Коли говорять «біла ворона», мені насамперед спадає на думку ім’я Петра Григоренка – знаного совєтського генерала, який проміняв кар’єру та привілеї на долю політв’язня і вигнанця через те, що обстоював права «якихось кримських татар». Або Катерини Білокур, яка також була у своєму оточенні білою вороною. Адже замість того, щоб опікуватися господарством і родиною, як це належить порядній сільській жінці, все життя малювала якісь чудернацькі картини.
Вислів «біла ворона» на означення рідкісних, особливих людей вперше вжив давньоримський поет Ювенал. Відтоді цей образ увійшов у багато мов, і в українській також звучить цілком природньо. Отже, «біла ворона» – це людина, не така, як усі. Вона може не так виглядати, не так себе поводити, а головне – мислити не так, як усі. Характерними рисами таких людей є самобутність і самодостатність, стійкість до зовнішніх впливів і закритість свого внутрішнього світу. У психології їх іще називають нестандартними особистостями і відносять до категорії маргіналів, тобто тих, хто не вписується у жодні існуючі інституції. Прямої загрози для звиклого до стереотипів суспільства вони не несуть, але своєю несхожістю і непередбачуваністю насторожують і дратують багатьох. Тому обережний соціум намагається або повернути цих людей до «нормального стану», або виштовхати, ізолювати їх. Тож все як у світі пернатих.
Особливо гостро статус білої ворони відчувається у дитячому і підлітковому віці. Адже підлітки, перш ніж прийти до індивідуальності, переживають період «стадного почуття», коли дуже важливо бути таким, як усі. Тому нестандартна дитина дуже болісно сприймає, коли її не приймають у колектив однолітків. Нерідко з цією проблемою стикаються і обдаровані діти.
Зрозуміло, що насмішки, глузування, несприйняття чи відторгнення нестандартних людей соціумом суттєво ускладнює їм життя. Але чи варто на догоду отим суспільним стереотипам підганяти свою унікальну особистість під загальноприйняті шаблони? Адже і науку, і мистецтво, і, зрештою, всю цивілізацію рухають вперед саме «білі ворони». Навіть у бізнесі нестандартний підхід часом може привести до значного успіху. Складніше – в політиці. Але, можливо, нинішні негаразди в цій сфері пов’язані саме з нестачею «білих ворон»?
Вислів «біла ворона» на означення рідкісних, особливих людей вперше вжив давньоримський поет Ювенал. Відтоді цей образ увійшов у багато мов, і в українській також звучить цілком природньо. Отже, «біла ворона» – це людина, не така, як усі. Вона може не так виглядати, не так себе поводити, а головне – мислити не так, як усі. Характерними рисами таких людей є самобутність і самодостатність, стійкість до зовнішніх впливів і закритість свого внутрішнього світу. У психології їх іще називають нестандартними особистостями і відносять до категорії маргіналів, тобто тих, хто не вписується у жодні існуючі інституції. Прямої загрози для звиклого до стереотипів суспільства вони не несуть, але своєю несхожістю і непередбачуваністю насторожують і дратують багатьох. Тому обережний соціум намагається або повернути цих людей до «нормального стану», або виштовхати, ізолювати їх. Тож все як у світі пернатих.
Особливо гостро статус білої ворони відчувається у дитячому і підлітковому віці. Адже підлітки, перш ніж прийти до індивідуальності, переживають період «стадного почуття», коли дуже важливо бути таким, як усі. Тому нестандартна дитина дуже болісно сприймає, коли її не приймають у колектив однолітків. Нерідко з цією проблемою стикаються і обдаровані діти.
Зрозуміло, що насмішки, глузування, несприйняття чи відторгнення нестандартних людей соціумом суттєво ускладнює їм життя. Але чи варто на догоду отим суспільним стереотипам підганяти свою унікальну особистість під загальноприйняті шаблони? Адже і науку, і мистецтво, і, зрештою, всю цивілізацію рухають вперед саме «білі ворони». Навіть у бізнесі нестандартний підхід часом може привести до значного успіху. Складніше – в політиці. Але, можливо, нинішні негаразди в цій сфері пов’язані саме з нестачею «білих ворон»?