Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 00:55

Джозеф Конрад. 150 літ і вічність


Надія Степула

Слухати:

Надія Степула: 150-річчя від дня народження Джозефа Конрада, англійського письменника польського походження, народженого в Україні, внесене до календаря ЮНЕСКО на 2007 рік.

Про значення творчості європейського класика для всіх країв, з якими він був пов’язаний, заснування премії імені Конрада для українських письменників і те, чим цікавий сьогодні творчий доробок Джозефа Конрада у новому випуску «Вимірів життя».

Джозеф Конрад (Юзеф Теодор Конрад Коженьовський) народився в Бердичеві, у шляхетській польській родині гербу Наленч. Тоді та частина України, де з’явився майбутній класик англійської літератури, входила до складу Польщі до 1795 року, коли відбувся її поділ між Росією, Прусією та Австрією.

Батько Джозефа Аполлон Коженьовський був відомим літератором, перекладачем. Коли Джозефу було всього п’ять років, його батька ув’язнили та заслали в Сибір за патріотичну діяльність. Хлопчик разом із матір’ю теж опинилися на засланні.

Старший Коженьовський повернувся до Польщі 1868 року, а за рік помер. Поховали його у Кракові.

Одинадцятилітній Конрад опинився у Франції, в еміграції. За якийсь час він став моряком британського флоту. Слава письменника-мариніста прийшла згодом, після публікації англомовних повістей «Усмішка долі», «Смуга тіні», «Лорд Джим» та інших книг.

Говорити сьогодні про популярність творів Конрада просто, адже їх не тільки читають, а й екранізують. Від 1919 року й дотепер створено понад півсотні фільмів за сюжетами книг Джозефа Конрада.

Докладніше про особливості життєвого і творчого шляху письменника нам розповість культуролог, професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський: 150 років тому назад тут в Україні народився великий український письменник. Великий письменник англосаксонського світу Джозеф Конрад. А насправді Юзеф Коженьовський, син польського шляхтича, який брав участь в польській революції початку 60-их років, потім заслання, зрештою, необхідним чином молоденький Коженьовський опинився у Кракові, потім у Львові, де він навчався. А десь 1880-го він почав плавати в англійському флоті. А десь років вже через чотири він був капітаном цього флоту. А далі трапилося щось схоже на літературне чудо.

Розповідають, що видатний романіст Голсворсі чи не випадково познайомився з прозою того самого капітана, що на його пароплаві він плив. І Голсворсі посвятив у літературу Коженьовського. Так з’явився видатний письменник англосаксонського світу і всієї світової літератури - Джозеф Конрад.

Про нього написано неймовірно багато. Спробуємо в найкращому розумінні подати благородно спрощену картину великого романіста. Йдеться, власне, ось про що.

Джозеф Конрад – мариніст, себто він безперестанку писав про море. Що може бути свобіднішим, аніж морська стихія? І, зрештою, саме про цю свободу і пише Конрад.

Але ж парадокс літературний і інший полягає в тому, що йдеться про людину, яка, перебуваючи серед цієї самої свобідної стихії, необхідним чином має безперестанку повищувати свою дисципліну, своє ставлення до довколишнього світу, тому що море, як сказав один капітан, не Джозеф Конрад, але також дотепний персонаж, воно дуже красиве, особливо з берега. І саме тому Конрад постає як поєднання двох стихій: абсолютної свободи морської і проблеми граничної відповідальності людини перед собою, перед іншими людьми, перед своєю країною, ну і, зрозуміло, перед своїм флотським екіпажем.

Оце і є основна семантика, себто основний зміст великого англійського романіста, того самого романіста, який виростав спочатку в українській і польській мовній стихії, познайомився з англійською літературою лише в польських перекладах, а, власне, напевне, до кінця свого життя, як всі ті, хто з певним запізненням увійшов в певну іноземну мовну стихію, мабуть, обраховував числівники своєю рідною польською мовою.

