Р.С.: Чого можна чекати від позачергових виборів в Україні, чи існує реальний шанс, що головні гравці на політичній сцені в ім’я демократії й процвітання держави між собою домовляться?
О.Д.: Я особисто не очікую якоїсь великої різниці щодо результатів цих виборів у порівнянні з виборами 2006 року. Може бути десь кілька процентів плюс чи мінус у декотрих політичних партій. Я думаю, що українські виборці вже в березні 2006 року дали мандат помаранчевим політичним силам створити коаліцію і змінити курс України радикальним образом. Я думаю, я очікую, що вони цей політичний мандат підтвердять і в цих виборах. Але тут є велике питання щодо спроможності політичних сил дійсно створити таку політичну коаліцію після виборів, яка зможе реалізувати цей мандат».
Р.С.: Які політичні партії зможуть сформувати новий уряд в Україні, хто зуміє, на Вашу думку, найкраще скористатись тим політичним ресурсом, яким є довір’я виборців ?
О.Д.: У принципі, є тоді дві крайні альтернативи. Перша, це дійсно, що «Наша Україна» буде в блоці з «Самообороною» і Юлею Тимошенко і, може, ще хтось, побачимо, хто увійде до парламенту, тобто це одна альтернатива. Це створення коаліції, яка має якусь традицію, має якусь програму, нею є зміна політичного курсу — європейський розвиток України. Це однозначно. Друга крайня альтернатива – це створення тої коаліції, яка була створена у серпні 2006 року: Партія регіонів, Комуністична партія та ще хтось – може, це будуть соціалісти. Це дві крайні альтернативи».
Р.С.: Але чи зуміють ці дві коаліції між собою домовитись, які компроміси потрібні, щоб вивести країну з політичної кризи ?
О.Д.: Політичні партії домовляються, тому що потрібна стабільність для держави, для розвитку, тоді є можливість створення таких, я б сказав, різнокольорових коаліцій. Вони дають стабільність, але не дають реформ, у цьому є загроза для держави. Все залежне від спроможності й політичної волі домовлятися. Я скажу так: це нещастя української політики, що між лідерами політичних сил є дуже багато таких негативних моментів у їхніх відносинах, коли індивідуальні інтереси в принципі поставлені над інтересами держави. Думаю, це основна слабкість української політики.
О.Д.: Я особисто не очікую якоїсь великої різниці щодо результатів цих виборів у порівнянні з виборами 2006 року. Може бути десь кілька процентів плюс чи мінус у декотрих політичних партій. Я думаю, що українські виборці вже в березні 2006 року дали мандат помаранчевим політичним силам створити коаліцію і змінити курс України радикальним образом. Я думаю, я очікую, що вони цей політичний мандат підтвердять і в цих виборах. Але тут є велике питання щодо спроможності політичних сил дійсно створити таку політичну коаліцію після виборів, яка зможе реалізувати цей мандат».
Р.С.: Які політичні партії зможуть сформувати новий уряд в Україні, хто зуміє, на Вашу думку, найкраще скористатись тим політичним ресурсом, яким є довір’я виборців ?
О.Д.: У принципі, є тоді дві крайні альтернативи. Перша, це дійсно, що «Наша Україна» буде в блоці з «Самообороною» і Юлею Тимошенко і, може, ще хтось, побачимо, хто увійде до парламенту, тобто це одна альтернатива. Це створення коаліції, яка має якусь традицію, має якусь програму, нею є зміна політичного курсу — європейський розвиток України. Це однозначно. Друга крайня альтернатива – це створення тої коаліції, яка була створена у серпні 2006 року: Партія регіонів, Комуністична партія та ще хтось – може, це будуть соціалісти. Це дві крайні альтернативи».
Р.С.: Але чи зуміють ці дві коаліції між собою домовитись, які компроміси потрібні, щоб вивести країну з політичної кризи ?
О.Д.: Політичні партії домовляються, тому що потрібна стабільність для держави, для розвитку, тоді є можливість створення таких, я б сказав, різнокольорових коаліцій. Вони дають стабільність, але не дають реформ, у цьому є загроза для держави. Все залежне від спроможності й політичної волі домовлятися. Я скажу так: це нещастя української політики, що між лідерами політичних сил є дуже багато таких негативних моментів у їхніх відносинах, коли індивідуальні інтереси в принципі поставлені над інтересами держави. Думаю, це основна слабкість української політики.