Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 22:55

Воєводинські угорці згадують про добу Мілошевича без особливої радості


Василь Плоскіна Угорщина, 31 жовтня 2007 (RadioSvoboda.ua) – 13 років правління останнього лідера Югославії Слободана Мілошевича з погляду трьохсоттисячної угорської меншини в Сербії описала в своєму документальному виданні Анна Фрідріх. Книга вийшла в світ цими днями угорською мовою у Воєводині і має назву «Це ще не історія». Авторка переконана, що її книга може стати суттєвим доповненням до курсу новітньої історії Балкан, характеризуючи в документах і свідченнях добу розпаду Югославської федерації за її керівника Слободана Мілошевича.

Події на Балканах останніх років завжди мали й мають значний громадський резонанс в Угорщині. Так історично склалося, що серби та хорвати мали спільного з угорцями австро-угорського монарха.

Нині у сербському автономному краї Воєводині живе 300-тисячна угорська меншина. Для неї спокійні роки закінчилися з початком хвилі переселенців-сербів із колишніх національних околиць, де до них вороже ставилося місцеве населення. Отож, злі на боснійців та хорватів, поселенці-серби звернули свою лють на воєводинських угорців-католиків.

У Новому Саді, Суботиці та інших містах і селах краю наприкінці 1990-х і пізніше виникали бійки між націоналістично налаштованими переселенцями й місцевими угорцями. Також траплялися невмотивовані вбивства угорських бізнесменів. Тим часом сербська поліція безуспішно розбиралася з вандалізмом на угорських цвинтарях…

Усе це та багато іншого призвело до того, що за правління Слободана Мілошевича з Воєводини виїхали понад 10 тисяч тамтешніх угорців, які попросили статус біженців у сусідніх країнах.

Радісних емоцій для сербських угорців мало

Місцева угорськомовна журналістка Анна Фрідріх охоплює життя угорської нацменшини у своїй книзі «Це ще не історія». Пише вона не лише про постійні спалахи міжетнічної ненависті, але й про інші біди – економічну кризу в Югославії та бомбардування авіацією НАТО стратегічних об’єктів Сербії.

Авторка говорить: «Той, хто хоче науково опрацювати цей період, на мою думку, зможе опертися в своєму дослідженні на багато точок, які свідчать про дуже непрості моменти в новітній історії країни».

Інтереси воєводинських угорців усі ці буремні роки намагається активно захищати Угорщина. Річ у тім, що тут угорські серби в числі інших 13 нацменшин мають вагому державну підтримку. Офіційний Будапешт сподівається, що у Белґраді так само змінять на більш позитивне ставлення до воєводинських угорців.

І сам вихід книжки Анни Фрідріх, над якою вона працювала 5 років, багато в чому є заслугою саме угорської влади, яка матеріально підтримує співвітчизників за кордоном. Проте радісних емоцій у цьому виданні досить мало.

Своїми думками від прочитаного ділиться воєводинський публіцист Мартон Матушка: «Тут ідеться назагал про процес розпаду цілої держави. Ті, хто це пережив, усі вражені написаними рядками і часто цитують їх не без душевного сум’яття».
XS
SM
MD
LG