Але стилістика його англійська бездоганна. Це один з найкращих, власне, майстрів англійської мови. Тут щось схоже на Володимира Набокова. Напевне, саме Володимир Набоков був моделлю для цього самого англомовного подвигу Конрада.

Його мариністика і взагалі його література – ну, необхідно екзотична. Дія в нього дуже часто відбувається саме десь в тропіках, в тропічному океані на якихось островах. З одного боку, свобода, а з другого боку, людина безконечно напружується у цій самій свободі аж до краю. Зрештою, не завжди людина витримує цей самий іспит.

Можна, скажімо, пригадати його роман “Серце пітьми”. Це початок 20 століття. Всі ми по-своєму знаємо фабулу цього роману, тому що цю фабулу десь насамкінець того століття переніс у свій фільм Френсіс Коппола, великий американський режисер. Отак і з’явився великий американський фільм тут “Апокаліпсис”.

Взагалі безперестанку Конрад зупинявся на ситуації, коли людина або витримує тиск оцієї самої стихії, або вона не витримує.

Мушу вам сказати, що це був перший європейський письменник, який почав писати про те, що вслід за тим насамкінець століття назвали міжнародним тероризмом.

Він розповідав про тих людей, які, намагаючись перемінити світ, хапаються за зброю, про російських революціонерів-народовольців, про європейських анархістів, і писав він у режимі такого понурого скепсису, я сказав би, навіть понурого прогнозу.

Словом, цей дуже видатний письменник, до певної міри він наш, український письменник... Колись письменник і мистецтвознавець Леонід Череватенко так сказав про те, що таке українська культура: “Все те, що відбувалося під українським небом, - це і є українська культура”.

В якомусь розумінні становлення великого романіста відбувалося необхідним чином під українським небом.

Вслід за тим ще одна обставина. В Польщі необхідним чином дуже шанують великого романіста. І був один такий його видатний коментатор, тлумач, видавець, словом, на всі руки майстер у царині конрадознавства, добродій Найбан. Потім після військового перевороту генерала Ярузельського він виемігрував за межі країни. Виявилося, що перед цим він був ще й потаємним кореспондентом “Вільної Європи”. І уряд Ярузельського виніс йому смертний вирок. Ну, хвала Богові, цей вирок не був здійснений. Але це говорить про те, що й досі довкола цього самого автора відбувається щось дуже напружене.

І ще одне. Є дуже добра екранізація роману “Риса тіні” або “Тіньова риса”, екранізація, сказати б, кінорежисерського пензля великого Анжея Вайди, великого співвітчизника Конрада.

Подивіться цей самий фільм, прочитайте цього автора і ще раз пригадайте, що наприкінці 19 – на початку 20 століття в європейській літературі з’явився великий прогнозист і європейської, і взагалі світової долі.

Надія Степула: Вшанування Джозефа Конрада у час його 150-ліття відбувається досить широко. Зокрема, в Україні до цієї дати готується виставка про життя і творчість письменника. Її назва «Між суходолом і морем».

У Національному музеї літератури з 26 стендів можна довідатися про примітні факти з біографії письменника, його родину, а також ознайомитися з його літературним доробком.

Виставка розповідає і про прижиттєву дружбу Джозефа Конрада з представниками тодішніх літературних і мистецьких та видавничих кіл, чиї імена давно вже стали знаковими. Це Андре Жід, Едвард Гарне, Бертран Расел, Генрі Джеймс, Джон Ґолсуорсі та багато інших.

Про інші цікаві акції на відзначення 150-ліття від дня народження Джозефа Конрада, а також про встановлення польським урядом літературної премії імені Джозефа Конрада для українських письменників довідаємося від колеги, кореспондента Радіо Свобода Богдани Костюк.

Богдана Костюк: Класик англійської літератури Джозеф Конрад, гортаючи сімейний фотоальбом, показував синові Борису стару знімку, невеликий палац, луки у далині, і казав: “Синку, отут я народився”.

