Вршац розташований на схилах Вршацької гори, з якої на місто опускається свіже повітря лісів та подих винограду. Місцевість відома своїми виноградниками, що простягаються на пагорбах навколо самого міста. Це так звані «Вршацькі виноградники», засаджені плантаціями на понад 1700 гектарах землі. Про значимість виноградарства свідчить i факт, що у гербі міста зображена винна лоза, a низка деталей на фасадах старих будинків також має мотив винограду.
Вина багато не буває...
Перебуваючи у прекрасному Вршаці, ми натрапили на ремісницьку майстерню, де господар Любомир Силаді володіє одним з найдавніших ремесел. Він – коваль. Цьому навчив його батько, проте він сам каже, що заробітку з тої роботи вже нема. Майстер Любомир на це дивиться як на відпочинок. В основному він виробляє різні прикраси та предмети мистецтва, які потім дарує друзям. Під звуки автентичної музики у його власному ательє пан Любомир нам розповів: «Взимку є достатньо вина. Буває, мої друзі завітають до мене, кожен принесе з собою трохи вина, цього буде достатньо. Це є гарною нагодою. Доки я працюю – вони сидять зі мною за компанію. Влітку це трапляється рідше. Мабуть, через те, що тепло. А зима все-таки має свої чари: доки горить вогонь, усі збираються докупи, важко їх розігнати».
Виноградарство тут сягає часів даків та римської доби, а перші зафіксовані дані про нього походять з 15 століття, коли вршацьке вино 1494 року продали до палацу польського короля Владислава ІІ. Коли ми заходили до одного з вршацьких підвалів, перед дверима, що нагадували величезну діжку, хазяїн сказав: «Зараз вам перед цією найбільшою діжкою на Балканах розкажу справжню правду про вино. Яке має бути вино, щоб бути добрим? Вино має бути холодним, його має бути багато, та ще щоб було задарма!»
Символ колишньої Югославії
А сам підвал під назвою «Вршацькі виноградники» був і залишився архітектонічним атракціоном. Він був одним з найбільших символів колишньої Югославії. Споруджений у формі латинської букви іпсилон, себто ігрек, літери, яка була ознакою Югославії. Кажуть, що це один із трьох найбільших винних підвалів у Європі, адже до нього можна помістити 3400 вагонів вина. Та й вино було саме таким, яким має бути справжнє вино: прохолодним і недорогим. І його було достатньо. Будьмо!
Вина багато не буває...
Перебуваючи у прекрасному Вршаці, ми натрапили на ремісницьку майстерню, де господар Любомир Силаді володіє одним з найдавніших ремесел. Він – коваль. Цьому навчив його батько, проте він сам каже, що заробітку з тої роботи вже нема. Майстер Любомир на це дивиться як на відпочинок. В основному він виробляє різні прикраси та предмети мистецтва, які потім дарує друзям. Під звуки автентичної музики у його власному ательє пан Любомир нам розповів: «Взимку є достатньо вина. Буває, мої друзі завітають до мене, кожен принесе з собою трохи вина, цього буде достатньо. Це є гарною нагодою. Доки я працюю – вони сидять зі мною за компанію. Влітку це трапляється рідше. Мабуть, через те, що тепло. А зима все-таки має свої чари: доки горить вогонь, усі збираються докупи, важко їх розігнати».
Виноградарство тут сягає часів даків та римської доби, а перші зафіксовані дані про нього походять з 15 століття, коли вршацьке вино 1494 року продали до палацу польського короля Владислава ІІ. Коли ми заходили до одного з вршацьких підвалів, перед дверима, що нагадували величезну діжку, хазяїн сказав: «Зараз вам перед цією найбільшою діжкою на Балканах розкажу справжню правду про вино. Яке має бути вино, щоб бути добрим? Вино має бути холодним, його має бути багато, та ще щоб було задарма!»
Символ колишньої Югославії
А сам підвал під назвою «Вршацькі виноградники» був і залишився архітектонічним атракціоном. Він був одним з найбільших символів колишньої Югославії. Споруджений у формі латинської букви іпсилон, себто ігрек, літери, яка була ознакою Югославії. Кажуть, що це один із трьох найбільших винних підвалів у Європі, адже до нього можна помістити 3400 вагонів вина. Та й вино було саме таким, яким має бути справжнє вино: прохолодним і недорогим. І його було достатньо. Будьмо!