У квітні 44-го року, коли нацисти відступили з території Рівненщини, на третій день Великодня навколишня молодь, котра мешкала на межі Рівненської і Тернопільської областей, збиралася до УПА. Оскільки ця мобілізація була досить масовою, про неї дізналися органи НКВС. За деякими даними, оголошували про мобілізацію перевдягнені провокатори. І коли близько п’яти тисяч людей, у тому числі три тисячі юних призовників, серед яких були й дівчата, зібралися у Гурбинському котловані мальовничого Мізоцького кряжу, на них чекала шалена атака артилерійських і танкових частин, авіації і навіть бронепоїзда.
Нерівний бій
Сили НКВС переважали повстанські у шість-вісім разів. Відбивалися від них Південна група УПА – «Північ» та з’єднання «Холодний Яр», а ще юнаки у великодніх вишиванках, по яких було дуже легко цілитись. Це чимось нагадує історію бою під Берестечком. Більшість загиблих, і це підтверджують археологи, були селянами, котрі не встигли долучитися до визвольних змагань.
У квітні нинішнього року на цьому місці було завершено спорудження пантеону Героїв Гурбинської битви, де одразу по-християнськи перепоховали 27 людей. Один з учасників розкопок, нашоукраїнець Тарас Максименко повідомив: «Ми зараз поставили собі за мету знайти усіх без винятку загиблих під Гурбами і неналежно вшанованих. Прорив був аж до Бережного, зараз ми працюємо у Здолбунівському районі, але дослідження триватимуть, поки ми не вшануємо пам’ять останнього вояка УПА, який загинув у битві під Гурбами».
Загинули близько тисячі більшовиків і близько двохсот п’ятдесяти повстанців. Після бою селяни відшукували своїх рідних і перепоховали багатьох. Їм це було робити важче, ніж енкаведистам, котрі забирали своїх і перепоховували, не криючись, удень. Але було багато і безіменних могил. Орієнтовно місця захоронень знали мешканці навколишніх сіл, тож приходили сюди вночі, щоб забрати тіла.
Невтішна доля тих, хто вижив
З розповідей рідних знаю, що на Гурбах побував один з моїх дядьків, молодий селянин із Шумського району Тернопільщини. Він повернувся після бою до села, але наступного дня його заарештували. Про його долю рідні не знали упродовж півстоліття. А тоді прийшла довідка про реабілітацію, де було зазначено: дядька розстріляли у Кременецькій тюрмі.
Подібною була доля багатьох наших земляків, у кращому разі – заслання. Між іншим, одним із героїв битви був Василь Кук, він разом з іншими повстанцями та командиром на псевдо «Еней» прорвався на північ.
Окрім пантеону, інші заходи, щоб про цю історію пам’ятали
Оскільки перші, ще не організовані, загони УПА виникли саме на території Рівненщини і Волині, тут споруджено чимало пам’ятних знаків у знакових місцях. Здебільшого це робили представники Української народної партії.
Нинішня адміністрація ініціювала розробку ескізу Почесної відзнаки до 65-ї річниці утворення УПА. Вже схвалений ескіз Хреста Заслуги, в основі якого використаний проект, створений відомим повстанським художником, уродженцем Рівненщини Нілом Хасевичем.
Нерівний бій
Сили НКВС переважали повстанські у шість-вісім разів. Відбивалися від них Південна група УПА – «Північ» та з’єднання «Холодний Яр», а ще юнаки у великодніх вишиванках, по яких було дуже легко цілитись. Це чимось нагадує історію бою під Берестечком. Більшість загиблих, і це підтверджують археологи, були селянами, котрі не встигли долучитися до визвольних змагань.
У квітні нинішнього року на цьому місці було завершено спорудження пантеону Героїв Гурбинської битви, де одразу по-християнськи перепоховали 27 людей. Один з учасників розкопок, нашоукраїнець Тарас Максименко повідомив: «Ми зараз поставили собі за мету знайти усіх без винятку загиблих під Гурбами і неналежно вшанованих. Прорив був аж до Бережного, зараз ми працюємо у Здолбунівському районі, але дослідження триватимуть, поки ми не вшануємо пам’ять останнього вояка УПА, який загинув у битві під Гурбами».
Загинули близько тисячі більшовиків і близько двохсот п’ятдесяти повстанців. Після бою селяни відшукували своїх рідних і перепоховали багатьох. Їм це було робити важче, ніж енкаведистам, котрі забирали своїх і перепоховували, не криючись, удень. Але було багато і безіменних могил. Орієнтовно місця захоронень знали мешканці навколишніх сіл, тож приходили сюди вночі, щоб забрати тіла.
Невтішна доля тих, хто вижив
З розповідей рідних знаю, що на Гурбах побував один з моїх дядьків, молодий селянин із Шумського району Тернопільщини. Він повернувся після бою до села, але наступного дня його заарештували. Про його долю рідні не знали упродовж півстоліття. А тоді прийшла довідка про реабілітацію, де було зазначено: дядька розстріляли у Кременецькій тюрмі.
Подібною була доля багатьох наших земляків, у кращому разі – заслання. Між іншим, одним із героїв битви був Василь Кук, він разом з іншими повстанцями та командиром на псевдо «Еней» прорвався на північ.
Окрім пантеону, інші заходи, щоб про цю історію пам’ятали
Оскільки перші, ще не організовані, загони УПА виникли саме на території Рівненщини і Волині, тут споруджено чимало пам’ятних знаків у знакових місцях. Здебільшого це робили представники Української народної партії.
Нинішня адміністрація ініціювала розробку ескізу Почесної відзнаки до 65-ї річниці утворення УПА. Вже схвалений ескіз Хреста Заслуги, в основі якого використаний проект, створений відомим повстанським художником, уродженцем Рівненщини Нілом Хасевичем.