У сучасному Бердичеві вже не знайти цього будинку, розташованому у родинному маєтку.

Так само не знайти таверни поблизу порту Гдині, в якій юний моряк Теодор Коженьовський пив темне пиво і вчив самотужки англійську мову. Але в морському порту Гдині стоїть пам’ятник польському моряку, англійському письменникові Джозефу Конраду.

І тепер у рік свого 150-ліття, який ЮНЕСКО назвав Роком Конрада, він повертається у рідну домівку. І повертається при цьому за сприяння другої вітчизни, Польщі, про що розповідає директор Польського інституту у Києві Єжи Онух.

Єжи Онух: Так історично склалося, що в Україні народилося чимало етнічних поляків, які стали великими постатями в такому глобальному вимірі. І це зразки, наприклад, такі, як Теодор Коженьовський.

Польща вже в такій ситуації, що може собі дозволити через успішність своїх різних реформ, наприклад, створити премію імені Конрада, щоби того ж Конрада загадати, але одночасно допомоги процесові тут в Україні.

Богдана Котсюк: Єдиний в Україні музей Джозефа Конрада працює в селі Тереховому на Поліссі. Музей було відкрито до 130-річчя письменника. Тоді українські письменники Дмитро Павличко та Юрій Щербак у книзі відвідувачів визначили три джерела творчості Конрада: українська земля, сила польського духу, велич англійської мови.

Надія Степула: На рідній Конраду Житомирщині теж готуються до визначної дати. Почуємо про це від голови Житомирської філії Національної Спілки письменників України Михайла Пасічника, з яким розмовляв колега, кореспондент Радіо Свобода Павло Вольвач.

Михайло Пасічник: Почну з музею, який розташований в селі Терехове Бердичівського району Житомирської області. Офіційно він називається Музей історії села Терехове, але його сміливо можна назвати музеєм Джозефа Конрада, тому що більшість експозиції присвячено саме цьому англійському письменнику-мариністу.

Він народився в цьому селі Терехове. Дитинство його пройшло в цьому селі. Будинок музею споруджено десь в 1984-1987 роках завдяки зусиллям місцевої влади, зокрема, там був такий житель села М.Ю.Шипилюк, справжній ентузіаст музейної справи. Школа значну допомогу надала у збиранні матеріалів у листуванні з відомими письменниками, в тому числі і англійськими.

Павло Вольвач: Пане Михайле, а цього року якось відзначали 150 від дня народження?

Михайло Пасічник: Планувалося провести свято в жовтні, але раптово бердичівська районна влада змінила дату і провели його у вересні.

Я не хотів би цього говорити, але мушу. Навіть Спілку письменників, нашу обласну організацію, письменників наших не запросили на це свято. Тому з літературно-краєзнавчого воно перетворилося, так би мовити, на географічне.

Надія Степула: Ще при житті твори Джозефа Конрада були високо поціновані критикою та європейськими письменниками. Шанували його письмо і Поль Валері, і Томас Ман, і багато інших представників літератури від різних народів.

Хоч за життя Джозефу Конраду довелося почути й немало докорів. Зокрема, і докір про те, що він, мовляв, відрікся батьківщини, здобувши славу англійського письменника. На цей докір Конрад відповів. У листі до директора бібліотеки Ягеллонського університету Йозефа Коженьовського (слід зауважити, що збіг їхніх прізвищ виявився випадковим): «…Я належно вшанував батьківщину, здобувши визнання і довівши англійцям, що шляхтич з України … знайде, що сказати їхньою мовою».

Мало минути трохи часу, якихось 100-150 літ, щоб стало очевидним: ні письменник не зрікся вітчизни, ні вона його.

Прожив письменник Джозеф Конрад не дуже довгий вік, помер у 1924 році. Він залишається англійським класиком, польським «шляхтичем з України». І в цілому світі живуть, торуючи дорогу до вічності, його твори.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG