Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 13:09

У Сватовому Луганської області встановили пам’ятник жертвам Голодомору


Ярослав Гребенюк Луганськ, 23 листопада 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Сватівщина – частина Слобідської України, і тут, на селі, багато людей потерпали від голоду 1932-33 років. На вшанування загиблих 23 листопада у Сватовому встановили мармуровий обеліск при центральному цвинтарі.

Хрест
(RadioSvoboda.Ua)
Точної цифри жертв у Луганській області ще не встановлено. Нещодавно обласна влада озвучила цифру 16 тисяч жертв, проте історики вважають цю цифру заниженою. Є думка, що на території Луганської області в період 1932-1933 років голодною смертю загинуло до 25 % сільського населення. Постраждали, в основному, північні (сільські) райони області: Новопсковський, Старобільський, Марківський, Новоайдарський, Верхньо-Теплянський.

Місцевий історик Леонід Королько, автор книги «Голодомор: Причини і наслідки»
(RadioSvoboda.Ua)
На Сватівщині в родинах зберігають пам''ять про родичів, котрі померли або й пережили ті часи. Вижити багатьом вдалося, бо у цьому регіоні багато людей працювали на виробництві і допомагали родичам-селянам, що залишилися без хліба. Окрім того, як зазначає місцевий історик Леонід Королько, автор книги «Голодомор: Причини і наслідки», Сватівщина розташована на перетині автомобільних і залізничних шляхів, селянам вдавалося тікати в Росію чи індустріальні центри Донбасу і таким чином рятуватися.

Про те, що люди прийшли на відзначення роковин Голодомору не за вказівкою адміністрації, а за власним бажанням, свідчила й велика кількість присутніх і ті гори квітів, якими люди просто вкрили підніжжя пам’ятника.

До збору свідчень про Голодомор долучилися школярі

Зі свічками на морозі стояли школярі. Вони, разом із учителями, влаштовують експедиції по регіону, шукають ще живих свідків Голодомору. Окрім того, у школі їх просять розпитати в родині про голод 1930-х років, і діти знаходять свідків і спогади.

Батько Нескоромної Тетяни вижив у Голодомор
(RadioSvoboda.Ua)
Заступник директора Сватівської школи № 6 Нескоромна Тетяна розповіла, що у класі, де близько 20 учнів, приносять 4-5 або 2-3 спогади; у школі загалом 18 класів, отже свідчень накопичилось чимало. Ці матеріали віддають до місцевого краєзнавчого музею і готують книжку «Спогади про Голодомор у моїй родині».

Сама пані Тетяна родом із села Тарасівка сусіднього Троїцького району. Її бабуся Серафима Лугова та двійко дітей померли 1932-го. А батькові Івану (наймолодшій дитині) чудом вдалося урятуватися, його хотіла з''їсти тітка, котра взялася доглядати хлопчика.

Нескоромна Тетяна розповіла цю історію за родинним переказом: «Ну дай мені Івана, хай він у мене поживе!» Ти знаєш, каже, Лідко, що я задумала. Іван він мизатий – я його візьму сьогодні порубаю, заріжу і я так врятую своїх двох старших дітей і сама врятуюся. І та баба Ліда, вона ж жила по сусідству, вислідила і вкрала мого тата, заховала, а вранці прийшла – вони вже всі втрьох були мертві».

На мітінгу
(RadioSvoboda.Ua)
«Щоб майбутнє покоління не забувало нашу історію»

На Луганщині питання про Голодомор надзвичайно політизують, депутати місцевих рад – на 90 % члени Партії регіонів – публічно наголошують, що питання голоду 30-х піднімається лише для псування дружніх відносин із Росією. Радіо Свобода поцікавилося думкою пані Нескромної, чи варто все це згадувати зараз, чи не є спогади про Голодомор частиною політичного маніпулювання?

Нескоромна Тетяна: «Ні, я гадаю, у нас так не думають. І на уроках, при спілкуванні з дітьми, це відчувається. Діти розуміють, що це не політики беруться за ці питання. Це горе Україна насправді пережила – ми це визнаємо, і дуже велика робота ведеться, щоб майбутнє покоління не забувало нашу історію».

Біля хреста, присвяченого жертвам Голодомору, відбулася церковна служба. Отець Дмитро Романків із Української автокефальної церкви вважає, що Голодомор заперечують люди, подібні до тих, хто його й влаштував.

Дмитро Романків: «Хто вижив у той час? Той, хто вірно служив «матінці-Москві», хто особливо продавав своїх братів і сестер, хто йшов і ґвалтував, забирав зерно – від людей, від дітей. Вижили ті, хто особливо ходили з рушницями і охороняли ті склади з зерном – оті всі вижили».

На Луганщині сьогодні лише у Сватовому встановили монумент. А спогади про жертв лихоліття збереглися по всіх теренах Луганської частини Слобідської України. Лише місцевий дослідник Ірина Магрицька зібрала свідчення про голод у 170-ти селах Луганщини.
XS
SM
MD
LG