вона вийшла, і в неї ніби в голові склалася вся книжка. Ніби залетіла крізь вікно поїзда ця ідея.

Тобто вона задумала цю сьому розв’язку. Тут багато вузлів розв’язується, вузликів. Несподівані абсолютно повороти, несподівано проявляються герої. Тут багато дитина задумається про життя і про смерть, про наставника, про учня, про любов. Тобто тут абсолютно нічого немає... Найстрашніші книжки п’ята і шоста, вони дуже такі депресивні. Тут є моменти так само.

От наші пишуть зараз на фан-клубі українському... Вони просять, щоб я з ними зустрівся. До речі, якщо вони мене чують, я радо зустрінуся з фан-клубом. І кажуть: «Ми після прочитання книжки перебуваємо просто в ейфорії». Вона мудра жінка, вона добре все це закінчувала.

Але тут є і смерть, і життя. Діти про це задумаються з цієї книжки. Ми говорили в перерві про те, що фільми, коли один вийде – добре, другий вже мусується, щоб на хвилі цього успіху ще заробити грошей, а вона – ні, вона задумала всі сім книжок. Тому ця, мабуть, найкраща, найяскравіша. І я думаю, що діти будуть потішені, прочитавши її.

Сергій Рахманін: Я так розумію, що ця книжка буде останньою книжкою про Гаррі Понтера.

Іван Малкович: Таке враження, що так. Бо вона так закінчила, що... Віктор вважає, що все може бути. Тому що Шерлок Холмс – він був вбитий, а тоді він ожив. Так що все може бути.

Сергій Рахманін: Якщо це справді так, що це остання книжка про Гаррі Поттера, немає відчуття, що втратили якусь близьку людину?

Іван Малкович: Уже книжка продається, я думаю, що багато людей прочитало, і я думаю, що Ви отримаєте величезну насолоду. Тому що є моменти... От наша коректор коли читала книжку, і я їй дав розділ, який закінчувався так, що невідомо було що, і вона дзвонить до мене: «Іване, так розкажи, що там далі».

Я сміюся і кажу: «Ні, я тобі завтра дам порцію». Вона каже: «Ти Волдеморт, ти мене мучиш». Так вона доросла жінка, їй років вже 45-47. Її це страшенно хвилювала. Вона повинна була холодно читати, як коректор, а вона каже: «Я мушу спочатку прочитати, а тоді як коректор, бо неможливо».

Політика, вибори й оптимізм

Сергій Рахманін: Не можу не говорити про політику, бо якби ми не забували про неї, вона не забуває про нас. Завтра вибори. Особисто Ви що чекаєте від цих виборів? Саме від виборів, я не кажу про конфігурацію парламентської коаліції, про майбутній склад уряду, назви політичних партій, які перетнуть чотиривідсотковий бар’єр.

Саме від виборів як від явища. Тобто Ви можете собі дозволити розкіш говорити збоку, з філософської точки зору, з точки зору людини, яка дивиться на все це очима митця, бо митець, на відміну від політика, залишається в пам’яті. Політики забуваються, а митці залишають по собі якісь острівки духовності, якщо хочете, вибачте за такий зайвий пафос.

Іван Малкович: Ми всі живі люди, і нас це все дуже хвилює. Я, по-перше, радий, що ці вибори є.

Сергій Рахманін: Так, все ж таки, хоча вони нічого не змінять.

Іван Малкович: Як завжди, залишається ця дрібка оптимізму. Мені просто хочеться, щоб прийшло якомога більше людей, і щоб молодь знов не зігнорувала ці вибори, щоб не було таких черг. Я думаю, черг не буде, бо людей кажуть, ніби буде менше. Але все одно хочеться, щоб прийшло більше і щоб молодші прийшли.

Тому що ми бачимо по ситуації в Києві, коли бабки старі вибирають, що з того виходить. Нам же тут жити, молодим, згідно з їхнім розумінням і бажанням в цій країні жити, повинні діяти закони і проходити ті люди. Тому я хотів би, щоб якомога більше людей прийшло на ті вибори, а тоді вже побачимо. Я маю дрібку оптимізму, чого і Вам бажаю.

Сергій Рахманін: Завжди заздрив таким людям.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG